Вітаю всіх працівників медичних закладів, героїв нашого сьогодення,
всіх, від тих, що були медсестрами, чи медбратами, до тих, хто
мріє стати медсестрою, чи працює поруч!
Дай Вам Бог здоров’я і гарного настрою!!!
Україна перемогла російську агресію на Сході, зупинивши російські війська. Це дійсно, неймовірна перемога, як згадати, що з палками вийшли українці на захист держави проти вишколеної світової потуги, що періодично у „локальних” війнах перевіряє сили найбільших потуг світу. Але, переоцінка себе може і зашкодити. Амбіції – добро, але не надмірні.
Якось так склалося, що останнє тисячоліття українці ріжуть один одного з приводу „з ким дружити!” З цим на часі щось робити. Проти моноліту „запутіна”, українці „чудять”.
Одні намагаються підлащитися до загарбника розмовляючи його мовою. З рук агресора, самі себе називають хохлами, або казаками. При цьому, багато українців переконані, що їх не відрізнити від загарбника, намагаються „увійти в долю” на рівних. Пересічні загарбники тішаться з того підлабузництва, вдаючи, що його не помічають до пори, до часу.
Другі намагаються прислужитися знищуючи братів своєї нації сподіваючись, що його дітей загарбник буде поважати як дітей своєї нації.
Треті сцать читати історію власного народу, або читають написану катом і довіряють тим політикам, що гучніше кричать, або лагідніше стелють, чи копійочку дають.
Четверті стидаються розмовляти українською, аби її не „псувати” і не соромляться користатися мовою агресора, підтримувати загарбника економічно, читаючи його газети, журнали, книги, заходячи на його сайти в інтернеті. Тим самим допомагають РФ назбирати кошти на „гуманітарні” конвої зі снарядами та мінами.
Оплот, технологія
І що маємо. На дворі третє тисячоліття, завтра з мумії наука зможе відтворити людину, вже скоро людей, або їх окремі органи вирощуватимуть в пробірках на запчастини, а багато українців досі не осягнули навіть трагедії Богдана Хмеля, Симона Петлюри, Михайла Грушевського, науку Івана Франка, Тараса Шевченка, не оцінили жертовність Євгена Коновальця, Степана Бандери, Петра Дяченка, Миколи Міхновського і сотні тисяч їм подібних. Воістину на плаху йдуть і діточок своїх ведуть.
Санкції, які, можливо, трохи стримують РФ, можуть протриматися до літа. Все. Тому питання, що має вирішитися: бути українцям господарями на своїй, богом даній землі чи зникнути – як ніколи на часі! Тим часом, більшість сподівається на Захід або Схід, ніби не розуміючи, що з чужого корита ситий не будеш, чи на продовження санкцій держав Світу.
Та санкції проти Путіна може ввести не лише Президент. Президент у демократичній державі боїться бігти попереду нації, бо не кожен має рішучість батька Хмеля. Санкції, конкретно проти Путіна може ввести кожен українець хоч сьогодні. Заодно і відчути на власній шкурі що то за холера – санкції. Передусім, це не слово порожнє, це праця яку Людина, чи держава не бажаючи робити, через лінощі, часові чи фінансові втрати, але мусить робити, бо обіцяла, інакше смерть, їм – політична, українцям – фізична. То є трохи різниця. Тому у санкціях саме ми, українці повинні бігти попереду Світу! Навіть випереджаючи власну владу. Путін прийшов захистити /каже, підтримує/ російськомовних, яких в Україні мільйони. Коли бажаємо аби війна не докотилася до нашої хати, зробімо найпростішу санкцію проти агресора – перейдімо на українську мову в побуті, а згодом і на роботі. Це не просто, але легше, ніж Америці ввести санкції проти РФ. Хоча, багатьом, цей перехід буде коштувати лише трохи часу витраченого на зауваження сусідів. Буває, нема часу вести роз’яснювальну роботу, або щоб не „метати бісер”, можна відповісти, що книжку українську читаю, тому й розмовляю українською, бо перейти з мови на мову не просто. Так і Америці, чи Франції не просто втратити мільйони доларів через якогось Порошенка. Це найпростіша санкція, з тисяч можливих, яку може, відносно легко, здійснити ледь не кожна фізично здорова, молода, не хвора людина. І все.
Залишиться лише копнути загарбника аби пощез з його брехливим захистом язика з тих споконвічно українських земель, де якраз мова і потребувала захисту.
