360-річчя Гадяцької угоди

– Іван Виговський (близько 1608 –1664) – український військовий, політичний і державний діяч. 

– Я не думаю, що йдеться про багатовекторність. Просто він враховував реальний стан справ у Війську Запорозькому, де була потужна промосковська старшинська партія, і гетьман мусив зважати на їхні настрої. Якщо ми візьмемо саму Гадяцьку угоду, то там ціла низка цікавих речей вписана, очевидно, саме з тим, аби не дратувати оцю промосковську партію. Наприклад, один із пунктів угоди передбачав, що у разі війни між Річчю Посполитою і Московським царством козацьке військо буде звільнене від участі у цій війні. Тобто, відвертий такий реверанс в бік Москви, аби притлумити антимосковський настрій цієї угоди. Або там же Виговський висловлюється про те, що Московське царство також може долучитися до цієї Гадяцької угоди, щоб створити не лише польсько-литовсько-українську федерацію, але ще і за участі Москви. Звичайно, тут було більше риторики, аніж політичної практики. Утім, спроба продемонструвати, що Гадяч не спрямований проти Москви, явно простежується... Інша справа, що цар, звичайно, цьому не повірив.

– Ви та й інші історики називаєте Гадяцьку угоду геніальним документом тієї епохи. А що ж там такого було?

– Є такий вислів: навіть поганий мир – ліпше гарної війни. У цьому випадку мир був не поганим – він був гарним і навіть прекрасним. Чому я так кажу? Тому що 10 років тривала війна, а тепер Гадяцька угода передбачає амністію всім учасникам, загальне прощення. І друге – козацька державність, яка була утворена під час цієї війни, мала залишитися і в трансформованому вигляді вмонтованою в оновлену Річ Посполиту. І саме в тому, що це оновлення Речі Посполитої відбувалося, полягала геніальність.

Замість Речі Посполитої двох народів мала постати Річ Посполита трьох народів: до Корони польської і Великого князівства Литовського мало долучитися Князівство Руське. Вони були абсолютно рівноправні, мали власну адміністрацію, фінанси, військо і так далі. Власне, ота шляхетська основа Речі Посполитої доповнювалася козацьким началом, і це мало нівелювати той конфлікт, який був для Речі Посполитої руйнівним впродовж щонайменше півстоліття. І гетьман Війська Запорозького мав бути одночасно і воєводою київським, і першим сенатором. Тобто, він мав поєднати і козацьке, і шляхетське начало і таким чином притлумити той конфлікт.

Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського

– Багато хто характеризує дуже позитивно Гадяцьку угоду, не лише ви. Але чому ж її так негативно оцінили сучасники? Адже, якщо казати по правді, Виговський програв насамперед не в протистоянні з Москвою, а у внутрішній боротьбі. Тобто, цю угоду не сприйняло власне козацтво.

– Так, погоджуюся. Справді, в середині літа відбулася дійсно блискуча перемога під Конотопом над царським військом, а буквально вже у вересні Виговський втрачає булаву.

– Тобто, військова перемога не трансформувалася в політичні дивіденди. Як це пояснити? Чому проти такої гарної угоди повстали самі козаки?

– Абсолютно не трансформувалася. Гадяцьку угоду можна умовно поділити на політичний блок, який, на мою думку, справді геніальний, але є соціальний блок, який містить багато проблем. Але я б не сказав, що це була помилка творців цієї угоди – це була така неминуча об’єктивна реальність, з якою важко було щось зробити. Тобто, неможливо розширити права однієї частини суспільства, при цьому не звузивши права іншої частини.

– Чиї права обмежували і хто все це зламав?

– Права були обмежені багатьох. Бо коли йшлося про те, що козаки отримують права політичного народу, тобто прирівнюються з правами шляхти, то шляхта втрачала щось, а натомість вимагала якоїсь компенсації. Причому компенсації, з її точки зору, абсолютно законної, проти чого важко було сперечатися Виговському. Йшлося про реституцію прав власності шляхти на маєтність в Україні. Це законне право, тому що вони на законних підставах володіли цією землею. Але що означала реституція прав для шляхти? Вона означала те, що ці маєтки, які під час революції козацька старшина або козаки встигли прибрати до своїх рук, мусили віддати старим власникам.

Другий момент зачіпав інтереси поспільства – міщан і переважно селян, які жили на шляхетських землях. Якщо вони за ці 10 років, поки йшла війна, вже встигли забути: що таке залежність, що вони мають своєму панові платити якісь податки, виконувати роботи – а тепер це все мало в якійсь мірі відновитися. Звичайно, в угоді мало бути прописано, що це все має бути унормовано і не надто обтяжливо, але тим не менш, це поверталося.

Один блок, який викликав спротив і рядового козацтва, і частини старшини. З іншого боку, візьмемо шляхту, яка також багато що втрачала. Якщо вона раніше володіла монопольними політичними правами, то тепер мусила поступитися на користь козацької старшини. Це також викликало спротив з її боку.

Репродукція печатки гетьмана України Івана Виговського

– Що мало більш фатальні наслідки для Гадяцької угоди: неприйняття з боку шляхти чи неприйняття з боку козацтва?

– Неприйняття з боку шляхти зумовило те, що при ратифікації угоди на Сеймі в травні 1659 року з неї вилучили низку цікавих моментів, які були важливі для козацької старшини, які покращували її іміджевий бік в Україні.

– Є така історія: коли приїхали з цього Сейму козацькі посланці і дали Виговському почитати підсумковий документ, то він в розпачі сказав, що, мовляв, ви ж мені смерть привезли.

– «Ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз» – така була його дослівна фраза. Із вересня 1658 року до травня 1659 року – цих півроку між підписанням документа і його ратифікацією тривала наполеглива боротьба. Українська сторона, наприклад, хоче розширити територіально межі князівства Руського на Волинь і Поділля. Мова йде про церковну унію, яка спочатку мала бути ліквідована, а насправді вона не була ліквідована. Йдеться також про кількість козацького реєстру, який мав бути 60 тисяч, а тепер скорочувався до 30 тисяч. Тобто, розумієте: 30 тисяч козаків мали втратити козацькі права. Ну хіба це не вирок?

Пізніше Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, наприкінці 1659 року писав до Варшави, що козаки були невдоволені угодою, оскільки Виговського на Сеймі представляли його люди. І саме ці люди – і родичі, і наближені, і челядь – отримали все, а заслужені старшини Війська Запорозького були ображені. Ця особиста образа також зіграла значну роль.

– Дуже короткою була дія Гадяцької угоди. Але політичні наслідки були значно триваліші, бо відомо, що через півстоліття гетьман Мазепа вивчав «Пакти гадяцькі».

– Так, за словами тодішнього генерального писаря Пилипа Орлика, в 1707 році старшина зібралася в Києві, і полковник миргородський Данило Апостол брав у бібліотеці «Пакти гадяцькі», і вони читали, шукаючи вихід, як позбутися опіки Москви.

Але навіть через 100 років після того гетьман Розумовський, коли проводив реформу, то проводив її у відповідності із тим, що було прописано в Гадяцькій угоді. І польська сторона, що цікаво, під час Коліївщини 1768 року, видає у Варшаві документ, де теж посилається на «Пакти гадяцькі», як доказ того, що вони намагалися толерувати православну Русь. Тобто, наслідки Гадяцької угоди насправді були довготривалими.

https://www.radiosvoboda.org/a/istorychna-svoboda-gadiatska-ugoda/29490322.html