хочу сюди!
 

Ірина

46 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 42-52 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

У світі немає нічого подібного.

 


Квітка Раффлезія в Індонезії. У світі немає нічого подібного. Квітка розміром з вантажну шину.

Рафлезія Арнольді - рослина, відкрита на південному заході острова Суматра місцевим провідником, що працював разом із доктором Джозефом Арнольдом в експедиції 1818 року. Рослину також було названо на честь сера Томаса Стемфорда Рафелза, який очолював експедицію. Перша знайдена квітка рафлезії мала діаметр близько метра і масу біля 6 кг. Поширена рафлезія у вологих тропічних лісах Індонезії та Філіпін.Близько 30 видів-представників цього роду - рослини-паразити, що більшу частину життя проводять у тканинах рослини-господаря. Найчастіше ним виступають ліани з сімейства Виноградові (Vitaceae). У рафлезії відсутні органи, в яких проходив би процес фотосинтезу, також у цієї рослини відсутні стебла і листя. Таким чином, усі необхідні речовини рафлезія отримує із тканин (коренів або стебел) рослини-господаря через корені-присоски.Рослину називають ще "трупною лілією" за те, що її квіти приваблюють комах-запилювачів переважно виглядом і запахом гнилого м'яса. Схожість квітки зі шматками м'яса досягається завдяки відповідному забарвленню отруйно-червоного кольору із нерегулярно розташованими плямами неправильної форми.

[ Читати далі ]

Про чіпування та імплантацію

  • 10.11.18, 09:26
...Знайшов в Мережі статтю. Ваша думка про чіпування та імплантацію?) ..До речі, у нас вже є чіповані юзери)

Варто почитати!

Дорогая редакция, пишет вам Алла Павловна N. из города М.

Пишу вам чтобы:

  1. выплакаться;
  2. попытаться понять свою ошибку;
  3. получить совет.

Мы прожили с мужем десять лет, но в годовщину нашей свадьбы он от меня ушел. И не просто ушел, а опозорив перед всеми моими коллегами. Я работаю в школе преподавателем русского языка и литературы. Если бы он ушел:

  1. к любовнице;
  2. потому, что я изменяла;
  3. потому что мы плохо жили;

Мне было бы гораздо легче и понятнее. А он ушел без видимой причины.

Самое обидное, что за десять лет мы ни разу не поссорились.


Мы жили душа в душу тихой размеренной жизнью. Я как могла создавала ему семейный уют и облегчала быт. Я никогда не заставляла его помогать мне по хозяйству, потому что:

  1. он все равно все сделал бы не так;
  2. мне проще и быстрее было все делать самой;
  3. я привыкла к порядку, а он не помнил элементарных вещей, например, какой губкой можно мыть чашки, а какой тарелки.

Мне также обидно, что 10 лет своей жизни я ограждала его от всех бытовых проблем и ухаживала за ним, как за ребенком. А он в благодарность опозорил меня перед всем коллективом.

Я подробно расскажу, как это было.

Мы отмечали свой юбилей свадьбы в субботу. Накануне я все приготовила, убрала дом. Утром мы поздравили друг друга. Я подарила своему мужу зеленые комнатные туфли в цвет его махрового халата, а он подарил мне шелковый шарф какой-то невообразимой расцветки, не подходящей ни к моему пальто, ни к плащу, хотя я много раз просила его не дарить мне вещи, если у человека нет элементарного вкуса.

Но в то утро я поблагодарила своего мужа, чтобы не портить нам обоим праздник. Однако мой муж, видимо, почувствовал, что я недовольна, и решил мне досадить: вместо комплекта № 6 он вдруг взял и надел комплект № 4, для четверга.

Я сдержанно напомнила мужу, что сегодня суббота, и он должен надеть комплект № 6, а вот вечером он наденет свой праздничный комплект № 8.

Дело в том, что у моего мужа нет элементарного вкуса и я, чтобы не краснеть за его нелепый вид, раз и навсегда навела в его вещах порядок, распределив все по комплектам на каждый день недели, подобрав, естественно, галстуки к рубашкам, носки к брюкам.

У него есть комплекты на лето, на зиму и на межсезонье. В комплект входит также нижнее белье, носовой платок, ремень, перчатки (если нужно) и так далее.

А в карман рубашки я всегда кладу ему записку, где по пунктам написано, что ему делать дальше. Я отличаюсь пунктуальностью и аккуратностью, я считаю, что в любом деле успех зависит от правильно составленного плана.

