Не бійся, а - бийся! Мобілізація вже!
- 16.02.22, 04:15
- Ми любимо тебе, Україно!
![](http://os1.i.ua/3/1/16078554_5ab4a319.jpg)
11:34 21 червень Київ, Україна
Вперше про перспективний ескадрений міноносець проєкту 23560 «Лідер» заговорили в 2009 році. Відтоді цей есмінець, що «не має аналогів в світі», «вбивця авіаносців» і «гроза НАТОвських« Арлі Бьорків», продовжує своє існування лише в форматі розмов. Хоча і цей струс повітря зайвий раз доводить, наскільки промисловість Росії готова до великих і амбітних проєктів.
Приблизно рік тому в російських ЗМІ промайнула чергова хвиля «блудословія» про те, що есмінець «Лідер» стане більше, збільшивши свою водотоннажність до 19 тис. тонн. Власне, великий і грізний корабель, мабуть, це саме те, що потрібно середньостатистичному споживачеві кремлівської пропаганди.
З іншого боку, ця «типу-патріотична» новина супроводжувалася і даними про приблизну вартість спорудження такого корабля - 100 млрд рублів. Так само цікавий був і інший момент, а саме - дослідно-конструкторські роботи по «Лідеру», заплановані на 2021 рік, тоді ж планують і закласти перший корабель, будівництво якого займе, орієнтовно, 7 років.
Що ж, інформація вкрай корисна, адже вона багато в чому підтверджує припущення, що нового есмінця ВМФ РФ не бачити.
І ось чому.
По-перше, в 2016 році повідомлялося про початок будівництва першого «Лідера»; в 2018 році про можливий контракт на 8-20 кораблів даного проєкту. Потім початок будівництва було перенесено на 2020-й, а тепер уже кажуть про 2021-2022-й. Хто дає гарантію, що закладка есмінця знову не зрушиться на невизначений термін?
По-друге, протягом останніх кількох років розміри есмінця регулярно коректувалися з 13 тис. тонн до, вже, 19 тис. тонн. Тобто, у проєктно-конструкторського бюро «Північне» досі немає єдиної затвердженої концепції про те, що з себе повинен представляти сучасний есмінець дальньої морської зони.
По-третє, на сьогодні жодна російська верф не володіє можливостями будівництва бойового корабля подібного класу і водотоннажності. Більше за всіх інших для подібного будівництва підходить «Північна верф» при проведенні відповідної модернізації, процес якої і розпочато. Але, ось яка дилема, модернізація «Північної верфі», вартість 30 млрд руб, завершиться не раніше 2022 року. Тобто, початок будівництва «Лідера» навряд чи відбудеться в 2021-му році.
По-четверте, вартість есмінця в 100 млрд рублів оцінюється за сьогоднішнім курсом і за сьогоднішніми цінами, але в умовах економічної турбулентності, як зміниться його оцінка через рік-два? Та й в принципі, наскільки реально бюджету РФ розгорнути будівництво корабля, рівноцінного трирічному (а в перспективі і більше) бюджету Костромської області?
По-п'яте, попередні терміни будівництва і те, що дослідно-конструкторські роботи почнуться одночасно з будівництвом, наштовхують на сумніви щодо дотримання термінів і не тільки.Наприклад, есмінці УРО типу «Арлі Бьорк» будуються протягом року-двох, «Лідер» же буде зводитися за термінами як повноцінний авіаносець. При цьому, з урахуванням досвіду попередніх довгобудів для потреб ВМФ РФ, не виключено, що ці терміни зростуть в рази, так само як і вартість його будівництва, а ризики конструкторських недоліків будуть зведені до ймовірності - 100%.
У підсумку, ми отримуємо досить сумнівний проєкт, який навряд чи Росія зможе фінансово і технічно здійснити. З іншого боку, 100 мільярдів рублів, які в перспективі можуть перетворитися на 200 млрд і більше, в умовах фінансово дефіциту, зайвими в процесі глобального розпилу бюджету Міністерством оборони РФ не будуть.
А тому, в добру путь - в небуття.
І вже якщо «Лідер» зовсім не лідер, а пасе задніх, про яке нарощування бойового потенціалу і про яку «морську наддержаву» кричать кремлівські гібридні пропагандисти?
На папері, можливо, є Росія, можливо є флот... в житті невелика Московія і іржаві корита!
А в той час, коли російський флот асоціюється з пів столітнім чадящим авіаносцем «Кузнєцов» і неіснуючим «Лідером», НАТО повним ходом освоюють нові технології. Наприклад, новітній «невидимий» есмінець «Замволт» USS Zumwalt (DDG-1000).
