хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «історія»

Кубанська Народна Республіка


Кубанська Народна Республіка, — козацьке державне утворення на Кубані[2]. Проіснувала 1 рік і 9 місяців.

За першою конституцією КНР був проголошений її склад з Кубанської областіЧорноморщини(Чорноморської губернії), Ставропільщини(Ставропільської губернії), Терщини (Терської області). Велися перемовини з Гірською республікою.

20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об'єднання не відбулося.

4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.

17 березня 1920 Кубанська Республіка була знищена більшовиками.



Українство. Зелений клин.


За даними перепису 1926 в Зеленому Клині мешкало 303 тисячі українців (із 315 тис. усіх українців Далекого Сходу), або 24,5 % усього далекосхідного населення. У період існуванняСРСР українське населення регіону зазнало масових депортацій і зросійщення[5].

У 19171922 роках в межах Зеленого Клину існувала Українська Далекосхідна Республіка.

На Третьому Далекосхідному з’їзді в квітні 1918 року було затверджено  структуру, яка складалася з українських органів національного самоврядування Зеленого Клину. Первісною ланкою були міські і сільські місцеві громади, другою – окружні ради, їх було створено десять. Вони діяли в межах повіту або цілої області і надсилали своїх представників до Далекосхідної Української крайової Ради, яка згідно з цією конституцією мала бути найвищим представницьким органом українського населення. Фактично, відбулося за цей період три сесії цієї Ради: перша – в листопаді 1918 року, друга – в травні 1919 року і третя – в листопаді 1920 року. Склад її був невеликий, кожна окружна рада делегувала двох-трьох представників. Але не всі представники окружних рад могли з’їхатися на її сесії в зв’язку зі складними обставинами громадянської війни. І тому в українській пресі зазначалося, що, на жаль, не всі ради змогли надіслати представників на ту чи іншу сесію.


У травні 1919 року було затверджено проект конституції українства – національно-культурної автономії українців на Далекому Сході. 





360-річчя Гадяцької угоди


360-річчя Гадяцької угоди: велич задуму і причини краху
16 Вересень 2018, 10:10

– Іван Виговський (близько 1608 –1664) – український військовий, політичний і державний діяч. 

Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657–1659), 
Великий князь Руський (1658–1659). 
– Особисто я твердо переконаний, що Виговський прийшов до Варшави саме за потреби прийти до Бахчисараю. Тому що після Переяславської ради у січні 1654 року Кримське ханство підписує союзну угоду із Річчю Посполитою. І цей союз Криму і Речі Посполитої діяв впродовж наступних 12 років. Історики пишуть, що ніколи цей союз не був таким тривалим, а в цьому випадку це справді було так. І склалася така дивна ситуація: за тих умов надати реальну військову допомогу Виговському міг кримський хан. І так воно і відбувається, починаючи з весни 1658 року, коли відбувається перший бій із повсталими козаками під Полтавою. Але оскільки кримський хан є союзником польського короля, то виникла б дивна ситуація, якби кримський хан допомагав Виговському, який перебував в конфронтації із Річчю Посполитою.І тому для того, аби стати союзником кримського хана, Виговському треба було налагоджувати стосунки із Річчю Посполитою. Ми маємо лист Виговського від березня 1658 року до польського короля: йдеться про попередні умови угоди і перше прохання гетьмана в цьому листі про те, щоб король вплинув на кримського хана, аби той вислав війська в Україну. І так це відбувається по хронології
- До останнього Виговський вів переговори і з Москвою, і з Варшавою. Навіть у козацькому таборі під Гадячем були польський комісар Беньовський і московський посол Кікін. Виговський намагався витримати багатовекторність чи як це пояснити?

