Фотоклуб "F cztery" пропонує нам відправити 20 робіт, зроблених членами фотоклубу під час фотопленерів у Польщі, для виставки, яка повинна відбутися під час Європейських фотозустрічей Схід-Захід 2014 у Пьотркові Трибунальському.
Папка для відбору робіт створена у фотоальбомі клуба на i.ua

Організації з захисту тварин Польщі звернулися з відкритим листом до
Президента України В.Януковича та до прем’єр-міністра Польщі Дональда
Туска з проханням втрутитися в ситуацію в Україні щодо жорстокого
знищення тварин. Зоозахисники просять негайно заборонити такі дії з
боку українських представників місцевих органів влади та мерів міст.
Автори петиції звертають увагу на те, що «середньовічні» методи
знищення тварин викликали хвилю обурення громадян Західної Європи. Це
кидає тінь на імідж не лише України, а й Польщі - співорганізатора
проведення «ЄВРО-2012».


СТОП УБИВСТВУ ТВАРИН  ПЕРЕД «ЄВРО-2012»

До:
Президента України Віктора Януковича
Вул. Банкова 11, Київ
Прем’єр-міністра Республіки Польща Дональда Туска
Алеї Уяздовські 1\3, Варшава
[email protected]

Шановний Пане Президент!
Шановний Пане Премєр-міністре!
Звертаємося до Вас щодо невідкладного особистого втручання в справу
масового знищення безпритульних тварин в Україні  у звязку з
підготовкою до проведення «ЄВРО-2012».
Як громадяни країни, яка є співорганізатором  проведення «ЄВРО-2012»,
висловлюємо глибоке занепокоєння  масовим знищенням  тварин, особливо
застосуванням жорстоких методів.
Інформація в ЗМІ  та фото- й відеодокументи, розміщені в
Інтернет-виданнях, показують, що представники місцевих органів влади,
серед яких є адміністрації міст (зокрема,  Донецька, Луганська,
Лисичанська, Харкова, Миколаєва, Києва), порушують чинний Закон
України «Про захист тварин від жорстокого поводження».
Порушується  стаття 17  Закону України «Про захист тварин від
жорстокого поводження»,
який набув чинності в 2006 році. Ця стаття категорично забороняє
застосування методів присиплення тварин, що передбачають передсмертні
страждання.
Закон категорично забороняє застосування отрути, курареподібних
препаратів, використання електрошоку. До того ж присиплення тварин не
може відбуватися на очах  сторонніх спотерігачів і повинно відбуватися
в спеціально підготовленому для цього приміщенні, так, щоб інші
тварини не бачили, ані не чули, що в тих приміщеннях відбувається.
Методи, які застосовують комунальні служби: застосування зброї,
фармакологічних препаратів, отрут, засипання ще живих тварин в
земляних ровах, спалення живими в крематоріях, не мають ані
морального, ані юридичного виправдання. Такі дії комунальних служб
демонструють, що вони жодним чином не контролюються громадськістю та
представниками організацій з захисту тварин. Незрозуміло, куди
дивиться інспекція ветеринарних служб та державних органів влади.
Спалювання тварин в пересувному крематорію в Лисичанську викликає
особливі емоції та обурення громадян Польщі і наводить їх на спогади
про найстрашніші історичні  події.
Ми розуміємо, що проблема безпритульних тварин в Україні є дуже
великою. Однак, як видно, застосування представниками українських
міських органів влади жорстоких методів знищення тварин є не тільки
варварськими, але й не ефективними, якщо кількість безпритульних
тварин  значно не зменшується.
Просимо Вас, пане Президенте, взяти цю проблему під особистий контроль, також:
1. публічно звернутися до представників місцевих органів влади щодо
негайного припинення знищення  безпритульних тварин, яке суперечить
праву та етиці;
2. змусити місцеві оргаи влади запровадити систему контролю за
безпритульними тваринами шляхом запровадження стерилізації
(кастрації).
В більшості країн Європи, в тому числі і в Польщі, впродовж десятиліть
застосовують гуманні методи контролю за кількістю безпритульних
тварин. Для прикладу, Варшава фінансує стерилізацію (кастрацію)
безпритульних тварин та їх лікування і оплачує чіпування домашніх
тварин. Варшава утримує міський притулок для бездомних тварин, а також
центр по влаштуванню безпритульних тварин, який часто відвідують
мешканці міста. Присиплення бездомних тварин (евтаназія)  як метод
боротьби з безпритульними тваринами повністю заборонене. В пожежній
структурі міста створено команду Еко-патруля. Там працюють люди,
фахово підготовлені до надання різноманітної допомоги тваринам, які
потрапили в біду.  Із бюджету міста фінансується просвітницька
діяльність в сфері охорони твари, виховуючи в суспільстві гуманне
ставлення до тварин. Важливим є те, що громадські організації з
захисту тварин отримують фінансування на свою діяльність -
стерилізацію, лікування, годування безпритульних тварин. Такі заходи
допомогають вирішувати проблему безпритульних тварин в місті.