Так вот, я всегда составляла мужу план:

  1. Каким одеколоном освежиться после бритья.
  2. Какой комплект верхней одежды, в зависимости от прогноза погоды, надеть сегодня.
  3. И какие ботинки обуть к этому комплекту.

В то утро он после сделанного мной замечания не переоделся молча, а вдруг спросил, может ли он сегодня по случаю субботы надеть дома нижнее белье от комплекта № 6, а верхнее от комплекта № 4. На что я ему, естественно, сдержанно ответила, что так делать не нужно, потому что в четверг у него могут возникнуть проблемы с носками от четвертого комплекта и ботинками от шестого.

Дальше мой муж понес какую-то совершенную околесицу, что в четверг он обует ботинки от четвертого же комплекта и никак не нарушит мой шизофренический порядок. Так и сказал – «шизофренический». После чего мы поссорились впервые в жизни и до самого вечера не разговаривали друг с другом.

К приходу гостей я накрыла стол, переоделась, а муж все сидел в комплекте № 4, но я специально молчала и ничего не говорила! И переодеваться мой муж пошел только тогда, когда в дверь позвонили (гости всегда приходят к нам точно в срок, зная о моей любви к пунктуальности).

Переодевался он очень долго. Мы все успели сесть за стол. Но я специально не заходила в спальню, чтобы его поторопить, потому что обиделась на «шизофренический порядок».

И вот мы сидим за столом: я во главе и все мои коллеги рядом, ждем. Я стараюсь показаться веселой, шучу, говорю, что мой муж сам накрывал на стол, поэтому я успела переодеться, а он нет… И тут вдруг выходит мой муж. Вы не представляете, но он специально надел на себя по одной вещи от каждого комплекта, а не праздничный комплект № 8!

Я, конечно, сделала вид, что все в порядке, но когда он сел рядом, сказала ему шепотом: «Мы прожили с тобой 10 лет и я не подозревала, что ты такой изощренный садист».

И тогда мой муж вышел из-за стола, встал посредине комнаты и совершил абсолютно хулиганский поступок.

Он снял с себя пиджак и крикнул: «Пиджак от будничного комплекта № 1, надевается по понедельникам!» Потом он снял с себя галстук, отшвырнул его в сторону и крикнул: «Галстук от будничного комплекта № 2, надевается по вторникам». И так он дошел до воскресенья. То есть остался в одних трусах.

Если бы он на этом остановился, может быть, я смогла бы его простить, но он снял трусы, бросил их в меня и сказал: «Трусы от праздничного комплекта № 8, надеваются на юбилеи, свадьбы, дни рождения и Новый год». После чего мой муж взял ключи от машины, документы и вышел из квартиры голый, даже не хлопнув дверью.

Вот поэтому я и пишу вам, дорогая редакция, потому что никак не могу понять: как, прожив 10 лет вместе, можно:

  1. так оскорбить близкого тебе человека;
  2. так внезапно измениться;
  3. бросить жену без всяких причин и без всякого повода.

А самое главное, я не понимаю, почему он так поступил.

С уважением, Алла Павловна N. из города М.

*ЗелёНоё, серия №6, йолки

  • 10.11.18, 01:17

Начало про ёлочки можно прочитать здесь http://blog.i.ua/user/385887/2250500/

Теперь у меня есть три ёлочки. Планировалось сделать лес йолок, но остальные так и не показались.

До Нового года осталось 1,5 месяца . Ищу украшения и гирлянды для моих йолок. Что посоветуете?

Асфальтовий змій (на конкурс)

  Цю історію я придумав ще 9 років тому, під впливом від поїздки за місто, але ніколи її не писав. Навіть зараз пишу її стисло, по пам'яті, бо клопіт з обома дітьми вистачає (до речі, сьогодні в них був один святковий бенкет з двох днів народження). Мабуть, це перше оповідання, яке я пишу українськоюua_flag, і було б дивно, якби воно було б не про драконів.





Асфальтовий змій


   Був собі якось один дракон з багровою лускою, який мешкав у непримітному кургані серед придніпровського степу. Разом із ним жив син - оздоблене лускою кольору макової квітки драконятко: ніби й слухняне, але надто допитливе, особливо до того, що стосувалося загадкових та невідомих людей. Та на заваді йому була сувора батьківська заборона літати в світлу пору дня, бо хто знає: може люди й досі за старою звичкою зберігають вдома мечі та списи, які завжди заточені до бою? А ніхто не знає, бо ніхто не перевіряв.