А тим часом в НАТО: РФ може цю реальність використовувати для своїх фантастичних фільмів, настільки велике відставання технологій росіян від НАТО.
«Замволт» - бойовий корабель нового покоління, екіпаж якого нараховує 148 матросів і офіцерів. Вартість першого такого есмінця, прийнятого на озброєння в 2013 році, склала 4,4 мільярда USD.
Основною зброєю есмінців даної серії є 80 крилатих ракет «Томагавк» і артилерійські системи, що зумовлює основне завдання есмінців з підтримки сухопутних військ атаками берегових цілей.
У кораблі використовується перспективна система управління всіма озброєннями через TSCE-I фірми Raytheon з відмовою від концепції локальних комп'ютерних систем. Есмінець має засоби малопомітності, що зменшують його ЕПР в 50 разів.
На сьогодні побудовано 3, в строю 2 ескадрених міноносці типу «Замволт». Вартість будівництва всіх трьох есмінців оцінюється в 12,73 мільярда доларів. Повна вартість програми, що охоплює, крім витрат на будівництво кораблів, витрати на дослідження і розробку, оцінюється в приблизно 22,5 мільярда доларів.
У порівнянні з мізерним фінансуванням російських проєктів НАТО на розвиток військово-морського флоту грошей не шкодує і своє реноме підтримують на гідному рівні.
В сьогоднішніх реаліях краще приклад брати з успішних і розвинених країн, ніж з Росії, що і робить Україна своїм прагненням і бажанням вступу в НАТО.
І спільні маневри з провідними країнами НАТО тільки посилять професіоналізм і бойовий дух українських військових під заздрісні погляди російських пропагандистів.
https://myc.news/ua/kolonka_redaktora/rossijskij_esminec_lider_kak_simvol_degradacii_rossijskih_voennyh_tehnologij
Втрати України в Другій світовій війні — прямі та непрямі людські та матеріальні втрати, які поніс український народ в період Другої світової війни.
Оцінка чисельно втрат в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих громадян тодішньої Радянської України.
В виступі у зв'язку з 30 річчя визволення України від гітлерівських загарбників тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького була названа цифра 6750 тис. чоловік.
Пізніше людські військові втрати були визначені в 2,5 млн чоловік і 5,5 млн. — загиблих військовополонених і мирного населення. По відношенню до загальних втрат СРСР це становить 40-44%. З врахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному прирості населення), то втрати складуть приблизно 14,5 млн чоловік[1].
Було також зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною) і 28000 сіл. Оцінка матеріальних збитків становила 285 млрд рублів (в цінах 1941 року) - понад 40% усього збитку СРСР.
У війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.
Спалено 319 000 господарств, на Лівобережній Україні був зруйнований кожен четвертий будинок.
Виведено з ладу 5600 мостів, зруйновано 33 000 шкіл, технікумів, 18 000 медичних установ[2].
В матеріалах Прес-служби Президента України В. Януковича, поширених до Дня Перемоги в Німецько-радянській війні, втрати України в Другій Світовій війнівизначаються як такі, що перевищили 10 млн чоловік [3].
26 травня 2020 р о 09:23
Військовий журналіст Андрій Цаплієнко опублікував відео знищення бійцями 54-ої бригади Збройних сил України бетонованого доту (довготривала вогнева точка) російських окупантів на Донбасі. Коментар в «ютубі» лаконічний:
«54 окрема механізована бригада працює по позиціях першого армійського корпусу ЗС РФ (ДНР) роа (російської окупаційної армії)».
На ролику, знятому безпілотним літальним апаратом, коригувати вогонь, вже зруйнована бетонна позиція димить. Потім на ній видно потужний вибух. Потім ще один в проломі з яскравим спалахом - ймовірно, вибухнули боєприпаси.
У «телеграмі» Андрій Цаплієнко більш багатослівний:
«Працює" 54-ка ". Пригнічує позиції бойовиків, з яких ведеться обстріл українських військових. На фронтовому мовою така вражаюча точність називається «ювелірної».
Три міжнародні організації у співпраці з Російською радою з міжнародних справ оприлюднили свій план припинення війни в Україні.
Документ був поширений 14 лютого у Мюнхені на Мюнхенський безпековій конференції, повідомляє кореспондент "Європейської правди".
До участі у розробці документа, як стверджується, залучали також окремих українських експертів, але формуванням пропозиції не займалися українські організації – на відміну від російської РРМC.
