хочу сюди!
-
-
55 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 50-57 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Залози нашого організму
- 11.08.22, 14:12
Встаючи до 6:00 ранку виробляється СЕРОТОНІН - гормон щастя.
6:00 - піднімається рівень КОРТИЗОЛУ - гормон, який готує наш організм до активного неспання!
Наразі максимально включена логіка. Саме час записати плани на день і ухвалити рішення, воно збудеться.
Випиваючи 500 мл води вранці і роблячи зарядку, вимиваються гормони СТРЕСУ!
7:00 – припиняє вироблятися МЕЛАТОНІН, звільняючи місце статевим гормонам. Більше спати немає сенсу, цінність подальшого сну = 0, а значить це марна трата життя.
8:00 - на арені статеві гормони. Вони ж стероїди – гормони, які формують наш м'язовий каркас. Саме час для зарядки, гімнастики, спорт залу та розмноження!
10:00 - 14:00 пік ДГЕА - нейрогормона, що відповідає за пам'ять, увагу та запам'ятовування. Найкращий час для розумової діяльності
14:00 - 16:00 - відчувши різку сонливість у цей час, не відмовте собі в задоволення поспати 20 хвилин! Це пік ГОРМОНУ ЗРОСТАННЯ - гормону краси та вічної молодості. І, бажано, після цього сну розминка, т.к. гормон зростання відповідає за кількість м'язової тканини.
з 17:00 - починає знижуватися КОРТИЗОЛ. Ухвалення важливих рішень варто скасувати. Спорт протипоказаний, т.к. живлення м'язів буде дуже скрутним.
21:00 – починає вироблятися МЕЛАТОНІН. Знижуючи температура тіла, нам хочеться тепла та турботи від близьких. Саме час для сімейних обіймань!
22:00 - гіпофіз виділяє опіоїдні гормони, що мають наркотичну дію - це ендорфін. Заснувши у цей час, сон супроводжуватиметься найприємнішими відчуттями. Денний стрес позаду, організм готовий до перезавантаження. Цінність сну з 22:00 до 4:00 – максимальна. Відсутність сну тим часом - фатально.
2:00 - за роботу приймається ГОРМОН ЗРОСТАННЯ - гормон краси та вічної молодості. Завдяки йому діти "літають уві сні", а дорослі залишаються молодими, красивими, з міцними кістками та якісною мускулатурою!
Потурбуйтесь про себе вчасно!
Всім здоров’я і мирного неба
2
Що тільки не придумають...
- 11.08.22, 10:30
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
Наркотики в жуках.
Дуже довго групі контрабандистів вдавалося перевозити значні партії наркотиків з південноазійських країн. Вони довго не були спіймані, тому що ховали свій контрабандний товар в мертвих комахах, на яких представники митниці дивилися з огидою і тому не перевіряли. Злочинці провозили їх в США під виглядом продукції для ресторанів азійської кухні.
[ Читати далі ]
6
Жоден фокусник у світі не додумався...
- 11.08.22, 10:20
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Карнавальний костюм
Жоден фокусник у світі не додумався напнути на себе костюм автобусного крісла і просидіти в ньому кілька годин поспіль, задихаючись від спеки. А мексиканець, який вирішив нелегально потрапити на територію США це продемонстрував. Фокусники цього не робили, тому що знали, що у людського організму є певні потреби. Якщо їх проігнорувати, можна і померти. Але цього, мабуть, не знав нелегал-невдаха. На щастя для нього, його знайшли раніше, ніж він задихнувся в цьому костюмі. Хоч його і повернули назад, зате врятували життя.
6
ЩОДЕННИК ВІЙНИ.Частини 6,7,8
- 11.08.22, 08:00
ЗБРОЯ
З часом, на звук вже починаєш приблизно розрізняти зброю і відстань до бою. Танк - один бабах, гради - череда бабахів, які швидко ідуть один за одним. Саме страшне - ППО. Не такий страшний сам звук, хоча по первах можна було накласти в штани, а те, що якщо воно спрацьовує, то це означає, що на якесь місто летять ракети чи літаки і не факт, що їх всі перехоплять. Зазвичай, новини наступного дня це підтверджували, коли після наших вибухів ППО були влучання в будинки в різних районах Києва.
З часом, на звук вже починаєш приблизно розрізняти зброю і відстань до бою. Танк - один бабах, гради - череда бабахів, які швидко ідуть один за одним. Саме страшне - ППО. Не такий страшний сам звук, хоча по первах можна було накласти в штани, а те, що якщо воно спрацьовує, то це означає, що на якесь місто летять ракети чи літаки і не факт, що їх всі перехоплять. Зазвичай, новини наступного дня це підтверджували, коли після наших вибухів ППО були влучання в будинки в різних районах Києва.
