– Бабусю, а чому у мене немає ні діда, ні батька? Моя матуся на це запитання починає розказувати якісь казки, немов я маленька дитина.

– То не казки, Олесю. Кожна дівчина в нашому роду при досягненні повноліття і аж до 33 років знаходиться під впливом вікового прокляття. Опівночі, коли настає повний місяць, невідома сила перетворює низьку за зростом біляву дівчину, якими споконвіку є дівчата нашого роду, в високу струнку чорняву красуню в чорному вбранні. І вона йде на полювання за молодими хлопцями. Але все закінчується в ту ж ніч глибокими ранами на грудях хлопця від кігтів, на які перетворюються нігті дівчини.

– Бабусю, і ти туди ж. На дворі 21 вік, а мені через рік виповниться 18 років. І ти думаєш, що я повірю в ці казки?

– Ти можеш мені не вірити, але через декілька днів до твого повноліття залишиться рівно рік. Ти ж не забула про свій день народження? Так от, після нього тобі щоночі буде снитися прабабуся, яка жила тисячі років тому. І цю казку вона розказуватиме тобі кожної ночі.

– Дурниці якісь. От побачиш, бабусю, що нічого подібного, тим більше кожної ночі, мені не снитиметься.

– Ну, ну.

  Але в першу ж ніч після дня народження сон Олесі таки приснився. А після шостої ночі терпець Олесі увірвався, і вона змушена була вибачитись за недовіру перед своєю живою бабусею.

– То це все правда, бабусю?

– А я що тобі казала.

– А як же мій Денис, якого я кохаю?

– Я співчуваю тобі, Олесю, але він, як і всі чоловіки, котрих ми кохали, буде першою твоєю жертвою. Ще ніхто з них такого не витримував, тому ми з покоління в покоління залишаємося без чоловіків.

  Не вірити бабусі цього разу не приходилося. Сум і розпач опанували Олесею. Що відразу помітив її хлопець Денис.

– Чого сумуєш, Олесю? Чи може мене більше не кохаєш?

– Кохаю, Денисе, кохаю, але ліпше нам позабути одне одного.

  І Олеся розповіла все, що знала про своє вікове прокляття.

– Олесю, якщо навіть це так, то я готовий терпіти і буду завжди з тобою. Як ти там кажеш, до 33 років? То це не так і багато. Тим більше, що шрами прикрашають чоловіків.

  Денис усміхнувся Олесі і в її очах вперше можна було помітити надію.

– Бабусю, в тих моїх снах прабабуся згадує про якісь події, які можуть розірвати наше прокляття. Але кожного разу сон обривається на цьому місці. Розкажи мені про це.

– На жаль, той сон нікому не довелося додивитися до кінця. І я не знаю, що може розірвати наше вікове прокляття.

  Через рік Олесі виповнилося 18 років. Вона з острахом цього чекала. Не зважаючи на всі умовляння, Денис в цю ніч залишився поруч з нею. І опівночі відбулося те, чого всі боялися. Висока чорнява дівчина кинулася до Дениса. Він знав, що не зважаючи на зовнішність, то була його Олеся. І він не втік, і не пручався.

  З глибокими ранами на грудях, він лежав на підлозі без свідомості. А над ним, вже зі звичною зовнішністю,  схилилася Олеся і обробляла його криваві рани.

  Так було і наступного місяця. І третього. Не встигали заживати попередні рани, а чергові розписували його груди. Але він навіть не збирався полишити Олесю. Навіть якщо це призведе до його смерті.

– Коли народиться наша донька, скажи, Олесю, що в неї все ж таки був батько, і він любив її ще до її народження.

  Сльози розпачу текли з очей Олесі. І вона з неймовірною біллю в душі чекала на четверту ніч з повним місяцем. І коли ця ніч настала, поруч з нею все ще був її Денис. Блідий і схудлий він тримав за руку свою кохану і в його очах не було страху.

  Зовсім не очікувано Олесю зморив сон. Їй знову приснилася прабабця, і цього разу сон не перервався на важливому місці.

– Коли дівчина з нашого роду зустріне такого хлопця, котрий витримає три місячні ночі і готовий буде три рази витримати рани заради кохання, вікове прокляття втратить свою силу.

  За секунду до опівночі Денис, не боячись болі на своїх грудях, міцно обійняв Олесю. Але через секунду гострий біль кудись зник, а в його обіймах продовжувала бути тендітна білява Олеся.

– Ти мене розбудив. Совісті в тебе немає. Я так солодко спала.

  Денис не одразу помітив, що рани на його грудях раптово зажили, залишивши по собі чіткі шрами.

– А що це в тебе за шрами на грудях? Я їх раніше не помічала.

– А хіба ти, Олесю, нічого не пам’ятаєш?

– А що я маю пам’ятати?

– Та то я так спитав. А шрами залишилися від кігтів однієї чорнявої красуні.

– Ти все жартуєш. Ходімо спати.

  На ранок бабуся милувалася щасливою молодою парою. Вона теж додивилася той пророчий сон до кінця, але, на відміну від Олесі, нічого не забула.

  А згодом у Олесі з Денисом народилася донька. Вона виросла високою і чорнявою красунею. У місячну ніч любила дивитися на повний місяць, але завжди залишалася сама собою.

   

 

2,5 роки мучився я з телефоном Nokia G10. Глючив він страшенно. Планував трохи підзбирати грошей і купити щось дорожче .
Надивився багато відео про смартфони, начитався багато чого, про процесори там і т.д..
Так сталося що 2 тижні тому моя глючна Нокіа втопилася . Випала з кишені в воду так що я не помітив, а поки я виявив відсутність, поки шукав.. більше години під водою побула..
І от вже не було коли чекати на більші гроші, купив за те що міг РОСО С75.
Так як в нас якраз на ці часи негода, і роботи немає то.. Ганяю я цього поко от вже 2 тижні безбожно. Фактично весь час окрім 6-7годин нічного сну, він або заряджається ( батарея тримає не те щоб супер, але досить непогано, так що навіть якщо ігри , то зарядки годин на 4 хватає ( не на повну розрядку а десь від 85 до 15 %) а як щось легше то значно більше ) або працює.
Так як купив я його за приблизно ту ціну, за яку 2,5 роки купував ту злощасну Нокію , то був дуже приємно здивований. Працює досить шустренько. Ігри ганяє без жодних глюків чи гальмувань. Камери.. може не те щоб супер, але як на мої невибагливі вимоги то більш ніж достатньо..
І от я вже 2 тижні думаю , навіщо мені було б платити більше , якщо він мене повністю влаштовує ? Як же вдало затонула моя Нокія )))) Бо викинув би надурно зайві гроші.
І про виробників. Як же відрізняється Ксяомі від Нокіа. ( нагадаю що вартість того Нокіа 2,5 роки тому і цього РОСО тепер приблизно одинакова в доларах. Трішки більше 100 доларів , а яка величезна різниця . )
Тому можу радити тим в кого виникає потреба в покупці смартфона , не витрачати зайві кошти..
І навіть з тим що дорожчий телефон довше послужить бо через цей рекет з постійними підвищеннями вимог до характеристик .. Ну будуть на дорожчих смартфонах характеристики актуальніші на кілька років довше .
Але телефони з значно вищими характеристиками коштують значно дорожче. Ну купив би я телефон за 300 доларів з розрахунком на актуальність його 5-6 років . Так я тепер купив за 100. На 3 роки його актуальності точно вистачить. Потім куплю ще за 100 такий який тоді буде так коштувати і також буде актуальним наступні 3 роки.. Отже, получається що я ще й сотню зберігаю.. А якщо ще врахувати що бувають різні випадки , типу мого утоплення то ..
Просто треба вдало вибрати нормального ультрабюджетника.. З Нокіа 2,5 роки тому я дав маху. А от тепер влучив добре .

Марко Вовчок "Три долі" (1862 р).

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

К твоему деду пришли на рассвете в его деревенский дом. Жена и дети ещё спали. На него наставили винтовки, забрали весь хлеб и увели скот. Когда семья проснулась, то застала твоего деда в сарае с верёвкой в руке, где он проверял прочность перекладины. Веревку сожгли в этот же день.
Через несколько лет к твоему деду ночью постучали в дверь. Уже никто не спал. Ему сказали собираться. Жена молча рухнула в прихожей на пол и вцепилась в ногу своего мужа. Её ударили прикладом винтовки по голове. Кровь струйкой побежала по виску и дальше потекла в сторону распахнутой двери. "Полы неровные у нас" - последнее, что подумала твоя бабушка перед тем, как потерять сознание. Дети все видели. Кажется они плакали. Твоего деда увезли на Колыму. 10 лет без права переписки.
Твоего деда вывел из короткого забытья резкий удар в печень. Живой труп его с трудом поднялся с ледяной барачной земли. Твоего деда вывели во двор и выбили ему оставшиеся несколько зубов. Медленно просыпался. Потом его дистрофичное тело погрузили в вагон, набитый такими же человеческими отголосками как он и увезли на фронт. Твой дед ничего не чувствовал, кроме голода. Ему хотелось есть и умереть. Умереть он не мог. В голове его промелькнуло то утро в деревни, сарай, веревка. "Зачем они так рано пришли, ещё бы минут 5 и все бы было закончено" - тупо, без эмоций в голове возникла бледная мысль.
В первый же день твоего деда бросили в атаку. Под пули, под танки. Сзади стояли те самые, они целились в спину на тот случай, если твой дед не захочет бежать. Он побежал.
Чудом (зачем-то) твой дед выжил. Пули попали ему в пах, в ногу и одна разорвала ему ухо. Он очутился в госпитале.
Война закончилась. В дверь опять позвонили. Некому уже было лежать в коридоре и некому было его оплакивать. Дети сгинули на фронте. Жена без вести пропала в лагерях. Твой дед потом узнал, что её забрали через неделю. Как жену врага народа. Их сосед очень любил эпистолярный жанр. Но, это уже было неважно. Твоему деду сказали покинуть Москву в течении трех дней и никогда не возвращаться. Он уехал.
Потом он умер, ты его не застал. Умер где-то в одиночестве, то ли под Рязанью, то ли ещё где-то. Похоронили его быстро и незаметно. Кстати, в последние годы он очень много пил. Иногда плакал. По ночам просыпался и хрипел, задыхался и падал с постели. Никто не знает, что он чувствовал в те минуты. Да и ты об этом никогда не подумаешь.
Прошло 78 лет. Ты наклеил на свою немецкую иномарку "можем повторить". Ты что-то собрался праздновать. Ты рад, у тебя приподнятое настроение и ты даже нашёл единственную фотографию своего деда и гордо пойдёшь с ней маршировать по Москве. "Наша Победа" - подумаешь ты. Вечером ты напьешься с друзьями. А утром опохмелишься и зачем-то заживешь дальше
Денис Давыдов