хочу сюди!
 

Людмила

49 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 46-60 років

Замітки з міткою «враження»

Українські копи, як Вам?


а ось, що пишуть в соцмережах )




а хто вже реально стикався з ПОЛІЦІЯНТАМИ???

Спіймати Кайдаша (враження від серіалу)

Всі так рекламували і нахвалювали серіал "Спіймати Кайдаша", що вирішив і собі подивитись. Правда, поки що одужав лише одну серію (буду розтягувати задоволення — какрантин же надовго), але й так сподобалось. Знято круто. Сюжет цікавий. Ну і нагадує про шкільні роки, коли вивчали "Кайдашеву сім'ю" Нечуя-Левицького. Єдине, до чого можна приколупатись, так це до лютого суржику.

Олександр Палій про свої враження від Одеси сьогодення

Одеса: портове місто може процвітати лише з процвітаючою метрополією



Олександр Палій

політолог

Побував в Одесі на представленні соцопитування Європейського інституту соціальних комунікацій. Враження суперечливі.

З одного боку, більше 47% одеситів визнають, що останнім часом ситуація в місті покращилася (проти цього 41%). При цьому таке зростання не позначається на рейтингах довіри до центральної влади. 

Тобто серед одеситів немає очевидного, здавалося б, розуміння того, що добробут портового міста напряму залежить від ситуації в країні: є економічне зростання – є транзит товарів. 
Місто, яке народилося, виросло і досі живе на експорті української пшениці і імпорті товарів в обмін на неї, виявляється, може собі думати, що воно саме-по-собі досягає добробуту.

Як наслідок, чималі рейтинги всіляких пострегіональних пройдисвітів, типу Бойка, рецидивіста Рабіновіча і навіть блазня Зеленського. 

Тож, електорат з «некрозом моралі», який голосував за Януковича, знаючи що він злодій і бажаючи стати подільниками злодія, нікуди не дівся. Він просто сховав вуха. 

Це означає, що для того, щоб не дати спаплюжити подвиг Небесної Сотні й наших солдатів, українці мають бути особливо пильні, чутливі до неправди і, що дуже важливо, одностайні. 

Соцопитування виявило, що оцінка сучасного матеріального стану самими одеситами уже навіть краща, ніж була в 2013 році. Тоді зізнавалися, що не мають ніяких матеріальних проблем 25%, зараз 27,5%, найбідніших було 33%, стало 30%.

Ці дані в цілому підтверджують дані державної статистики, які свідчать, що нині купівельна спроможність населення України перевищила купівельну спроможність 2013 року.

Дуже просто, за середню зарплату в 328 доларів США у квітні 2018 можна купити значно більше товарів, ніж на середню зарплату в 359 доларів у лютому 2014 р. Але цей елементарний арифметичний факт, який легко перевірити гуглом, дуже тяжкий для сприйняття людьми, для яких учора завжди краще ніж сьогодні.


Домінуючою етнічною групою в Одесі назвалися українці (66,8%). Приміром, в 1989 році українцями назвалися 49% одеситів, у 2001 – 61,6%. Водночас, це опитування явно не проводилося в орендованих квартирах, де мешкають іноземці. В Одесі приплив арабів і турків досить стрімкий. Не був там три роки – і це кидається в очі. Це, до речі, непрямий, але дуже явний показник економічного зростання в Одесі. Схоже, замість виразного єврейського впливу на обличчя міста вже дуже скоро можна буде говорити про арабо-турецький.

Однак, якщо про дискримінацію якоїсь мови і можна говорити в Одесі – то це про українську. І це на 27-му році Незалежності! Половина міста вважає рідною українську, але ця українська більшість практично не має свого голосу. 22% місцевих одеситів декларують у соцопитуваннях, що вони думають українською, але українську на вулицях чутно переважно серед туристів.

Причини очевидна – зрощена за два століття місцева бізнесова і кримінальна еліта в обмін на економічні преференції декларувала і поширювала імперський шовінізм. Тому для місцевих українців і всієї України стоїть життєва задача – ліквідувати вікову соціальну дискримінацію українців Одеси, добитися природного місця більшості у місцевій владі та утвердити її економічні та культурні права. А для всіх одеситів буде корисно зрозуміти, що портове місто може процвітати лише з процвітаючою метрополією.