Віримо в те, що приклад Польщі щодо вирішення проблеми безпритульних
тварин може послужити представникам українських міських органів влади
дороговказом до вирішення проблеми безпритульних тварин, застосовуючи
європейські стандарти. Заохочуємо представників місцевих органів влади
до наведення контактів з Відділом охорони навколишнього середовища
Адміністрації міста Варшави, який несе відповідальність за політику
столиці Польщі щодо безпритульних тварин.
Пане Премєре, масове знищення тварин в Україні викликає велике
занепокоєння в Європі, що має негативний вплив на імідж не тільки
України, але й Польщі як співорганізатора «ЄВРО-2012», тому очікуємо
від Вас активних дій у цій справі перед владою України.
Маємо надію, що футбольне свято, яке є предметом гордості та радості
як поляків, так і українців, завдяки Вам не буде омите кровю
безпритульних тварин. Віримо, що співпраця Польщі та України також в
сфері захисту тварин народить запровадження в Україні європейських
стандартів щодо безпритульних тварин.

Ярослав Мішчак
Фундація Небажаних та Забутих – SOS для тварин
Лодзь 93-222
[email protected]

*************************************************
Громадяни Польші стурбовані негуманним поводженням з безпритульними
тваринами в Україні напередодні "Євро-2012". На їхню думку, це кидає
тінь також на Польшу, як співорганізатора футбольного свята.

З метою боротьби з убивством тварин в Україні створено польськомовну
веб-сторінку "Stop mordowaniu psw na EURO 2012!". Ви можете відвідати
її та лишити свої кометарі за адресою:

http://www.ukraina.fniz.pl/

Ця ж сторінка на Facebook. http://www.facebook.com/group.php?gid=129977007044282

Петиція до польскої та української влади.
http://www.petycje.pl/petycja/5633/stop_mordowaniu_psow_na_euro_2012.html

Підписуйте та запрошуйте друзів!

Репортаж з України з польським перекладом.
http://www.youtube.com/watch?v=l3oMwx5S7eE&feature=player_embedde

За інформацією порталу МТЗТ SOS

Польша, Перевернутый дом Даниеля Шапиевски. Читать Дальше...

Пишут Chopin, есть еще вариант  Szopen. А всё потому, что он Фредерик Франсуа Шопен (отец Шопена родом из Франции ). А Фредерик родися в Желязна-Воля, это 4 км от усадьбы, в которой играет на рояле Божена Ситек, его родственница в каком-то поколении.  

Дело было в прошлую пятницу вечером, в Dwr Strzyew - это за 4 км от родового гнезда композитора Шопена и в часе езды на запад от Варшавы. За роялем Божена Ситек, дальняя родственница композитора. Она исполнила с десяток известных творений своего именитого родственника, а также популярных мелодий из фильмов (позже я представлю и их). 