ППО працювало десь дуже поряд, може притягли в ліс чи поле? Вночі, коли була комендантська година, через наше село перевозили військову техніку, прямо повз мого двора. Все воно було накрите і перевозилось з вимкнутими фарами. Я підглядала, ледве відкривши фіртку і подумки молилася за наших військових. Техніка наша і кацапів наче однакова, але виконує різні завдання. Одні вбивають і гребуть чуже, інші - відстоюють своє.
Я часто задаюся питанням, для чого вкладати ресурси в смерть, якщо можна їх вкладати в життя? Ціна однієї ракети приблизно складає в грошовому еквіваленті ціну за лікування дитини, яка хворіє на рак, або вартість будинку для молодої перспективної родини, яка в майбутньому приноситиме державі користь, або просто цією однією ракетою можна оплатити комуналку цілої купи пенсіонерів, або - або - або... тисячі тисяч або. Але ні, світ вигадує все результативнішу і ефективнішу зброю, яка одним залпом здатна знищити більшу кількість життів. Ніколи не зрозумію і не зможу виправдати бажання однієї людини вбити іншу просто через нелюбов до раси, чи несприйняття її вірувань, чи політичних поглядів, чи просто через те, що вбивство - найшвидший способ заволодіти майном іншого. Єдине виправдання використання зброї - це захист. Але якщо її нема у одного, то навіщо вона другому? Я би заборонила зброю в будь-якому її прояві, навіть мисливську. Це ще один мій пунктик: я ненавиджу мисливців. Коли ти озброєний тепловізором, суперприцілом і ще купою всього ідеш полювати на тварину, то не називай себе мисливцем - ти підступний і підлий вбивця і май сміливість це визнати.
* * *
ТЕРОБОРОНА
Одразу після приїзду в село, ми пішли на збори місцевої громади. Старші мої хлопці записались в тероборону, їм було доручено патрулювання території вдень, перевірка прилеглого лісу і закинутих споруд, а також лісових доріг. На самому початку надходила інформація про підозрілих осіб чи транспорт, які ставили якісь мітки. По сусідніх селах іноді когось ловили і передавали в поліцію чи військовим. Чоловік і син згадали свої дитячі ігри в індєйців, понакладали на лісових дорогах і стежках різних палок, які слугували своєрідними позначками. Іноді виникали курйози, коли наша тероборона засікала "чужаків", які виявлялися теробороною сусіднього села і навпаки. Але це тільки доводило, що спостереження працює і периметр під наглядом.
Єдине, що дратувало, так це місцевий депутат, якого призначили головним над мужиками, що несли варту. Бувший мент-слідак і при цьому клінічний ідіот, якого односельчани відверто не поважали. Було прийняте рішення, що депутат нехай себе і далі вважає головним, але особливо на нього розраховувати не слід. Чоловіки без нього прекрасно самоорганізувались і розділили між собою повноваження і відповідальність.
Село наше маленьке і знаходиться між двома великими населенними пунктами. Хоча майже у кожного в дворі стояв ящик з коктейлями Молотова, але військові дали наказ не геройствувати, а просто вчасно сповістити, якщо в селі з'явиться щось підозріле. Якщо чесно, то я навіть і не знаю, чи змогла би я ото запалити і кинути той коктейль? Але якщо би поряд кидало ще людей з десять, то точно би змогла, а одній, ясний - красний, сцикотно.
Взагалі, на самому початку, в мені кипів такий адреналін помножений на невисть і страх за дітей, що ночами, в ті нечасті провали в сновидіння, я планувала, як я буду діяти, коли в мою хату зайде ворог. Як я буду себе поводити, що говорити? Насамперед, вирішила я, треба з'ясувати кількість ворожого поголів'я, а там діяти. Я чогось собі подумала, що, якщо я наважусь вбивати, то треба цілити в око... ножиком, виделкою, олівцем... а там валити падлюку на підлогу, сідати йому на груди всіма своїми 86-ма кілограмами і добивати головою об плитку. А якщо він в касці? А якщо він сильніший? А якщо я взагалі не попаду виделкою в око? А що будуть робити в цей час мої діти? А де буде мій чоловік і чи встигне на допомогу? Або, навпаки, чи встигну я на допомогу? Господи, як же я ненавиджу тих, хто примусив мій мозок думати над цим. Пройде час і той, хто буде вивчати мій щоденник, прочитавши про мої планування вбивства, мабуть, навіть засміється і вважатиме це хвилинкою гумору. Але, на превеликий жаль, це зовсім не так. Тепер я дійсно готова вбивати.