А тепер про позитиви. Ніякої кризи в Одесі нема й близько. В Одесі явно нема проблем з безробіттям. Ледь не кожен ресторан потребує офіціантів, а магазин продавців. Це ще один доказ економічного зростання. 

В туристах теж браку немає. Приміром, таксист розповів, що щодня віддає господареві машини 1000 гривень, крім того, що залишає собі. 

Одесити їздять по-європейськи, з незрівнянно більшою повагою до пішоходів, ніж це заведено в «русском мірє». 

Всі тротуари в центрі і ключових туристичних місцях застелили плиточкою. Досить акуратно, не зрівняти з дірявим асфальтом 1980-х, коли на одеському асфальті можна було козам пастися. 

Одеські вітрини – це щось. Жаль не фотографував, у Києві таких немає:) 

Дізнався, що таке «шаріковоє мороженоє» 
Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/07/04/odesa_portove_misto_mozhe_protsvitaty_lyshe_z_protsvitayuchoyu_metropoliieyu_1359095

Дивитись чи не дивитись - ось питання

    Я рідко читаю відгуки про фільми, частіше дивлюсь трейлер, наприклад в кінотеатрі. Коли хочу подивитись кіно то вибираю в залежності від бажання, по жанру щось із переліку фільмів які не давно вийшли в прокат. Що правда іноді трейлери роблять краще ніж сам фільм))). Але напевне в силу того що я не великий кіноман тому не надто звертаю увагу на кінокритику чи відгуки. Я як і більшість людей дивлюсь кіно, щоб відпочити, розслабитись ні про що не думати. Але звісно багато фільмів не дають розслабитись повністю і заставляють задуматись, режисери і сценаристи вкладають в свої роботи якісь ідеї, намагаються щось донести до глядача...
     Але мова зараз не зовсім про смисл і ідеї фільмів, не про те які з них мають високу художню цінність а котрі є просто зароблянням грошей. Не давно потрапили на очі статті одного блогера на веб ресурсі журналу Credo. Там йшлось про антихристиянські тенденції в шоу-бізнесі і кіно. Перша моя реакція на те як автор скрупульозно розібрав деякі кліпи, пісні і образи їх виконавці, а також фільми на предмет їх антихристиянського і аморального спрямування, була м'яко кажучи упередженою. В світі є реальніші проблеми і те хто і про, що співає чи що там показує в кіно, його особиста справа. І моя особиста справа, що дивитись і що слухати... Проте дочитуючи ці статті, і при задумавшись, я розумію, що ці думки не лише мають право на існування, вони є потрібними. На такі речі потрібно звертати увагу. Читаючи рік чи два тому не схвальні відгуки церкви про фільми і книжки про Гаррі Поттера, а в них, якщо не помиляюсь, були навіть рекомендації не дивитись цих фільмів, я думав про те що це свого роду навіть додаткова реклама, зайвий ажіотаж. Бо читав свого часу анонс до якогось ужастику на тему злих духів, і там зокрема критика церкви використовувалась як додатковий стимул, мол на скільки серйозне кіно, що церква  накладає заборону і так далі. Про те розумію, що без цієї висловленої позиції просто не можна. В наш час Церква не та сама, що в середньовіччі, зараз Вона висловлює частіше рекомендації ніж заборони і суспільство настільки вільне і секуляризоване, що частіше завсе зовсім не звертає увагу на ці застереження. Проте вони потрібні, наприклад щодо деяких фільмів про Поттера була навіть офіційна заборона перегляду дітям до 13 років. І мова не лише про дітей, дорослим теж потрібні ці рекомендації і застереження, щодо книжок і фільмів. Бо  якою б не була сильною ваша психіка і вам здається, що цей фільм чи книжка не  має на вас впринципі ніякого впливу – це не правда. Бо, якщо й справді побачене, прочитане чи почуте, не призведе до кардинальних змін в вашому світогляді, ви будете вже іншою людиною - ви станете людиною, яка це бачила, читала або чула. І хоча наші думки це ще не ми, але наші думки - це те, що ми бачили, чули або читали. Звісно переглядаючи фільми з відвертими еротичними сценами(не кажучи вже про порно фільми) ви чи ваш коханий/кохана не стане секс маніяком, але не тіште себе ілюзіями, що ці образи не приповзуть у ваше ліжко і не дивуйтесь, що одного разу хтось з вас впринципі, не зможе без цих образів. Або візьмемо фільми з кривавими сценами, чи сценами жорстокості, рубати сусіда ви можливо і не підете, але погодьтесь, ваш поріг не припустимої жорстокості, і допустимості застосування сили, дещо посувається. Це лише два найяскравіше виражені елементи сучасного кіно, але теж саме відбувається і в інших сферах. Наприклад сфера стосунків. Зміна партнерів і розлучення, стали звичною справою. Звісно мучитись ніхто не хоче, але люди перестають навіть старатись змінити свої стосунки, а навіщо, можна просто піти. 
     Ви людина вільна, і вам вибирати, що дивитись вам, вашій сім'ї, вашим дітям...