– Я не думаю, що йдеться про багатовекторність. Просто він враховував реальний стан справ у Війську Запорозькому, де була потужна промосковська старшинська партія, і гетьман мусив зважати на їхні настрої. Якщо ми візьмемо саму Гадяцьку угоду, то там ціла низка цікавих речей вписана, очевидно, саме з тим, аби не дратувати оцю промосковську партію. Наприклад, один із пунктів угоди передбачав, що у разі війни між Річчю Посполитою і Московським царством козацьке військо буде звільнене від участі у цій війні. Тобто, відвертий такий реверанс в бік Москви, аби притлумити антимосковський настрій цієї угоди. Або там же Виговський висловлюється про те, що Московське царство також може долучитися до цієї Гадяцької угоди, щоб створити не лише польсько-литовсько-українську федерацію, але ще і за участі Москви. Звичайно, тут було більше риторики, аніж політичної практики. Утім, спроба продемонструвати, що Гадяч не спрямований проти Москви, явно простежується... Інша справа, що цар, звичайно, цьому не повірив.

– Ви та й інші історики називаєте Гадяцьку угоду геніальним документом тієї епохи. А що ж там такого було?

– Є такий вислів: навіть поганий мир – ліпше гарної війни. У цьому випадку мир був не поганим – він був гарним і навіть прекрасним. Чому я так кажу? Тому що 10 років тривала війна, а тепер Гадяцька угода передбачає амністію всім учасникам, загальне прощення. І друге – козацька державність, яка була утворена під час цієї війни, мала залишитися і в трансформованому вигляді вмонтованою в оновлену Річ Посполиту. І саме в тому, що це оновлення Речі Посполитої відбувалося, полягала геніальність.

Замість Речі Посполитої двох народів мала постати Річ Посполита трьох народів: до Корони польської і Великого князівства Литовського мало долучитися Князівство Руське. Вони були абсолютно рівноправні, мали власну адміністрацію, фінанси, військо і так далі. Власне, ота шляхетська основа Речі Посполитої доповнювалася козацьким началом, і це мало нівелювати той конфлікт, який був для Речі Посполитої руйнівним впродовж щонайменше півстоліття. І гетьман Війська Запорозького мав бути одночасно і воєводою київським, і першим сенатором. Тобто, він мав поєднати і козацьке, і шляхетське начало і таким чином притлумити той конфлікт.

Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського
Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського

– Багато хто характеризує дуже позитивно Гадяцьку угоду, не лише ви. Але чому ж її так негативно оцінили сучасники? Адже, якщо казати по правді, Виговський програв насамперед не в протистоянні з Москвою, а у внутрішній боротьбі. Тобто, цю угоду не сприйняло власне козацтво.

– Так, погоджуюся. Справді, в середині літа відбулася дійсно блискуча перемога під Конотопом над царським військом, а буквально вже у вересні Виговський втрачає булаву.

– Тобто, військова перемога не трансформувалася в політичні дивіденди. Як це пояснити? Чому проти такої гарної угоди повстали самі козаки?

– Абсолютно не трансформувалася. Гадяцьку угоду можна умовно поділити на політичний блок, який, на мою думку, справді геніальний, але є соціальний блок, який містить багато проблем. Але я б не сказав, що це була помилка творців цієї угоди – це була така неминуча об’єктивна реальність, з якою важко було щось зробити. Тобто, неможливо розширити права однієї частини суспільства, при цьому не звузивши права іншої частини.

– Чиї права обмежували і хто все це зламав?

– Права були обмежені багатьох. Бо коли йшлося про те, що козаки отримують права політичного народу, тобто прирівнюються з правами шляхти, то шляхта втрачала щось, а натомість вимагала якоїсь компенсації. Причому компенсації, з її точки зору, абсолютно законної, проти чого важко було сперечатися Виговському. Йшлося про реституцію прав власності шляхти на маєтність в Україні. Це законне право, тому що вони на законних підставах володіли цією землею. Але що означала реституція прав для шляхти? Вона означала те, що ці маєтки, які під час революції козацька старшина або козаки встигли прибрати до своїх рук, мусили віддати старим власникам.

Другий момент зачіпав інтереси поспільства – міщан і переважно селян, які жили на шляхетських землях. Якщо вони за ці 10 років, поки йшла війна, вже встигли забути: що таке залежність, що вони мають своєму панові платити якісь податки, виконувати роботи – а тепер це все мало в якійсь мірі відновитися. Звичайно, в угоді мало бути прописано, що це все має бути унормовано і не надто обтяжливо, але тим не менш, це поверталося.

