До Нового года осталось меньше 2-х месяцев.
Какой же Новый год без ёлочки?

[ Читать дальше ]

Московского патриархата в Украине больше нет - Константинополь
УПЦ Московского патриархата практически прекратила свое существование в Украине, заявил представитель Вселенского патриархата.
Существование в Украине УПЦ Московского патриархата практически прекратилось с момента отмены Константинопольским патриархатом 11 октября акта о передаче территории Украины под администрацию Русской церкви. Об этом заявил архиерей Константинопольской церкви, представитель Вселенского патриархата архиепископ Тельмиский Иов, сообщает в пятницу, 2 ноября, ВВС Украина.
https://www.google.com/amp/s/korrespondent.net/amp/4028453#ampshare=https://korrespondent.net/ukraine/4028453-moskovskoho-patryarkhata-v-ukrayne-bolshe-net-konstantynopol http://www.bogoslov.org.ua/dumki/690-pokhodzhennya-moskovskogo-patriarkhatu-ta-rol-rosijskoji-pravoslavnoji-tserkvi-u-nishchenni-ukrajinskoji-tserkvi-j-rozdilenni-ukrajini Навколо чуємо хвилюючі запитання: чому Українські Церкви не об’єднаються? Чому немає єдиної Помісної Церкви? Чому Московський патріархат і його структура в Україні – УПЦ МП є розкольницькою? Але ці запитання лунають насамперед серед віруючих, а серед духовенства – рідко, і, більше того, церкви не об’єднаються, а навпаки, церковний хаос, який підтримується Російською Православною Церквою та її структурним підрозділом – УПЦ Московського патріархату в Україні, стає все масштабнішим і неконтрольованим. Більше того, на очах мільйонів і мільйонів українців московсько-путінський режим Російської Федерації все відкритіше і нахабніше використовує Російську Православну Церкву та її підрозділ УПЦ МП для розділення і протиставлення українців поміж собою, породжуючи недовіру до Української Держави, Українських Церков та української влади. І все це діється в часи підступної війни, яку проти України розпочала Російська Федерація. Отже які причини того, що українці на відміну від інших народів світу, до сьогодні, залишаються розділеними національно і церковно? А причини такі: • У 862 році за правління блаженного князя Київського Оскольда з династії Кия та святителя Фотія, Патріарха Константинопольського, було створено Руську (Українську) Церкву з центром Митрополії в Києві. Київські митрополити мали титул – Митрополит Київський і всієї Русі. До цього Українська Церква дістала апостольське благословення в 33–70 рр. І ст. від першого з учнів Спасителя нашого Ісуса Христа, апостола українського Андрія Первозваного (офіційно проголошеного апостолом українським на Київському церковному Соборі 1621 р.) та успадкувала духовно-церковну спадщину Скіфської єпархії, яка діяла з-поміж перших єпархій у світі на теренах нашої прабатьківської держави Скіфії-Русі-України в ІІ – середині ІХ ст.ст. • У 1448 році, порушуючи святі церковні канони за наказом московського князька Василя ІІ, підлеглого хану Золотої Орди, в Москві було самовисвячено «митрополита» Іоана. Цей московський самосвят був обраний і висвячений московськими розкольниками, що відкололися від древньої канонічної Української (Руської) Церкви, а отже, від усієї повноти Вселенської Церкви Христової. Самочинно проголошена Московська Церква та її самосвятці в "єпископських" і "духовних" санах не були визнані жодною Помісною Церквою впродовж 141 року (1448–1589). • У 1458 році Константинопольський Патріарх висвятив нового митрополита Григорія ІІ для Української Церкви та Української (Руської) Держави з титулом – Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Московія та самосвяти Московської Церкви були визнані розкольниками і 141 рік залишилися поза Вселенською Церквою Христовою та не визнавалися жодною Помісною Церквою. • За часи правління в Московії князя Бориса Годунова до Москви було запрошено Константинопольського Патріарха Ієремію ІІ Траноса, де він фактично потрапив у полон. У Москві його насильно утримували до того часу, доки він не погодився висвятити Московського патріарха. З примусу та під загрозою фізичного знищення, а також в обмін на свободу і дорогі подарунки Константинопольський Патріарх був вимушений у 1589 році висвятити для Московської Церкви патріарха. Так шляхом обману, погроз, насильства та підкупу Московська Церква, після перебування 141 рік у розколі та маючи самосвятців серед своїх "архієреїв" і "духовенства" (1448–1589), здобула статус Московського патріархату, що, згідно з церковними канонами, вважається святотацтвом. При цьому Московська патріархія не була наділена правами церковно-духовної опіки над Україною й Українською Церквою, бо Матір’ю-Церквою для України й українських православних і надалі канонічно залишалася та залишається по сьогодні Константинопольська Православна Церква на чолі зі Вселенським Патріархом. • У 1721 році московський цар Петро І, який проголосив створення Російської імперії та, зокрема, окупував значну частину України, порушуючи святі канони Вселенської Церкви Христової, самочинно ліквідував Патріаршество Московської Церкви, підпорядкував її управління безпосередньо російським імператорам та імператрицям (1721–1917), а також як чужоземний окупант знищив Українську Церкву (1721–1917), перетворивши Київську Митрополію у звичайну єпархію Російської Православної Церкви. Такі дії московської імперської влади та керівництва Московської Церкви щодо нищення Української Церкви були і є неканонічними, безбожними та ніколи не визнавалися Константинопольською Православною Церквою – Матір’ю-Церквою для України, а також Українською Автокефальною Православною Церквою. • Канонічно-правове відродження прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви після нищення Московією протягом 1721–1917 рр. розпочалось у період розпаду Російської та Австро-Угорської імперій (відповідно, 1917 та 1918 рр.), за часів відновлення історичної української державності, Української Народної Республіки (1918–1921) і правління Гетьмана України Павла Скоропадського в 1918 році. 1 січня 1919 року Директорія Української Народної Республіки проголосила Закон України про Автокефалію Української Церкви. 5 травня 1920 року в Києві, на площі Святої Софії, за участі чинних, канонічно висвячених єпископів, православного духовенства та мирян, а також представників української державної влади було офіційно проголошено відродження майже 2000-літньої прабатьківської Української Автокефальної Православної Церкви. • 14–30 жовтня 1921 року відбувся Всеукраїнський Помісний Православний Собор, який ухвалив рішення про підтвердження проголошеного відродження 5 травня 1920 року Української Автокефальної Православної Церкви, затвердив Статут УАПЦ, підтвердив вірність святим канонам Вселенської Православної Церкви, проголосив відновлення соборноправності у церковному житті, а також, діючи в умовах війни (на той час комуністично-радянська Московія проводила широкомасштабну окупаційну війну проти України), за прикладом Олександрійської Церкви, обрав керівні органи Церкви.

