Мій отчий дім заріс полинем ,Кує Зозуля щось пророче, Як хмари набрякають очі, Ось-ось, і дощик хлине. Я все іду, іду по скалах, То безодня, то вершина. Душа ще юна, не устала Серце гоне кров по жилах. Які чарівні звуки в тишини… Як хмари по небу несуться, То може зорі посміхнуться Й Мені з нічної далини.

[Приєднана картинка]В садок вишневий я зайдуТебе побачу в німІ зацвіте теренВолошковими зірками.На чистім зеленім поліПочую я тебеЙ вдягнемо терновий вінокЗ ніжними теплими гілками.

Ну ось й зірвалась із обриву! Й мою руду тифозну гриву - Розхристану і непокірну - Положено на плаху Жорстокою юрбою. Одним-єдиним махом! За те лиш, що була з тобою. За те, що я - невдаха В словах, у вчинках... Для людей Я не осяйний Прометей, А лиш підступний, хитрий злодій, Співець примарної свободи. По шиї - точеним мечем! Знесли... Залишилось іще Маленьке серце в грудях. Ще - б'ється... І - осудять, Що стугонить іще воно. Доп'ю отруєне вино, Молитву тихо прокажу Й...

Читати далі...

Я не знаю, чому тебе кохаю ... А, може, й не кохаю - теж не зна... До тебе щось я відчуваю... До тебе, чомусь, лину я... Ми друзі, і наша дружба-то є дар. Та, чомусь, боюсь я ненароком Той дар впустити і до самих хмар Він може полетіти стрімко, наче сокол. Адже буває часто так (і це я знаю не з чуток), Що плутається дружба і кохання. Тяжко й не до снаги розплутувать "моток", Й не розібравшись віримо в останнє... А раптом переплутав ти і що? Втратиш ...

Читати далі...

Безумство моє, о безумство! Лечу я у вир бездумно! Я падаю в прірву незнану, Й мені наплювати на рани, Які я собі здобуду - Безумна я є - і буду! Останнє мигтіння спокути... Лише - не згубить, не забути Дорогу оту до раю... А там - хай мене карає, За все те, що в серці зростила, Велика гаряча сила. Схопити палкі обійми - Підступно отак, розбійно! Свідомість затьмарити жаром, Себе віддавати товаром... Й натомість - ніщо не просити. І - жити! Безумно жити...

Мовчать дощі, ворушаться тумани. У ранках ніч зітхає морозцем. У надрах світової голограми Згорнувся час невидимим кільцем. Душа і сон уже запанібрата. Човни думок встають на якорі. Мовчать дощі і грудень губить дати В худенькому давно календарі.[Приєднана картинка]

Приходив день, Предивний, гордовитий, Дививсь лукаво Сонячним лицем, Щось говорив Про натяки на літо, А сам трусив тихенько Морозцем. Сміялись очі – Дві великі сливи, Мовчали тіні Кольору смоли, Лише коти, Правдиві і щасливі, Іще минулим березнем Жили.[Приєднана картинка]

Про печалі не говори, Міжсезоння таке коротке, Скоро квітень впаде в двори, І думки принесе солодкі. І надії зростуть малі, Буде небо яскраво-синім, Стануть знову по цій землі Босоногі ходити тіні.[Приєднана картинка]

Лютий. Світань. Неділя.Серця знайомий зліт.Бігає сонце в милі,дивиться, як там світ.Глухо бурмоче траса,цей ненаситний звір,хтось вибива паласа,тільки дратує двір.Музика звідкись лине.Ходором ходить сміх:то звеселивсь хлопчина,в нього, нарешті, сніг.[Приєднана картинка]

За повелінням Саваофа, Що всім завдання роздає, Ходив я вчора на Голгофу, Дивився як і що там є. Писали правду люди древні Про охорону, крики гав, Тілесні муки та душевні, Порожні погляди роззяв. А головне, що чув я Слово, Що в небо кинули вуста… Та потім вигнали, бо знову Прийшов туди я без хреста.[Приєднана картинка]