Про співтовариство

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!
Вид:
короткий
повний

Слава Україні!

Герої не вмирають

Вони загинули за Україну в березні 2020-го: 11 імен та історій полеглих захисників
1 Квітня 2020
Вони загинули за Україну в березні: 11 імен та історій полеглих захисників

АрміяInform продовжує відстежувати бойові втрати Української армії на Сході нашої держави. В березні 2020-го внаслідок бойових дій загинули 11 воїнів-героїв. Усі вони — представники ЗСУ. Ми зібрали для вас імена, дати й історії про полеглих за нашу незалежність захисників. Згадаймо найкращих синів України поіменно…

https://armyinform.com.ua/2020/04/vony-zagynuly-za-ukrayinu-v-berezni-11-imen-ta-istorij-poleglyh-zahysnykiv/?fbclid=IwAR3QkIJd_3WUZtnqvnPr9MccJ2M7knBnBl0U0WxMi1KZgSlAISq2TRJv7ag

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

27.03.20 09:10

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

В ході війни на Донбасі наша армія використовувала весь спектр свого артилерійського озброєння, в тому числі і зразки, кількість яких буквально можна «перерахувати на пальцях однієї руки». У тому числі і досить потужні 152-мм САУ «Гіацинт-С».

Після «ракетного буму» часів Хрущова на початку 1970-х радянські конструктори повернулися до ідеї потужних самохідних артилерійських систем, які могли б «працювати» на поле бою ядерними тактичними боєприпасами. На той момент це було досить перспективний напрямок, так як ракетні тактичні системи були дуже недосконалі - вимагали досить великого часу на розгортання комплексу і були вкрай вразливі для противника.

«Гіацинт-С» в експозиції АСВ (м.Львів)

Спочатку була прийнята популярна в той час схема відкритої установки знаряддя, хоча розглядалися і баштовий, і рубочний варіанти. Крім того, в рамках аванпроекта «Гіацинт» паралельно йшли розробки самохідного і на буксирі варіанту. В результаті з'явилися самохідна 2С5 «Гіацинт-С» і 2А36 «Гіацинт-Б». Основою самохідного варіанту стала 152,4-мм гармата 2А37 з роздільно-гільзовим заряджанням. При цьому варто відзначити, що постріли (снаряд + заряд) як самохідної гармати, так і її буксирі аналога 2А36 не мали взаємозамінності з пострілами інших 152-мм гармат, які стоять на озброєнні радянської армії.

Основний калібр САУ «Гіацинт-С»

Основою для установки гармати стало шасі 100-мм самохідної установки СУ-100П (на цій же базі змонтований ЗРК «Круг»), корпус - суцільнозварний і повністю броньований з лобовим листом товщиною 30 мм. Він захищає екіпаж установки та обладнання від куль, осколків і забезпечує захист екіпажу від зброї масового ураження на марші. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення, де розміщений возить боєзапас в вертикальних укладаннях. У передній частині корпусу розміщено моторно-трансмісійне відділення з 12-циліндровим багатопаливним дизелем В-59.

Принципово нова компоновочная схема системи з передачею зусилля пострілу через опорну плиту на грунт надала велику стійкість самохідної гармати при пострілі.

Механізована боеукладка на 30 пострілів і механізм заряджання забезпечують автоматизований цикл заряджання. Установка 2С5 оснащена напівавтоматичним механізмом заряджання з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщаються на лінію досилання. Стрільба з гармати 2С5 може вестися не тільки з подачею пострілів з боеукладки, але і з грунту.
Максимальна дальність стрільби з гармати звичайними снарядами становить 28 400 м, активно-реактивними снарядами - 33 500 м. Маса осколково-фугасної снаряда - 46 кг.

У серійне виробництво САУ «Гіацинт» були запущені в 1976 році і надійшли на озброєння артилерійських бригад і дивізій.

Україна після розпаду СРСР дісталося всього 24 артустановки зі складу 13-го артилерійського полку. Всі вони на момент початку війни на Донбасі були зібрані в 26-й окремій артилерійській бригаді (базування - м Бердичів Житомирської області). Це був 3-й дивізіон з 18 САУ (ще дві машини знаходилися на постаментах в 6-му навчальному полку і Академії Сухопутних військ).

8-я батарея готується до відправки в сторону Криму, квітень 2014 р

Першою на війну вирушила 8-я батарея (по суті, єдина боєготовності), яка 10 квітня залізницею була перекинута на полігон «Широкий Лан», де формувалася угруповання для захисту кримського напрямку. 

Решта дві батареї (7-я і 9-я) після доукомплектування мобілізованими 3 травня були відправлені на житомирський полігон, де проходили бойове злагодження.