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=aqy_p57Yu4E

Волинь: парадокси інтерпретації (тема "Волинь-1943")

Юрій Опока, 22 червня, 2016

Чому визнання етнічних чисток посилить позицію України в українсько-польському примиренні

Відділи УПА чинили злочинні етнічні чистки польського цивільного населення на Волині під час Другої світової. Такі злочини мали ознаки геноциду, і людей, котрі їх скоїли, потрібно визнати військовими злочинцями. Приблизно так звучить засаднича теза польської сторони у нашій міждержавній дискусії про історію. Натомість українська сторона пропонує розглядати «Волинь» у ширшому контексті польсько-українського військового конфлікту, де кричущі злочини чинили обидва учасники. Ці тези часто подаються як взаємно суперечливі, але це не так. Якщо українці насміляться прийняти польську пропозицію, це посилить позицію України в діалозі примирення і розширить простір для маневрів. Парадоксально, але позиція поляків потрібна українцям.

Морально-етичний вимір Волинської різні, а особливо українське покаяння за неї теж має елементи парадоксальності у тому сенсі, що вибачення передусім потрібні не жертвам, а винуватцям. Каяття та примирення – важливі максими в житті християн, а українське суспільство (як і польське) часто декларує глибоку релігійність. Отже, українцям потрібне християнське покаяння, і добре, що це усвідомлюють найвищі церковні архієреї, котрі вже не раз зверталися до польських духівників. Та морально-етичні аспекти «Волині» – предмет окремої широкої дискусії і водночас інтимного персонального розважання кожного. Адже навряд чи каяття може бути масовим та всезагальним. Натомість текст пропонує зосередитися на більш прагматичних аспектах українсько-польського діалогу про історію. Зрештою каяття і співпереживання приходять лише після усвідомлення та розуміння, котрі, своєю чергою, зароджуються в діалозі.  

Листування

Нещодавній лист українських громадських, духовних та політичних діячів до поляків вкотре підтвердив: процес примирення поміж двома народами якщо не зупинився, то рухається надто повільно. А в час активної суспільно-політичної турбулентності в ЄС, Польщі та Україні надто млявий рух може з легкістю перейти в регрес. Докази цьому помітні вже зараз. Наприклад, березневе опитування громадської думки у Польщі (CBOS) показало вражаючі дані. Кількість поляків, що з симпатією ставляться до українців, впала з 36% у 2015 до 27% у 2016. Такого драматичного падіння за всю новітню історію наших держав ще не було. Фактично, ми відкотилися на 10 років назад. І це не лише реакція на постійне збільшення українських заробітчан у Польщі. Невирішені питання спільної історії з року в рік підточують діалог поєднання.

Першими український лист опублікували в «Газеті Виборчій». З’явилися окремі блоги  та поодинокі реакції представників католицького духівництва, та все ж широкого резонансу звернення не викликало, принаймні позитивного резонансу – праві середовища розкритикували цей лист ущент. Вже як хвиля спала, польські депутати з партії «Право і Справедливість» все ж відповіли власним листом, але нічого принципово нового там не сказано. Пропозицій щодо спільного дня пам’яті польські політики не прийняли, натомість по-менторськи вказали українцям на контроверсійність історичної політики.   

Формула примирення «Пробачаємо та просимо вибачення», запропонована колись польськими єпископами для польсько-німецького порозуміння, не знаходить широкого відгомону в серцях поляків. Вкотре складається враження, що ми переконуємо переконаних. Активні симпатики України відомі, і вони вже давно пробачили. Активні противники – теж, і вони вже навряд чи вибачать. Проблема, щоправда, полягає в іншому. Про трагедію на Волині в Польщі відомо не всім. У комуністичній Польщі ця тема була заборонена й більшість людей про неї не знали. Проте ситуація змінюється. У 2008 році 41% поляків взагалі нічого не знали про трагедію. Вже 2013 року частка тих, хто нічого не знає, скоротилася на 10%. Щоправда, велика кількість тих поляків, котрі знають дуже мало. Очевидно, що польське суспільство з року в рік наново відкриває «Волинь». Ще рано говорити про кореляцію між інтерпретацією «Волині» і ставленням поляків до українців, проте логічно припустити залежність цих тем. Відтак офіційному Києву варто напрацювати раціональну, а головне, ефективну позицію. Погіршення українсько-польських стосунків зовсім невигідне, а зараз навіть загрозливе для України.     