Документ уникає згадок про напад Росії на Україну і стверджує, що "конфлікт в та навколо України" став наслідком "катастрофічних прорахунків", і у якості реакції на нього пропонують кроки для "завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму". Щоправда, основною ідеєю плану є відновлення співпраці з Росією без відновлення Україною суверенітету над Кримом.
Оприлюднена пропозиція містить кілька гуманітарних кроків, які підтримуються всіма сторонами, однак у ній відсутні будь-які ключові вимоги, що звучали досі від України.
Організатори пропонують такі 12 кроків:
У документі зазначається, що у його розробці брали участь троє українських експертів: Василь Філіпчук, Олександр Чалий та Олексій Семеній. Їхня роль у даній роботі в документі не уточнюється.
Як відомо, Василь Філіпчук у 2017 році вже пропонував контроверсійний план, який передбачав відмову України від прагнення членства у НАТО, офіційну відмову на тривалий період від мети членства в ЄС, визнання Криму "спірною територією" тощо.
Один з ініціаторів мюнхенського “плану миру в Україні” відреагував на критику документу
КИЇВ. 16 лютого. УНН. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Андрій Кортунов, який є одним з ініціаторів скандального документу “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, вважає, що не варто вбачати у цьому документі “мюнхенську змову”. Про це Кортунов розповів у коментарі DW, передає УНН.
Відповідний документ був розповсюджений на Мюнхенській конференції та викликав негативну реакцію Києва.
Кортунов розповів, що ініціаторами цього документу були Російська рада з міжнародних справ, європейський аналітичний центр European Leadership Network та американська організація Nuclear Threat Initiative, що опікується питанням запобігання ядерній загрозі.
“Зрозуміло, що цей документ подобається не всім, але мені здається, невірно вбачати в ньому якісь зловісні політичні задуми, як це визначили в апараті (п’ятого президента України Петра) Порошенка — як мюнхенську змову. Я хочу підкреслити, що політика — це мистецтво можливого, як казав Бісмарк, і автори цього документу виходили з того, що можливо на сьогодні”, — зазначив Кортунов.
Щодо пункту цього документу відносно початку національного діалогу про українську ідентичність, у тому числі з Росією, він додав, що це було б корисним для України. “Україна є дуже плюралістичним суспільством і для неї такий діалог був би корисним. Щодо участі інших країн-сусідів — це питання до українського керівництва, наскільки воно готове до такого діалогу”, — сказав гендиректор РРМС.
Серед “12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, зокрема, було запропоновано відновлення роботи Спільної центру з контролю та координації з питань припинення вогню на Донбасі, створення в рамках “нормандського формату” групи з діалогу у військовій сфері, розробка нових заходів довіри і підвищення рівня безпеки для населення в районі пунктів пропуску, розв’язання проблеми безвісти зниклих і початок процесу розмінування тощо. Документ також закликає до скасування санкцій проти Росії залежно від реалізації мінських домовленостей.
Ввечері 14 лютого, після критики як зі сторони України, так і зі сторони міжнародних експертів, документ приховали на сайті зробивши його недоступним. Проте вже наступного дня 12-кроковий “план миру в Україні” повторно з’явився на сайті Мюнхенської конференції.
Міністерство закордонних справ України наголосило, що заява “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні” не є офіційною позицією держав. Пізніше на сайті американського аналітичного центру Atlantic council з’явилася заява з критикою ініціативи від 26 американських експертів, дипломатів та аналітиків.
Володимир Зеленський розкритикував цей документ, зазначивши, що без України не можна обговорювати будь-які плани щодо припинення війни на Донбасі і повернення окупованих територій. Критиці документ піддав і п’ятий президент України Петро Порошенко.
29 червня 2016 року у бою на Світлодарській дузі куля снайпера обірвала життя Героя України, соліста Паризької опери ВАСИЛЯ СЛІПАКА.
Він прожив у Франції понад 19 років, вражаючи Європу своїм голосом та шармом. Йому двічі пропонували французьке громадянство, але він відмовлявся, бажаючи бути громадянином України. Він щиро вболівав за Україну, був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Не роздумуючи, пішов добровольцем захищати Україну і віддав за неї своє життя.
