хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «подвиг»

Бій під Крутами: дослідження військових істориків.ч.3

...армія Єгорова значно поповнилася, та мала у своєму складі такі сили:       московська червона гвардія -- 500 багнетів, харківська червона гвардія -- 500 багнетів, 11-й Сибирський стрілецький полк -- 700 багнетів, 30-й запасний полк -- 30 багнетів, донецька червона гвардія Жлоби -- 300 багнетів, загін путилівців -- 60 багнетів, брянська батарея -- 3 гармати, легка батарея -- 4 гармати + панцирний потяг.

"Полтавська колона" цієї армії, що складалася переважно з неукраїнських підрозділів, пішла під Крути, а "харківська" (харківська, донецька червона гвардія, 30-й полк Руднєва) -- залишилися проти загону Петлюри.

...радянські війська всіх трьох армій дійсно напередодні бою об`єдналися в Бахмачі під єдиним командуванням М.Муравйова. Чому саме він пустив наперед замоскворецьку червону гвардію (спогади комісара Моісєєва) та загін балтийських матросів, а за ними (у другій лінії) -- петроградську та московську червоні гвардії -- я, правда, не знаю... Ще один коментар. Справа в тому, що 1-а Українська школа ім.Б. Хмельницького "пила кров" з 2-ї армії Бєрзіна ще з кінця 1917 року. Ще під ст. Доч її підрозділам кілька разів капітально дали. Потім була завзята оборона Бахмача, потім ще були бої біля с. Макошино та під ст. Пліски. Ще було змагання панцирних потягів (на українському, поміж іншим, там загинули двоє юнаків-євреїв!). Коротше -- напередодні Крут у юнацької школи було багато славних справ. Саме ця обставина спонукала радянське командування стягнути до Крут (не до Бачмача!) максимальну кількість військ (навіть Антонов-Овсєєнко писав, що вони там розбили "головні сили", отже, вважав -- що це був головний бій). Звичайно, було б шикарно знайти "орд де батайль" радянських військ під Крутами. Але, підозрюю, його просто не існувало в природі І ще, чи діяв на радянському боці один панцирний потяг, чи їх там було вже два -- я і сам не знаю. Логічно припустити, що фізично там міг розгорнутися лише один потяг. Але, крім нього, на радянському боці ще діяла щонайменше одна гарматна батарея (правда -- стріляли безрезультатно Розберемо тепер, які, згадані Муравйовим, частини та загони до яких армій (загонів) належали...

а) Замосковрецька червона гвардія (не плутати з Московською червоною гвардією з загону Єгорова - -це різні загони!!!) -- очолював лікар Знаменський. Була напрравлена радянським командуванням на Дон, але затрималась в районі Сум. Саме тому вона була включена до загону Кудинського, та, як авангард цього загону, спочатку прибула до Конотопу, а потім взяла участь у бою під Крутами. б) балтийськи матроси -- загін зі складу загону Р.Берзіна. в) петроградська червона гвардія -- це 1-й Петроградський червоногвардійський загін Полякова (1 тис. багнетів), який був викликаний з Олександрівська на допомгу радянським військам спочатку під Гребінку, а потім -- під Бахмач 26(13).01.1918. Оперативно налажев до загону Єгорова г) властиво, "московская красная гвардия" -- це інший (не замоскворецький) загін з Москви, який був у розпорядженні Єгорова, д) нарешті -- виборзька червона гвардія, наскільки я розумію, це або частина загону балтийців, або частина 1-го Петроградського загону.

Підсумовуємо. У бою під Крутами брали участь:

1. частина військ армії Єгорова (1.300) вояків + 1-й Петроградський червоногвардівйський загін, викликаний з Олександрівська (1. тис. багнетів) 2. Невідома кількість загонів з числа військ Берзіна (загальна кількість -- 3500 вояків). 3. Як мінімум замоскворецька червона гвардія з загонів Кудинського (не мешне 300 багнетів). Якщо підрахувати лише ті сили, які 100-% брали участь брали участь у бою під Крутами (петроградська, виборзька (разом 1 тис.), московська (500), замоскворецька (бл. 300), тверська (забув згадати про неї, але -- всього 125 багнетів) червоні гвардії, балтийські матроси (500) + якісь з солдатських частин (кількість учасників невідома) -- або сибиряки Єгорова, або сибиряки Берзіна), вийде не менше 2500 вояків.

