Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р. Декалог від Богдана
- 02.08.19, 15:40
- Ми любимо тебе, Україно!
Правду кажучи – сьогодні ніби й свято, та великої радості чомусь немає. Бо Конституція нібито гарантує мені практично всі "манни небесні", але ж....
Але ж жорстока життєва реальність каже прямо в очі те, що декларативні гарантії – то є не що інше як маніпуляційна чиновницька брехня!
Бо в нашій Конституції тільки на папері зафіксовані красиві конституційні гасла про найвищі людські цінності. Дуже гарні паперові гасла.
Але ж давно відомо, що навіть найбруднішу брехню можна вдягнути в гарні одежі… Що й зроблено в Україні!
Основоположні людські цінності – такі як честь, совість, порядність, мораль, право на працю та достойний рівень життя – в нашій державі, доведені до негідного стану. Правдивість, доброчесність та патріотизм – вважаються тяжкими недоліками.
І навпаки – в шаленому фаворі знаходяться демагогічні манкурти та злодійкуваті шахраї всіх мастей.
В цих жадібних владоможців немає державницького розуму. Відкрито пропагується та вихваляється тільки їхнє вміння цинічно махлювати, продавати та продаватися, безжально грабувати та доводити до знищення українську націю.
Забронзовілі владні фарисеї, на найвищому рівні блокують хоч якісь спроби порядних людей робити реформацію держави та виведення її із вкрай тяжкої, практично катастрофічної політико-економічної ситуації.
Поки що, як зліва так із права - в державі панує чиновний саботаж і кругова порука корупціонерів та їх безкінечні спроби знищити нову, несистемну політичну фігуру...
Система відносин подібна до феодальної, бо практично відсутні як політична незалежність так і соціальна справедливість. Телевізійні канали та інформаційні сайти окуповані олігархами-манкуртами, тобто і право на свободу слова мають тільки вони........
зі… тож,що таке українська Конституція? Це реальне свято, чи чиновна театральна бутафорія?
28.06.19
Конституційний суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) указ президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів». Про це сайт суду повідомив увечері 20 червня, інформує Радіо Свобода.
Суд зазначив, що виник «конституційний конфлікт між президентом України та Верховною Радою України щодо підстав дострокового припинення повноважень, який не має правового вирішення, так як Основний Закон України не визначає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а регламент Верховної Ради України, всупереч вимогам статті 83 Конституції України, не передбачає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій депутатських фракцій у Верховній Раді України».
«Водночас, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). Це засадниче положення конкретизується приписом статті 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори», – ідеться в повідомленні.
«Конституційний суд України констатував, що розв’язання конституційного конфлікту народом шляхом проведення позачергових виборів до Верховної Ради України відповідає вимогам частини другої статті 5 Конституції України», – наголошується в інформації на сайті суду.
Рішення Конституційного суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Президент України Володимир Зеленський 20 травня під час інавгураційної промови оголосив про розпуск Верховної Ради 8-го скликання. 21 травня він підписав указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради 8-го скликання та призначення позачергових виборів». Позачергові парламентські вибори, згідно з указом президента, призначені на 21 липня цього року.
23 травня указ набрав чинності після опублікування в «Урядовому кур’єрі», наступного дня в Україні стартувала виборча кампанія.
24 травня народні депутати від фракції «Народний фронт» Андрій Тетерук та ІгорАлексєєв внесли до КСУ подання з 62 підписами народних депутатів про неконституційність указу Президента про дострокове припинення повноважень Ради. Вони попросили розглянути це подання впродовж місяця.
29 травня КСУ відкрив провадження у справі і призначив її розгляд у формі усного слухання на 11 червня, після цього суд перейшов до розгляду справи на закритій частині.
https://ua.krymr.com/a/news-konstytutsiianyi-sud-ukrainy-rozpusk-verkhovnoi-rady/30010918.html
Стефанчук зазначив, що команда Зеленського збирається відновити конституційну комісію
Конституція України буде змінена. Про це в інтерв'ю "РБК-Україна" повідомив представник президента України у Верховній Раді Руслан Стефанчук.
