Не має щастя,

Є лише горе.

Не має радості,

Є лише болі.

В невзаємній любові.

Вірші читаєш

І квіти даруєш.

У відповідь лише

Грубощі чуєш.

В невзаємній любові.

Не маєш шани.

Поваги не має.

Ніхто тебе більше

Не зустрічає.

В не взаємній любові.

Так завжди було

На цьому світі.

Кому в полі бур’ян.

Кому в лузі квіти.

В невзаємній любові.

Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так  http://blog.i.ua/user/730468/114520/

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.

Сезон загублених безсонь

І запорошеного світу,

Сезон обвітрених долонь

І теплих спогадів про літо,

Червоних дат в календарях,

Де пісня ходить за луною,

Де сяє свято у домах,

І називається зимою.

Не ворожи мені, мольфаре.

Що майбуття? Примарний плин.

Там білобокі ходять хмари

По сивим хвилям полонин.

Там певне є усі чесноти

І невідоме слово «страх»,

Там чути музику та ноти

Ховає вітер по ярах.

Там навіть в довгу ніч не темно

Із естетичних міркувань,

Там почуття усі – взаємні

Й нема гірких розчарувань.

У майбутті забуті чвари,

Не заривається талант…

Не ворожи мені, мольфаре,

Я сьогодення арештант.

Так хочеться твого торкнутись дива,

Хоч подихом, хоч порухом долоні,

Допоки осінь світиться щаслива,

Допоки день останній не холоне.

Чужі лишити в небутті цитати,

І, відбринівши днем переболілим,

Так хочеться з тобою помовчати,

І бути, як ніколи, зрозумілим.

 верлібр

До! – до-мажор, акорди літа.

Мі! – Місяць, млинчик з медом в небі.

Соль! Соль! – Кохання соло. Соловейко

Співає аріозо.

Фа! – Фанфари

Лунають зоряні; фортіс-Сі!-мо любовне.

Ре! – Мо-Ре… Хви-Ля… Ля! У хвилях

Світанок вже скупався. Сонце!!!

Симфонія ранкова!

Сон це… Сон це…

01.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270254

В морозну ніч гучніші кроки,

Та легше думатись думкам,

Стоять дерева білобокі

І тихо моляться зіркам.

Довкола ходить незбагненне,

Пророчить відкриттів сезон,

І я не думаю про денне,

Який у денному резон?

Зачиняю двері ночі,

Звуків – цілий океан,

Сонця промінь б’є у очі

Наче справжній хуліган.

На щоках – потоки солі

(мабуть, снилось щось сумне),

Сіє ватою тополя,

Небо – в кольорах Моне.

По вікну повзе комашка,

В роті тане карамель,

У руках – порожня чашка,

Точна роздумів модель.