Продовження в частині 4.

Бій під Крутами: дослідження військових істориків.ч.2

...Про 27 розстріляних та інших загиблих Что же на самом деле произошло под Крутами в тот день? 1-я Украинская военная школа им. Б.Хмельницкого       (250 юнкеров), отряд офицеров и добровольцев (около 60 человек), а также 1-я студенческая сотня (118 студентов и гимназистов) у станции Круты (недалеко от Бахмача) пытались сдержать наступление советских войск. Бой продолжался почти целый день. Советские войска несколько раз ходили в атаку, но нещадно расстреливались украинскими юнкерами и студентами. Всего, по данным большевиков, в тот день их отряды потеряли 300 человек убитыми и ранеными. С началом сумерек украинские части стали отступать из-под Крут. В полном порядке отошла 1-я Украинская военная школа и студенческая сотня. Нескольких убитых и большинство раненых юнкера вынесли на руках. Возможно, украинский отряд ушел бы из-под Крут почти без потерь, если бы не один взвод, набранный из студентов и гимназистов. Этот взвод вместо того, чтобы обойти Круты стороной, как это сделали остальные части, пошел прямо на огни станции, к тому времени захваченной большевистским бронепоездом и отрядом матросов. Студенты и гимназисты были моментально разоружены и взяты в плен. Раненые в количестве 6 человек и сын одного железнодорожника, оказавшегося машинистом большевистского поезда, были отделены от прочих пленных и вскоре отправлены в Харьков. В апреле 1918 года этих 7 человек освободят украинские войска и они вернуться в Киев. Остальные 27 пленных студентов и гимназистов были расстреляны тут же на станции – у водокачки. Собственно, эти 27 ребят (а не 300) и были главными жертвами боя под Крутами.                                                                                                     

      Что касается остальных участников боя – бойцов 1-й Украинской военной школы, Студенческой сотни и добровольческого отряда, то уже утром 30 января они вернулись в Киев, где участвовали в боях с местной красной гвардией. Большинство юнкеров и студентов вскоре стали офицерами армии Украинской Народной Республики, и сражались с красными вплоть до 1921 года. На сегодняшний день известны имена и судьбы почти 100 из них. В середине марта 1918 года, после освобождения от большевиков Киева и части Левобережной Украины, родители погибших возбудили вопрос о нахождении тел своих детей и перезахоронении их. Под Крутами была найдена братская могила 27 расстрелянных студентов и гимназистов, которые вскоре и были перезахоронены на Аскольдовой могиле. К сожалению, установить имена всех погибших под Крутами не удалось. Поэтому несколько могил оказались безымянными. На сегодняшний день известно 21 имя героев Крут. Это студенты Украинского народного университета штабс-капитан Омельченко, Владимир Наумович, Александр Шерстюк, Исидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сирик; студенты университета Святого Владимира: Владимир Шульгин, Александр Попович, Николай Лизогуб, Божко-Божинский, Дмитренко, Андреев; гимназисты 2-й Украинской Кирило-Мефодиевской гимназии: Андрей Соколовский, Евгений Тернавский, Владимир Гнаткевич (все – из 6-го класса), Григорий Пипский, Иван Сорокевич (из 7-го класса), прапорщик Павел Кольченко, Николай Ганкевич (из 8-го класса).

 В цій статті я остаточно з`ясовую, чому курсують дані як про 27, так і про 29 загиблих. Просто - 27 були розстріляні одразу, а ще двох \"холєних прапорщіков\" замучили та тіла їх викинули з потягу далеко від Крут... Це -- майже лав сторі про двох прапорщиків, яких захопили після бою, і про яких згадує Моісєєв/ Продовження в частині 3.

В жизни всегда есть место подвигу



Мы рождены, чтоб сказку сделать былью,
Преодолеть пространство и простор,

Нам разум дал стальные руки-крылья, 
А вместо сердца - пламенный мотор.  

В жизни всегда есть место подвигу.
Помните, когда-то давным-давно мы писали сочинение на эту тему?
Вообще, тема подвигов очень тогда была популярна. Люди совершали трудовые подвиги: у станка, в забое, у доменной печи, вытаскивая утопающих из проруби и из огня. Перевести старушку через дорогу или уступить место в транспорте было не подвигом и поэтому - неинтересно, слишком прозаично. Мальчишки мечтали поймать какого- нибудь шпиона и получить медаль. Мне никогда не нравились песни, со словами вроде : вместо сердца пламенный мотор.