"Конституція буде змінена, але чи буде вона змінена в якійсь частині або в цілому, можливо, на референдумі – все це питання дискусії. Ми збираємося відновити конституційну комісію, тому що президент і влада повинні задавати напрям, а саме професіонали повинні формувати структуру і логіку", – заявив Стефанчук.
Він також додав, що в команді Зеленського будуть розглядати введення двопалатного парламенту в Україні.
"Велика біда українського парламенту – половинчастий підхід до його формування, тобто змішана система виборів. В Україні вона себе не виправдала. Будь-який мікс не дає бажаного результату. Є два шляхи: або нарізування волостей з наглядачами – тоді це мажоритарка. Або шлях політичного структурування суспільства – тоді це пропорціоналка. Цю проблему можна було вирішити шляхом запровадження двопалатного парламенту, і таке рішення було підтримано на референдумі 2000 року", – заявив Стефанчук.
На питання, чи може верхня палата парламенту бути утворена з депутатів, обраних за мажоритарною системою, а нижня – за пропорційною, Стефтанчук відповів: "Цілком можливо, це один з варіантів".21 травня президент України Володимир Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради VIII скликання і призначення позачергових парламентських виборів на 21 липня. 23 травня указ Зеленського про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення позачергових парламентських виборів набув чинності. З 24 травня в Україні почався виборчий процес.
В.П. Гетьман
ЯК ПРИЙМАЛАСЬ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Нотатки учасника розробки Основного Закону України
Про автора
Вадим Петрович Гетьман народився 1935 р. в с. Снітин Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення 1956 року Київського фінансово-економічного інституту працював у банківських, фінансових, цінових і планових органах Запорізького облвиконкому, з 1975 по 1987 p.p. першим заступником Голови Державного комітету України по цінах. Очолював створені ним Український республіканський акціонерний банк «Агропромбанк», республіканський акціонерний комерційний банк «Україна». У 1992 р. - Голова правління Національного банку України. Нині — Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Депутат Верховної Ради України 12 і 13 скликань, заступник голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, керівник депутатської групи «Незалежні», академік Міжнародної академії інформатизації, член- кореспондент Академії інженерних наук України.
З думою про Золоте рало
«Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні.»
Конфуцій.
Із далеких днів у пам'яті моїй відклалась розповідь про Золоте рало, за допомогою якого колись буде виоране щастя для рідного краю. Йшли роки, мінялися вожді і п'ятирічки, щораз обіцяючи народові швидкий прихід продекларованих революцією щедрот. Змінювались обриси міст і сіл. Тільки далекими від справжнього щастя почувалися регламентовані люди в них. Думай одне, говори інше, не роби того, про те не смій згадувати, хвали, що хвалять усі, картай, що скажуть згори, — хіба ж для того, щоб бути гвинтиком, народжується людина на світ ?!
Алегорія Золотого рала пригадалась мені у сесійному залі Верховної Ради, під час палких дискусій про причини наших сучасних негараздів.В уяві раптом так виразно постало засмічене бур'янами поле, яким із краю в край іде, нарізаючи великі скиби чорнозему, плуг. Чи не так має статись і в нашому державному житті ? Де ж те Золоте рало, яке змінить на краще все довкіл нас, змінить нас самих, калічні наші уявлення про життя, працю, про наші права і обов'язки ? Єдине — вона, нова наша Українська Конституція спроможна зробити це.Але її треба здобути, вибороти, вигранити, запровадити в життя!...
... Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а консенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепоче своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав'язку!» Мені здалося, що якщо цієї миті щодо статті № 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено влаштовую-
чого всіх рішення, то все раніше зроблене перетвориться на непотрібний фарс.
Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, подумали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парламент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з питань Конституції».
І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомлено-го залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов'язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».
Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мороз? Хвилинною паузою скористався Олександр Тка-ченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовлено транспорт, щоб при нагоді вночі розвезти депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого.
Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, налаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену — Конституцію.
Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карколомних епізодів і драматичних подій тієї зоряної української ночі, як відомо, закінчився щасливим і довгожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня проголошення незалежності України мелодія М. Вер-бицького, що лише декілька годин тому, вже конституційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна — єдина держава на терені колишнього Радянського Союзу
—парламентським шляхом отримала свою нову демократичну КОНСТИТУЦІЮ!
Суха протокольна статистика останнього голосування свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в другому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів. 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 утримались, 30 депутатів не взяли участь у голосуванні.
Радій, звеселися, Україно! Справу зроблено! Наша суверенна, незалежна, демократична, правова держава, ти все-таки діждалася «свого Вашінгтона з новим і праведним Законом», про що так мріяв Тарас Григорович Шевченко! Хоч прийшов цей Закон на землю Шевченка через 235 років після свого заокеанського попередника. І все ж довгий, тяжкий, інколи навіть розчаровуючий шлях України до своєї Конституції кінець кінцем виправдався.
Незабутні хвилини торжества! Сльози радості, обійми, поцілунки завершили це безпрецедентне нічне засідання Верховної Ради. Потім мені доводилось чути, що за своєю тривалістю і змістом воно варте бути вписане до відомої книги Гіннеса. Але тоді нам було не до рекордів.
Я щасливий, що належу до категорії небагатьох народних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України.
16 липня 1990 року разом із своїми колегами по Верховній Раді України минулого скликання я мав честь віддати свій голос за прийняття Декларації про державний суверенітет України. Саме України, а не УРСР, що вже тоді було далекосяжним державницьким кроком. В історичному тексті Декларації, що стихійно народжувалась у переповненому залі Верховної Ради, є і моя частка. Зокрема, назву центрального банку держави — Національний Банк України — прийнято за
моєю пропозицією. Пам'ятаю, як я хвилювався, коли головуючий на сесії Іван Степанович Плющ першому для короткого привітання з приводу ухвали Декларації надав слово Гетьману. Можливо, у самій семантиці мого прізвища тієї історичної миті було щось символічне.
Дозволю собі навести тут із стенограми цю спонтанну трихвилинну промову:
"Гетьман В.П., голова правління Українського республіканського банку "Агропромбанку СРСР (Уманський виборчий округ, Черкаська область). Шановні колеги! Щойно наш молодий парламент став фундатором історичної події. На очах багатомільйонної аудиторії наших виборців, у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності. Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полемиіки дехто із нас отримував мікрофон, м'яко кажучи, не в парламентському вигляді. Що декому зраджувала витримка, що комусь невистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної України і її народу. Тому мені б хотілося, щоб цей історичний документ усі ми розцінювали як плід колективного розуму. Щоб ніхто не почав визначати переможців і переможених, ніхто не став би ділити депутатів на патріотів нації, а тим більше її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше. Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного — в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.
В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі ми тут з вами — однодумці, незалежно від того — товарищ, добродій чи пан — милує наш слух. Поздоровимо себе і зробимо все можливо, щоб ідеї, які пронизують декларацію про державний
суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)."
24 серпня 1991 року в цьому ж історичному залі Верховної Ради України, був проголошений Акт Незалежності нашої держави і вперше над величним куполом Верховної Ради України замайорів державний жовто-блакитний прапор України. Щоправда, спочатку поряд із червоно-блакитним. Цей сміливий крок дався законодавцям нелегко. Хоч невідворотність його була очевидною. Цього владно вимагало життя. Ще 21 серпня 1991 року, коли не все ще було зрозумілим навколо подій у Москві, демократично настроєні депутати зібрали необхідну кількість підписів своїх колег з вимогою негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради. Ось імена цих ініціаторів: Лариса Скорик, Катерина Завадська, Володимир Яворівський, Павло Мов-чан, Іван Заєць та ін. Дякуючи їх сміливості і наполегливості Україна зробила ще один крок на шляху до своєї незалежності.
Разом з іншими народними депутатами я стояв тоді на східцях головного входу Верховної Ради перед вируючим людом, що скандував: «Незалежність!», «Незалежність!», «Незалежність!»
Таке неможливо забути.
Повний текст є в Інтернеті, або за цим посиланням
https://spavedfront.io.ua/s2634684/getman_vadim_yak_priymalas_konstituciya_ukraeni