На Донбасі вперше самохідні «Гіацинти» з'явилися лише 1 червня, коли 7-я батарея (командир - капітан Віталій Вітковський) вирушила для посилення дій 2-ї батальйонно-тактичної групи 30-ї мехбригади. Приблизно через місяць (14-я липня) в АТО вирушила і 9-я батарея (командир - капітан Євген Луценко). В цей же період на Донбасі з'явилася і 8-я батарея, яка першою і понесла втрату в матчастини. Це сталося 15 липня під час обстрілу ворожої артилерії. Хоча установка з №312 по документам і вважається знищеною в ході обстрілу, однак на фото від бойовиків вона виглядає непошкодженою. На початок серпня одна батарея діяла на луганському напрямку, а решта дві підтримували бойові дії нашої угруповання на прикордонному напрямку.

САУ 9-ї батареї на фронті, літо 2014 р

До пори до часу у бойовиків не було коштів для ураження наших далекобійних САУ, однак коли в справу втрутилася російська армія, «гіацинт» довелося не солодко. В першу чергу доводилося дуже часто міняти дислокацію. Так, наприклад, 8-а батарея перебазувалася з Білоярівка Амвросіївського району в Осикове Старобешівського.

Втрачена (кинута?) САУ, Амвросіївський район, липень 2014 р

Однак основні втрати дивізіон поніс на луганському напрямку. Так, 30 серпня в результаті вогневого нальоту в районі Лутугине були знищені одна гармата (бортовий №315), три автомобіля, тягач МТ-лобі, а також боєприпаси.

На жаль, не обійшлося і без втрат особового складу. Так, 1 вересня в результаті обстрілу російськими «Градами» позицій 9-ї батареї і 12-й 4-го дивізіону в районі Веселої Гори загинув механік-водій старший солдат Василь Маляновскій, ще четверо бійців отримали осколкові поранення (14 вересня один з них - командир гармати солдат Олексій Богуш помер в госпіталі).

 

 Втрачена в районі Лутугине САУ

Після підписання Мінських угод «Гіацинти» були відведені на необхідну відстань від лінії протистояння і в боях більше не брали участь.

Практично весь нинішній склад дивізіону САУ «Гіацинт-С» 26-й артбригади на одному фото

Нині подальша доля САУ 2С5 «Гіацинт-С» в складі ВСУ досить туманна. Справа в тому, що виробничих потужностей для ремонту шасі немає, як і виробництва стовбурів, які були вкрай зношені під час літньої кампанії 2014 року. Проте час від часу самохідки миготять на навчаннях і нині перебувають на озброєнні бригади.
 

Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.


На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 
Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 
Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!
 

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину
        – не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
          по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.
          Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
          і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
          хоч здавалось –  сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,
          що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
          що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
          колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.

 
                            * * *
А коли мене спитають:
              – Де на світ родилась ти?
Я скажу:
              – Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!

А коли мене спитають:
         – Де на світ ти народилась?
Я скажу:
              – Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:
              – Де родилась ти на світ?
Я скажу:
              – Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь...
Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”...
Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.

 © Галина Гордасевич

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, —колись-таки помру, —

Хоч вірю,що це станеться нескоро, —

То дайте спокій сивому Дніпру,

Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,

Де хрестики і написи наївні.

Нікому йти туди не бороніть

Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».



Галина Гордасевич похована 13 березня 2001 р. у рідному Кремянці на старому Монастирському цвинтарі, як того і бажала...

Українці і братні народи

  • 10.03.20, 21:17

            Математики є однією з небагатьох категорій людей, що розв’язують свої суперечки олівцем на папері, або крейдою на дошці. Сенс формул у їх однозначності. Сенс рівнянь – у запрограмованості їх розв’язків після запису самих рівнянь. Більшість людей планети Земля – це люди з гуманітарним світосприйняттям. Тому одні і ті самі слова ними сприймаються по різному, викликають різні асоціації, спонукають до різних дій. Поведінкою більшості звичайних людей можна керувати за допомогою саме відповідних слів. Маніпулятивності слова можна протиставити лише однозначність математики.

Сучасні люди, що ще пам’ятають радянське минуле, пам’ятають і скільки разів на догоду політичній доцільності різні народи світу, чи то в Африці, Азії, чи Латинській Америці об’являлись братніми,  На етапі військового, чи політичного конфлікту цей епітет зникав, а далі з’являвся щодо якогось іншого народу.

