Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

07.12.2010

Если понравилось, у меня на странице есть намного больше фотографий

присвята моїй любій доні 

Передзим’я. Старий-Листопад

Кволий, труситься...

Крутиться світ.

ЗореНіч... ЗореРух... Зорепад…

Леоніди летять – ЗореКвіт,

ЗореДиво! – Дивуюсь, дивлюсь;

Поміж тисяч малих тих свічад

Є й  моє… Тихо Богу молюсь –

«Зустріч нам подаруй в зорепад!..»

Час минав… От і Спас на порі!

Пахнуть яблука, мед…

ЗореНіч!

Персеїди палають вгорі –

Сотні  Богом запалених свіч.

При надії, пильную на мить

Чудотворення, вгору дивлюсь …

Зірка просто в долонях горить!!!

Дивородження!..

 Богу молюсь…

11.11.2010

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299746

© Stepans’ka Marina (SMG)

Взлетаем - падаем - взлетаем - падаем...

Иногда отталкиваемся ногами, иногда переносим вес тела, чтобы срегулировать полет. Но все равно нас тянет вниз, хотя смотрим мы в небеса...

А небо сегодня божественно невесомое. В таком небе и полетать не грех))

Я часто хожу на вокзал. Улицы, длинною в вечность, как будто специально стекаются в эту точку. А я люблю ходить по безконечным улицам. Вот такая вот логическая цепочка. Наушники, кеды, улыбка, крылья - и шаг за шагом вырисовывается карта, на которой север меняется с югом, а перпендикулярное с параллельным. И, следуя хаотичным маршрутам, мне так или иначе предоставляется возможность поучаствовать в тоскных посиделках на вокзале. Место встречь и расставаний все же изменить нельзя.

А хочется указать на небо и воскликнуть: "Я не могу насмотреться в твои бездонные глаза!"...

Хочется раздать мечты - и мир станет добрее.

И тогда можно лететь!)

Краще сiдниця в руках, нiж журавель в небi. ;)