Як тебе я можу не кохати?
Твої очі ясні, посмішки промінь
Хочу дуже я тебе пізнати
Та на крилах щастя полетіти в височінь.

Ти для мене - подих, сяйво серед ночі
Як з тобою бути хочу понад все...
Хто ти є? Ти - радощі дівочі
Лише ти для мене посмішку несеш.

Ти такий дбайливий, щірий, сильний,
Ти для мене все, моє життя.
Навіть не жалію, мій єдиний,
Що відкрила тобі свої почуття.

Як закрию очі - тебе я згадаю,
Наче зараз дивишся ти крізь мене
Лише про одне тебе благаю -
Дай можливість бути ближче до тебе.

Наче вітер ти в моє життя увірвався
Серце моє все заполонив.
Нема поряд тебе - й світ весь обірвався
Душу ти мою в полон схопив.

Та для мене цей полон - відрада,
Все, що маю, то твоє завжди
Як побачу тебе - знову рада
Залишайся ти зі мною поруч назавжди.

Подарую тобі трохи втіхи,
Море ніжності та океан любові,
Придушу в обіймах міцних,
Зацілую тебе гаряче до болі.

У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?

Потребую тебе.
Щодня.
Щогодини.
Щомиті.
По краєчку свідомості
Бродять химери розмиті,
Розпорошені обриси,
Розворушені образи...
І сумні, і веселі,
І голодні, і ситі...

Потребую
очей твоїх і руки.
Ти - коханий. Єдиний такий,
Щоб із сміхом,
із болем, із жалем
На моїх карбувався
скрижалях.

Щоб отак - зачепив!
Щоб отак - не любив!
Щоб отак - цілував.
Поривався.
Вертався.
Кохав.
Шаленів.
Розмірковував.
Спав.
Й болем вічним
у серце лягав.

Так, дві тисячі років тому,  були поєднані Серця Иисуса і Марії Магдаліни (втілення Богині Нади). 2010  рік має об*єднати й згармонізувати відносини між чоловіками й жінками на планеті на всіх рівнях і підрівнях. Саме в Гармонійному поєднанні Живе Любов і Кохання - народжуються діти, народжуються ідеї, народжується все нове й прекрасне. Тому Нова й Прекрасна Епоха народжується вже зараз там, де є Мир у відносинах між Чоловіком і Жінкою.

Я по колу ходжу,
Немов зачарована,
І до слів дослухаюсь,
У очі дивлюсь...
Я тобою - відмічена
І - затаврована.
Я тебе - так безмежно,
Відверто - люблю!

Сипле сумніви день,
Перекочує роздуми,
І зринають щовечора
Спогади злі...
Я тебе - не люблю -
Захолодженим розумом,
Візерунками глузду
На морозному склі.

Ти - моє каяття.
Ти - моє перехрестя.
Ти - любов, на яку
Я чекала роки...
Моя згуба. Мій біль.
Моя віра. І хрест мій.
Дивовижний дарунок,
Незбагненний такий...

Поспорили однажды секс с любовью,
Что больше человечеству присуще?!
Секс утверждал , наполнив тело кровью,
Что он глава над телом всемогущий!
Любовь твердила трепетно, украдкой,
Что всё высокое, по силе только ей!
Что лишь она, в экстаз вгоняя сладкий,
Влияет на сближение «полей»!
Но секс вопил, что нет такого тела,
Что покорить желаньем он не сможет!
Любовь твердила робко и несмело,
Что секс - лишь спорт! И чувства ей поможет!
Так спорили они да поздней ночи,
Забывши о делах своих насущных!
И пропустили то, что кто-то рядом,
Их спор решить попробовал идущий!
Дождём роняя сладость поцелуев,
Ласкал в объятьях женщину мужчина.
Желая секса, отыскал он чувства!
Любовь объятьям тем была причина.
И стало ясно - спор их бесполезен!
Лишь в паре результат возникнуть может.
Секс без любви совсем неинтересен!
И ощущенья счастья дать не может!

СЕКС 

[ Секс ]

10-го грудня ходила в театр на спектакль "Верона"

Була вражена. Пів ночі плакала, не могла заспокоїтись через море думок, що прийшли до мене. Через кілька днів дещо написала. Віднесла це в інститут. Тепер вирішила викласти тут. Це дещо більше ніж якась там "творча робота". Це душа що проривалась у літерах. Це душа що сказала "Пиши" і я написала. Не буду розповідати сюжет, він не має значення в даному випадку.

 Верона.

 

 

Вона вразила мене, змусила сміятись і плакати, плакати і сміятись. Я довго не могла знайти слів. Я забула слова. Напевно тому що вони не такі вже й важливі. Вона подарувала мені це. Це напевно найважливіше що тільки може зрозуміти людина за своє життя. Зрозуміти те як дарма я втрачаю час і що в моєму житті є тільки одне насправді цінне. Те чого я ніколи і ні на що не проміняю. Те що я готова боронити від усього. Те що неможливо зруйнувати бо одного дня відчувши це, ти ніколи не втратиш.

 

[ Читати далі ]

Ну ось й зірвалась із обриву!
Й мою руду тифозну гриву -
Розхристану і непокірну -
Положено на плаху
Жорстокою юрбою.
Одним-єдиним махом!
За те лиш, що була з тобою.
За те, що я - невдаха
В словах, у вчинках...
Для людей
Я не осяйний Прометей,
А лиш підступний, хитрий злодій,
Співець примарної свободи.

По шиї - точеним мечем!
Знесли... Залишилось іще
Маленьке серце в грудях.
Ще - б'ється...
І - осудять,
Що стугонить іще воно.
Доп'ю отруєне вино,
Молитву тихо прокажу
Й покірно стану на межу...

Постій, хвилино!
Ну чому - покірно?!
Тому, що я невпинно,
Постійно, вірно
Сповідую - любов??
Де - боротьба? Де - запал?!

Доп'ю я краплі залпом
Непрошеного трунку.
І всі з душі малюнки,
Усі пісні, все серце
На плаху покладу.
Дивіться! Я - іду!..

Із гордістю - до краю.
Із мрією сконаю,
З моїм переконанням,
З несповненим бажанням!

Караєте? Карайте!
Я не боюсь вас, знайте!
І навіть там постану,
І піснею я стану,
І словом незабутнім,
Цнотливим і розпутним -
Коханням!...

...Зоря займеться рання,
Червлене схлипне небо...
Є в смерті цій потреба...

А ти - на згадку усміхнись мені.
І пам'ятай хвилини наші й дні...