Один блок, який викликав спротив і рядового козацтва, і частини старшини. З іншого боку, візьмемо шляхту, яка також багато що втрачала. Якщо вона раніше володіла монопольними політичними правами, то тепер мусила поступитися на користь козацької старшини. Це також викликало спротив з її боку.

Репродукція печатки гетьмана України Івана Виговського
Репродукція печатки гетьмана України Івана Виговського

– Що мало більш фатальні наслідки для Гадяцької угоди: неприйняття з боку шляхти чи неприйняття з боку козацтва?

– Неприйняття з боку шляхти зумовило те, що при ратифікації угоди на Сеймі в травні 1659 року з неї вилучили низку цікавих моментів, які були важливі для козацької старшини, які покращували її іміджевий бік в Україні.

– Є така історія: коли приїхали з цього Сейму козацькі посланці і дали Виговському почитати підсумковий документ, то він в розпачі сказав, що, мовляв, ви ж мені смерть привезли.

– «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз» – така була його дослівна фраза. Із вересня 1658 року до травня 1659 року – цих півроку між підписанням документа і його ратифікацією тривала наполеглива боротьба. Українська сторона, наприклад, хоче розширити територіально межі князівства Руського на Волинь і Поділля. Мова йде про церковну унію, яка спочатку мала бути ліквідована, а насправді вона не була ліквідована. Йдеться також про кількість козацького реєстру, який мав бути 60 тисяч, а тепер скорочувався до 30 тисяч. Тобто, розумієте: 30 тисяч козаків мали втратити козацькі права. Ну хіба це не вирок?

Пізніше Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, наприкінці 1659 року писав до Варшави, що козаки були невдоволені угодою, оскільки Виговського на Сеймі представляли його люди. І саме ці люди – і родичі, і наближені, і челядь – отримали все, а заслужені старшини Війська Запорозького були ображені. Ця особиста образа також зіграла значну роль.

– Дуже короткою була дія Гадяцької угоди. Але політичні наслідки були значно триваліші, бо відомо, що через півстоліття гетьман Мазепа вивчав «Пакти гадяцькі».

– Так, за словами тодішнього генерального писаря Пилипа Орлика, в 1707 році старшина зібралася в Києві, і полковник миргородський Данило Апостол брав у бібліотеці «Пакти гадяцькі», і вони читали, шукаючи вихід, як позбутися опіки Москви.

Але навіть через 100 років після того гетьман Розумовський, коли проводив реформу, то проводив її у відповідності із тим, що було прописано в Гадяцькій угоді. І польська сторона, що цікаво, під час Коліївщини 1768 року, видає у Варшаві документ, де теж посилається на «Пакти гадяцькі», як доказ того, що вони намагалися толерувати православну Русь. Тобто, наслідки Гадяцької угоди насправді були довготривалими.

https://www.radiosvoboda.org/a/istorychna-svoboda-gadiatska-ugoda/29490322.html

Левко Лук`яненко


У містечку Глиняни Золочівського району на Львівщині встановлена меморіальна дошка Почесному громадянину міста Глиняни, Герою України, засновнику і багаторічному Голові Українська республіканська партія Левку Лук'яненку.

1937


1937 рік для жителів колишнього СРСР став загальним поняттям, символом Великого Терору, безглуздого і нещадного конвеєра арештів, тортур, судилищ і розстрілів. За той рік було знищено близько 350 тис.осіб (?), в 315 разів більше в порівнянні з попереднім, 1936-му. Приблизно така ж кількість відправлено до таборів за "контрреволюційні злочини".
Однак паралельно з кривавої вакханалією в країні якимось чином тривала повсякденне життя з його радощами і турботами, газетні звіти про судові процеси густо перемежовувалися з повідомленнями про нові успіхи соціалістичного будівництва і подвиги відважних льотчиків. А для західних туристів, які приїздили в СРСР в 1937 році, жах масових розстрілів і зовсім залишався за кадром.

Урок в американській школі.

Класна керівниця знайомить клас з новеньким:

- Діти, у нас новенький - Шакіра Сузукі з Японії.Починаємо урок і подивимося, як добре ви знаєте американську історію; хто сказав: «Свобода або смерть»? У класі мертва тиша…

 

Сузукі підкидає руку:

- Патрік Генрі, 1775 рік, Філадельфія.