У повсякденному житті ми називаємо братами людей, що належать до однієї родини. Руда – це давня назва крові в українській мові. Звідси і родина. З цієї точки зору родичі – це люди однієї крові. Тобто тисячі років люди ставили на перше місце у міжлюдських стосунках приналежність до однієї крові. На цій основі протягом тисячоліть існувала і династична передача влади у монархічних державах, і успадкування майна у родинах пересічних громадян. Формальними маркерами крові є групи крові. Серед багатьох різних способів визначення груп крові найпопулярнішим є використання системи АВО. Тобто людина може мати першу групу крові О, другу групу крові А, третю групу крові В і четверту групу крові АВ. Ця інформація життєво важлива при переливанні крові. Згодом до цих маркерів додали ще резус-фактор. У більшості людей в крові присутній антиген, що міститься також і в крові макаки-резус. У невеликого відсотку людей він відсутній. Цей антиген може зустрічатись у комбінації з будь-якою з вище названих груп крові. Отже, при врахуванні резус-фактора ми маємо вже вісім груп крові. Проте на першому етапі оцінювання можна обмежитись розглядом груп крові без врахування резус-фактора.

Формула крові – це не єдине, що роз’єднує, або об’єднує людей. Можна говорити про популярні нині гаплогрупи, врешті, про генотип у цілому. Геном людини вже розшифровано і цілком продуктивно порівнювати набір генів конкретних людей, щоб встановити більшу, або меншу їх спорідненість. Але нас у цій статті цікавить найпростіше порівняння народів за їх формулами крові. Далі можна безмежно поглиблювати рівень порівняння, що у жодному разі не заперечить висновків порівняння за формулою крові.

Для кожного народу характерна своя, властива лише йому, комбінація груп крові, за частотами, з якими вони зустрічаються. Це як відбитки пальців окремих людей. Розглянемо чотиривимірний простір, оберемо в ньому Декартову систему координат, а частоти, з якими зустрічаються чотири групи крові, відкладатимемо вздовж її осей. Кожному народу відповідатиме точка у цьому чотиривимірному просторі, координатами якої будуть якраз частоти відповідних чотирьох груп крові. Відстань між цими точками і визначатиме відстань між народами за групами крові. В аналітичній геометрії відстань між двома точками визначається як корінь квадратний з суми квадратів різниць відповідних координат. Саме цією формулою ми і скористаємось. При врахуванні резус-фактора простір вже буде восьмивимірним. При врахуванні гаплогруп його розмірність зросте настільки, скільки гаплогруп ми візьмемо до уваги

Нижче наведена таблиця частот груп крові для великої кількості країн. Саме країн, а не народів. На основі цих даних можна встановити частоти груп крові і окремих етносів, що там мешкають, але для цього потрібно знати чисельність цих етносів у складі даної держави, так само як і чисельність населення самої держави. Для таких держав як Китай і Північна Корея, цікавих для нашого дослідження,  у нас немає таких відомостей, через їх закритість. Для такої країни як Московія деякі офіційні відомості є, але їх достовірність викликає великі сумніви. Так, за цими даними в Московії практично немає українців, хоча ми добре знаємо, що це не так. Тому Московія у таблиці присутня в трьох рядках: у першому з них ми ігноруємо наявність українців, у другому, відповідно до різних оцінок, беремо їх мінімальний відсоток, у третьому – беремо їх найімовірнішу кількість, проте далеко не максимальну. Дані щодо частот груп крові в Московії ми беремо з іноземних джерел. Ці дані стосуються населення, саме населення, а не етносу, що мешкає на території Московії, яка не входить до складу автономних республік. Саме на цій території переважно проживають і українці. Відсоток московитів в Україні вважатиме відомим точно, відповідно до офіційної української статистики.

            Нижче наведена діаграма, що визначає відстань за групами крові між населенням України і населенням Московії, без врахування в останній населення, що мешкає в автономних республіках. Фактор проживання українців у Московії і московитів в Україні тут ігнорується. Перший ряд відповідає Україні, другий ряд – Московії.

            Відстань за групами крові ми розбили на чотири інтервали: близькі родичі (0 – 0.5), не дуже далекі родичі (0.5 – 0.75), далекі родичі (0.75 – 1.0) і дуже далекі родичі, тобто, фактично, вже і не родичі (1 - ). Зауважимо, що до дуже далеких родичів можна віднести і все живе на Землі, оскільки навіть у кактуса половина геному збігається з геномом людини.