З призначенням нового керівника Мангула НАЗК його прозорість раптом стала затьмарена, а гостинно відчинені для громадян і журналістів двері миттєво були зачинені…

Ось уже два роки в нашій країні діє орган з гучною назвою – Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Безумовно, мета створення даного органу, навколо якого завжди була маса перипетій, суперечок і провокаційних випадів, переслідувалася на всенародне благо – перемогти, нарешті, корупцію у вищих ешелонах влади.

Практично з першого дня свого існування керівництво НАЗК відповідально заявляло, мовляв, ми завжди дотримуємося принципу відкритості у своїй роботі і завжди готові показати атмосферу й алгоритм роботи апарату Нацагенції. А що б показати, які функції виконує орган і як саме працюють департаменти (а їх цілих 7), рік тому навіть був організований день відкритих дверей.

І коли майже вся країна повірила в можливість не просто існування, а й якісного функціонування даного органу, в його відкритість і прозорість, у березні 2018 року його очолив колишній виходець Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області Олександр Мангул.

І прозорість НАЗК раптом стала затьмарена, а гостинно відчинені для громадян і журналістів двері миттєво були зачинені прямо перед носом бажаючих проконтролювати діяльність органу. Журналісти нашої редакції випробували на своїй шкурі, як це витурюють буквально за шкірку за двері «святая-святих» НАЗК.

Починалося все з простого інтересу. Адже в ЗМІ все частіше зустрічається інформація про пана Мангула: то він прикриває функціонерів ФФУ, приносячи в жертву свій статус, то знову ж таки, бажаючи втриматися на своїй посаді, «жене джинсу». За що і був спійманий колегами журналістами за ніс.

Насправді Олександр Анатолійович – фігура значуща і в якійсь мірі одіозна. Судіть самі: голова Мелітопольської РДА в один момент стає головою одного з наймасштабніших органів – НАЗК. Чи не криється весь секрет у тому, що під час виконання обов’язків голови в Мелітополі він очолював осередок президентської партії, а на місцевих виборах у 2015 році очолив список партії до районної ради?