 

- Дуже добре. А чиї слова: «Держава - це народ, і як такий ніколи не повинен померти»?

 

Знову рука Сузукі:

- Абрахам Лінкольн, 1863 рік, Вашінґтон.

 

Вчителька суворо дивиться на клас:

- Соромно, діти! Сузукі - японець, а знає американську історію краще за всіх!

 

У цей момент тихий голос із задньої парти:

- Дістали срані япошки!

 

Вчителька різко обертається:

- Хто сказав ??? !!

 

Сузукі схоплюється і відтарабанює:

- Генерал Макартур, острів Гвадалканал, 1942 рік.

 

При повному онімінні класу, вигук з «Камчатки»:

- Та смокчи ти!

 

Вчителька йде плямами:

- Хтоооо ??? !!!

 

Сузукі миттєво схоплюється:

- Білл Клінтон Моніці Левінські в Овальному кабінеті, Вашингтон, 1997 рік.

 

Обурений крик:

- Сузукі - гівно !!!

 

І ні секунди затримки:

- Валентино Россі на мотогонках ГранПрі-Бразилія в Ріо де Жанейро 2002 рік! - випалює японець!

 

Клас в істериці, училка в непритомності, відчиняє двері і з'являється розлючений директор школи:

- Твою мать! Що тут за бардак ??? !!!

 

Сузуки не встиг ще сісти:

- Президент Єльцин, засідання парламенту Росії, 1993рік!

 

Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

Звертаючись до першоджерел

У двадцять восьмому числі «Літературної України» (за  1990 р. - Б.Г.) було надруковано два визначних документи: Угоду й Конституцію Пилипа Орлика. В передньому слові до них згадувалося ще про один документ гетьмана Орлика, який і нині має велике історичне та суспільно-політичне значення, а саме: «Вивід прав України». 
В передньому слові до Угоди й Конституції зокрема було сказано: «Сподіваємося, що і цей політичний документ («Вивід прав України -- ред.) з історії України буде видрукуваний». У цьому числі «Слова» це сподівання ми справджуємо.
Оригінал «Вивід прав України» був написаний французькою мовою. Його знайшов 1922 року професор Ілля Борщак в архівах замку Дантевіль, що належав колись дружині Григора Орлика, графині Олені Орлик. У перекладі на українську цей документ проф. Борщак надрукував у львівському історичному журналі «Стара Україна» 1925 року.
Текст документа подаємо за другим виданням книги «Вивід прав України» (Нью-Йорк, «Пролог», 1964 р.). Правопис перекладу збережено.

Заступник редактора Олександр Сопронюк
газета "Слово" Товариства української мови ім. Тараса Шевченка
вересень 1990 р.

Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його переняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своіх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.
Не розводитимуся далі про історію України: моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом Х і який можна бачити в архівах Корони Шведської.
Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, на завжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.
Одначе козаки залишили тінь суверенности і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам України.
Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.
Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й вопіючу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: Народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.
Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні; козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоб визволитися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р., щоби знову заволодіти тим, що їм належало. Аби краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем шведським і умовилися з ним не трактувати ні з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету:
1. Й. К. В. (Його Королівська Величність - Б.Г.) зобов'язується обороняти Україну і прилучені помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, – що – як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством до його смерти, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго, а Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть И. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
Уповноважені Його Величества царя зазначають:
1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його царського Величества.
2. Що коли б змінить щось, то цим би порушилися умови Карловицького договору (1).
Що до першого пункту, то що з того, що Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р. до наших днів її визнала як князівство ціла Европа і навіть сам Цісар. В ім'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм – як показав це досвід – ярмо безконечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам?
Вкінці, коли, як то дехто твердить – хоч таке твердження зовсім фальшиве, – що його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більших прав, ніж самі мали, і – більше навіть – на які ніколи не претендували. Ось чому Й. Ц. В. не має жадної підстави відбирати Україні її вольності та привілеї.
Отже з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями й межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена. Я питаю, на що цар включив Україну в інструкції що до миру, котрий мається заключити за посередництвом Англії та Генеральних Штатів (Голляндії), коли він не хотів, щоб Україна брала участь у переговорах?
Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цеї країни і сподіватися привернення цього посідання від справедливости европейських держав, які є в силі наказати, щоб її йому звернено назад.
Це ж бо інтерес усіх европейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Opликові, котрого вільно обрали й проголосили Стани України. Їх бо власний інтерес – кажу я – обов'язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді зобов'язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз (3).
Стародавня історія завела б мене занадто далеко, якби я хотів наводити з неї приклади на доказ, що держави в тих часах | завжди брали сторону пригнічених князів чи республік. Не брак нам і новітніх прикладів і за останнє століття можна було бачити, як у цiлiм Цісарстві Італії, Льотрінгії, Померанії, Швеції і в багатьох інших місцях визнали мирові трактати повну суверенність князівств, на які держави виставляли свої права з різних титулів, а часом просто по причині завоювання (4). Україна знаходиться майже в такому самому становищі. Вона має ті самі права; невже ж не зробиться на її користь того, що було в звичаю робити для інших протягом стількох століть? А що Цісар запропонував гетьманові Хмельницькому свою гарантію й король шведський теж яко союзник, то гетьман і Стани. України мають причини бути переконаними, що гарантії трактатів в Оліві (5) (козаки включені в Олівський мировий договір як союзники шведського короля) спричиняться до того, що не можна буде рабувати Україні її вольності. А тому, що всі европейські держави мають намір утримати цей трактат, що є основою европейського миру, то їм не тяжко буде знайти в ньому мотиви й способи поставити знову гетьмана Орлика на Україні і включити його в цей новий трактат.
Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривалим доти, поки не задоволиться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливі скарги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі відновлення цього князівства (України) через ослаблення Московщини нарушиться европейська рівновага. Навпаки – як свідчить про це приклад Генеральних Штатів, котрі ніколи стільки не прислужилися спільній справі, як саме від часу, коли утворили могутню республіку (6). Та, що можна думати, що цей останній доказ не досить переконуючий і що цар після цього миру зможе вжити всіх сил, щоб остаточно підбити й поневолити Україну, я не клопотатимуся виказувати труднощі, невигоди і крайності, до яких такий намір (царя) зможе довести цей народ (український), а саме кинутися стрімголов під турецьке панування. А тим більше не покликуватимуся на мотиви справедливости і слави, котрими повинні керуватися европейські держави, щоб звернути Україну її гетьманові. Все це було виказано й доведено. Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов'язують европейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром може змагати до повалення европейської свободи.
Ті, що дбають про інтерес цілої Европи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Европи від такої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій Мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Европи.
Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

1. Карловицький договір (26.01.1699) закінчив війну між Туреччиною з одного боку, Польщею, Цісарем, Московщиною і Венецією з другого. Польща дістала знову Поділля й Правобережжя, яке втратила давніше. В 1712 р. на Правобережжі, над котрим зверхність належала нібито Польщі, стояли московські війська, союзники Августа. Орлик на підставі свого договору з Туреччиною жадав для себе Правобережжя і тому Москва вказувала европейським дипломатам, що Орликові домагання нарушують Карловицький трактат і, значить, зачіпають також інтереси Цісаря і Венеції, словом, загрожують рівновазі Европи. Проти цього аргументу й виступає «Вивід прав».
2. Зборівський договір. (Зборівський договір Криму з Польщею 1649 – договір, укладений між кримським ханом Іслам-Гіреєм III і польським королем Яном II Казимиром Ваза після Зборівської битви)
3. В 17 і 18 віках міжнародне право допускало «інтервенції» і тільки після Віденського конгресу (1815) «право невтручання» стає постулатом міжнародного права.
4. Орлик має мабуть на увазі Вестфальський трактат (1648), який перекроїв Европу.
5. 30.05.1660 р. трактат в Оліві закінчив першу північну війну між Швецією, Польщею, Цісарем і Бранденбургом. В прелiмiнарних переговорах козаки дійсно брали участь і шведська дипломатія вимагала від Польщі допущення на конгрес і України. Руїна, яка почалася на Україні, не дала змоги Швеції відстояти свої вимоги і в остаточній редакції трактату України нема. Неясно, чи свідомо пише Орлик про гарантію для України в Оліві, чи це спосіб пропаганди. Олівський трактат поруч із Вестфальським був підвалиною публічного права Европи аж до Великої Французької Революції.
6. Орлик має на увазі Нідерлянди. Покликування на Голляндію характеристичне для Орлика, як у своїм часі було характеристичне для Хмельницького й Виговського. Голляндія була першою в Европі державою, яка утворилася на національному принципі, повставши збройно проти чужої вірою й походженням Еспанії, і в цьому дійсно була її аналогія з Україною під час Хмельниччини.