            З діаграми видно, що для України відстань за групами крові до інших держав світу майже завжди у рази менша за відстань для Московії і тих же країн. Так для Сербії, наших, відповідно до діаграми, найближчих родичів ця відстань приблизно вчетверо менша для України, ніж для Московії. Серби для нас дуже близькі родичі, для московитів дуже далекі родичі, точніше взагалі не родичі. Щодо Сербії ситуація цілком зрозуміла, оскільки, відповідно до найпопулярнішої гіпотези, серби переселились на Балканський півострів саме з центральної України. Так само для населення України близькими родичами є поляки, угорці, румуни і греки. Для московитів з перерахованих народів далекими родичами є лише поляки, мабуть через те, що частину поляків зараховують до Східно-Балтійської раси, так само як і частину московитів.  Цікаво, що угорці є нашими близькими родичами за групами крові і жодним чином не є близькими за мовою. Тобто захопивши силою у свій час землі нинішньої Угорщини плем’я угрів змогло накинути свою мову населенню цієї території, генетично розчинившись серед захопленого народу, а народ цей був від початку надзвичайно спорідненим з українцями. Не дуже далекими родичами для населення України є і населення Австрії і Німечини, тоді як для Московії їх народи взагалі не є родичами. Цікавий феномен спостерігається відносно населення Франції. Населення і України, і Московії є дуже далеким за групами крові від населення Франції . Серед розглянутих народів ця відстань є максимальною. Можливо правим був один з відомих європейських політиків, який називав Францію першою африканською країною на Європейському континенті. Далекими родичами українців є і населення Ірану, що цілком логічно, оскільки українці є нащадками кіммерійців, скіфів,сарматів і роксолан – народів іранського походження. До речі, у середні віки однією з назв українців була саме роксолани. Можливо сюди слід віднести і половців, безпосередніми нащадками яких сьогодні є кримські татари.

            Лише до трьох народів відстань за групами крові для московітів є меншою, ніж для українців. Це турки, японці і корейці. При цьому турки і японці є близькими родичами, а корейці дуже далекими, але значно ближчими до московитів, ніж до українців. Отже, ми не спостерігаємо близької спорідненості московитів з жодним європейським народом, зате спостерігаємо їх близьку спорідненість з народами жовтої раси. На жаль у нас немає можливості порівняти групи крові московитів і китайців. Відомі групи крові лише мешканців Гонконгу. Тут спостерігається для українців і московитів така ж картина, як і у разі Південної Кореї.

            При врахуванні наявності українців серед московитів (15%) і московитів серед українців (19%) ми матимемо дещо іншу діаграму.

             Тут перший ряд діаграми відповідає українцям, другий московитам. З діаграми видно, що, як і очікувалось, відстань до більшості європейських народів для українців зменшилась, а до розглянутих азійських народів суттєво зросла. Для московитів вона змінилась протилежним чином. Після вилучення з населення України московитів населення України стає практично моноетнічним. Його вже з повним правом можна називати українцями. Змінився і порядок країн, найближчих до України. На друге місце після сербів вийшла Австрія, у розряд близьких родичів потрапила Швеція. Не дуже далеким родичем стала Німеччина. Цікаво, якою вона б була без багатомільйонної армії турок і арабів, що заполонили цю країну в останні десятиліття?  Близька спорідненість за групами крові між українцями, населенням Сербії, Австрії, Греції, південних німців цілком узгоджується з приналежністю народів цих країн до динарської європейської раси. Так що за спорідненістю за кров’ю існує і значно глибша спорідненість. Цікавою для українців є їх доволі велика спорідненість за групами крові з турками. Так що і цей наш сусід є нашим не дуже далеким родичем. У той же час для московитів ця спорідненість є за межами родинних зв’язків. Не менш цікавим є і той факт, що населення Фінляндії ближче до нас, ніж до московитів. За існуючою насьогодні парадигмою московити є нащадками угро-фінських племен. Чому ж тоді не є аж надто високою спорідненість між московитами і фінами? Можливо сучасні фіни – це не цілком фіни раннього середньовіччя, а такі, що мають доволі великий домішок шведської крові, яка є спорідненою для українців. Можливо і те, що сучасні московити не є цілком нащадками угро-фінських племен, а є такими, що мають великий домішок чисто азійської крові. Не дуже далекими родичами для українців є болгари. Проте там проживає доволі значна турецька меншина, що безумовно маскує справжню близькість груп крові болгарів і українців. До речі, виокремлення з московитського етносу української складової перевело населення Південної Кореї з категорії неродичів московитів у категорію їх далеких родичів. Цікавим феноменом є Сполучені штати Америки. Там мешкають переважно вихідці з Європи, тобто пересічний американець (білий) – це усереднений європеєць. Так от, такі американці також є нашими далекими родичами і близько не є родичами московитів.

            Ми розглянули два крайні варіанти долі українців у населенні Московії. Проміжний варіант щодо відсотку українців у складі московитів (7%) відповідає і проміжному варіанту щодо відстаней за групами крові, розглянутими вище. В різних джерелах можна інколи зустріти дещо різні значення частот груп крові для деяких народів. В цьому разі ми надавали пріоритет даним досліджень національних науковців.

            Висновки:

1.      Не існує зв’язку між спорідненістю народів за групами крові, і спорідненістю народів за мовою спілкування. Близькі родичі – угорці і українці розмовляють абсолютно різними мовами. Взагалі неродичі болгари і московити розмовляють практично однією мовою, оскольки мова московитів штучна. Вона утворена на основі однієї з мов, якою написана біблія, а саме македонського діалекту староболгарської мови.