Так завжди, коли власні політики держави є ідіотами, тому нездатні осягнути важливість забезпечення прав громадян на вивчення державної мови, як і важливість застосування її у галузях відпочинку і професійної діяльності, то цим користаються політики сусідніх держав і дерибанять територію, економіку, поливають міста і села, людей свинцем. Дурні вважають – останній може відрізняти мову від язика. Ну-ну.
Загарбника необхідно нищити на всіх фронтах, мовному, духовному, ментальному, історичному, економічному, літературному, фонетичному, релігійному, технологічному, організаційному, культурному, інноваційному, мобілізаційному, інформаційному. І вести ту війну, на своїх фронтах мають усі громадяни України – або, вони втрачають громадянство фактично чи юридично.
Адже громадянин – Особа, що захищає державу!
Перемогою РФ в інформаційній війні можна вважати той факт, що не всі громадяни України бачать агресію РФ, не всі вірять Києву. Тобто Україна фактично втратила величезну кількість власних громадян, що лише на папері вважаються громадянами України.
На
вулиці третє тисячоліття. Мілітарна міць держави, як показує життя, знімає
багато питань, але не всі. На мілітарному фронті держава може перемогти остаточно,
лише за умови, коли на інших фронтах буде перемога.
Пам'ять, мова
Дуже важливо підтримати фронт (АТО) зброєю, одягом, словом, вірою, мовою, людьми, духом, фільмами, вшануваннями, віршами, піснями. Все в руках ваших, у руках простих українців. З власної волі, чи за примусу тисячі українців в холод і вітер мусять не лише вижити фізично, але й перемогти ворога духовно в зоні АТО. Коли ворог бачитиме за спинами оборонців України моноліт, йому не буде сенсу витрачати кошти на військові дії. України кращі сини зупинили страшну міліарну машину споконвічного ката України.
Завдання усіх синів і дочок України стати монолітом! Маємо закріпити ту перемогу добровольців, волонтерів, воїнів власними зусиллями, настроєм на перемогу!
Так переможемо! Лише так)))
Що взагалі означає слово «громадянин»? Громадянин - це особа, яка має громадянство будь-якої держави. Отже, поняття «хороший громадянин» набагато ширше, ніж просто поняття «хороша людина» або «зразковий чоловік».
Як розпізнати хорошого громадянина? Я думаю, хороший громадянин - це людина, який сприяє розвитку держави, в якій вона живе. Це не означає, що треба з естонським прапором бігати по Пярну і кричати: «Хай живе Україна!»
Хорошим громадянином можна бути і не кидаючись в очі таким способом. Наприклад, батьки, які ростять своїх дітей чесними і порядними людьми, безумовно, є добрими громадянами. Чому? Тому що вони насправді сприяють розвитку держави, бо чого ж більшого потрібно суспільству, як не гідних і порядних людей, які самі здатні справлятися з життєвими проблемами.
Насправді будь-яка людина може бути добрим громадянином. Яким чином? Адже закони - це основа будь-якої держави, на яке спирається важка ноша демократії. Якщо людина дотримується законів, вона тим самим демонструє, що вона поважає уряд і суспільство в цілому, тобто він хороший громадянин. Наприклад, закон велить дітям ходити в школу. Як дитина може продемонструвати, що він - добрий громадянин? Зрозуміло, тим, що він дотримується закону і ходить в школу! Але що ще може показати, що учень намагається бути хорошим громадянином? Те, що він добре і старанно вчиться. Чому? Тому що, чим краще він засвоїть пропоновані йому знання, тим корисніше буде для своєї держави.
У сучасному світі все більше поширюються толерантні установки. Все, що не заборонено, - дозволено. Дозволяється кричати в автобусі, вилаяти стару людину, плюватися на вулиці. Все більша кількість людей стає терпимими по відношенню до таких речей. Можливо, в глибині свого серця вони засуджують їх, але нічого не роблять для того, щоб вирішити цю проблему. Хороший же громадянин, навпаки, якщо побачить такого роду поведінку, мав би почати діяти, прикрикнути на розбушувався в автобусі або зробити ще що-небудь подібне.
Отже, добрим громадянином може бути будь-який: великий і маленький, юний і старий. Бути добрим громадянином - це залежить тільки від свого бажання і своєї підприємливості.
Та все ж більшість Сашка знає як лідера гурту «Тартак», який неодноразово підтримував суспільно-важливі та благодійні проекти. Це інтегровані концерти незрячих виконавців, провідних українських артистів та оркестру Національного театру ім. М. Заньковецької «Відчинилося життя», з останніх – благодійні концерти: «Заради життя» в Запоріжжі, «Ти подумай» у Києві, «Від Андрія до Миколая» у Львові.