Сканування і вичитка Богдана Гордасевича
6 вересня 2018 р. (7526)

А чи точно зміниться життя в країні до кінця 2018 року, для тих

® Sensatsiini Sluzhbovi Novyny !

                              **А чи точно зміниться життя в країні до кінця 2018 року, для тих хто працює та пенсіонерів ??

Дуже твердо і впевнено можу сказати ,що так, життя економічно зміниться в кращу сторону до кінця зими 2019 року Можу передбачати на 6 місяців наперед точно, що трохи пенсії,зарплати, зростуть до кінця зими 2019 року .

Мінімальна зарплата в державі буде до кінця зими 5 тисяч гривень, пенсія 4500 гривень !

А чи зростуть ціни ,звісно що так ,зовсім на копійки . Якщо буханка хліба 10 грн. ,то 1,5коп більше буде . 

А ось мінімальний прожитковий мінімум також буде 4500 тисяч .

 В селах і містах до кінця зими 2019 зросте заробітна оплата в магазинах,ресторанах,кафе,бібліотеках і т.д.

Начхав я повністю на тих, хто грає у гру державну лото-забаву та виграв своїм білетом 1 міліон гривень ,за гарні очі,можу так сказати . Буде заплановано також до кінця зими 2019 року ,щоб був відкритий банк та Служба , «Наддержавний Королівський Віп-Банк», в якому з першого місяця 20 тисяч мінімальна заробітна оплата .

Все це повинно збутися, нехай Бог Отець Саваот благословить цей Наддержавний Проект,через Господа Ісуса Хреста . Можите слідкувати за часом і точно побачите ,що покращення прийшло від «Наддержавного Королівства» .

©  Ofitsiinyi veb-sait "Nadderzhavnoho Korolivstva", Volodymyra Mykolaiovycha.

©  http://korolivska-sluzhba.ukit.me/ (klikai)

© On-lain pres-sluzhba «Nadderzhavnoi Korolivskoi Sluzhby» 17 serpnia ,2108 rik ;

Є збережені короткі статті є на сайті «Мета-Блог» , та «Мінфін»

Є збережені короткі статті є на сайті «Мета-Блог» , та «Мінфін» та інші дивись.- Є короткі статті є на сайті «Мета мій Блог» , та «Мінфін»,та веб-сайт (Ігоря Деяка) портал «Колиба»,там також внизу є моя рекламне оголошення ;

1) http://blog.meta.ua/~vip-pan/ (клікай) На сайті Мета мій Блог»

2) http://blog.i.ua/user/10328385/ На сайті Блог I.UA

2) https://www.kolyba.org.ua/ (клікай)

3) https://minfin.com.ua/users/vladimir108/

© Informatsiinyi na veb-sait po rezhymi roboty "Holovnoho Upravlinnia Korolia" !

Rezhym roboty "Nadderzhavnoi Mizh.Korolivskoi Sluzhby ".

Дивись http://rezhimraboty.com.ua/ua/organ/147503/

©  На офіційному веб-сайті Державне підприємство «Інформацiйні судові системи» є " Перегляд моєї облікової картки організації, службової установи доступний запосиланням":

© Дивись на веб-сайті Єдина база даних електронних адресів,номерів факсів (телефаксів),суб’єктів владних повноважень :

http://email.court.gov.ua/info_cards/5b45bad49bcca06bff00000d?token=bCiBiubdKv8BA