про "Записки українського самашедшого"

метафори шикарні, асоціації дивовижні, паралелі неземні, техніка викладу - божественна! преклоняюсь перед людиною, яка так вміє замісити тісто тексту, щоб читач милувався кожним словом і тим, як воно підібране. про те, як сюжет мене захопив, як відлунювали в серці і на губах переживання головного персонажа і як сльози хотіли котитись очей, коли розуміла, що не витримує вже не він, а я, - про все це говорити не треба. я маленька сентиментальна дівчинка, що завжди кожух персонажів міряє на себе. мені це не вперше, хоч і сильно, не як колись. але, чорт забирай, що вона хотіла цим усім сказати? що? що історія йде по колу, і до нас повернувся початок двохтисячних з їх абсурдом і відчаєм? чи що нам треба вставати на новий Майдан? чи що ми ні на що не здатні і треба втихомиритись, бо ж усім видно, що сталось із нашої перемоги? що? на останній сторінці немає ні захвату, ні обурення. ні впевненості в тім що ми (п)ідемо і дійдемо. таке враження, що сюжет без фіналу навмисне (а може, він там і є), бо в моїй суб’єктивній фантазії усі учасники дійства просто зрештою знову інвертуються на пустелю. і не в клітці, а у зашморгу. чому це написано саме сьогодні? тут у мене навіть немає бажання щось розуміти.

і ще.

НАРЕШТІ ... нарешті хтось сказав те, що давно вартувало сказати © Дефініція  

так? я, закрита в собі наглухо людина, знала то ще тоді. звісно, не все. я закинула перегляд новин ще класі у восьмому, бо зрозуміла, що від тієї інформації можна збожеволіти. я замкнута у своїх думках, де майже нічого не стається. тепер маю доказ, що для виживання так навіть краще. набагато легше померти за ідею, ніж знайти ідею, варту того, щоб за неї вмерти. я можу дозволити собі збожеволіти лише один раз і хочу точно знати за що. з таких, як я, не робляться ті, що йдуть на барикади. ...

то все, що вище, написала, щойно прочитавши книгу (чомусь так ображено вийшло), не бачачи інших відозв. потім десь помітила замітку: Малкович каже, що то перша книга із запланованої трилогії про сучасну Україну. з цього треба було починати. 

поживемо - побачимо. чекаю продовження