Не дозволь розплакатись у тебе на очах

Я хочу бути сильною і буду!

Синдром дощів зцілує на дахах

Інакшого когось без перелюбу 

Я буду дуже сильною. Без слів

Своє прощання поглядом не скажу

Бо ти мене любити не зумів

Хоч й розлюбити зможеш не відразу.

А завтра сніг вже ляже на асфальт

На новий аркуш ми почнемо жити

Не застосуєш ти моїх порад

Бо може і не вмієш ти любити…

Тож не дозволь розплакатись… мені

Вже не до сліз. Життя міняє колір

Візьми на згадку хоч мої вірші

Якщо вже не судилося любові…

Забарився Амур…

Жартівливий вірш  :)

Чи заблукав десь наш Амур?

Чи в піднебессі теренкур,

Малий, долає досі?

       Згубив, можливо, стріли й лук

Та не знайшов?.. З дрижанням рук

Втирає піт на носі…

Забув адреси, імена?

Чи спить, у Бога, в  полинах      -     

Вина й медів напився?

       Поцілив, певно, і не ТИХ?!

В кущі сховався та й затих…     

Амур наш забарився… 

26.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Багатолюддя.

Броунівський рух.

Облич  безликість –

Анігіляційна маса.

Авто(й)Людей-Істот потік…

Сучасний мегаполіс…

24.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)          

Окремо слова

Моя флейта і твій саксофон

Грають пристрасть нічну, в унісон -

Всі зітхання та схлипи...

                                          Не сон

Це, бажання нестримне... Не сон це!

Джаз ми граємо вдвох...

                                         Сходить сонце...

Мені нагадують людські серця

Крихке й тоненьке серце олівця -

Зламати легко, застругати важче,

Списати неможливо до кінця.

Д.Павличко

P.S. Геніальністьв простоті... Автор теж доооосить геніальний 

Оженився валянок вперше на вiку.

вподобав той валянок туфельку легку

за рiвненький носик, за тонкий каблук,

що так гарно стукає: стук-стук-стук.

все життя боявся валянок того,

що на чобiт туфелька промiня його.

Зачиняв вiн туфельку в ящик для взуття.

Там вона й просидiла все своя життя.

Ой туфельки, туфельки, не будьте слiпi:

обминайте валянки, бо вони тупi !

П.Глазовий

Не вір тому, хто каже: вірш

Складати – невелика праця.

Це наче сісти небораці

Та стиха каву пить – не гірш.

Не вір отим, котрі плетуть

Із слів мережива холодні:

Слова ті,

Наче пси голодні – кістки,

Свою шукають суть,

Та не знайдуть

Ні крихти в плетиві отім.

Коли вогонь породить слово,

То непотрібная полова

Без залишку згоряє в нім.

Послухай водоспад гірський,

Що голос свій несе долині,

Пекучій лиш повір сльозині,

Як вірить день зорі ясній.

Вдивись – і не побачиш слів:

Роса на білий лист злетіла,

І очі смутком оповила.

Незрозуміліше із див –

Вже вогник той, що ледве тлів,

Доріс багаття! Не комиш

Палає в нім –

В нім ти гориш,

І кров гаряча б’є в обличчя,

А серце вже за хмари кличе…

Що те було?

Те просто вірш.

Як стиха каву пить – не гірш…

Хай буде легко. Це був лиш сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Ліна Костенко

Ліна Костенко!!!!!!

Прокинулась - довкіль пустеля дика, і  небеса в палаючім вогні,

А наді мною із закритим ликом сяйлива постать в білому вбранні.

- Чого мовчиш ?- запитує у мене, У серці давній запаливши біль,

- Я – Доля, Невідома, Незбагненна.Але сьогодні я служу тобі:

Чого бажаєш ? Забуття чи дива ? Для тебе все, не гаючись, зроблю.

І я відповіла: “ Нехай щасливим буде той кого я так люблю ! “

- Цей той, хто серцем грав твоїм лукаво й, награвшись, навіть спогади жене ?

- О ні, неправда! Він в усьому правий, і навіть в тому, що забув мене.

- Навіщо це ? І ти забудь про нього, новим коханням розжени пітьму.

- Я знаю, що важка його дорога,як можеш дати щастя - дай йому !

- Ах, ти вважаєш, ніби він і досі ще не зазнав життя ясних принад !

- Як щастя у житті його збулося, нехай воно помножиться стократ !

- А ревність ! Може, у чуттях шалених він припадає до чужих колін !

- Яке це має значення для мене ! Вже тим щаслива, що щасливий він...

Все не згасала в небесах пожежа, крізь покривало лик судьби сіяв.

- Проси для себе ! Я тобі належу. Збагни, у нього Доля є своя !

Я задихалась полум’ям хапливим і вже сама ледь чула, як молю:

- Я щастя хочу ! І тому щасливим хай буде той, кого я так люблю !..

P.S.Дуже подобається творчість Ліни Костенко.... а цей вірш.. 3 однієї сторони, те що дівчина так вперто нехоче слухати, що коханому абсолютно всерівно на неї, викликає певний негатив, тому що так не робить сильна особистість... але одночасно хіба не захоплює ця самопожертва.. ця дійсно справжня любов, яка хоче, щоб кохана людина просто була щаслива, хай і не з нею... немає егоїзму.. мабуть це дійсно справжнє кохання!!!!