прочитати книгу перед початком дня

ну прочитала. і що? ще тільки взявши до рук, зрозуміла, що то не щось вартісне. так вже повелося, що якщо анотація містить не опис книги, а похвалу, то нічого такого у книзі немає. "критики вже назвали цю книгу звільненням для України". тьху! а, справді. Наталка Михно "Звільнення". читали? буцім журналістка читає щоденник відомої української лікарки, що знайшла ліки від епілепсії. там і картання через аборт, і любов у 40, і прогноз, як Україна буде себе поводити найближчі 30 років. і що? а те, що текст - страшенно разюча мішанина стилів (тут тобі і медична довідка, і художнє перо, і газетні замашки), яка тим нелогічніша, що то щоденник! мова ж про добропорядну жіночку, як думаєте, вона може у своєму щоденнику написати про себе, що має дивовижний позитивізм? от я - не вірю. знаю, важко писати розмовною українською, тим більше, що її власне майже ніде й не чути, але жоден наш писака не має права халтурити у такий час, коли від кожнісінького екземпляру книги залежить популярність нашої літератури загалом. хтось скаже - знаєш як треба, то пиши сама. але критики на те й критики. вони книг не пишуть, існуючи лише для того, щоб тримати письменника в тонусі .

зі. ну так, я перегнула палицю, прирівнявши себе до критика, визнаю. я - рядовий читач

ззі. і відколи це у нас вся проза автоматично потрапляє в розряд роману? та надрукуй я його в хрестоматії - 40 сторінок займе. рядова повість з обрамленням. а то, бачте, роман! аякже

про "Записки українського самашедшого"

метафори шикарні, асоціації дивовижні, паралелі неземні, техніка викладу - божественна! преклоняюсь перед людиною, яка так вміє замісити тісто тексту, щоб читач милувався кожним словом і тим, як воно підібране. про те, як сюжет мене захопив, як відлунювали в серці і на губах переживання головного персонажа і як сльози хотіли котитись очей, коли розуміла, що не витримує вже не він, а я, - про все це говорити не треба. я маленька сентиментальна дівчинка, що завжди кожух персонажів міряє на себе. мені це не вперше, хоч і сильно, не як колись. але, чорт забирай, що вона хотіла цим усім сказати? що? що історія йде по колу, і до нас повернувся початок двохтисячних з їх абсурдом і відчаєм? чи що нам треба вставати на новий Майдан? чи що ми ні на що не здатні і треба втихомиритись, бо ж усім видно, що сталось із нашої перемоги? що? на останній сторінці немає ні захвату, ні обурення. ні впевненості в тім що ми (п)ідемо і дійдемо. таке враження, що сюжет без фіналу навмисне (а може, він там і є), бо в моїй суб’єктивній фантазії усі учасники дійства просто зрештою знову інвертуються на пустелю. і не в клітці, а у зашморгу. чому це написано саме сьогодні? тут у мене навіть немає бажання щось розуміти.

і ще.

НАРЕШТІ ... нарешті хтось сказав те, що давно вартувало сказати © Дефініція  

так? я, закрита в собі наглухо людина, знала то ще тоді. звісно, не все. я закинула перегляд новин ще класі у восьмому, бо зрозуміла, що від тієї інформації можна збожеволіти. я замкнута у своїх думках, де майже нічого не стається. тепер маю доказ, що для виживання так навіть краще. набагато легше померти за ідею, ніж знайти ідею, варту того, щоб за неї вмерти. я можу дозволити собі збожеволіти лише один раз і хочу точно знати за що. з таких, як я, не робляться ті, що йдуть на барикади. ...