2.      Слід домовитись щодо терміну слов’яни. Або вживати його лише як назву сукупності народів, що розмовляють близькими мовами, які умовно можна назвати слов’янськими, або стосовно етнічної спорідненості різних народів. В останньому разі українці, австрійці, греки, серби і угорців – це слов’яни.

3.      За групами крові українці є типовим європейським народом і всі європейські народи, крім французів, є їх близькими, або не дуже далекими родичами.

4.      За групами крові московити не є європейським народом. Етнічні корені цього народу швидше за все слід шукати в глибинах Азії.

5.      Українці і московити і близько не є одним народом, скільки б не волав про один народ президент сусідньої держави.

6.      У другій світовій війні українці воювали переважно проти своїх найближчих родичів по крові: австрійців, угорців, німців, словаків, болгар на боці московитів, які взагалі не є нашими родичами. На 14 мільйонів зменшилось населення України за роки цієї війни. Чи це була наша війна? У чому полягав її сенс для нас? Чи вартим був цей сенс таких втрат?

Повна версія

https://www.ar25.org/article/ukrayinci-i-ta-yih-krovni-rodychi_z-tochky-zoru-matematyka.html

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Правда про Крути чи просто чиясь версія?

(Не)популярно про Крути: справжні втрати, правдива роль, маловідомі деталі
Те, що не розкажуть у школах. Чи ні?
Думаю, вже можна. Говорити, як воно було насправді без зайвих емоцій та сліз. Потужили, поговорили про зрадоньку сторічної давності. Послухали різноманітні думки від тієї, де Крути — це безглузда помилка, через яку загинуло 300 (а подекуди й 500) молодих людей, до такої, що, попри весь драматизм, ця трагедія не дала нічого, крім героїчного прикладу, не стала поворотною точкою у війні, не врятувала країну тощо.

Але розберімося в усьому.

Бо насправді Крути були зовсім не тим, чим стали у попсовій історії. Нашої провини в неправильному трактуванні події мало: міфи народилися ще з першими пореволюційними емігрантами (головно — зусиллями Дмитра Дорошенка, який мав свої рахунки з урядом УНР і приписував йому аж занадто багато зради) і закріпилися надміру частими порівняннями із трьома сотнями спартанців, які полягли під Фермопілами.

Сучасні українці радше винні в тому, що не люблять перевіряти факти і натомість дуже люблять тужити. Ну, і пристрасть до гучних, поетичних назв, далі яких іноді текст й не читається, теж робить свою справу. Чого тільки варта назва «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», що зустрічається чи не в кожній другій статті на тему того історичного бою. Багато хто вже й не згадує, звідки взявся цей вислів і що до полеглих під Крутами військових він ніякого стосунку не має. Навіть літературну паралель провести важко. Адже вірш Тараса Шевченка «За байраком байрак», звідки і взявся вислів про трьохсот полеглих, розповідає про долю козаків, які продали в рабство своїх земляків й були вбиті у бою своїми ж.

«Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі закляті
», —

ніби розповідає свою історію козак у вірші. Тобто взагалі повз.

Аби зрозуміти роль бою, що стався 29 (у деяких джерелах — 30) січня 1918 року під Крутами, треба зробити крок назад, подивитися на повну картину, вийти за межі однойменної залізничної станції та збагнути мить того життя, що кипіло навколо. Треба усвідомити, що світ і Україна тієї хвилини оберталися не лише навколо Крутів. Насправді бої тривали у багатьох точках. Найбільший бій, як це часто буває і сьогодні, був дипломатичним. Окрім того, потрібно спростувати декілька міфів. Хоча б той, що під Крутами бились лише студенти й учні і що всі вони загинули. Насправді учасників битви з українського боку було більше, ніж триста, і далеко не всі вони полягли там.

Зрештою, бій під Крутами не завершився повною поразкою. Власне, беручи до уваги кількісну перевагу ворога, його втрати і здобутий результат, виходить зовсім навпаки. 4800 (за іншими даними — до 7000) червоногвардійців Муравйова проти українців чисельністю 400–600 осіб, серед яких бійці загону Вільного козацтва Армії УНР, офіцери (старшини) і юнацтво (курсанти) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, студентський добровольчий курінь Січових стрільців, імовірно, учасники інших формувань.

"Олекса Алмазов, уродженець міста Херсон, генерал-хорунжий Армії УНР, за спогадами Степана Самійленка — учасник бою під Крутами

Тож, незважаючи на величезну численну перевагу ворога, українські військові змогли утримувати позиції впродовж п’яти (!) годин.

