16.01.2022 р.

  Спогади. (Про "Орльонок 8".)

  Спогади бувають різні - гарні і погані, приємні і не дуже. Іноді хочеш забути щось, наче страшний сон, а іноді хочеш пам'ятати усе життя.

  От і я, інколи (останнім часом частенько), щось згадую із свого життя. Здебільшого це спогади про дитинство.

  ... Літо - найкраща пора року. Особливо ця пора року подобається дітям. А літо в моєму дитинстві було найприємніше, бо не було тієї спекотної погоди, що тепер. Сонечко було лагідне, гріло, а не пекло, і люди відчували себе комфортно.

  Скільки мені було років - не пам'ятаю. Певно шість чи сім. Щоліта ми, здебільшого, жили у бабусі, яка проживала на іншому кінці міста.

  На той вік я вже вміла їздити на велосипеді. І мені дуже подобалося кататися на велосипеді.

  Починала я, як і усі діти тоді, з триколісного дитячого велисопеда з дитячою назвою "Гномик" (хороший був велисопед). Потім був "Зайчик", до заднього колеса прикріплялися два невеличких колеса, піднятих трішечки догори, щоб ми вчилися тримати рівновагу. А вже після могли пересідати на більший велосипед. І пройшовши усі ці етапи, навчившись їздити на велосипеді через раму, можна було сміливо сказати, що я вмію їздити на цьому транспорті. Це було цікаво і весело.

  І от я, вже вміючи добре їздити, кожного ранку прокидалася о шостій годині, одягала зручний літній одяг, виводилиа із сараю велосипед "Орльонок 8", сідала на нього і їхала по вулицям.

  То були мої найкращі ранки. Сонечко тільки зійшло, повітря після ночі ще не прогрілося, навкруги ранкова тиша, пташки щебечуть, а в даличині чути стукіт коліс потяга. Я завмирала, коли чула цей звук. Стояла і слухала, поки він не стихав. І завжди це був товарний потяг*, бо звук був важкий і сильний. І коли потяг проходив, я знову їхала далі.

  Той велосипед був моїм найулюбленішим, бо був легким і зручним. Проте, він належав моєму братові. Та поки він спав, я каталася.

  Не любила сидіти на одному місці. Та і що я робитиму о такій годині ранку? Ще усі друзі сплять, а я ні. От і їздила по вулицях району, спостерігаючи, як він (район) прокидається. Я так могла кататися годинами. Проте, коли відчувала, що сонечко вже почало пригрівати сильніше, я поверталася додому. Бо вже і брат прокинувся, і бабуся приготувала сніданок, і вже час снідати та йти до подруги.

  І так майже ціле літо кожного ранку, коли батьки були у першу зміну на роботі, а мені не спалося...

  Багато я тоді вулиць об'їздила. Увесь район. Я і зараз з радістю та тому "Орльонку 8" покаталася б по тих вулицях... Проте, вже давно немає того велосипеда, а на дворі зима, холодно і бабусі немає давно. Можливо, одного гарного дня я все ж таки прогуляюсь пішки деякими місцями свого дитинства...

________________________________

*Щодо товарного потягу... Тепер маю сумніви. Можливо, то був не товарний потяг, а пасажирський, чи взагалі електропотяг. Але факт один - я обожнюю той звук і досі. Залізничний вокзал - моє улюблене місце у будь-якому місті.

 

 

 Вот, знаете, как случается?! Не хочется, не хочется вареников с вишней, а потом, каааак захочется...  Никакой силы нет терпеть!