хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «анархія»

Записи анархіста 21 ст. від 11.07.19 р. Не рад парад

11 липня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 11.07.19 р. 
Не рад парад



Сподівався оминути тему військового параду на 24 серпня, якби не одна думка: ось людей нагороджують за подвиги державними відзнаками: орденами й медалями, а де їм ті нагороди вдягати, як не на парадах? Немає де. На забави, в ресторани чи у театр? Де ще? Хіба ото пронесуть на подушечках перед труною після смерті…
Я сам є прихильником військових парадів, тому з приємністю і гордістю пригадую військові паради минулих років у Києві на День Незалежності України, як і у нашому Львові також були військові паради з військовою технікою і то досить потужною. Все це додавало наснаги і військовим, і мирним людям, що у нас є могутня армія, яка нас захищає. Військові паради потрібні – це однозначно! Просто чи варто ці паради проводити при такій владі, тобто віддавати їй честь і марширувати гідно військовими лавами перед купкою лайна? Я цілком поділяю думку телеведучого Миколи Вересня, який висказав наступне: «Гей-парад владу влаштовує і його провели, а військовий парад вона заборонила… Яка влада – такі й паради» І нема на то ради! Що тут ще додати?

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. Свято чи ні?

28 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. 
Свято чи ні?

28 червня в Державі Україна офіційне свято День Конституції України, але святкують його настільки умовно, що фактично тільки державні інституції й не працюють, а всі інші на цей вихідний не зважають і працюють в поті чола свого, зокрема у моєму під'їзді якраз встановлювали якийсь пристрій, тому довбли і ричали різними інструментами вище усілякої міри. Яскравий приклад ставлення до свята День Конституції України, що насправді не святкують і навіть зневажають. Саме виходячи з таких реалій життя я стверджую, що насправді у нас в Україні панує стан анархії, а не якогось чіткого законодавства і відповідного йому соціального устрою і правопорядку.
Насправді у нас ніхто толком не знає що в Україні за устрій і які закони в ній діють, бо навіть Конституційний Суд України своїм рішенням щодо законності Указу Президента України про розпуск Верховної Ради України і оголошення позачергових виборів довів, що немає у нас законів, а тому нехай сам народ вирішує що і як має бути,  а КСУ цього зробити не спроможний. На тому і вся чергова казочка. Слава анархізму в Україні!
Досить доречно почув дискусію і кпини одного політолога, що оповідав наступне: -Згідно нещодавньому соціологічному опитуванню за зміни Конституції України виступає коло 68 %, тоді як інші проти або не визначились, а читало сам текст Конституції всього 11 % від числа опитаних! І це що називається наша «класика жанру: - Живаго не читав, але осуджую»! Про що далі говорити? Справжнього анархіста від просто неука різнить те, що він сам собі Конституція, але при тому він знає що це таке ґрунтовно! Свідомий анархізм і несвідомий анархізм, що якраз домінує в сучасній Україні – це як Небо і Земля різняться! І немає кому пояснити чому, бо хто зрозуміє? Немає таких.
Отож я просто даю нижче посилання на офіційний текст діючої Конституції України та деякі історичні довідки, де абсолютно не згадано правдивого творця нової Конституції України 1996-го року, а маю я на увазі Вадима Гетьмана. Саме цей Чоловік був тою значною рушійною силою, що підготувала весь законопроект, який тому і змогли прийняти за одну ніч, бо був ідеально готовий, а тільки кляті комуняки довго не годилися з державною українською мовою, гербом і гімном, отож і блокували прийняття, допоки не напаскудили в тих статтях, як їм і притаманно. Аж тоді проголосували за прийняття Конституції України. Хто мені не повірить – нехай перевірить. Точно розумнішим стане і ближчим до анархізму, чого я і добиваюся.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

Конституція України

Як приймалася Конституція України - Гетьман В. П.

ЗМІ оприлюднили цікаві факти про Конституцію України
28.06.2019 11:03

Конституція України була прийнята Верховною Радою о 9:20 ранку 28 червня 1996 року. Депутати весь день і всю ніч працювали над проектом, залишаючись в сесійному залі без перерв.
До Дня Конституції сайт "Львів-місто натхнення" підібрав 11 цікавих фактів про Основний закон.
“За” ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних.

Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Факти про Конституцію України:

1) Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік. Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.

2) Протягом 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Зокрема, комуністи пропонували зберегти назву УРСР, відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. А Крим міг би втратити статус автономії, якби була прийнята редакція Конгресу українських націоналістів.

3) Найбільш гострі дискусії точилися навколо питань розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим та російської мови.