то все, що вище, написала, щойно прочитавши книгу (чомусь так ображено вийшло), не бачачи інших відозв. потім десь помітила замітку: Малкович каже, що то перша книга із запланованої трилогії про сучасну Україну. з цього треба було починати. 

поживемо - побачимо. чекаю продовження

Суміщення туризму з роботою на органічних фермах

Изображение
Якщо вас приваблює органічне землеробство і ви любите обмінюватися досвідом і подорожувати, то вам слід познайомиться з сервісом WWOOF. Цей ресурс об'єднує фермерів і добровольців з метою допомогти людям дізнатися про  спосіб жити в гармонії з природою. Часто для стислості це явище називають агротуризмом або волонтерською роботою, а іноді й просто «вуфінгом».
Зараз багато городян хоче піти на землю, зайнятися своїм господарством, вирощувати органіку, впроваджувати пермакультурний дизайн, але не знають з чого почати. Чи вийде? Які є ризики?
Кращий спосіб це перевірити, попрацювати на вже діючій органічній фермі, яка давно на ринку і бажано щоб це був міжнародний досвід. Але де їх шукати цих фермерів і чи захочуть вони ділиться своїм досвідом безкоштовно?
Виявляється, що вже більше 40 років у світі діє програма WWOOF (World Wide Opportunities on Organic Farms), яка «зводить» фермерів, які потребують безкоштовних робочих рук і людей, охочих розім'ятися на свіжому повітрі, отримавши за це нічліг і їжу.
Це не є роботою, тому що людям не платять (іноді навіть навпаки, вони доплачують господарям пару доларів за їжу), тому скористатися програмою можна, маючи звичайну туристичну візу (однак, не у всіх країнах це можливо - треба гуглити в кожному конкретному випадку) .
Постояльці ферм допомагають по господарству 4-5 годин на день, тривалість перебування залежить від їхнього бажання і симпатії з боку господарів - від декількох днів до багатьох місяців.  Як правило, фермери спантеличують гостей нескладною роботою, типу прополки, збору фруктів, годування тварин або прибирання території.
WWOOF покликана допомогти власникам екологічних ферм (слово Organic в назві), які не використовують хімікати. Часто ведення такого господарства нерентабельно для сім'ї фермерів, і програма допомагає їм отримати безкоштовну робочу силу, що дозволяє залишатися на плаву.

Хто користується цією програмою?
Це можуть бути мандрівники дауншифтери, можуть бути студенти, які шукають мовної практики або нових знайомств в чужій країні. Іноді звичайні люди проводять таким чином свою відпустку, щоб поправити нерви і заощадити гроші.
Відносини фермерів і гостей абсолютно неформальні - десь працівники отримують те, за чим приїхали - безкоштовну їжу і ліжко, а десь стають майже членами сім'ї, проживаючи і харчуючись під одним дахом з господарями.

А чи багато таких органічних ферм по світу?
Їх тисячі! Вся Європа - це безкраї поля, на яких щось вирощують. Крім того, там досі маса простих людей, що живуть зі своєї землі. Азія, Африка, Південна і Північна Америка, органічні ферми можна знайти практично скрізь.
Щоб знайти слушне місце, потрібно стати «вуфером», тобто зареєструватися в інтернет-проектіWWOOF. Він дає можливість докладно вивчити сотні органічних ферм в більш ніж 50 країнах, які готові прийняти у себе добровільних помічників.

Як стати вуфером?
Для того щоб брати участь в програмі, фермер повинен внести невеликий щорічний внесок у представництво організації WWOOF у своїй країні, заявивши що його ферма відповідає деяким стандартам органічного сільського господарства, і що добровольцям, працюючим на фермі, буде надано житло, що відповідає всім санітарним нормам.
«Вуферам» теж необхідно заплатити членський внесок на рік ($ 40-55) організації WWOOF в тій країні, де він хотів би працювати. І після оплати йому надається доступ до каталогу фермерів-учасників програми в цій країні, щоб він зміг зв'язатися з вподобаним фермерським господарством і поїхати туди попрацювати.
На фермах потрібна фізична праця, природно, фермери надають перевагу фізично міцним і комунікабельним волонтерам - майте це на увазі.