Багатоголосся однієї розмови  

Упродовж багатьох років однією з найпопулярніших стратегій подолання українсько-польських історичних суперечок вважалася політика «історичної амнезії». Мовляв, історію варто залишити історикам, а двом сучасним народам потрібно будувати майбутнє і не порушувати дражливих тем.  Історики свою справу зробили – знайшли документи, описали жертви, пояснили причини. Але  суперечки лише наростають. Досвід показав, що будь-які спроби політики «амнезії» в українсько-польському діалозі не працюють. На це є кілька причин.

Перша причина – це відчутна політизація питання в обох країнах. Теоретично, побудувати діалог на рівні політичних еліт й оминути найпроблемніші питання можна. Це, наприклад, намагалися робити Александр Квасневський і Леонід Кучма. Правда, ефективність процесу напряму залежатиме від персональних взаємин політиків. Квасневський і Кучма були друзями, мали схожі політичні погляди й полюбляли разом випивати. Та, попри дружбу, логіка фактів дозволяла польському президентові називати Волинську різню «геноцидом».  Їхні наступники – Віктор Ющенко та Лех Качинський – теж були близькими друзями й теж зробили чимало у процесі історичного примирення. Проте історія все ж і їх посварила: після присвоєння Ющенком статусу героя України Бандері та Шухевичу Качинський фактично припинив з ним спілкуватися. Відтоді політичний діалог почав буксувати. Віктор Янукович уже не шукав дружби з Броніславом Коморовським – вони з інших світів. Попри те, що країни зуміли спільно провести Чемпіонат Європи з футболу, питання історичних взаємин з поляками почали використовувати у внутрішньополітичних іграх. Чого вартий тільки лист «регіоналів» і комуністів до польських депутатів 2013 року, де українці закликають визнати, геноцид  вчинений «бандерівцями» на Волині. Петро Порошенко опинився у делікатнішій ситуації, аніж всі його попередники. Революція і війна відчутно підштовхнули українське суспільство  «вправо». Водночас у Польщі до влади прийшли праві політичні сили. Тепер дискурси: «вічні жертви – вічні герої» стали невід’ємною частиною політичної риторики і в Польщі, і в Україні.

Друга, не менш важлива причина неефективності «амнезії» – це «усуспільнення» чи то пак «соціалізація» процесу міждержавних перемовин. Зі вступом Польщі у ЄС та бурхливим розвитком громадянського суспільства міждержавні ініціативи ставали щораз помітнішими. Розмови ведуться на рівні організацій, наукових інститутів та медій. В Україні наразі зміцнився середній клас із виразною ліберальною орієнтацією. Поступово процес примирення та діалогу з політичного перетворюється на громадсько-політичний. Десятки міждержавних акцій, ініційованих «знизу», регулярно порушують незручні питання. Глобалізація й поширення Інтернету теж вплинули. Українці з поляками можуть спілкуватися напряму, часто оминаючи традиційні медіа як посередників. Хоча важко сказати, чи пішло це на користь процесу примирення: якість коментарів і блогів часто є низькою і деструктивною. Мова ненависті, як і фейкові фото «вбитих бандерівцями дітей», поширюються мережею блискавично. Що можна ствердити напевно, то це те, що процес діалогу став значно динамічніший, відколи до нього заангажувалися широкі верстви користувачів Інтернету.