У ході бою декілька десятків українців загинули, частина — потрапили в полон і були страчені. Загальна кількість загиблих — 70–100 осіб. Решта змогли уникнути оточення і відступити. Втрати ворога — до 300 осіб загиблими. Українським військовим також удалося знищити колії та мости, що допомогло суттєво затримати просування більшовиків на Київ. Таким чином, українці насправді завдали нищівного удару ворогу.

Бій під Крутами також не був суцільною зрадою. Попри розповсюджену думку, що офіцери дали драла з бойовища, а українські студенти билися з червоногвардійцями мало не голіруч, ситуація була іншою. Українські військові мали достатньо зброї і набоїв, аби вести бій, що тривав п’ять годин, а також 16 кулеметів, бронепотяг та бойовий потяг.

Два офіцери, дійсно, відбули до Ніжина, але це сталося ще перед боєм та для того, аби залучити до оборони станції українізований полк імені Тараса Шевченка, що дислокувався в місті. Щоправда, зробити це їм так і не вдалося. За даними прем’єра УНР Бориса Мартоса, який опитував учасників бою вже в еміграції, офіцери відбули «втихомирювати згаданий полк, адже він був розагітований більшовиками і загрожував виступити проти Юнацької школи. Водночас відомо, що певна частина військ київського гарнізону зайняла нейтральну позицію і таки відмовлялася протистояти більшовикам.

"Схема бою, виконана сотником Сергієм Горячком

Тут також варто зауважити, що, говорячи «студент», ми радше уявляємо 17-річного юнака, що жодного разу не тримав зброю в руках. Однак людина може бути одночасно студентом і військовим із великим досвідом, правда ж? Так, скажімо, студент на прізвище Довгаль, який командував одним із куренів, нещодавно повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника й, окрім того, вже встиг взяти участь у боях на вулицях Києва. І він такий був далеко не один.

Тож чим був бій під Крутами? Це був непересічний приклад героїзму і звитяги. У цьому немає жодного сумніву. Окрім того, це однозначно була трагедія, адже загинули люди. Молоді люди.

Якою була роль бою на залізничній станції Крути? Надзвичайно вагомою. Окрім того, що українським військовим удалося на чотири доби призупинити просування червоногвардійців до Києва, вони дали дорогоцінний час українській дипломатичній місії в Бересті, аби вона змогла залучити на свій бік союзників та досягти визнання Української Народної Республіки як незалежної рівноправної держави низкою країн, зокрема, Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією, Болгарським царством. Згідно з підписаним згодом договором, визнавались кордони УНР та надавалась військова допомога, яка на певний час дала змогу витіснити більшовиків на схід.

"Підписання мирного договору у Бересті після тривалого перемовного процесу. Фото із сайту УІНП

Важливий факт: незважаючи на те, що більшовики зайняли Київ через декілька днів після бою під Крутами, вже 2 березня до столиці повернулася Центральна Рада, поновився вихід українських газет. І в цих газетах сім’ї загиблих хлопців розміщували оголошення, в яких просили всіх, хто знає бодай щось про долю або обставини загибелі їхніх рідних, надати відповідну інформацію. Тобто подію не вдалося викреслити з ефіру, вона одразу набула широкого розголосу. Тоді в Києві створили комісію для пошуку тіл загиблих і встановлення обставин бою. Тіла розстріляних у полоні й полеглих у бою військових знайшли під Крутами за допомогою місцевих мешканців. Згодом їх урочисто перепоховали на Аскольдовій горі у столиці. Поховальна процесія пройшла вулицями Києва. Громада міста змогла оплакати своїх захисників. Історики вважають, що у той самий день із фасаду будівлі Центральної Ради було збито двоголового орла — символ Російської імперії.

Подвиг військових, що віддали свої життя у бою під Крутами, став прикладом незламності для бійців ОУН та УПА. Пам’ять про бій зберігали діаспоряни, які щороку згадували полеглих військових і проводили меморіальні заходи, а також небагаточисельні мешканці України, які такої розкоші, як вшановування власних військових, звичайно, дозволити собі не могли.

Радянська влада ж намагалась стерти пам’ять про Крути, зокрема, могили на Аскольдовій горі було знищено. Вперше вшанування полеглих героїв відбулося тільки 29 січня 1991 року. На той час більшість мешканців Крут навіть не могли зрозуміти, кому та якій події присвячено меморіальний захід. Вони вже просто не знали цієї історії.

Нагадаю, завдяки тому, що українські дипломати мали час і змогу заявити про свою позицію у Бересті, коли ситуація погіршилася й Україна втратила державність, Уряд УНР, витіснений за кордон, інші держави визнавали як екзильний. Його представництва були у Тарнові, Ченстохові, Варшаві, Парижі, Веймарі, Кіссінгені, Мюнхені та Філадельфії.

