Образи святих і мудрі очі та привітна посмішка священика
зігрівали душу, сповнюючи її теплом – Олег Володарський (відео)
Молитва до Святої Марії МагдалиниО, свята мироносице і всехвальна рівноапостольна Христова ученице Маріє Магдалино! До тебе, вірної і сильної заступниці перед Богом за нас, ми, грішні і недостойні, нині усердно прибігаємо і у сокрушенні сердець наших молимося. Ти в своєму житті перетерпіла страшні бісівські підступи та благодаттю Христовою визволилася від них. Молитвами твоїми і нас визволи від сітей бісівських, щоб неустанно у своєму житті ділом, словом, думкою і тайними помислами серця вірно послужили єдиному святому Владиці Богові. Ти більше всіх благ земних возлюбила найсвятішого Господа Ісуса і через все своє життя наслідувала його. Божественним навчанням і благодаттю не тільки свою душу годувала, але і багатьох людей від язичницької темряви до Христа приводила. Це убачивши, просимо тебе: випроси нам у Христа Бога благодаті, що просвічує і освячує, щоб нею просвітлені зростали у вірі і благочесті, в подвизі любові і самовідреченні, щоб служили ми ближнім в їх душевних і тілесних нуждах, пам’ятаючи приклад твого чоловіколюбства. Ти, свята Маріє, благодаттю Божою свято прожила життя на землі і мирно відійшла єси в небесні обителі. Моли Христа Спаса, щоб твоїми молитвами сподобив і нас неосудно звершити наше паломництво на цій долині сліз в мирі, в покаянні скінчити наше життя, у святості проживши на землі, сподобитися вічного блаженства на небесах і там з тобою і з усіма святими вихваляти Тройцю нероздільну, оспівувати єдине Божество, Отця, і Сина, і Духа Всесвятого на віки віків. Амінь.
Протоієрей Роман Петрик, настоятель храму Св. Жінок-Мироносиць
«Приклад святої Марії Магдалини показує, що у кожної людини є можливість змінити своє життя».
Осінній дощ не вщухав весь день, змиваючи залишки літнього тепла. Та прохолодний день залишив по собі теплі спогади, адже подарував нам п’ять «Сповідей» зі священниками й одну з художником-іконописцем. «Сповідь» з отцем Романом завершувала той знімальний день.
Якось по-домашньому затишний храм розкрив перед нами свої двері, зустрів ароматом ладану, огорнув тишею та благодаттю. Образи святих та краплі воску на свічках під іконами зігрівали душу, сповнюючи її теплом. І мудрі очі та привітна посмішка священика, як елемент мозаїки, котра створює атмосферу цього місця. З отцем Романом неймовірно просто спілкуватися.
Як і багато хто зі священиків, він чудово бачить людські душі, одразу розуміє суть людини. Та якою б не була суть співрозмовника, це ніяк не змінює суті самого отця Романа, не впливає на його ставлення та спілкування. В нього досить душевних сил аби залишатися собою, не зважаючи ні на що. Він почув поклик Бога ще зовсім дитям і з того часу слідує шляхом віри та любові.
Глибоке генетичне коріння, кохана дружина та діти й глибока, сильна віра – це фундаментальні постулати, котрі дарують людині силу бути вільною від впливу життєвих негараздів та буденної метушні. А у що віримо ми? В політиків, в реформи, в юристів чи лікарів? Може саме тому ми, раз у раз розчаровуючись у цій своїй примарній вірі, поступово втрачаємо саму здатність вірити, наповнюючи душу відчаєм та зневірою? Скільки раз кожен з нас чув слова: «Я вже ні у що не вірю» або «Я вже нікому не вірю»?
Господь у своїй любові дарував кожному з нас можливість іти своїм шляхом і бути сильнішими за будь-які випробування долі, дозволяючи їм лише загартовувати нас, але не звертати зі шляху та не ламати себе. Для цього достатньо лише вірити в Бога й вірити Богу. Але ми часто не здатні прийняти цей Його Дар, і, не вірячи ні у що, і не довіряючи навіть самим собі, носимося по колу, щоразу наступаючи на ті самі граблі, будучи нездатними розірвати це замкнене коло. Постійна метушня в діях, думках, цілях та засобах їх досягнення, підміна понять ціни та цінності – все це наслідки відсутності Віри та Господа в нашому житті.
Спілкуючись з отцем Романом, я відчув разючий контраст мирського та Божого. На долю священиків часто випадає навіть більше випробувань, ніж на долю мирян. Хоча порівняння тут може й недоцільні, адже у кожного своя доля, та я зараз не про це.
Зустрівшись з негараздами, в душах тих, хто блукає у безвір’ї, лише примножується біль та порожнеча, в той час душі тих, хто іде по життю з Богом та молитвою, в полум’ї випробувань лише загартовуються, наповнюючись вогнем любові. Сила священика в тому, що, не зважаючи на те, добре їм чи погано, їм вистачає душі любити ближнього та любити Бога. І вони своїм служінням несуть тепло цієї любові світу.
Ми щодня зустрічаємося з силою силенною справ, на нас виливають неймовірні обсяги інформації ЗМІ та соціальні мережі, нам продають примарні, швидкоплинні задоволення – все це створює нову реальність. Реальність, в якій цінність мають не любов, молитва, віра та милосердя, а матеріальні придбання та надбання, котрі не насичують нас, а тільки посилюють жагу до нових та нових задоволень.
Нам підмінили поняття ціни та цінності. Предки заповіли нам найважливіші цінності – Бог і Україна. А ми забули про це. Й страшним нагадуванням про по-справжньому важливі речі стали свист куль на Майдані та на фронті. Саме цим у Нації пробудилося УКРАЇНСТВО.
Але є посеред нас і ті, хто все життя прожив з усвідомленням Бога і України. І в цих людях, таких людях, як отець Роман, така глибока, навіть глибинна мудрість і правильність. Це важко описати словами, це те, що стоїть за словами діалогу і проглядає між рядків тексту, те, що ми бачимо в очах святих на іконах і у полум’ї свічок під іконами.
Ми завершили наш діалог, прибрали техніку. Не хотілося прощатися. Тішило тільки те, що прощанням це знайомство не завершиться, а я поїду додому і буду жити далі, знаючи, що посеред нас, українців є такі звичайні й водночас надзвичайні люди. Священик несе світло любові в пітьму людських пристрастей, підтримуючи нашу віру й додаючи сил іти по життю чесно та гідно. Кожному з нас Господь дарував набагато більше, ніж ми здатні навіть уявити, лише б нам стало душі та віри прийняти Його Дари.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Протоієрей Роман Петрик, настоятель храму Св. Жінок–Мироносиць
Приходится соответствовать, данному мне высокому званию "пердунидзе". Буду нудным. Два дня лопатил блоги в поисках истины. Нашел. И кто там у нас, так меня не называл?