Отже, амнезія не мирить, а може і нашкодити. На політичному рівні еліти погоджуються мовчати залежно від кон’юнктури, і щойно вона змінюється – починаються історичні спекуляції. На виході ми отримуємо неможливість замовчування проблеми, непоступливість сторін, чергові неприйняті вимоги щодо вибачення і обмін давно озвученими аргументами.  Контури кризи українсько-польського діалогу примирення стають щораз чіткішими.             

Стратегія подолання кризи

Однин із канонів кризової комунікації каже: запорука ефективної розмови – чіткі меседжі й правильні адресати. Для того, щоб рухатися далі, мусимо хоч приблизно розуміти, з ким і про що говорити.     

Аудиторія. Визначати цільову аудиторію у справі міжнаціонального примирення – річ непроста. В ідеалі обидва народи є адресатами. Але політична стратифікація визначає реальність. Дуже умовно в питанні ставлення до «Волині» можна виокремити три основні суспільні групи поляків.

Перша – ті, хто знає про «Волинь», пробачив і ставиться до українців радше позитивно. Часто це люди з українським корінням або ті, хто контактує з Україною безпосередньо. У політичному плані це адепти ідей Яцека Куроня, чиє середовище, на жаль, невпинно зменшується.   

Друга група –  хто знає про «Волинь», не пробачив і вирізняється характерною антиукраїнською позицією. Найчастіше це вихідці з так званих «кресів», тобто земель ІІ Речі Посполитої, які сьогодні є українськими. Серед них багато людей, що особисто потерпіли під час антипольських акцій УПА, тому навряд чи вони колись примиряться з українцями.

Третя група – найчисельніша. Люди, котрі не мають чіткого ставлення до «Волині», оскільки не дуже знайомі з тематикою. Особливістю цієї групи є те, що вона постійно зменшується. Соціологія показує щораз більшу кількість обізнаних. А далі все просто: людина дізнається про «Волинь», формує власне бачення й обирає між першою та другою групою.  

У дискусіях доводилося чути думку, нібито історія перестане бути важливою і болючою тоді, коли помруть живі свідки та люди, що безпосередньо постраждали. Проте практика спростовує цю тезу. Приклад українсько-російських відносин показує, що вага міфів про Велику Вітчизняну війну обернено-пропорційна кількості живих свідків. Цифрові суспільства множать емоції. Тож даремно сподіватися, що радикальне середовище кресов’яків зменшуватиметься. Найближчим часом у Польщі вийде художній фільм «Волинь», де українці, м’яко кажучи, висвітлені негативно. Антиукраїнська група, очевидно, поповниться новими прихильниками.

Українській стороні варто працювати з «центристами». Оскільки відмовчатися не вдасться, потрібно активніше формулювати власну позицію і переконувати людей. Специфіка сучасних європейських демократій має особливість: політичні еліти перестають задавати тон, вони прислуховуються до мас. Якщо Україна «програє» на рівні польського суспільства, годі буде сподіватися близьких стосунків на політичному рівні. Тоді концепт «адвокат в Європі» перейде у розряд історії. А оскільки наша держава не може похвалитися великою кількістю друзів, найближчих варто оберігати.      

Меседжі. Якщо з цільовою аудиторією більш-менш зрозуміло, то зі змістом повідомлень все набагато складніше. Власне, на цьому рівні й точаться найбільші суперечки, які нагадують замкнуте коло. Тому саме цей аспект діалогу примирення потребує прагматики.

Після схвалення парламентом Польщі резолюції 2013 року, що Волинська різня – це етнічні чистки з ознаками геноциду, польська сторона сформулювала власну позицію. Насправді це найкоректніше формулювання, на яке могла сподіватися Україна. За схожу стриманість варто дякувати тогочасній правлячій партії – Громадянській Платформі. Ймовірно, «Право і Справедливість» поведеться радикальніше й прямо пропише визначення «геноцид» у документі.