Уряд УНР у вигнанні зміг пронести українську державницьку традицію через все ХХ століття. Сьогодні ми мало про це говоримо і багато хто про це не знає, але Україна мала шістьох екзильних президентів. Останній із них — Микола Плав’юк — за погодженням з Українською Національною Радою, яка, провівши 14–15 березня 1992 року 10-ту Надзвичайну сесію, визнала правонаступником Державного Центру УНР в екзилі державу Україна, передав першому президенту часів незалежності грамоти, заяви, Знак гідності Голови Української Держави (Клейнод гетьмана Івана Мазепи), президентські печатки і прапор 22 серпня того ж року.

"Передача повноважень і атрибутів влади президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком президенту України Леоніду Кравчуку. Фото із сайту УІНП

Так, можливо, ця акція почасти мала декларативний характер, а перший президент незалежної України не надав події належного значення й не провадив необхідних заходів з успадкування правонаступництва, але загалом усі зусилля державників і військових УНР вважаю надзвичайно важливими сьогодні. Адже це те, на що ми можемо спиратися; це те, із чого ми можемо виносити важливі уроки. Ворог, його прийоми і тактика мало змінилися. Тут уже залежить від нас, які ми висновки зробимо.

Зрештою, те, що вдалося зробити Уряду УНР в екзилі — це зберегти не лише пам’ять, а й чималу документальну спадщину.

Тому, коли сьогодні говорять, що бій під Крутами був битвою за майбутнє, не варто сприймати цей вислів як голослівний. Саме так воно і було.

Найсвятіша правда в тому, що українська армія під Крутами — впоралась, виконала, покладену на неї місію.

700 млн доларів для підтримки України від США

У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України
У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України

КИЇВ. 21 червня. УНН. Палата представників Конгресу США схвалила проекти законів про фінансування американських урядових структур на 2020 рік, у яких передбачено майже 700 млн доларів для підтримки України. Про це повідомляє УНН з посиланням на сторінку посольства України в США у Facebook.

У проекті закону про "Про асигнування на потреби Міноборони на 2020 рік" кошторис допомоги, що пропонується виділити для безпекової підтримки Україні, визначений в обсязі 250 млн доларів.

Із зазначеної суми 50 мільйонів мають бути спрямовані виключно для надання летальної зброї оборонного характеру.

По лінії Держдепу, Агентства США з міжнародного розвитку та суміжних відомств передбачено 445,7 мільйонів доларів.

Ця сума охоплює асигнування для надання Україні безпекової допомоги за програмою "Міжнародне військове фінансування".

"Проекти аналогічних законодавчих актів повинні бути ухвалені також Сенатом. Після цього обидві палати Конгресу мають узгодити їх остаточну редакцію, яку буде передано на підпис президентові США", - йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Пентагон в 2020 фінансовому році, який почнеться 1 жовтня 2019 року, повинен виділити 250 млн доларів на військову допомогу Україні.


Війна стукає в наші серця щоденно

Карта ООС (АТО) станом на 20 червня 2019
20-06-2019 13:42

Ситуація на сході країни (карта АТО) станом на 12:00 20 червня 2019 року за даними РНБО України.

Вчорашній день був одним з небагатьох за останні тижні, коли російсько-окупаційні війська не застосовували зразки зброї, забороненої до використання в районі проведення Операції Об'єднаних сил. Проте, противник продовжував обстрілювати позиції українських військ з піхотної зброї, інформує Ukr.Media.

За вчорашню добу, 19 червня, в штабі операції Об'єднаних сил обліковано двадцять чотири ворожі збройні провокації по всій лінії зіткнення, без застосування противником артилерії та мінометів.

Військовослужбовці Збройних Сил України вели активні оборонні дії та відкривали вогонь у відповідь зі штатної піхотної зброї.

На превеликий жаль, минулої доби внаслідок ворожих обстрілів загинув військовослужбовець Збройних Сил України.

Ще двоє військовослужбовців зі складу об'єднаних сил зазнали поранень та бойових травм. Наразі вони отримують невідкладну медичну допомогу.

За інформацією української розвідки, минулої доби влучним вогнем у відповідь на ворожі збройні провокації наші військовослужбовці знищили одного окупанта. Ще одного бойовика зі складу російсько-окупаційних військ вдалося поранити.

Луганський напрям

Тут вчора зафіксовано десять ворожих збройних провокацій.

Кожен з населених пунктів, що знаходиться у смузі дій зазначеного оперативно-тактичного угруповання, вчора потрапляв під ворожий вогонь по одному разу, за виключенням н.п. Кримське та Новотошківське, які були обстріляні двічі.

Збройні провокації з боку противника почалися о 10:35 ранку з ворожого прицільного обстрілу наших позицій біля Новозванівки. Там російсько-окупаційні війська застосували проти наших військових автоматичні гранатомети АГС. Ворог бив з напрямку с. Калинове.