Дотримуйтесь домовленості. Господарям вкрай неприємно, якщо ви працюєте погано або мало, порушуєте терміни перебування, лазите в холодильник, пристаєте до дочок і вже тим більше, якщо у випадку конфліктів, шукаєте собі інше місце, використовуючи хазяйський телефон. Якщо ви новачок і не впевнені, що витримаєте, не варто відразу їхати на місяць або цілий сезон, а обмежтеся тижнем-двома.
Дізнайтеся, які є можливості для проведення вільного часу. Гуляти на лоні природи романтично, але можливо, через місяць вам це смертельно набридне. Можливо, господарі зможуть позичити вам велосипеди, навчити рибалці або йоги? А може, ферма розташована недалеко від цікавого міста або поряд з морем? Подбайте про те, щоб у ваш вільний час вам не довелося рахувати убитих комарів.
Дізнайтеся, чи будуть на фермі інші волонтери одночасно з вами. У екопоселенні з 70 осіб у вас буде безліч можливостей для спілкування. Деякі господарі приймають відразу багато добровольців, так що напевно ви знайдете собі компанію і там. А якщо фермери чекають у гості тільки вас - переконайтеся, що вам буде комфортно з ними спілкуватися. Але будьте обережні, хто знає що у них на думці, з цього  приводу знято кілька непоганих жахливчиків.
Не забудьте взяти з собою ніж, кілька пар робочих рукавиць, косинку або панаму, сонцезахисні засоби, а також одяг і взуття, який не шкода забруднити.

Як з'явився проект 
WWOOF, спочатку пропонував «попрацювати у вихідні на органічних фермах», народився в Англії, восени 1971 року, коли Сью Коппард (Sue Coppard), що працювала в Лондоні простим секретарем, зрозуміла, що міські жителі і фермери можуть бути один одному дуже корисні. Городяни не проти змінити обстановку і попрацювати на свіжому повітрі, але не всі можуть дозволити собі заміський будинок. А фермерам потрібні помічники, але мало хто може їм платити. Залишалося тільки звести городян селян.
«Сьогоднішні неповнолітні вже знають, звідки беруться діти, але не всі навіть у 30 років знають, звідки береться картопля». стверджує вона.
Спочатку Сью розробила програму турів вихідного дня для 4-х чоловік в еко-динамічній (bio dynamic) фермі в коледжі Emerson (графство Суссекс). Ідея спрацювала на ура, проект почав стрімко розвиватися. Незабаром багато інших органічних ферм і дрібні землевласники захотіли приймати людей, охочих попрацювати на їх фермах в обмін на їжу і дах. Фермери та «вуфери» знайомилися і ставали друзями.

Куди можна поїхати прямо зараз
Швеція. Ось три приклади шведських ферм, на які можна відправитися попрацювати прямо зараз. Необхідно знання англійської, в ідеалі шведської мови.
Маленька ферма на 2 гектара неподалік від міста Сёдерчёпінг (Sderkping) з кроликами, курми і бджолами.
Кілька об'єднаних  невеликих ферм (загальна площа 10 гектарів) поруч з провінцією Халланд (Halland). Там вирощують овочі та зелень, живуть 2 мула, 12 овець, кури, свині, телята і бджоли. Необхідна додаткова допомога, щоб скопати землю і прополоти - з середини травня по 23 червня та з 5 серпня по 6 вересня.
Еко-господарство (75 га) в Халланд (Halland) основним напрямком якого є виробництво екологічних вин. На фермі живуть велика рогата худоба, вівця з ягнятами, кури. Потрібна допомога з 20 травня до 7 липня і з середини серпня.
Cайт WWOOF Швеція

Канада. Координатори WWOOF Канада працюють за сімейним підрядом. Вони і є сім'я - чоловік з дружиною Бекка і Гері і їх дев'ятнадцятирічний син Келбі.
«Ми закохані в WWOOF в його принципи і його цілі:" живи, вчися і розділяй органічний спосіб життя ". І завжди прагнули жити за цими принципами ».
На сайті WWOOF Канада є зручний пошук ферм за місцем їх розташування, а також фільтри по тому, як людина ставиться до паління - не палю або хоче курити у приміщенні на території ферми, воліє рослинну їжу або НЕ вегетаріанець. Залежно від відповідей підбирається ферма, на якій дотримуються ті чи інші переваги добровольця.

Очима Homo videns або wycieczka do Krakowa

     Homo videns – це людина, для якої навколишній світ виражається в картинках. Це людина, яка запам’ятовує не стільки ту інформацію, яку чує, скільки ту, яку бачить. Це людина, яка аналізує та робить для себе висновки на основі побаченого!       Я завжди сприймала інформацію саме зором, і найсильніші враження отримувала саме від побаченого. Провівши вікенд у Польщі, а точніше у Кракові та у дорозі до Кракова, набралася нових вражень, адже побачити вдалося чимало. Почну з початку і далі – за порядком.
Дороги
     Навіть, якби між Україною та Польщею не було кордону і не треба було б проходити митний контроль, відчути, що ти в іншій країні можна практично відразу – автівкою не трясе, можна їхати прямо, не оминаючи ям (бо їх нема), чітко видно розмітку на асфальті і можна бути впевненим, що не заблудишся, оскільки вказівники перед кожним поворотом. Про близькість України свідчать рекламні плакати на українській мові, дуже схожі до наших сільських хат їхні хати і менш-більш однакові подвір’я – з курми, гусьми, качатами та індиками.      Від’їхавши на кілометрів з вісімдесят, вже чітко розумієш, що ти не в Україні. В нас нема і, на жаль, ще  не скоро будуть такі дороги!!! Може я дуже ідеалізую, але справді від таких доріг я у захваті: рівнесенький асфальт, по якому їдеш більше ста і не відчуваєш швидкості (поки їхали до кордону з нашого боку, то більше вісімдесяти їхати було майже не можливо… хіба на окремих кусочках, де проложили свіжий асфальт без розмітки і дорожніх знаків); окремі світлофори для кожної полоси руху, щоб однозначно було зрозуміло кому куди можна їхати; вказівники дозволеного напряму руху, які світяться, щоб в темноті їх було добре видно; знаки пішохідного переходу, над якими мигає світло, щоб привернути увагу водія в будь-який час доби (до речі, деякі знаки цікавенькі, наприклад, окрім звичайного пішохідного переходу, такого як і у нас, на дорогах у населених пунктах можна побачити жовтенькі знаки з маленькою дівчинкою, яка тримає морозиво – «на дорозі неуважні діти» :))); і нарешті – добре продумані перехрестя і круги – коли до них під’їжджаєш, то просто мусиш зменшити швидкість, бо десь за сотню метрів до них дорога збудована невеличкими поворотами, наче хвильками.    

І ще – фоторадари – майже в кожному населеному пункті – великі камери, які добре видно. Місцями, звичайно трапляються і муляжі, але коли їдеш, то відрізнити одне від іншого важко. У нас начебто теж є знаки-попередження про фіксацію порушень ПДР, але камер не видно, або ще цікавіше – коли їдеш по дорозі, з обох сторін якої ліс, і бачиш знак – «фотофіксація», то в мене відразу виникає запитання – чи та камера часом не на дереві висить і не живиться сонячною та вітровою енергією??? А навіть, якби та камера і була, то чому її не видно, яка взагалі суть її там чіпляти, якщо водії її не бачать??? Бачачи камеру, водій зменшить швидкість – і вірогідність аварійної ситуації теж зменшиться, а коли камери не видно, то єдине її призначення – зафіксувати порушення… А що це дасть для загальної ситуації на дорозі в конкретний час???... Отож, нічого… 

     Ще одне спостереження – на дорозі нема поліцейських, типу нашого ДАІ, приємно їхати, коли ніхто не вистрибує з кущів, не переходить дорогу зі швидкістю черепахи, бо йому можна… Взагалі, говорити про різницю у дорогах можна ще багато і довго. Там вони інші і там вони кращі, значно кращі!!!

Місто
     Львів і Краків – міста схожі між собою. Схожі архітектурою і енергетикою, та все вони водночас і різні. Різниця частково через те, що Краків менш знищений історично – його менше палили та обкрадали. Тому в Кракові збереглося більше старовинної архітектури та автентичних доріг. Помітно, що у центрі міста, порівняно зі Львовом менше модних магазинів, менше неону та кольорової реклами. Більше – крамничок з сувенірами і всякими маленькими цікавими штучками ( а це знущання з таких туристів, як я))))).      Кидається в очі й відсутність пластикових вікон в історичній частині міста і трамваї, які, коли їдуть, то не привертають до себе уваги шумом і стукотом, і будинки поряд з колією не трясуться, натомість трамваї привертають погляд своїм акуратним виглядом, чистими вікнами (мій погляд привертають, думаю, місцеві жителі на це увагу не звертають, бо по-іншому не можуть собі уявити). Ще один нюанс, який стосується громадського транспорту – у Кракові його суттєво менше, ніж у Львові. Якщо у місті Лева на дорогах через одну автівку маршрутка, а інколи навіть густина більша, то у місті на р. Вісла громадського транспорту практично не видно, час від часу можна побачити великі автобуси, схожі трошки до львівських соціальних маршрутів. Це пов’язано з тим, що у Польщі дешевші автомобілі, набагато дешевші, тому кожен, хто працює, може собі дозволити їздити на авто. Та й отримати від батьків у подарунок машину на повноліття – це звичне явище. Мова йде, звичайно, не про нові, а про вживані автомобілі, однак сама бачила їхній стан на «автокомісі»!!! Хоча де ж вони знищаться на таких дорогах!!!

Стадіон футбольного клубу «Cracovia» – це ще одне, що вдалося побачити, окрім історичної частини міста. Нічого надзвичайного – простий стадіон за європейськими стандартами. Цікаво те, що збудували такий стадіон за рік. Це при тому, що приблизно три місяці витратили на демонтаж старого стадіону. Краків – резервне місто на Євро-2012, і головний стадіон при цьому – ФК «Visla», а не той, про який йдеться. Однак незважаючи на це стадіон все ж збудували за рік. У Львові ж стадіон до європейської першості будують вже четвертий рік…

Загалом ж Краків – це незвичайне місто!!! Воно зачаровує і захоплює величчю і безпосередністю водночас, старовинністю і сучасним європейським колоритом; маленькими вуличками з бруківки і широкими асфальтованими дорогами зі всіма модерними штучками... і багатьма-багатьма маленькими і великими речами, які, на перший погляд, здається поєднати неможливо!!!

Люди
     Поляки та українці схожі. Схожі слов’янською  зовнішністю та схожі ментально – «co kupi, co sprzeda, kogo naje… ой, надурити». Відрізняються тим, що поляки – кращі господарі. Може зараз не всі зрозуміють, а дехто і засудить, але найголовніше чуття Homo videns дає зрозуміти, що так воно і є.       Практично немає у передмістях будиночків, перед вікнами яких город – травичка, квітники, декоративні деревця, фонтанчики, різні штучки для декору, гарненькі плотики і ніяких грядок, ржавих сіток, старих відер на подвір’ї, брудних залізяк на випадок «а може пригодяться». Тут не справа у грошах. Насправді, насіння, яким засаджують грядки, різні добрива, засоби захисту коштують так само, якщо і не дорожче за декоративні рослини, не кажучи вже про те, що витрачений час і сили вже точно не менші!       Спостерігаючи за людьми, побачила, що жінки носять значно практичніше взуття. Не бачила жодної на шпильках чи каблуках вище п’яти сантиметрів – у будній день. А от у неділю на високих каблуках жінки ходять. Схожа ситуація, як у нас, але українки на височезних каблуках можуть ходити і щодня!!!
Наостанок
      Багато можна ще описувати та порівнювати, але все це буде моє особисте враження! Може я занадто емоційна, і забагато уваги приділяю дрібницям, і все це, що описане, для когось не важливе, хто не помітив, а хтось просто не надав значення… Та все ж побачене – це джерело багатьох емоцій, і доведено, що більше половини інформації, яку ми сприймаємо – це те, що ми бачимо, не залежно чи йдеться про Homo videns чи про когось іншого. Треба на світ дивитися з широко розплющеними очима і бачити якогомога більше!!!

вперше в боулінгу :)

хм. цікаво. не сподівалась, що мені сподобається.

але сподобалось. приємно відчувати вагу кулі, владу над нею і легке напруження від прорахунку траєкторії smile

і коли падає 9 кегль з 10-ти - це все-таки страшенно приємно. почуваєшся КИМОСЬ!

але так багато залежить від компанії. мені пощастило, що люди просто хотіли мене навчити, не знущались, не хизувались - ми просто бавились! і це чудово smile

пропадати за цією грою я не буду, це точно. годинами бавитись не буду, рука відпаде.

але ще одну приємність на своєму рахунку маю spasibo

Сторінки:
1
2
попередня
наступна