   І ось одного дня, поки батько мирно спав після чергової "нічної зміни" крилате змієня таємно вислизнуло з рідного кургану та відправилося у експедицію з дослідження діяльності людства. Летіло воно серед дня, летіло в тінях пагорбів, в глибинах ярів, аж раптом побачило перед собою хатини людського поселення, а перед ними - незвичну смугу з чорної багнюки, від якої в літню спеку доносився п'янкий аромат смоли. Полоскотавши чутливі драконячі ніздрі запах викликав запаморочення, від якого червоні крила здійснили неочікуваний маневр, що завершився глухим "чвяком" у таємничій багнюці, який ніхто з селян, що працював на полях, не почув.

   Після падіння невдалий дослідник ще довго не приходив до тями: надто спекотним було повітря та надто м'якою була земля під лускатою спиною. Так би драконеня й ніжилося на землі, якби не гучне торохтіння, що потроху наближалося до нього. Щойно напіввідкриті оченята побачили невідоме одоробло людської природи з великими колесами та трубою, що димить, сонько з переляку прокашлявся вогнем, відірвав своє тіло з в'язкої багнюки та розкрив крила. Чорний бруд фонтаном розлетівся навкруги, а його джерело чимдуж полетіло туди, звідки взялося.

  На щастя крилатого бешкетника, його батько увесь той час мирно хропів під масивним куполом кургану і навіть не помітив його відсутності. Крадькома пройшовши повз нього сонний син плавно приліг на тверду землю, яка після минулого сну здавалася занадто твердою.

  Увечері на нього чекав неочікуваний прочухан від батька, який запідозрив сина у польотах серед дня. Ошелешене драконятко ніяк не могло зрозуміти, яким чином його викрили, поки не побачив на лапах залишки чорної багнюки, що прилипли до нього. Як побачив він у відображенні в дзеркалі вечірнього струмочку біля дому, ними були вкриті спина й лапи, і шия, і хвіст, і крила і навіть щоки на морді. Змити їх не вдавалося, бо багнюка вже встигла затвердішати і стала схожою на каміння. З переляку забруднений змій затремтів так, що шар з каміння на ньому потріскався і почав кришитися. Батько-дракон, який стежив за цим видовищем, врешті зглянувся над сином та пробачив дитячу необачність - буде тому добрячий урок.

  Вночі обидва дракони влаштували вдале полювання, а після цього вранці з посмішкою обговорювали розсип чорного каміння, що залишалося на вогняно-червоній лусці сина. Воно нагадало батьку уламки вулканічного скла, що також зветься обсидіаном, які він бачив колись на одному вулканічному острові в Середземному морі. На це син сказав:

  — Тоді нехай ці камінці залишаться на мені на все життя. Коли я підросту та побачусь з іншими драконами, то скажу, що народився з вулканічної лави! Ось побачиш, батьку, мене одразу за свого старійшину оберуть - і ти вже точно будеш мною пишатися!
  — Буде тобі, - пирхнув старший змій. — Тільки не роби дурниць. Я можу ніколи тобою не пишатися, та для мене ти завжди будеш найдорожчим скарбом.
  — Дорожчим навіть за це? - здивоване драконеня видихнуло полум'я та вказало на блискучу купу золота в закутку, яка була розміром з батьківський живіт.
  — Добре, що нагадав. Цей мотлох давно слід прибрати.

  На щастя для драконів, люди ще досить довго не навідувалися до їхньої схованки, а про випадок, що стався з чорною багнюкою, людям у селі деякий час нагадували велетенський відбиток на новітній асфальтованій дорозі, кримінальна справа про пошкодження державного майна та розповідь переляканого тракториста, який запевняв, що на власні очі бачив крилатого чорта, який пошкодив дорожнє покриття. "Перегрівся на сонці", "Напився до чортиків", - глузували з нього люди, та справжнього зловмисника ніхто так і не знайшов, бо хто з них міг подумати на дракона? На відміну від чортів, вони в цих краях ніколи не водилися.





  P.S. (підписникам) Асфальтовий змій - це прямий прототип Агнара з "Обсидіану", тільки в нього каміння не горить.smile