4) За півроку до прийняття документа в російській газеті “Независимая газета” вийшов матеріал під назвою “Україна може отримати дуже хорошу Конституцію”, в якому московські експерти дуже позитивно відгукнулися про документ.

5) Активний період роботи над документом зайняв три місяці. У березні 1996 року проект документа був винесений на обговорення Конституційної комісії і рекомендований до розгляду Верховною радою. 2 квітня проект Конституції внесли до порядку денного засідань, а після двох місяців доопрацювання проект прийняли в першому читанні. При підготовці до другого читання в документ внесли близько шести тисяч поправок.

6) Засідання Верховної ради, на якому розглядався проєкт Основного Закону тривало цілу добу. 27 червня 1996 року парламент вирішив розглядати проект на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи депутатам вдалося узгодити всі положення документа. Голосування проводилося по кожній статті окремо і цілими розділами. Голосування за Конституцію України в цілому відбулося о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.

7) “Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після прийняття Конституції 315 голосами.

8) 21 червня 1996 року було прийнято доповнення Мороза про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад і про те, що це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

9) Конституція України могла бути не прийнята 28 червня, бо напередодні історичного засідання парламенту Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року про прийняття нової Конституції України. Однак після ухвалення Конституції цей указ був скасований.

10) Президент України Леонід Кучма не був присутній на доленосному засіданні парламенту, однак за кілька хвилин до остаточного прийняття депутатами Конституції прийшов до сесійної зали. Кучма у своєму короткому виступі назвав прийняття Конституції історичною подією.

11) Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.


Згадуємо основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін
Кожен рік напередодні 28 червня українські журналісти пишуть і говорять про Конституцію. Можливо, людино-години ефіру телевізійників та рядкооб’єм пишучих хоч колись допоможуть сформувати й в істеблішменту, й у суспільства відчуття святості Основного Закону. Як ми його не змінювали б, не перезавантажували, Конституція – одна з цеглин фундаменту держави.

Кожен рік цього дня чиновники та депутати попередніх скликань піднімають келих вина на честь події 23-річної давнини, за ухвалення Конституції, навряд чи оголошуючи наступний тост за неухильність слідування Основному закону. На жаль.

Ми вирішили нагадати основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Одного весняного ранку 1995 року в редакцію «Київських відомостей» завітав нардеп Сергій Головатий.

- Я маю сенсацію, – оголосив він, – пропоную укласти Конституційний договір між гілками влади та суспільством.

Україна тоді, вже на п’ятому році Незалежності, користувалася конституцію УРСР. Ухваленню нової Конституції заважав постійний та класичний конфлікт між президентом, прем’єр-міністром, Верховною Радою та неспокійним громадянським суспільством. Конституційний договір між ними мав розв`язати проблему.

Жодної хвилини, не вагаючись, журналісти на першу полосу винесли інтерв’ю з Головатим, де покроково розбирався проект пропонованого ним договору.

Можна сказати, що з цього почався Конституційний процес.

Конституційний договір був документом, у якому містилася дата розробки й прийняття Конституції України. Пізніше учасники процесу казали, що цей період для парламенту – це постійні розмірковування: чи відбудеться Україна як держава? Це був важкий і з багатьма випробуваннями шлях до Конституції України.

 Восени 1995 року до Верховної Ради було подано перший проект Конституції. Тоді в парламенті не налічувалося навіть сотні парламентарів, які дотримувалися національно-демократичних поглядів – більша частина Ради мізками ще були у Радянському Союзі. Але це була блискуча та непохитна у поглядах сотня: Чорновол (покійний), Юхновський, Лук’яненко (покійний), Горинь, Головатий, Буткевич, Поровський, Пронюк, Ємець, Сирота, Плющ (два останніх теж покійні).

Україна багато разів демонструвала, що її розвиток визначає креативна меншість. Але вперше це так успішно трапилося під час процесу набуття Незалежності. Цікаво, що більшість цих людей із сотні націонал-демократів, які закладали основи української України під час Конституційної ночі (Основний закон розглядали навіть уночі), жодного разу не покинули зали, навіть для ковтка води та перепочинку…

Конституційна ніч із 27 на 28 червня 1996 року була ніччю їхнього тріумфу. Хоча самі вони вважають її швидше ніччю компромісів. Коли, створюючи паспорт держави, одним чимось жертвували, щоб зберегти щось інше – більш принципове. Питання єдиної державної мови, символіки, власності – все ставало предметом торгу, жорстко дискутувалося, голосувалося в пакеті. Щоб «протягнути» в проект символіку, наприклад, йшли на поступки по лінії організації влади, із питаннями Криму і призначення прем'єр-міністра України.