Они меня пугали, эти слова. Я прижимала ладонь к груди и прислушивалась: как стучит мое сердце?
Как у всех людей и там нет пламени?
Сердце, как пламенный мотор - оно же какое-то не живое....

И вот я пишу сочинение на тему "в жизни всегда есть место подвигу".
Раздумываю, грызя ручку, еще чернильную. Не хочется почему-то писать о пожаре и проруби.
О шпионе, вероломно переходящем нашу советскую мирную границу. Да и где отыскать этого самого шпиона, у нас, в нашем тихом и спокойном городе? Да и пожары у нас редки. А вероятность того, что по дороге в школу я увижу пожар и услышу, как ребенок зовет на помощь, так мала...

И я пишу.
Я пишу о том, что подвиг можно совершить, стоя за операционным столом, спасая жизнь больному.
Я пишу о том, что подвиг можно совершить в тиши какой-нибудь лаборатории. совершив открытие. Которое спасет множество жизней.
Я пишу о том, что подвиг совершали ученые, во имя человечества.
Пишу о том, что читала. Был такой ученый - Знаменский Владимир Алексеевич. Решила вместо пожаров и шпионов написать о нем. Тем более, такой случай - не единичный в истории.
Ученому нужно было проверить действие псевдотуберкулезной палочки.

В ночь со 2 на 3 января 1966 года Владимир Алексеевич разбил одну из ампул, привезенных с собой из Владивостока в Ленинград. Содержимое растворил в половине стакана воды и выпил 300 млн. микробных тел псевдотуберкулезной палочки.

Утром он проснулся как обычно. Состояние его было хорошим. Никаких признаков заболевания. День снова провел на кафедре Военно-медицинской академии. Заранее все документировал, составлял протокол постановки опыта. Никаких признаков заболевания не появилось и через сутки.

Владимир Алексеевич снова принял культуру, увеличив дозировку до 500 млн. микробных тел. И вновь никаких признаков болезни. Так длилось 4 дня. 8 января он решил снова принять культуру. Количество микробных тел на этот раз было 100 млн. Несмотря на то, что дозировка принятой на сей раз культуры была значительно меньшая, токсичность ее была много больше.

Напряженное ожидание каких-либо симптомов длилось 6 часов. И вот, наконец, появились первые признаки заболевания: резкий озноб, тошнота, головная боль, ломота во всем теле, высокая температура. Наутро начала беспокоить ноющая боль в правом подреберье.

Состояние больного резко ухудшилось. Владимир Алексеевич из гостиницы, где он начал свой опыт, поехал в клинику инфекционных болезней Военно-медицинскойакадемии.

Болел Владимир Алексеевич тяжело.Лечить себя он не давал до тех пор, пока полностью не была выявлена клиническая картина заболевания и не были проведены все необходимые лабораторные и клинические исследования. И только тогда, когда в его состоянии здоровья наступил критический момент, и никто больше не мог ручаться за благополучный исход заболевания, его насильно заставили лечиться.

Месяц пролежал необычный больной в клинике.

Рассказ получился. И за сочинение я получила "пятерку". И его читали всему классу, как часто у меня бывало.

Но вот какое дело.

Вы знаете, что сказала моя любимая учительница литературы мне наедине?

Она сказала, что это - не подвиг.

Она сказала, что это норма для любого советского человека. Все во имя человека, все - для человека.

То, что мы совершаем порядочного, честного в жизни - это НОРМА. А подвиг - это высшая степень этой нормы...

Прошло много-много лет с тех пор.

Я до сих пор часто думаю, где грань между нормой и подвигом. И есть ли место для подвига в жизни обычного человека?

Только думаю я, что в любом случае в груди нужно иметь живое, любящее сердце....


Нам разум дал стальные руки-крылья, 
А вместо сердца - пламенный мотор.

Страх и ужас

Почему я всегда всего боюсь

Небесний солдат


Земля стогнала на світанні, складав журливу пісню птах.

Хіба він знав про бій останній у стиглих золотих хлібах?

Ім’я лишилось невідомим…Безсмертний подвиг – ратний труд…

Лиш серпень лагідно, без втоми волосся пестив на вітру…

До нього  верби  сумовиті ідуть  від дому довгу путь….

Як вартові, волошки в житі бійця спочинок стережуть. 

А вдома жде старенька мати, складає пошепки листа:

«Тополя тужить коло хати, в садочку вишня підроста…

Великий урожай на ниві, збирати важко – перезрів…

Дівчата, мов з роси, красиві, зашлемо по війні сватів…

Дасть Бог, і онучків діждати…» Даруйте, мамо, що Ваш син

в небесну Січ пішов солдатом, стрімкий невидимий загін. 

Він чує бій і рідну мову, сурмить  біду тривожна мить…

За плечі – автомат… І знову іде Вітчизну боронить!

Что значит - святость духа?

Как расценить поступок обычного живого человека, рискующего собственной жизнью во имя спасения сотен других, может даже по жизни и не очень достойных такого риска, И что есть жертва божества, пролежавшего три дня в коме, а затем вознесшегося на небо к отцу, чтобы от туда тысячи лет так *умело* править этим "христианским миром" question

Следуя иудохристианскому религиозному мифу - бог Яхве-Иегова смог помочь человечеству лишь тем, что несколько столетий яростно защищал и научал маленькое семитское племя иудеев, как выживать среди других народов, и порабощать их собственность и земли. И когда они стали вести себя неподобающе - прислал не Землю собственного сына, и в 33 года помог своим подопечным на законных основаниях приговорить его к смерти, затем дал поглумиться над ним, и позволил успешно прикандычить, привселюдно, на глазах у матери, лишь слегка потрясая землю, и закрыв Солнце Луной!... Затем, через три дня (а может и гораздо раньше, живых свидетелей не оказалось) - спрятал его бренное тело, а бессмертную божественную душу вознёс к себе на небо.

И что значит для почитателей этого бога, когда рискуя единственной земной жизнью, человек на полях кровавых сражений днями спасает жизни сотен раненых солдат???
Он - не божественный чудотворец, а доктор классической медицины, который устает, переживает, чего то может, не знает, чего то боится...

Меня глубоко тронула история Всеволода Стеблюка, спасающего жизни украинских патриотов на полях кровавых сражений, с постоянным смертельным риском для себя самого! Уж кто-кто, а медики лучше всех знают, чем рано или поздно заканчивается беготня по полям сражений:

"Мы лежали на окровавленной земле и ждали свою смерть. Потом все немного стихло, но было слышно, как наших добивают одиночными выстрелами. Я сотни раз осваивал тактическую медицину на полигоне. Передавал свои знания другим. Но там в котле было совсем другое. Вот ползешь ты, прижимаясь лицом к земле, перевязываешь в такой позе раненого, а он, тяжелый совсем, говорит: «Док, только не бросайте. Умоляю, не оставляйте меня здесь». А я молчу. Понимаю: всех мне не унести, придется, наверное, бросить..."

Полная история недавних событий в жизни этого Человека - ЗДЕСЬ.

Оригинал с источника: http://vesti.ua/donbass/68349-my-lezhali-na-okrovavlennoj-zemle-i-zhdali-smert

Хочется услышать мнение "специалистов" в сфере законов божьих. Что есть божественность, где начинается Истинная святость, и почему людям приходится совершать *героические* поступки?

0%, 0 голосів

80%, 12 голосів

20%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Панфиловцы

              
                  
                      


                          Как на змею бросается мангуста,
                          Лишь в сторону отбросив автомат,
                          В руке гранаты сжимая до хруста,
                          Сурово на танк рванулся солдат.


                          Вперёд! За Сталина! - крикнул, что силы,
                          За Родину - мать! - призыв его звал,
                          И бросил связку, порвал себе жилы,
                          Но танк фашистов вовсю запылал.


                          В атаку тут же поднялась вся рота,
                          Но силы были, увы, не равны,
                          Иного не стало вдруг оборота,
                          Ведь это было начало войны.


                          Пали герои, рубеж защищая,
                          Мужеством дали стране всей пример,
                          Победу добра над злом предвещая,
                          Крах в сорок пятом фашистских химер.

                           

Україна вшановує 101 річницю подвигу під Крутами

Україна вшановує 101 річницю подвигу школярів і студентів під Крутами



Історична реконструкція «Бій за станцію Крути». 