* * *
8 БЕРЕЗНЯ
Мені завжди здавалося, що я сильна. Я ні на мить не дозволяла собі здатися обставинам, перла на горбу будь-які трабли, зціпивши зуби і засунувши в сраку всі жіночі сльози і депресії. Але в цей день я прокинулася з якоюсь чорною пустотою. В голові крутиться одне: тримайся, курвамать... у тебе ще не все так погано. Хтось зараз сидить в холодному підвалі, хтось втратив дім, хтось втратив звязок з близькими, а у когось близьких вже нема. Намагаюсь шукати мотивацію, але ніхера не виходить. Все, що здавалося важливим, тепер з гуркотом полетіло в прірву і фіг воно звідти вже вилізе. Знаю, що зараз таке у багатьох. Сподіваюся, що це просто моя особиста емоційна хвиля тимчасово пішла на спад. Пишу не для того, щоб хтось мені співчував, є багато інших людей, які дійсно цього потребують... просто мені так легше, коли я прописую свої емоції і відпускаю їх в космос під три чорти. Коли через рік Гугл чи ще щось нагада про цей допис, сподіваюся, я просто його не побачу, бо буду раком стояти на городі і сіяти в теплиці редиску, а інтернету так і не буде. Бо все проходить, тільки поганий інтернет в нашому селі вічний і ніякий Ілон Маск цьому не завадить )).
P.S. Сьогодні прийшла під клуб і вголос привіталася зі своїм пеньком, на якому я ловлю інтернет. Пеньок не відповів... цікаво, це гарний знак чи він просто не хоче зі мною розмовляти?
Я часто задаюся питанням, для чого вкладати ресурси в смерть, якщо можна їх вкладати в життя? Ціна однієї ракети приблизно складає в грошовому еквіваленті ціну за лікування дитини, яка хворіє на рак, або вартість будинку для молодої перспективної родини, яка в майбутньому приноситиме державі користь, або просто цією однією ракетою можна оплатити комуналку цілої купи пенсіонерів, або - або - або... тисячі тисяч або. Але ні, світ вигадує все результативнішу і ефективнішу зброю, яка одним залпом здатна знищити більшу кількість життів. Ніколи не зрозумію і не зможу виправдати бажання однієї людини вбити іншу просто через нелюбов до раси, чи несприйняття її вірувань, чи політичних поглядів, чи просто через те, що вбивство - найшвидший способ заволодіти майном іншого. Єдине виправдання використання зброї - це захист. Але якщо її нема у одного, то навіщо вона другому? Я би заборонила зброю в будь-якому її прояві, навіть мисливську. Це ще один мій пунктик: я ненавиджу мисливців. Коли ти озброєний тепловізором, суперприцілом і ще купою всього ідеш полювати на тварину, то не називай себе мисливцем - ти підступний і підлий вбивця і май сміливість це визнати.
* * *
ТЕРОБОРОНА
Одразу після приїзду в село, ми пішли на збори місцевої громади. Старші мої хлопці записались в тероборону, їм було доручено патрулювання території вдень, перевірка прилеглого лісу і закинутих споруд, а також лісових доріг. На самому початку надходила інформація про підозрілих осіб чи транспорт, які ставили якісь мітки. По сусідніх селах іноді когось ловили і передавали в поліцію чи військовим. Чоловік і син згадали свої дитячі ігри в індєйців, понакладали на лісових дорогах і стежках різних палок, які слугували своєрідними позначками. Іноді виникали курйози, коли наша тероборона засікала "чужаків", які виявлялися теробороною сусіднього села і навпаки. Але це тільки доводило, що спостереження працює і периметр під наглядом.
Єдине, що дратувало, так це місцевий депутат, якого призначили головним над мужиками, що несли варту. Бувший мент-слідак і при цьому клінічний ідіот, якого односельчани відверто не поважали. Було прийняте рішення, що депутат нехай себе і далі вважає головним, але особливо на нього розраховувати не слід. Чоловіки без нього прекрасно самоорганізувались і розділили між собою повноваження і відповідальність.
Село наше маленьке і знаходиться між двома великими населенними пунктами. Хоча майже у кожного в дворі стояв ящик з коктейлями Молотова, але військові дали наказ не геройствувати, а просто вчасно сповістити, якщо в селі з'явиться щось підозріле. Якщо чесно, то я навіть і не знаю, чи змогла би я ото запалити і кинути той коктейль? Але якщо би поряд кидало ще людей з десять, то точно би змогла, а одній, ясний - красний, сцикотно.