Але набагато цікавіше звернути увагу на декларацію Олександра Анатолійовича. Так, він має дуже НЕмалий статок: кілька квартир і гаражів (один з яких площею 67 кв.м.) у Києві та Мелітополі. Непоганий автопарк з дорогих автомобілів і чималі заощадження в банку, не дивлячись на те, що заробітна плата сім’ї Мангулів у рази і рази менша.

Але ще більш цікавими є факти, які пан Мангул намагається наполегливо приховувати від очей громадськості.

Як нам стало відомо з декларації Мангула А.А., він перебуває в шлюбі з Вікторією Мулявкою і виховує сина – Марка Пташинського. І, очевидно, любов до дружини й пасинка настільки сильні, що керівник органу, який бореться з корупцією, сам пішов на корупційний злочин.

Невелике розслідування, яке ми провели, дозволило встановити, що Марко Юрійович вчиться не як наші діти, в простій районній школі, а в цілому Іллінойському університеті в Чикаго (США). Не вірите? Перевірте самі, адже сам Марко, нітрохи не соромиться того, що він, як і багато дітей відомих політиків, вчиться за кордоном, про що гордо заявляє на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.

До слова, до Іллінойського університету, Марко також нескромно навчався 11 років в приватній школі «The Village School» (Х’юстон, США). Ми підрахували, на навчання в цій школі, вітчим витратив нечувану суму в реаліях нашої країни – більше $ 620 000! І це не рахуючи оплати харчування, проживання, подорожей додому й інших радощів молоді.

Проте це далеко не всі питання, які виникли до Олександра Анатолійовича. Зовсім недавно ряд ЗМІ закидав НАЗК, і Мангулу зокрема, звинувачення в корупційних зв’язках з головою бюджетного комітету ВРУ – Андрієм Павелком.

 

Потрапити на сторінки авторитетного видання France Football – зазвичай величезна честь для будь-якого футбольного функціонера. Але тільки не у випадку з нинішнім президентом ФФУ Андрієм Павелком. Про його махінаціъ з коштами УЄФА, з використанням офшорних прокладок недавно написало саме це видання...

Тут же звучало звинувачення в розкритті секретної інформації того ж Павелка та спільні польоти за рахунок Федерації футболу України до Франції. Зокрема, мова йде про витяг з листа директора прибуткової компанії UEFA Events SA, членом ради директорів якої є Павелко, яка була передана останньому нібито, щоб обілити його репутацію.

І оскільки НАЗК є «відкритим і прозорим» органом, а неоднозначних питань накопичилося безліч, журналісти нашої редакції вирішили їх особисто поставити Олександру Мангулу. Звичайно ж, з цього нічого не вийшло. Так як відкритим орган залишився, очевидно, тільки для «своїх».

 

 

 

Тому, після відвідування НАЗК наші журналісти розробили для бажаючих звернутись до чиновників цього органу свої хитрі поради. Але спочатку уявіть, що Ви хочете прорватися в Пентагон, з яким НАЗК, і це цілком очевидно, себе асоціює:

Отже, першою перепоною на Вашому шляху до бажаної мети стане охорона, яка не володіє знаннями законодавства про діяльність журналістів й ігнорує здоровий глузд і правові норми;

Якщо Вам все ж удасться прорватися крізь перший кордон, Вас зустрінуть зачинені двері на поверхах. Так, саме так – на кожному поверсі всередині будівлі НАЗК двері зачинені виключно магнітним ключем;

Якщо Ви проявите трохи кмітливості і терпіння, вам все ж може вдасться пройти на поверх слідком за кимось із співробітників;

Якщо у Вас в руках є камера – Вам пощастило, охорона буде дуже обережно виводити Вас «під білі рученьки», а прес-секретар мило посміхатися і придумувати на ходу причину, куди так терміново подівся з робочого місця у робочий час пан Мангул. А це, до речі, нове питання до керівника НАЗК – які місця він відвідує у свій робочий час?

І наша Вам порада: викликайте поліцію.

Саме це і довелося робити журналістам нашої редакції – викликати правоохоронні органи, щоб захистити своє право здійснювати законну діяльність!

Однак, незважаючи на заяву, яку склали наші журналісти і отримання пам’ятки потерпілого, Печерське управління поліції прийняло рішення, що не вважає за необхідне робити які-небудь дії, адже на даний момент заява, складена 12.10.2018 зі статтею 171 Кримінального кодексу України, в ЄРДР не внесена і відповідно ніякі процесуальні дії не здійснювалися. І саме тому такий раніше шановний орган як НАЗК вважає, що має право принижувати журналістів і ховатися за зачиненими дверима.