Для України найкраще було б прийняти термін «етнічні чистки» ще тоді, у 2013-му, і пробувати закрити питання термінології. Якби в нещодавньому листі від українців конкретно вказувалося, що пробачення ми просимо за злочинні етнічні чистки, вчинені конкретними злочинцями, що воювали в лавах УПА, – можливо тоді, відповідь була б теплішою.

Потрібно розуміти: термін «Волинська трагедія» у багатьох поляків викликає оскому. Реакція дуже схожа на українську, коли ми чуємо принципове «на Україні», а не «в Україні». Мовляв, так вчить російська граматика. Ще одна аналогія, що допоможе зрозуміти контекст, – це модний тепер підхід до «Волині» як до рядового епізоду українсько-польської війни. Тут відразу згадується виправдання Голодомору неврожаєм. І контрольна теза: а на Поволжі теж був голод!  Можливо, так буде зрозуміліше, як українців чують поляки. Продуктивний діалог потребує компромісної стилістики. Українцям варто взяти на озброєння позицію польських лібералів. Така центристська позиція буде міцним ґрунтом для офіційного Києва, дипломатів і для симпатиків України у Польщі.  Фактично, позиція однієї Польщі 2013-го захистить від позиції іншої Польщі 2016-го року.
 
Зрештою, марно також заперечувати очевидне. Про злочинний характер дій окремих підрозділів УПА на Волині 1943 року написали більшість поважних істориків України, Польщі та світу. Непоступливість української сторони у визнанні злочинів підпілля базується на принципі «своїх не здаємо!». Цей принцип зрозумілий, особливо зараз, коли Україна вкотре воює за право бути. Але на позір зрозумілий принцип є помилковим за своєю суттю. Парадокс полягає в тому, що для порятунку своєї більшості потрібно відректися від злочинної меншості. Серед різних бойових одиниць УПА були мародери та злочинці. Були убивці цивільного населення.  Зрештою, відомі безпосередні організатори й виконавці «антипольських акцій».  І неважливо, що особливо жорстокі етнічні чистки польського населення були в часі українсько-польського конфлікту. Злочин має бути засуджений, а злочинці – названі. Формулювання  «окремі частини УПА чинили етнічні чистки поляків з ознаками геноциду» жодним чином не кидає тінь ані на всю УПА та її війну за незалежність, ані на ідею української незалежності, ані на українців.  Натомість визнання конкретних злочинів, що чинилися конкретними людьми, відкриває можливість захисту від огульних обвинувачень. Назвати злочинців злочинцями повинні не поляки, в цьому мають бути зацікавлені самі українці.

Такий крок може відчутно збільшити «проукраїнську» частину польського суспільства. Прийняття очевидних істин розширить поле для маневрів. Після визнання, засудження і каяття за конкретні злочини можна спробувати напрацювати спільні методологічні підходи. Наприклад, і в польському, і в українському підпіллях були окремі групи злочинців, але це не є підставою до огульних звинувачень. Досвід подвійної окупації і деконструкція держави, каже Тімоті Снайдер, провокує найгірші людські інстинкти.  

Наївно було б сподіватися, що суперечки, щодо драматичних сторінок українсько-польської історії можна вирішити остаточно. Завжди будуть ті, хто вимагатиме повної та безумовної капітуляції опонентів. Практика показує, що процес примирення має бути постійним, і навіть тоді він ризикує відкотитися назад. Добре, що в обох суспільствах є люди, котрі це розуміють і регулярно підтримують діалог. Добре, що українські лідери написали лист, але, здається, прийшов час насмілитися на ще один крок вперед. Не буває народів-героїв чи народів-злочинців. І не може весь народ бути заручником окремих груп, навіть якщо вони воювали і гинули за Україну. Вибачення й засудження власних злочинців не свідчить про слабкість, зовсім навпаки. Тільки зрілі та сильні нації приймають відповідальність і зізнаються в помилках.
http://zaxid.net/news/showNews.do?volin_paradoksi_interpretatsiyi&objectId=1395609

 

Что в настоящее время хорошо для среднестатистического украинца? Наверное, это в первую очередь надежда на стабильность, уверенность в своем заработке и возможности оплачивать свои жизненные потребности.