Сам Сашко брав участь у відбудові Запорозької Січі на території заповідника "Хортиця". «Свого часу знайшлися чималі гроші — кілька мільйонів доларів — на відбудову Запорозької Січі. Підрядники, зрозуміло, посприяли тому, що кошти були освоєні, а роботи не закінчені... Знайти їх, звісно, вже неможливо. Типова українська афера! Про це мені розповідав новий директор заповідника «Хортиця» Максим Остапенко. Він, власне, аби знайти вихід із ситуації, заручився підтримкою запорізьких бізнесменів, об’єднаних у благодійний фонд «Патріот Запоріжжя». І коли мене туди запросили на одноденну благочинну акцію, у нас разом з Миколою Томенком виникла ідея організувати доброчинний табір, адже залишалося чимало марудної роботи, що її могли робити нефахівці. Наприклад, кудись бульдозер не міг заїхати і засипати вали, тому треба було їх закопувати вручну. Через молодіжно-патріотичні організації розіслав інформацію про проект «Відродимо Запорозьку Січ». Отже, я з 17-ма волонтерами прибув на Хортицю. У перші дні дирекція розгубилася — не встигала нам вигадувати завдання. Може, думала, приїхали задля «галочки». З ким із добровольців не розмовляв, всі отримали колосальне задоволення! Єдине, що прикро: здається, того, що там збудовано, надовго не вистачить. І скоро треба буде робити реставрацію або відбудовувати заново: підрядники працювали не дуже якісно. Ми говорили з хлопцями про те, що до таких проектів треба залучати людей, які відчували би серцем, що вони Січ відроджують, а не працюють над черговим об’єктом!», - розповідає лідер «Тартака».
Багатьох, особливо дівчат, хвилює запитання, чому ж Сашко ще досі не одружений та не має власних дітей. А він і не приховує відповіді: «Поки що я не хочу мати власної дитини, бо в цій країні, в такій складній екологічній, моральній, економічній, політичній ситуації, дуже важко просто виховувати свою дитину, а не боротися за її виживання. Тому я намагаюся більше зусиль докладати до того, щоб ті батьки, які виховують своїх дітей в сучасній Україні, мали можливість робити це з більшою ефективністю, хай не зараз, так у майбутньому. Але, загалом, мені би хотілося, щоб всі діти в Україні росли щасливими. І це для мене, принаймні поки, важливіше питання, ніж питання про те, чи хочу я мати власних дітей».
Декілька запитань до Сашка Положинського...
Як гадаєте, благодійність повинна бути безіменною? Сашко: Я за те, щоби благодійність була безіменною. Але, що поробиш, коли інколи доводиться визнавати свою причетність до того чи іншого благодійного проекту. Інколи оприлюднення імен людей, які беруть участь у благодійній акції, йдуть на користь самій акції – долучається більше людей, залучається більше коштів...
Як Ви ставитеся до мітингів? Сашко: Я вже ходив на кілька десятків жалюгідних нікому не потрібних мітингів, які нічого не міняють і я за більш радикальні зміни життя суспільства.
Ви не вважаєте, що мітингами можна щось змінити? Сашко: Я не вважаю доцільним ходити на окремі мітинги, коли нам принципово треба змінювати і систему влади в Україні, і наповнення цієї системи влади. Якщо буде мітинг, щоби змінити систему влади і людей у владі, то я звичайно на нього піду.
Які інструменти на Вашу думку можуть змінити ситуацію в Україні? Сашко: Є кілька варіантів застосування цих інструментів. Але всі вони поки що непридатні для застосування в Україні, тому що в нас немає достатньої кількості готових до цього людей. Зараз кожен повинен на індивідуальному рівні готуватися до тих змін, які він хоче здійснити в майбутньому. Підвищувати свій власний рівень – інтелектуальний, моральний, фізичний, рівень своїх умінь та навичок, розширювати коло своїх інтересів, скеровувати свої зусилля до пріоритетних напрямків, для того, щоби в цих напрямках стати фахівцем високого рівня. І потім, коли в нас буде достатня кількість людей, фахівців своєї справи, людей активних, розумних, всебічно розвинених, тоді вже можна буде пробувати робити корисні зміни на краще.
Українська Громада взяла участь у Громадському Форумі, який відбувся 19 березня в Українському Домі в рамках Громадської кампанії Новий Громадянин. Під час Форуму провідні експерти обговорили головні проблеми в Україні у сфері політики, економіки, довкілля, безпеки й зовнішньої політики, освіти та культури й можливі шляхи їх вирішення.
Детальніше: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/655/