Ну, ви пам’ятаєте ці битви не за слова, а за слова-сенси. Як правильно вживати – «український народ» чи «народ України», чи прибирати з присяги нардепа слова, що «депутати виконують свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників». Ну, а федеративний устрій та другу державну нацдеми видирали з проекту «із кров’ю». Одним словом – так була прийнята Конституція України, яка закріпила незалежність і суверенітет. І це, безумовно, заслуга й парламенту, і тодішнього президента. Тоді, 1996 року, ухвалення основного закону незалежної України відбулося в повній відповідності до положень Конституції УРСР 1978 року.

ПОЛІТРЕФОРМА МЕДВЕДЧУКА-МОРОЗА: МАЙДАННІ ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ

2004 року відбулася Помаранчева революція, коли ухвалили конституційні зміни, які готували Медведчук, Симоненко, Мороз.

Закон про внесення змін до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

На мій погляд, політреформу, ухвалену як умову мирного відходу від влади Кучми, не можна ані критикувати, ані ідеалізувати. Кожен з її ініціаторів мріяв тут про своє. Мороз – про посилення парламентаризму, він завжди був апологетом парламентської республіки, Медведчук категорично не хотів залишати президентом Ющенка з повноваженнями Кучми.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД, ЯКИЙ ЗМІНИВ КОНСТИТУЦІЮ ОДНИМ РІШЕННЯМ

30 вересня 2010 року, після перемоги на виборах президента Віктора Януковича Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були ухвалені в 2004 році.

Тоді автор цих рядків була присутня у ложі преси Конституційного суду та на брифінгу Олени Лукаш. Вже тоді юридичне оформлення антиконституційного перевороту супроводжувала обстановка ненависті між медіакорпусом, суддями та чиновниками президента. Тоді здалося добрим знаком те, що Олена Лукаш, яка давала брифінг про правильність рішення, раптом мало не впала, зашпортавшись об сумку.

Рішення Конституційного Суду 2010 року було використане для того, щоб почати жити тим режимом, який очолив Янукович, за Конституцією 1996 року.

Відбувся фактично антиконституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду. Партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися політичні репресії. В принципі, творці перевороту самі віддали Януковичу в руки контроль над урядом, виконавчою вертикаллю, силовиками та й інформаційним простором.

НАЗАД ВІД ЯНУКОВИЧА: І ЗНОВУ ЧОТИРИ ДВІЙКИ

2014 рік, країна опинилася у вирі революційних подій, фактично без президента.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний президентом, через те, що той самоусунувся, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ПІСЛЯ ЕВРОМАЙДАНУ

В останні роки було ухвалено два важливих конституційних закони.

2 червня 2016-го парламент приймає конституційний закони, які запустили судову реформу.


7 лютого 2019 року Верховна Рада приймає закон "Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)", ініційований президентом.

І що цікаво, якщо після 1996 року Україні всі дорікали браком легітимності щодо всіх наступних змін до Конституції («Ви весь час вносили зміни під тиском обставин із порушенням процедури» – традиційна фраза і для європейських, і для вітчизняних експертів), то два останніх закони були прийняті бездоганно. Будемо сподіватися, що чесність прийняття стане першою ознакою їхнього дотримання.

ЗМІНЮВАТИ ЧИ НІ?

Характерною ознакою нашого політичного часу є прагнення постійно оновлювати, перезавантажувати, перезапускати Конституцію. Логіка вищого політичного класу: мовляв, ми так погано живемо в країні, бо у нас недосконала система влади.

Це так прийнято – у власних негараздах звинувачувати закон. Це стійкий міф пострадянської країни. Молоді журналісти люблять повторювати це за політиками, особливо за президентами, які на зорі своєї влади завжди мріють про сильну президентську модель, а під кінець – про парламентську. У різні роки ми ставили запитання про доцільність повного нового тексту Конституції всім батькам Основного закону. І їхні думки, сказані в різний час з різного приводу, з початку 2000-х по цей рік – співзвучні. Наведемо цитати авторів Конституції, практично всі з яких є безперервними учасниками конституційних груп (за винятком часів, коли країною керував Янукович). Ось що казали отці (без лапок) Конституції про доцільність прийняття нового Основного закону. 

З інтерв’ю з отцями Конституції різних років:

Михайло Сирота (нині покійний):

- Я був і залишаюся прихильником того, що будь-яка нова Конституція одразу ж упреться в жорстке протистояння на кшталт – друга державна мова, подвійне громадянство, федеративний устрій... Я це вже проходив, коли ми приймали Конституцію 1996 року. Тоді парламент був більш поміркований, більш спокійний – і то ми ледве-ледве знайшли межу компромісу. Усі розмови про прийняття нової Конституції мають два підґрунтя. Люди – малопрофесійні й не знають, про що говорять, і по-друге, мають ілюзію, що зможуть зробити Конституцію під себе.

