100 лет назад, в одном из осенних выпусков журнала «Унтер-офицер», издававшегося для младшего командного состава Русской армии, была опубликована любопытная заметка, посвященная памяти павшего героя старшего унтер-офицера Ивана Начевного, удостоенного за свои боевые заслуги четырех Георгиевских крестов. Рассказ об этом забытом герое, написанный на основе рассказов однополчан Начевного, настолько ярок и интересен, что ниже мы приводим его целиком.

Унтер-офицер Начевный

Иван Начевный - тип нашего серого героя, которыми так богата наша доблестная армия. В своем полку его хорошо знали каждый офицер, каждый солдат.

Попав на другой же день после объявления войны в действующую армию старшим унтер-офицером и взводным командиром, Начевный скоро выделился из среды своих товарищей и стал авторитетом в роте. Не торопясь, с невозмутимым хохлацким спокойствием, ходил он в самые жаркие бои и служил примером дл своих младших товарищей. Случалось ли роте, где был Начевный, выставить сторожевое охранение в опасном месте, перед самым носом немцев, произвести боевую разведку, переколоть ли немецкую заставу, - все эти ответственные поручения давались Начевному с его взводом. И не было, кажется, случая, чтобы он потерпел неудачу. Солдаты уважали и любили своего старшего товарища, начальство глубоко ценило его боевую работу.

Но у Начевного были и свои слабости. Находясь, например, на позициях, он никогда не стрелял через бойницу, а обязательно поднимался из окопа и стрелял поверх бруствера.

- Что ты делаешь, разбойник? - кричал на Начевного рассердившийся ротный командир. - Стрелять поверх бруствера? Ты только зря себя погубишь. Опускайся сейчас же в окоп!

- Никак мне это невозможно сделать, ваше благородие, - спокойно говорил, не отнимая от плеча винтовки, Начевный, - потому что стрелять через бойницу мне неспособно, - места мало, а стоя я привык стрелять. Я немцев прямо в лоб бью.

Действительно, великолепный стрелок, имевший несколько наград за призовую стрельбу в мирное время, Начевный бил немцев, как он говорил, в лоб, т.е. в голову, как сибирский охотник бьет в тайге белку.

Ничего не мог возразить ротный командир на этот довод Начевного и уходил, махнув рукой, а Начевный продолжал свою охоту, не обращая внимания на жужжавшие вокруг него немецкие пули.

- Все равно, ребята, от своей судьбы не уйдешь, - спокойно говорил Начевный своим товарищам. - Если близка «твоя» пуля, от которой тебе суждено помереть, она тебя везде найдет, а далеко, - тебе боятся нечего: другая, все равно, тебя не тронет.

И судьба, в которую так верил Начевный, хранила храбреца и выносила его невредимым из самых опасных положений.

Отличался Начевный и в штыковой работе. Сильный духом и телом, Начевный, как истый малоросс, редко входил в азарт, граничащий с временной потерей самообладания, а прокладывал себе дорогу штыком и прикладом среди вражеских рядов также деловито, как проходил некогда с цепом в руках густые ряды ржаных снопов на гумне в своей родной деревне. Спокойно работая во время штыковых схваток, Начевный всегда считал убитых им лично врагов и, чтобы не забыть числа их, после боя непременно делал на своей винтовке зарубки. К концу мая нынешнего года число таких зарубок на винтовке Начевного пошло уже за сорок...

К этому времени Начевный уже имел Георгиевские кресты четвертой, третьей и второй степеней, и слава о нем разнеслась далеко за пределами его полка.

Погиб Начевный, как это часто бывает, чисто случайно. Произошло это так.

Полк только что сменился с позиций, чтобы идти в резерв на отдых. Едва рота Начевного отошла с версту, как Начевный вспомнил, что оставил свой кисет с табаком, который он получил в подарок и которым он очень дорожил.

- Стой! Не пойду без кисета, - сказал Начевный свои солдатам и, отпросившись у ротного командира, поспешил обратно в окопы.

Найдя кисет, Начевный догонял роту. Вдруг, недалеко в сторонке Начевный заметил трех немецких пехотинцев, по-видимому, отбившихся от своей части. Начевный и бросился к ним. Увидав бегущего к ним с винтовкой наперевес русского солдата, немцы кинулись наутек. Видя, что немцы, пожалуй, уйдут в лес, Начевный двумя выстрелами положил двух из них и побежал за третьим. Пробегая мимо убитых, Начевный заметил, что один из них - фельдфебель. Желая достать его документы, он остановился и, нагнувшись, стал обшаривать его карманы, бросив винтовку на землю.

Начевный не заметил, как на помощь убежавшему немцу подошли еще пятеро его товарищей, и все навалились на него. Привыкший в рукопашных боях ко всяким случайностям, Начевный так ударил кулаком одного из немцев, что у того сразу вылетела половина зубов. Остальные немцы, видя, что дело принимает плохой оборот, подняли Начевного на штыки.

На помощь к Начевному поспешили разведчики. Но было уже поздно: они застали героя без сознания, исколотого штыками.

На перевязочном пункте Начевный пришел в себя.

- Приходится умирать, - говорил он, слабея с каждой минутой, - Ну, что ж! Умирать, так умирать. Не жаль. Нехай смерть. Жаль только, что третий немец убежал, не успел я его догнать.

Начальство Начевного, узнав об его последнем подвиге, представило его к высшей награде - Георгиевскому кресту первой степени. Когда принесли в полк винтовку Начевного, на ней насчитали 47 зарубок.