Василь Сліпак народився у Львові 20 грудня 1974 року. І хоча в родині ніхто професійно не займався музикою, вже змалку Василь виявляв неабиякий талант та потяг до співу. У 9 років він потрапив до знаменитої Львівської хорової капели «Дударик», де і почалася його кар'єра співака. Саме з "Дудариком" він побував на перших гастролях за океаном. Так, у червні-липні 1990 року капела зі своїм солістом Василем Сліпаком мала гастрольний тур містами США та Канади— Детройт, Рочестер, Клівленд, Піттсбург, Філадельфія, Кергонксон, Чикаго, Міннеаполіс, Торонто, Реджайна, Саскатун, Тандер-Бей, Садбері, Паувел-Ривер, Монреаль, Оттава. В ході цього туру 18 червня 1990 року у Карнеґі-Холі (Нью-Йорк) спільно із відомим солістом Метрополітен-опера Павлом Плішкою він та "Дударик" виконали низку творів. Потім була низка виступів на інших найкращих сценах світу.
Ґрунтовна підготовка в консерваторії та рідкісний голос невдовзі привели його до Франції, де він спричинив справжній фурор на низці конкурсів та фестивалів, а в 1994 році відбувся його перший сольний концерт. А у 1997 році його прийняли до Паризької національної опери.
Він прожив у Парижі майже двадцять років, виступав на сценах багатьох славетних театрів світу із сольними концертами, виконавши понад сотню різних партій. Та найулюбленішою була партія Мефістофеля в опері «Фауст». Звідси його позивний «Міф», з яким він воював на Донбасі.
З початком Євромайдану В.Сліпак координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України; відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, влаштовував благодійні концерти. І продовжив цю діяльність в умовах російської агресії проти України. Зокрема 10 червня 2016 року організував Міжнародний марш «Stop Putin War in Ukraine!», в якому взяли участь близько 30-ти країн світу.
Уперше Василь Сліпак поїхав на війну у травні 2015 р. і пробув там місяць, взявши участь у боях у Пісках біля Донецького аеропорту та Авдіївці у складі 7-го окремого батальйону ДУК ПС, доки його не поранили. Міф не планував повністю віддаватися війні, але для нього важливо було знаходитися там, де він потрібен - на сцені і на війні. "Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції", - говорив він.
Вдруге В.Сліпак потрапив на фронт у вересні 2015 року - у с.Водяне під Маріуполем. І втретє - у червні 2016 року. Планував пробути на фронті півроку, проте вже через 11 днів, 29 червня 2016 р., загинув. Похований Герой на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань № 76.
Василь Сліпак став першим в історії України добровольцем, якого посмертно нагороджено Золотою Зіркою Героя. Також він - кавалер ордена. «За мужність» І ступеню та Герой України.
Його іменем названо велику залу Музичної академії України імені Чайковського. А в 2018 році - й Український культурноінформаційний центр у Парижі, що відіграє важливу роль в інформуванні французів про події в Україні та в роз’ясненні української позиції стосовно актуальних проблем сучасності.
З метою вшанування пам'яті Василя Сліпака створено Міжнародну некомерційну благочинну організацію «Фундація Василя Сліпака» на чолі з виконавчим директором братом Василя Орестом Сліпаком.
Також у 2017 року з ініціативи Ореста Сліпака та відомих митців Львова й Парижа вперше було проведено Міжнародний музичний марафон W LIVE пам’яті Василя Сліпака. Це унікальна музична подія, що збирає на одній сцені з найкращих музикантів Європи, які знали співака і працювали з ним, а також попопяризує класичну музику та дозволяє вшанувати пам'ять співака. Сьогодні концерт пам'яті Василя Сліпака відбудеться у муніципалітеті Франції Ле-Ре, неподалік від міста від Ренн.
Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук - за умови активного посилання на Diaspora.ua.
07/12/2018 16:58
На Крым распространяется международное гуманитарное право
Аннексия и последующая оккупация Крыма и Севастополя Россией в 2014 году является международным военным конфликтом между РФ и Украиной. Такой вывод указан в ежегодном докладе Международного уголовного суда (МУС) в Гааге, собщает прокуратура АР Крым, передает «Сегодня».
Таким образом, МУС подтвердил квалификацию происходящего на полуострове, которая была дана в 2016 году. Соответственно данной оценке к ситуации в Крыму применимо международное гуманитарное право.
В прокуратуре АРК отметили, что МУС еще не дал своего заключения, могут ли считаться военными преступлениями такие действия в России на оккупированном полуострове, как перемещение и выдворение местного населения, перемещение осужденных, нарушение права собственности и принуждение граждан Украины – жителей временно оккупированной территории к службе в Вооруженных силах Российской Федерации. Но завершить анализ данных вопросов в канцелярии прокурора МУС на предмет их приемлемости для рассмотрения судом обещали в самое короткое время.