Після доволі тривалої паузи, вже надвечір противник відновив збройні провокації, і до кінця доби здійснив ще цілу низку прицільних обстрілів із застосуванням гранатометів та стрілецької зброї.

Так, під ворожий вогонь потрапляли позиції українських військ біля н.п. Луганське, Зайцеве, Південне, Попасна, Світлодарськ та Новотошківське. Переважно противник застосовував автоматичні та ручні гранатомети та стрілецьку зброю, включно з кулеметами великого калібру.

У семи випадках військовослужбовці Збройних Сил України відповідали ворогу з аналогічного озброєння, вчасно та рішуче реагуючи на його провокації.

Донецький напрям

За минулу добу обліковано чотирнадцять фактів відкриття вогню в бік позицій українських підрозділів.

Там ситуація була дещо інакшою, зокрема противник активізувався вже з перших годин нової доби. Так, вночі російсько-окупаційні війська відривали вогонь тричі.

Тоді під обстріли потрапили опорні пункти Об'єднаних сил в районі Миколаївки, Лебединського та Мар'їнки. Під час обстрілу Миколаївки, що стався близько першої години ночі, окупанти застосували ручні та автоматичні гранатомети. Обстріл був прицільним, відтак наші захисники відкрили щільний вогонь у відповідь зі стрілецької зброї та станкових гранатометів, що змусило противника припинити вогонь.

Після нічних обстрілів противник дещо вгамувався, і упродовж всього дня ворожих обстрілів на донецькому напрямку не фіксувалося. Але надвечір російсько-окупаційні війська знову активізувалися, і до кінця доби вчинили ще одинадцять збройних провокацій в бік наших підрозділів.

Зокрема, чотири рази противник відкривав вогонь біля с. Водяне, двічі в районі Пісків та Богданівки, а також по одному разу неподалік Павлополя, Лебединського та Гнутового.

Наші оборонці чітко ідентифікували місця, звідки противник вів прицільний вогонь, та влаштували окупанту гідну відсіч із застосуванням стрілецької зброї та гранатометів різних типів.

Обставини на лінії фронту сьогодні, 20 червня

З початку поточної доби станом на 12:00 в районі проведення операції противник відкривав вогонь шість разів, у тому числі із заборонених калібрів.

Так, о 04:15 ранку противник здійснив вогневий наліт на позиції Об'єднаних сил в районі н.п. Травневе, витративши десять мін 120-го калібру. Вогонь вівся з напрямку с. Гольмівське, наші оборонці відповіли противнику вогнем з гранатометів та стрілецької зброї.

Далі, о 06:00 ранку ворог випустив шість мін цього ж калібру неподалік с. Новолуганське, та дві міни калібру 82 мм в бік захисників н.п. Майорське.

Окрім того, ворожі постріли зі стрілецької зброї фіксувалися вночі та вранці поблизу Луганського, Павлополя та Мар'їнки, де російсько-окупаційні війська застосовували гранатомети.

Підрозділи Об'єднаних сил вели вогонь у відповідь зі штатного озброєння, без ведення вогню із заборонених калібрів.

Внаслідок цих обстрілів, з початку поточної доби один український військовослужбовець дістав поранення, та ще один зазнав бойового травмування.

Станом на зараз наші оборонці продовжують надійно контролювати противника по всій лінії зіткнення.

Інформація Головного управління розвідки Міністерства оборони України

Російське окупаційне командування продовжує утримувати у районах передових позицій з'єднань і частин 1 та 2 армійських корпусів, у готовності до негайного застосування заборонені Мінськими домовленостями вогневі засоби, зокрема артилерійські системи, міномети та танки. При цьому противник збільшив кількість тренувань корегувальників вогню артилерійських і мінометних підрозділів, під керівництвом інструкторів ЗС РФ.


Також, на полігонах тимчасово окупованої території у Донецькій та Луганській областях зросла інтенсивність проведення стрільб артилерійськими та мінометними підрозділами, екіпажами танків, бойових броньованих машин, гранатометниками та снайперами.

https://ukr.media/ukrain/394922/

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку, - прес-служба РНБО України
17 травня 2019

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

  • нову Стратегію національної безпеки України,
  • Воєнну доктрину України,
  • Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,
  • Стратегію кібербезпеки України,
  • затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,
  • Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,
  • Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,
  • Доктрину інформаційної безпеки України,
  • пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 


Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

нову Стратегію національної безпеки України,

Воєнну доктрину України,

Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,

Стратегію кібербезпеки України,

затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,

Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,

Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,

Доктрину інформаційної безпеки України,

пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 

Комент БГ: Шановний пан Турчинов, дякую вам за все зроблене задля України у найважчі моменти її існування, як і в подальшому на посилення обороноздатності і могутності.