Чтобы соответствовать этим критериям в нынешней Украине, необходимо быть либо политиком, либо представителем силовых ведомств, наживающихся на войне на Донбассе. Ну или просто воровать у государства. Других вариантов достойного существования увы почти нет. Вот и тянутся из страны миллионы трудовых мигрантов на запад в поисках надежды на свое европейское счастье.

И более миллиона украинцев обрели таковое в Польше. К обоюдной выгоде. В Польше они нашли возможности получения стабильных доходов на порядок выше, чем на родине. И для Варшавы украинские рабочие оказались просто находкой. Они стали одним из тех мощных факторов, предоставивших толчок польской экономики. Председатель Союза предпринимателей и работодателей Цезарь Казимирчак выразил уверенность, что «без украинцев нашу экономику ждала бы катастрофа», а с ними стала самой динамичной в Европе.

В настоящее время по данным польского ведомства по делам иностранцев, около 90% запросов на получение разрешения на проживание поступает от украинцев. При этом большинство приезжающих на заработки находят себе трудоустройство в сферах строительства или сельского хозяйства.

Плюсы для Польше также вполне очевидны. Украинцы трудоустраиваются на заработные платы гораздо ниже среднеевропейских, что идет на руку польским бизнесменам. За счет этого значительно снижается себестоимость их продукции и повышается ее конкурентоспособность на рынках ЕС. И сам факт отсутствия украинцев на аналогичных рабочих местах у себя на родине также выгоден. Так как это привело бы к увеличению производства сельскохозяйственной продукции, что повысило бы конкуренцию на рынке и заставило бы производителей снизить цены на внутреннем рынке.

Но к хорошему люди привыкают быстро. Так и украинцы. Работа у приютившей их в тяжелые времена Польши им уже не кажется столь привлекательной. Начинаются запросы об увеличении заработной платы и все больше трудовых мигрантов устремляются на запад – в Чехию, а там если повезет, то и в манящую настоящими европейскими ценностями Германию.

Эту тенденцию подтвердил президент Всеукраинской ассоциации компаний международного трудоустройства Василий Воскобойник. Он также выразил мнение о том, что было бы вполне справедливо, чтобы труд украинцев оплачивался по европейским стандартам.

Одной из основных причин массового оттока украинских рабочих из Польшей является планируемая со следующего года либерализация немецкого законодательства, что допустит потоки иностранных граждан на ее  внутренние рынки труда. А доходы там обещают в два – три раза больше, чем в Польше.

Еще одним из направлений перераспределения потоков трудовых мигрантов из Польши являются Прибалтийские государства. Уровень оплаты труда там аналогичен польскому, только отсутствует языковой барьер. Ведь большинство работодателей говорят по-русски.

Вот так украинцы подвели поляков. Их места, конечно же, не останутся пустыми. Уже сегодня можно говорить о значительном увеличении потока трудовых мигрантов из Белоруссии. За последние пять лет их количество увеличилось в 25 раз. И эксперты считают, что этот процесс будет продолжаться.

Созданный украинцами прецедент может стать для Польши весьма опасным. Германия и страны Балтии уже поняли, что могут переманить к себе дешевую по европейским меркам рабочую силу.

А это грозит Польше весьма ощутимым спадом экономики. Ведь только за апрель – июнь 2018 года объем денежных переводов из Польши в Украину составил порядка 890 миллионов долларов. А это очень весомые суммы.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0in 5.4pt 0in 5.4pt; mso-para-margin-top:0in; mso-para-margin-right:0in; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0in; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-ansi-language:RU;}