Сергій Головатий:

- Я завжди це кажу, що не можна гудити текст (мається на увазі – Конституції – ред.). Справа не в тексті, хоча так само, якщо формули конституційно не досконалі, то тоді вони породжують і вади. Але не можна фетишизувати, не можна робити фетиш із норм самих. Бо норми, вони в принципі мертві, вони на папері. А щоб вони діяли, то це залежить від того, як їх запускає людина. Людина, яка на посаді Президента, депутата, уряду, інших. Тому оці всі речі й забезпечують дієвість Конституції – досконалість норми і відповідні до норми дії людини, посадової особи.

Іван Заєць:

- Я не прихильник нової редакції Конституції. Я вважаю, що потенціал цієї Конституції до кінця не вичерпаний. Питання – не в тому, що написано в цій Конституції. Є там якісь такі, будемо так казати, кострубатості й т.д. Але питання – в застосуванні цієї Конституції. Чи є у політичної еліти, в керівників нашої держави, політичних наших діячів бажання жити за Конституцією, чи його немає. Чи є той рівень культури, чи є та політична воля? Ось у чому питання.

По-друге. Потенціал цієї Конституції можна ще посилити, якщо прийняти конституційні закони. Тобто, дехто називає там п'ятдесят, дехто 47 конституційних законів, які треба ухвалити для того, щоб створити законодавчі механізми реалізації положень Конституції – ті чи інші.

…Чи є сьогодні у політичному істеблішменті розуміння того, що не можна врегулювати всі суспільні відносини на рівні Конституції. Слід мати традицію, звичаї, певну культуру. Чи є у наших політиків така риса, як прагнення, наприклад, шукати консенсус, іти назустріч суспільним запитам? От про що мова сьогодні. Тому ці всі, хто говорять сьогодні про те, що потрібна нова Конституція, що треба змінити форму державного правління, – це все люди, які хотіли б під себе написати цей документ. Вони не хочуть жити за Конституцією, вони хочуть, щоб Конституція була написана під їхнє розуміння.

Володимир Буткевич:

- Для чого міняти всю Конституцію, пробачте? Конституція – серце народу, вона не ганчірка на швабрі, яку можна зняти, викрутити – і знову почепити. Потрібні й можливі зміни, але подивіться, як вносилися останні правки: ми взяли тільки буквально фрагмент – і вставили в преамбулу (це важливо, бо преамбула – не передмова, це сваї, на котрих стоїть основний текст), далі вносили оці фрагменти в статті, не чіпаючи тіла Конституції. Тим більше, – міняючи основні засади, слід проводити референдум. І тому – якщо затівати цю всю історію, то це – розвал держави.

Лана Самохвалова, Київ

Я не патріот...

Замість любові до українців я обираю любов до всього людства...

Замість любові до України - любов до всієї планети...

Українці - не кращій народ на світі, і я не стану возносити його вище за інших лише тому, що я народився українцем

Українські традиції - не кращі в світі, і я не стану чуратись традицій та історії інших народів лише тому, що з дитинства з ними не знайомився

Українська земля - не цінність, а лише умовно відокремлена частина всієї планети, на якій живуть люди на рівних правах, дихають з єдиною атмосферою, єдиною водою... Я не стану проливати свою кров за землю, не стану вбивати інших. Поверхня суші Землі 510 з лишком міліардів квадратних кілометрів... це близько 100 квадратних кілометрів НА КОЖНОГО. Кому мало?

Українські гроші не кращі за інші гроші. Всі гроші світа - папірець, різні виплави металів і пучки електронів... Гроші не несуть ніякої користі планеті, вони собою не лікують, не годують, не зігрівають. Я не стану витрачати життя на заробіток грошей. Ані українських, ані інших.

Українська "верхівка", влада, рада, і тому подібні - звичайні смертні люди. Із своїми гріхами та примхами. У них своє життя, свої амбіції. Я не стану жити заради них. Я маю власну долю, і ніхто не має права керувати мною.

...

Я живу в великому місті.... в суспільстві... в країні з владою, грошима, територією, політикою, військовою структурою і таким іншим... 

Я заробляю гроші, прислуховуюсь до думки людей, що мене оточує, притримуюсь законів, вигаданих "владою"...

... 

Але я не патриот.

І буду робити все, щоб змінити той стан речей, який встановлений зараз. Принаймні для себе я це зміню. Інші люди - самі хай собі обирають що робити і як їм жити.