Взагалі, на самому початку, в мені кипів такий адреналін помножений на невисть і страх за дітей, що ночами, в ті нечасті провали в сновидіння, я планувала, як я буду діяти, коли в мою хату зайде ворог. Як я буду себе поводити, що говорити? Насамперед, вирішила я, треба з'ясувати кількість ворожого поголів'я, а там діяти. Я чогось собі подумала, що, якщо я наважусь вбивати, то треба цілити в око... ножиком, виделкою, олівцем... а там валити падлюку на підлогу, сідати йому на груди всіма своїми 86-ма кілограмами і добивати головою об плитку. А якщо він в касці? А якщо він сильніший? А якщо я взагалі не попаду виделкою в око? А що будуть робити в цей час мої діти? А де буде мій чоловік і чи встигне на допомогу? Або, навпаки, чи встигну я на допомогу? Господи, як же я ненавиджу тих, хто примусив мій мозок думати над цим. Пройде час і той, хто буде вивчати мій щоденник, прочитавши про мої планування вбивства, мабуть, навіть засміється і вважатиме це хвилинкою гумору. Але, на превеликий жаль, це зовсім не так. Тепер я дійсно готова вбивати.
* * *
8 БЕРЕЗНЯ
Мені завжди здавалося, що я сильна. Я ні на мить не дозволяла собі здатися обставинам, перла на горбу будь-які трабли, зціпивши зуби і засунувши в сраку всі жіночі сльози і депресії. Але в цей день я прокинулася з якоюсь чорною пустотою. В голові крутиться одне: тримайся, курвамать... у тебе ще не все так погано. Хтось зараз сидить в холодному підвалі, хтось втратив дім, хтось втратив звязок з близькими, а у когось близьких вже нема. Намагаюсь шукати мотивацію, але ніхера не виходить. Все, що здавалося важливим, тепер з гуркотом полетіло в прірву і фіг воно звідти вже вилізе. Знаю, що зараз таке у багатьох. Сподіваюся, що це просто моя особиста емоційна хвиля тимчасово пішла на спад. Пишу не для того, щоб хтось мені співчував, є багато інших людей, які дійсно цього потребують... просто мені так легше, коли я прописую свої емоції і відпускаю їх в космос під три чорти. Коли через рік Гугл чи ще щось нагада про цей допис, сподіваюся, я просто його не побачу, бо буду раком стояти на городі і сіяти в теплиці редиску, а інтернету так і не буде. Бо все проходить, тільки поганий інтернет в нашому селі вічний і ніякий Ілон Маск цьому не завадить )).
P.S. Сьогодні прийшла під клуб і вголос привіталася зі своїм пеньком, на якому я ловлю інтернет. Пеньок не відповів... цікаво, це гарний знак чи він просто не хоче зі мною розмовляти?
Р.S. На перших двох фото кацапська техніка, яку спалили Чорні Запорожці в квітні в с.Скибин під Броварами. Машини притягнули і поставили в рядок біля зруйнованої заправки. Я сфоткала, коли їхала додому в Бровари. На одому з танків є залишки кацапа (його обісрані штани), які не віддерли від заліза. Я б була не я, якби не пошарила навколо. Це жах... купа всього обгорілого: одежа, якісь шльоми від танкістів, чобот (підозрюю разом з ногою, придивлятися було гидко), якісь ремені, сумки... Довго навколо лежали обгорілі трупи, чоловік їх бачив, як тільки відкрили трасу, а я вже застала тільки запчастини кацапів. Трупи позбирали і закопали в канаві, бо та сторона не захотіла їх забираии.
На третьому фото наші коктейлі Молотова, які досі стоять під сараєм, дякую Боже, що мені не довелося їх кидати. Зараз ідея з коктейлями виглядає наївно, але у нас в селі такий ящик є майже у кожного в дворі. Ну і згадаємо Суми і Тростянець, коли місцева тероборона нехило так попалила ними русні.
Всіх люблю.
28
«Как обнимают кости»
- 10.08.22, 23:43
Дыры бывают в стенах, дыры бывают в душе,
Даже в раю бывают, с милым, что в шалаше,
Сквозь эти дыры лихо, смотрит порою в нас,
Как обнимают кости, полости людских масс.
© William van Warg
3
«Небо падает вниз»
- 10.08.22, 23:37
Небо падает вниз…
Я ему подставляю ладошки,
Пусть их снова заполнит,
Беспорядочно тёплым дождём,
Звёзды кожу натёрли,
Как забытые хлебные крошки,
На помятой постели,
Где уже никого мы не ждем.
Дождь течёт по лицу,
Затекает в упрямые мысли,
Режет каплями чувства,
Превращая в тугой серпантин,
Мы опять не дошли,
Зацепились и просто повисли,
В этом кружеве душ,
Из красивых цветных паутин.
© William van Warg
0