Подготовил Андрей Иванов, доктор исторических наук

Каплиця Боїмів — пам'ятка сакральної архітектури у Львові на площі Катедральній, була збудована у 1609-1615 роках (за іншими даними у 1606-1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських пвтриціїв угорського походження Боїмів. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об'ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII-го століття.

Найнасиченішим декоративними елементами є головний, західний бік каплиці. Відомо, що скульптурну декорацію західного фасаду створено на другому етапі будівництва каплиці.  Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.

Інтер'єр каплиці композиційно і стилістично пов'язаний з її зовнішнім виглядом. Завдяки майстерності архітекторів, зсередини каплиця виглядає значно більшою і вищою, аніж ззовні. Вівтарна стіна, що зливається з чашою куполу каплиці, створює атмосферу піднесення. Головна тема вівтарних композицій — Страсті Христові. Центральною композицією є "Моляння про чашу". На невеликій площі авторам вдалося розмістити всіх учасників подій у Гетсиманському саду.

         Внутрішня чаша купола каплиці є одним з найважливіших елементів ансамблю, який довершує цілісність комплексу. У нижній частині купола — три ряди кесонів, по дванадцять у кожному ряді. Розміри кесонів зменшуються з наближенням до верхівки купола. Таке їх розташування, вдало вибраний блакитний колір тла, а також восьмигранний світловий ліхтар, створюють враження значно більшої висоти каплиці, аніж вона є насправді.

         Освітлення внутрішнього простору каплиці забезпечують також три круглі вікна. Два з них — у верхній частині північної стіни та ще одне — у вехній частині підкупольного восьмерика на західному фасаді. Додаткове освітлення нижнього ярусу забезпечують чотири нижніх вікна головного фасаду.

         Мені дуже сподобалась вирізблена композиція на правій стіні каплиці. І от що про неї пишуть: Деякі скульптурні композиції створені з застосуванням чорного мармуру та білого або сірого алебастру, який на той час був відомий під назвою «русинський мармур». Жіночка, яка наглядає карлицю саме так і сказала, що ця композиція з алебастру.

Наступний об"єкт була Латинська Катедра.

Архикатедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський катедральний собор, або Катедра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі. Пам'ятка сакральної архітектури 14-18 століття. Латинський катедральний собор - чи не єдина вціліла готична пам"ятка архітектури древнього Львова. Впродовж століть катедра неодноразово зазнавала реставрвцій і добудов, які змінювали її вигляд, внаслідок чого собор увібрав в себе риси кількох стилів розпочинаючи від готики , закінчуючи бароко, ренесансом і сецесією. Суворі й величні форми собору гармонійно вписуються в ансамбль середньовічного міста, а стіни пам"ятають багато цікавих, захоплюючих, а часом і трагічних подій та історичних фактів, що відбувались на території Львова.

Атмосфера в храмі дуже заспокійлива, таке ж відчуття у мене було в  Петропавлівському костьолі Кам"янця-Подільського http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  Я сиділа на лавочці і роздивлялась навколишнє убранство храму, фрески, вітражі, різблені і вибиті з каменю скульптури. Всередині храм значно величніший ніж ззовні. І так само як і в каплиці Боїмів всередині він виглядає великим. 

Інтер"єр храму, як і всі готичні споруди, вражає високими архітектурними елементами, елегантною вишуканістю, пишним скульптурним оформленням, прекрасними розписами стін та витонченою різьбою та ліпниною.  У храмі зберігся орган з 1839 року. Своїм мелодійним звуком він і нині милує слух прихожан.

Далі йду до Храму святих апостолів Петра і Павла, відомий як костел Єзуїтів. Храм споруджений у 1610-1630 роках. Костел — одна з найбільших культових будівель Львова. 

Центральний вхід в костел и скульптура на фасаді 

В цей день у Храмі велись якісь зйомки і в принципі туди нікого не пускали, але люди крадькома заходили в бічні двері, проходили повз табличку "Вхід лише зйомочній групі" і тихенько навшпиньках йшли роздивлятись храм всередині.  

Порівняно з Латинською катедрою в цьому костелі звичайно стан на багато гірший. Коли я по ньому ходила було глибоке відчуття жалості, таке відчуття неначе я біля сильно хворого. І так стою і розумію, що я нічим не можу допомогти і від цього же гірше на душі. Але ж як я роздивилась, реставрація там по-тихеньку іде, отже хворого лікують. Пішла я звідти з надією, що все ж таки храм вилікують і він буде радувати своєю величністю. 

Внутрішній інтер"єр храму:

Дерев"яні вирізблені меблі

Центральна частина храму, в якій стоять ліси і йде реставрація.

А ці сходи вели як раз туди, де і велись зйомки, бо віддтіля доносились знімальні команди: "мотор" "дубль надцять" і т.п.... Дуже жаль, що не можна було туди позаглядати  

Якийсь час храм використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України  під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ньому знаходилось понад 2,3 млн книг). Експлуатація будівлі храму у якості книгосховища дала можливість уникнути значних руйнувань інтер'єру, хоча вповні зберегти внутрішню оздобу не вдалось. Так через поганий стан покрівлі храму всередину потрапляла волога, це стало причиною втрати цінних фресок центрального склепіння та в бічних навах. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою. Храм став першою пам'яткою барокової архітектури у Львові.

Фото з інету: процес вивезення книг з храму.

Храми Львова віддзеркалюють складну конфесійну структуру цього релігійного центру всеукраїнського значення. Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів. У Львові представлені громади усіх конфесій християнства, які упродовж віків побудували в місті декілька десятків церков, що входять до числених пам'ятників архітектури.