"Помню, в советской школе нам рассказывали о пороках капитализма: олигархах-толстосумах, чудовищном неравенстве, безработице, манипулировании народом, милитаризме.
Я все думаю - как это учителя так точно описали сегодняшнюю РФ?"
СССР стал закупать пшеницу у западных стран в 1963 году.
Критическая 30% нехватка урожая побудила обратиться за поставками на Запад, а именно в Канаду. С этого года СССР ежегодно закупал зерно у капиталистов, Канады, Франции и США вплоть до 1980-х.
На початку 60х склалась цікава ситуація. Колгоспникам почали видавати паспорти (хоч вони і раніше тікали, якщо була нагода та можливість). З/п мала порівняно з містом у рази, перспектив ніяких.
Перед 1917 роком міське населення царської Россіі досягло 15-20%, у післявоєнні сталінські роки міське населення досягло 30%. Напередодні брежнєвської епохи 50%, напередодні перебудови 70%. Відповідно падала доля сільського населення. Водночас зростав експорт нафти та газу. Та й ціна. Імпорт поступово також.
Щоб якось заохотити селян залишатись, хрущовське керівництво СРСР у 1962му вирішило підняти розцінки на виробництво сільгосп-продукцію та на саму продукцію. Водночас знизити розцінки на промислову продукцію.
(Ну звісно, не скорочувати ж зовнішні авантюрні аппетити кремля у комосі та на Кубі).
За рахунок міських робітників.
отримали виступи Новочеркасська, Кривий Ріг, і багато де. Хоч можливо були задіяні і антихрушьовські сили ЦК Партііі, щоб викликати масове невдоволення. Та ситуація грозила вийти на тяжкі наслідки ріня повстання Тамбову у 1920го.
Або знову до рятівного НЕПу.
Але порятунок прийшов від вчасно знайденої та видобутої нафти Сибіру 1959й-1962й. Тоді виходить, що нафти з Середнььої Азіі та Кавказу вистачало лише для власних потреб СРСР, і незначно для зовнішніх.