В то же время в МУСе напомнили о том, что Украина все еще не ратифицировала Римский статут – главный документ этого международного учреждения.
Как сообщали «Комментарии», Украина передала в Гаагу документы по захвату украинских кораблей Россией
У понеділок, 26 листопада, в Україні може бути запроваджений воєнний стан. Рішення має ухвалити парламент. Приводом до цього стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українські кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями.
У ніч на 26 листопада РНБО підтримала пропозиції президента Петра Порошенка просити Раду про запровадження воєнного стану на території всієї України терміном на 60 днів. Приводом до таких дій стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українських кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями. Тепер відповідне рішення має затвердити Верховна Рада, яка збирається на позачергове засідання о 1.
Як відомо, в неділю, 25 листопада, два українських бронекатери «Нікополь» і «Бердянськ», а також рейдовий буксир «Яни Капу» висунулися з Одеси до Маріуполя. Щоб потрапити в точку призначення, кораблям потрібно було пройти через контрольовану Росією Керченську протоку. За твердженнями української сторони, всі відповідні попередження росіянам вони надіслали.
Проте спроба проходу була заблокована російськими військовими, які таранили буксир «Яни Капу». До вечора 25 листопада українські кораблі почали відхід із Керченської протоки, але були атаковані, обстріляні й захоплені російськими військовими. Під час короткочасного морського бою шість українських моряків отримали поранення. Ці події, власне кажучи, й спричинили намір запровадити воєнний стан на території всієї країни.
На що ж розраховувала Україна, відправляючи свої кораблі до Керченської протоки? По-перше, юридично Крим, як і раніше, є частиною нашої країни, тому рух українських кораблів через протоку, теоретично, взагалі не мав зустріти жодних перешкод. По-друге, наприкінці вересня так воно й вийшло – Україна успішно переправила до Маріуполя пошуково-рятувальне судно «Донбас» і морський буксир «Корець» для створення військової бази на Азові. Однак ті кораблі – все-таки не бронекатери з ракетно-артилерійським озброєнням.
Тому можливість конфлікту з імовірністю захоплення українських кораблів все ж можна було прорахувати. Якщо, звичайно, метою морського походу в Керченську протоку якраз і було створення умов, за яких РФ спровокує конфлікт.
Тому що в цьому випадку українська сторона отримує безліч політичних плюсів. По-перше, це чіткий і задокументований доказ агресивних дій саме російських військових (не «зелених чоловічків», «іхтамнетов» або «відпускників»). По-друге, можливість вимагати посилення санкцій щодо Росії. І, нарешті, по-третє «домагатися від міжнародного співтовариства більш активної участі в знятті блокади Азовського моря, яку Росія утримує останні півроку, затримуючи й оглядаючи торгові судна, які прямують до портів Маріуполя й Бердянська, а також із цих портів.
На внутрішній арені правовий режим воєнного стану дозволяє не лише перенести вибори глави держави, які чинний президент Петро Порошенко ризикує не виграти (проведення виборів прямо заборонене статтею 19 закону України про правовий режим воєнного стану), але й на абсолютно законних підставах навести лад у країні «залізною рукою».
По-перше, припинити масові акції протесту «євробляхерів», які активно блокують дороги та прикордонні переходи на західному кордоні, а по-друге, припинити діяльність організацій, політичних сил або засобів масової інформації, які чинна влада вважатиме такими, що загрожують національній безпеці країни. Такі дії допускаються пунктами 8 і 11 статті 8 закону України про правовий режим воєнного стану. При цьому українські моряки послужили своєрідною принадою, що, без сумніву, викликає питання до моральної сторони цієї справи.
Якщо ж жодного «хитрого плану» не було, то похід до Керченської протоки виглядає погано спланованою операцією, яка призвела до втрат кораблів, яких і так мало в українських ВМС, і полону особового складу. І зараз українська сторона поспіхом намагається отримати дивіденди від цієї ситуації. З військової точки зору, конфлікт у Керченській протоці навряд чи призведе до серйозного загострення на лінії розмежування.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні |
|
Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.
Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.
Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.
Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.
Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.
Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».
Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.
У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.
Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).
Читайте також: Невідомі захисники України
Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).
Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.
Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:
— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;
— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;
— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;
— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.
Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.
Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.
Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.
Читайте також: Іловайський мартиролог
Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».
Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна
Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.
В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі...
Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).
Читайте також: Дебальцівська статистика
Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.
Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.
Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.
Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня