От і перша смерть у нашому домі –
Вчора не стало хом’яка.
Не стало – оскільки не відаю, що робиться з хом’яками
після того, як життя їх покидає:
помирають вони чи відходять,
кінчаються чи згасають,
переставляються чи віддають Богові душу
Хотілось би вірити в останнє,
бо якщо є хом’яча душа,
отже, мусить бути і хом’ячий Бог, і хом’ячий рай
(і пекло, звісно, але це вже надто жорстоко!).
Що можна сказати про нього?
що був добрий і лагідний,
не зробив нікому анінайменшої прикрості,
що був затятим поборником порядку і чистоти,
що не відносився до категорії балакунів
і за це його любив ще один домашній мовчун –
чорний кіт Мачо.
Треба сподіватися, що і йому було незле з нами,
у будь-якому випадку, ми старалися як могли,
хоча наше розуміння щастя – це тільки наше його розуміння,
отож, якщо й ненавмисно чимось скривдили,
то просили би прийняти щонайщиріші вибачення,
бо він справді був добрим хом’яком,
і смію запевнити, значно добрішим від більшості представників
роду людського.
Що ще зробити задля пошанівку його пам’яті?
Вірити, що хом’ячий рай не менш реальний, аніж людський,
і що десь у тому раю знайшлося місце і для нашого хом’яка.
Знаю вже навіть, як той рай мав би виглядати:
безмежне поле перестиглої пшениці
впереміш з усілякими іншими злаками;
оддалік - кришталеве озерце завбільшки з дитячу долоню.
А над усім цим -
безмір неба. Безмір сонця. Безмір нашої любові...
Борис Щавурський