На даний момент журналістами, які зазнали утиску від дій НАЗК, було складено заяву згідно зі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість), а наступним кроком стане звернення до суду з вимогою зобов’язати халатного слідчого внести дані в ЄРДР.

Ну, й іще для затравочки: ми все-таки отримали відповідь від НАЗК, який в черговий раз спробував відхреститися від відповідальності і відправив нас в… Мелітополь!

 

Мовляв, саме їх районна державна адміністрація володіє інформацією про пана Мангула. При цьому, додавши розлогі просторікування про недоторканність приватного і сімейного життя Олександра Анатолійовича. Ось тільки автор листа – керівник управління документального забезпечення та контролю В.В. Башкатова, очевидно, також, як і охорона в НАЗК, не володіє спеціальними знаннями з області юриспруденції. І якщо охороні по статусу можна пробачити не знати, то ось пані Башкатова, яка намагається за стандартними «відписками» приховати кримінальний злочин свого керівника, пробачити незнання антикорупційного законодавства неможливо. Саме тому наша редакція відповідально заявляє про свій намір продовжити своє розслідування, за результатами якого обов’язково звернеться в правоохоронні та контролюючі органи з відповідними заявами щодо Олександра Мангула.

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=uVF7a9F12f0

Вячеслав Ковтун, Сергій Новіков, кор. НВ

Джерело: http://n-v.com.ua/shho-hovayetsya-za-vidkrytistyu-nazk-video/

Перво–наперво, в морозилку укладывается несколько перемен рюмок. Ибо, вопреки распространеннейшему заблуждению, замораживать надлежит не водку, а рюмки! Водку следует только лишь охладить, градусов до десяти–пятнадцати. Дверца холодильника вполне подойдёт. И, естественно — водка должна быть хорошей, ибо косорыловка… Ничто ей не поможет.
Далее, ставим варить картошку. Но не абы какую! Картошка, сваренная в чуть подсоленной воде, непременно должна быть рассыпчатой и — душистой! Все остальные варианты мы с презрением отметаем…
Пока картошечка варится, надобно подготовить селёдку. Обязательно — очень жирную, бочкового пряного посола. Аккуратненько чистим, лишаем костей абсолютно, режем на ломтики, и — укладываем на селёдочницу (удлинённо–овальную тарелочку с высотой бортов около 6–9 мм). Разложив её так, чтобы создавалось впечатление практически целой рыбёшки, сверху густо покрываем её тончайшими полуколечками репчатого лука (белого и красного), после чего сбрызгиваем (мало–мало, но так, чтобы на каждый кусочек попало) постным маслом (подсолнечным. И упаси вас Боги взять рафинированное! Только пахучее! Только!). Тем временем картошечка почти поспела, но есть ещё время разложить по мисочкам солёные грибочки и солёные же огурчики. Предостерегаю – именно бочковые солёные! Не маринованные! Весьма не повредит мелко–мелко порезать укропчику, петрушки, по вкусу – сельдерея или лука–порея, положив нарезанное в отдельную большую мисочку и хорошенько перемешав.
Естественно, что накануне была куплена сметана. На Привозе! Густая! То, что называется – ”ложка стоит”… Это – основа для получения вкуса водки. Остальные (по желанию) закуски могут подаваться не раньше, как только после третьей рюмки. Закурить (опять же по желанию) – тоже.
Итак… Кладём на тарелочки варёную картошку. Вилкою каждую картофелину чуть надламываем посередине, и кладём поверх сметану. Щедро посыпаем смесью зелени. Достаём ледяные рюмки, водку, и –производим налитие. Провозгласивши что–либо соответствующее, дружно опрокидываем рюмки.
А вот тут – самое интересное: порядок закусывания! (ибо от этого многое зависит) Следует поступать так: поставив рюмку, наколоть ломтик–два селёдки (непременно прихватив лучка), отправить в рот, и — начать медленно жевать. В это время отламывается кусочек картофелины (со сметанкою, с зеленью), и – туда же. То бишь – в рот. Далее – кусочек свежайшего, душистого чёрного хлеба. Пожевать, проглотить.
И — вот тут–то и проявится настоящий вкус водки, какой он должен быть! После того уже можно огурчика, грибочка или повторить чего–то предыдущего — это уж куда вилка протянется. Ибо препятствовать мыслью тут — не надо! Организм — он мудр подсознательно, и сам разберётся, куда руку с вилкою направить…