Радивилів, вулиця Кременецька (історія)
- 23.02.25, 09:46
Вулиця Кременецька
Набула значення як окраїнна дорога з Радивилова на Кременець після 1795 року, коли наш край опинився у складі Волинського намісництва, з грудня 1796 року – Волинської губернії, а Радивилів відійшов до Кременецького повіту.
З волосного містечка Радивилів у повітовий центр доводилося їздити кінними повозами не тільки місцевим чиновникам і комерсантам, а й простим людям.
Дорога пролягала в напрямку Білої Криниці (нині хутір біля села Крупця) і, оскільки залізниця перетнула її лише в 70-і роки ХІХ століття, безперешкодно далі йшла перелісками і полями до Кременця.
Відомо, що під церкву, яку згодом освятили ім’ям Олександра Невського, відвели місце за містом, а кладовище з ХYІІ століття знаходилося дещо в стороні від нього при Крупецькому шляху, тому можна припустити, що Радивилів до ХІХ століття з північного боку закінчувався в основному саме Кременецькою дорогою. Щоправда, була й вулиця Липова (тепер Паркова).
Поступово Кременецька обростала забудовами, відгалуженнями інших вулиць, зокрема Поштовою (Германа Жуковського). З організацією будівництва залізниці від Здолбунова до Радивилова битий шлях для сполучення з іншими містами і з закордоном частково використано для облаштування залізничного насипу і прокладання шпал та колій. Відтак виникла необхідність в іншому шляху для гужового транспорту (з Радивилова диліжанси регулярно курсували навіть до столиці Російської імперії – Петербурга, починаючи з 1827 року).
Отож із другої половини ХІХ століття частина Кременецької вулиці опиняється на новій дорозі з Дубна до Львова. За Радивиловом у напрямку Бродів починалася інші країна – Австрія, з 1867 року вона стала Австро-Угорщиною. У 1847 році після концертів у Кременці їхав цією вулицею до кордону угорський композитор Ференц Ліст.
При цій вулиці існувало старе іудейське кладовище (на тому місці тепер газон з хрестом-фігурою біля парку, а також вулиця і житловий 2-поверховий будинок).
У роки Першої світової війни вулиця Кременецька знала переміщення бойових сил російської і австрійської армій, у роки Української революції і громадянської війни нею їздили більшовицькі полководці Семен Будьонний, Клим Ворошилов та інші, звідси рухався на Броди тоді репортер, а потім відомий письменник Ісаак Бабель.
За часів Польщі на вулиці Кременецькій, у домі Богданових, декілька років жила сім’я Свєшнікових, з якої вийшов доктор історичних наук, відомий археолог Ігор Свєшніков (1915 – 1995). На цій же вулиці в сім’ї своєї дружини Олени Білинської-Почаєвець (нині це район райуправління юстиції) у 30-і роки жив письменник Петро Козланюк, автор роману «Юрко Крук» та багатьох оповідань на західноукраїнську тематику.
18 квітня 1931 p. вулиці Кременецькій від злиття вулиць 3 Травня і Костельної до вулиці 11 Листопада (нині – відтинок вул. Кременецької від вул. Паркової до вул. Невського) було присвоєно ім’я Мойсея Гінсбурга, мецената, уродженця Радивилова (на той час жив у Парижі), про що його повідомили листом за підписами бургомістра і віце-бургомістра міста. На вулиці Гінсбурга мешкали українські, польські, єврейські, чеські і російські родини.
У Радивилові діяло ґмінне управління, якому підпорядковувалися 18 сіл та 4 осадницькі колонії. Цей орган самоврядування знаходився при перехресті теперішніх вулиць Кременецької і Миколи Маркелова, там, де за царизму була волосна управа Радивилова (а біля неї в 1910 році навіть поставили пам'ятник-бюст імператорові Олександру ІІ). Тривалий час ґміну очолював українець Микола Павлов, затим цю посаду було віддано полякові. Поблизу працював завод стеаринових свічок, згодом тут місцевий винахідник-бджоляр Лянков налагодив виробництво й продаж продукції бджільництва (зараз на тому місці магазин "Маркет").
У серпні 1945 року, після закінчення війни, вулицею Кременецькою до повороту на Крупецьку пройшли урочистою ходою частини Червоної армії, які брали участь у вигнанні з міста німецьких фашистів у березні 1944 року.
Радянська влада перейменувала вулиці Гінсбурга і Кременецьку, надавши їм ім’я Карла Маркса. У повоєнні роки посаджено і впорядковано парк імені Тараса Шевченка, при вході до нього зі сторони цієї вулиці поставили пам'ятник Леніну і Сталіну.
З відкриттям у 1976 році районного будинку культури до його фасаду з середини парку перенесено погруддя Тараса Шевченка. У 80-і роки неподалік відкрито пам’ятники воїнам-«афганцям» і ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС. Там же облаштовано стелу пам'яті на честь захисників України, які полягли в російсько-українській війні.
У 80-і роки виросли багатоповерхові житлові будинки, історичний музей. Вулиця Кременецька (цю назву повернуто їй у 1991 році) значиться як адреса ряду установ, підприємств: редакції газети «Прапор перемоги», будинку культури, КП «Радивилівводоканал», лісрибгоспу, шляхбуддільниці, магазинів тощо.
До 2002 року, коли було здано в експлуатацію об’їзну автомагістраль біля Радивилова, частина вулиці Кременецької використовувалася в режимі міжнародної автотраси Київ – Чоп.
Володимир ЯЩУК.
2025 рік.
http://infoprostir.te.ua/?p=105864
. Де саме знаходяться Дівочі скелі у них були різні точки зору. Але те, що якісь скелі були і праворуч ось тут за городами і трохи далі ліворуч, це ми зрозуміли. Спочатку оглянули скелі що були ближче. Це були величезні валуни, між якими були тріщини-провалля глибиною у кілька метрів. Потім пішли ліворуч. Тут, за поворотом польової дороги, нас зустрів чудовий сосновий лісок. Щоб було зрозуміліше, то ми вийшли на верх на плато, а багатотонні валуни лежали внизу. 
Ще подумалося, що мабуть звідси чудово виглядає захід сонця, але день тільки починався...
а трохи нижче каплиця Праведної Анни.
які з перервами оточують площу у 0,75 га, де раніше був замок, що складався з церкви св. Михайла, великого будинку і господарських споруд. 
Не те щоб я дуже злий, але на мою думку, якщо вже кортить щось споганити, то ти спочатку це побудуй...
Але це краще дивитися в натурі, а поки пропоную кілька фото (
)