Ты была так красива!

Осень вдруг наступила!

фотоPantera466

Сумрачно стало в сердце…

Птицы умчались уже.

Время остановить я

Может и  не посмел…

фотоHatali45

*
Сонце за хмари надовго сховалося,
Осінь на землю прийшла.
Та почуття несподіване й радісне
З ранку мені принесла.

М’яко повітря ранкове насичує
Смаком таким запашним.
Лагідно душу стражденну порадує
Видом своїм чарівним .

Знову закоханий в чари осіннії,
Листя останній політ.
Зникла без сліду в казкових видовищах
Втома від прожитих літ.

2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Ось вже мокра осінь наступила
Зникли, поховалися десь б*ді
А грязюка знов поналипала
На штанях і спереді і ззаді.

Знов Сірко трясеться біля хати
І хвостом мокрющим мотиляє.
Скавучить тихенько під дверима,
Та чи пустять в хату, ще не знає.

Алкашня пляшОк поназбирала.
Потім їх на гроші обміняють.
Під дощем із пластиковой чарки
Самогон тихенько розпивають.

Вже пупки дівчатка поховали,
Штаненята довгі одягають
З парасолькой, мов парашутисти
По проспекту мовчки сновигають.

Мчаться по шосе автомобілі
Елегантно хлюпають в калюжах.
Перехожі так їх матюкають,
Аж перевертається у душах.

Тільки я сиджу на підвіконні
Спересердя колупаю в носі
Щось мене вже дуже засмутила
Ця проклята рання мокра осінь.

25 вересня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

фото glorieux

Рисует ветер свой последний штрих…

Приносит он в Природу Оживленье.

Так вот... и я… пишу, порой, свой стих…

Задумаюсь..лишь только на мгновенье!…

Я Ветер по натуре… и горяч…

Но вот сижу, как камень, в огороде.

Давно заброшен волейбольный мяч…

Велосипед мой «застоялся в стойле»…

С годами стал… "на Подвиги"… ленив.

Коль "нету" цели…- для кого…стараться?!…

Мой день… так сер, порою, и уныл,

Пока к компьютеру… не подобраться…

А в Интернет зашел… и я другой.

Там жизнь, по сути, "интересней".

Весёлый там я, озорной,

Влюбляюсь… и пою там песни…

А Жизнь… Реальная … Проходит стороной.

Там Ветер мой "запутался" в витринах…

Их столько стало… Ну а толку – ноль…

Не видно разве?! По "нахохлившимся" спинам.

Опять пришла «Унылая Пора».

А мы смеёмся… всем невзгодам … против.

Хандра уйдет. Я улыбаюсь … Вот и

Не буду больше я... о Прошлом... горевать.

Опять  тоска  -  ее  Высочество...
Мне  все  не  те,  не  хороши,
На  плечи  давит  одиночество,
И  нет  лекарства  для  души.

Лишенная  последней  воли,
Крадется  осень  не  спеша,
И  вновь  сжимается  от  боли,
Моя  опустошенная  душа.

Прикован  взгляд  к  календарю,
Я  вновь  даю  обет  молчания….
Сама  себя  от  зла  заговорю,
Заговорю  от  боли  и  отчаянья.

Не  спит  тоска  -  ее  Высочество,
Седым  туманом  заползает  в  душу…
Не  сбудется  осеннее  пророчество,
Я  стены  одиночества  разрушу.

 

© Copyright: Любовь Медведева, 2011
Свидетельство о публикации №11109240640