 
Сьогодні, 29 січня, в Україні вшановують День пам’яті Героїв Крут – школярів і студентів, які загинули захищаючи батьківщину у бою з переважаючими підрозділами Червоної Гвардії 29 січня 1918 року.

«Битва під Крутами – символ героїзму української молоді. Тоді холодного січневого дня 1918 року в нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені захисники своєї Батьківщини», – нагадує прес-служба Українського інституту національної пам’яті.

Оцінюючи військові й політичні наслідки бою під Крутами, історики наполягають, що у цьому випадку не можна говорити про поразку:

Джерело: memory.gov.ua

«Співвідношення сил становило 1 до 10 не на користь українців, а співвідношення втрат – 1 до 3 саме на користь українців», – підкреслив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Бій під Крутами стримав більшовицький наступ на 4 дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України – завдяки цьому стало можливим укладання Брест-Литовського миру, що de-facto означало міжнародне визнання української незалежності. Це був бій за майбутнє, який показав, що Україна стала можливою саме завдяки армії», акцентував Володимир В’ятрович

Довідка IA ZIK.

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. В Бахмачі обидві групи об’єдналися.

Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці стали опорою Центральної Ради.

25–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.

Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу імені Богдана Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще зо 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів, бронепотяг під командою сотника М. Ярцева і бойовий потяг сотника С. Лощенка.

Близько шести годин тривав бій з переважаючими російськими військами, загальною чисельністю близько 4800 осіб.

Після бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів – одна чота – під час відступу потрапили у полон. І наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки російсько-української війни, яка розпочалася в грудні 1917-го і тривала з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що росіяни ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя.

Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу на Аскольдовій могилі взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.

Відступаючи, крутянці підірвали мости і залізничне полотно і цим затримали більшовицький наступ. Затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Уже в березні 1918 року, після підписання Брестської мирної угоди, за німецької окупації України та з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до місця, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей учинок київської молоді героїчним.

Павло Тичина написав вірш, присвячений вшануванню полеглих – «Пам’яті тридцяти». Після цього про подвиг молоді під Крутами в Україні було забуто на понад 70 років. Щойно 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004 року. За рік перед цим, у січні 2003 року Президент Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут».

У період президентства Віктора Ющенка відзначення роковин бою під Крутами перетворилося на масштабну подію. Участь у велелюдних урочистостях брали вищі посадові особи держави, політики, представники громадськості.

бій під Крутамиісторіяновини Україниновини політики Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/29/ukraina_vshanovuie_101_richnytsyu
_podvygu_shkolyariv_i_studentiv_pid_krutamy_1498085

Три секунды.



                           
                  



В 2017 ГОДУ ИСПОЛНЯЕТСЯ 35 ЛЕТ , КАК СБОРНАЯ СССР ВПЕРВЫЕ ЗАВОЕВАЛА ЗОЛОТЫЕ МЕДАЛИ БАСКЕТБОЛА, НА ОЛИМПИАДЕ.


                     Как много в спорте разных рекордов,
                     Как много в нём великих побед,
                     Громких фанфар, салюта аккордов,
                     Тем, кто оставил в спорте свой след!


                     Мир баскетбольный, звёзд отраженье,
                     Сколько ярких, как солнце имён!
                     Слава одних-одно лишь мгновенье,
                     Для славы иных-путь сотворён!


                     Лишь три секунды их отделяли,
                     Янки вскочили радостно с мест,
                     Но радость у них тут же отняли,
                     Грёзам жирный поставили крест.


                     Едешко Ваня, Саше Белову,
                     Пас, как на блюде выдал тогда,
                     А тот в кольцо, победы основу,
                     Забросил четко и без труда.


                     Радость янок сменилась вдруг горем,
                     Лимон вроде им дали жевать,
                     Сашу качали. Звёздным героем,
                     Нынче стали теперь его звать...


                     Время прошло. И много героев,
                     Подвигов славных спорт нам явил,
                     Хоть в баскетболе племя иное,
                     Память о звёздах мир сохранил.

KLM

KLM

Образец правильного фильма!

Вот такой должен быть фильм про войну, вот таких людей надо показывать, вот на такие подвиги равняться. Не всякие там цитадели и сталинграды, нет.
Отличный должен получиться фильм.

http://youtu.be/khAo-4ZFlB8

Для желающих высказаться, настоятельно рекомендую прочитать комментарии 2, 11 и 6 именно в таком порядке.