Слава (Russian Federetion): “Все укры – нация неполноценных, вместе национальным символом Вурдалаком Шевченко”. Хто такі полюцери і хто їх утримує...

Іноді навіть почуваєш до них щось на кшталт співчуття. Як уявиш собі цю нудну, рутинну працю! Ось вони сідають за свої комп’ютери, заходять у Мережу, відкривають “підшефні” сайти й починають “спілкуватись”. Мета “спілкування” проста – “мочити” опонентів або ідею, яку ті сповідують, і, навпаки – “розкручувати” (по-вченому кажучи, формувати позитивний імідж) того, на кого працюєш.

Звісно, якийсь час може це й цікаво. А якщо займатись цим із дня в день? Попри наявні в такій роботі елементи творчості, поливання брудом – воно і є поливання брудом. Навіть якщо називаєш себе блогером чи спамером, є й інше слово, що починає дедалі більше приживатися – полюцер (від англійського pollute – забруднювати, засмічувати). Відповідно, те чим займаєшся, як його не облагороджуй – pollution. І перекладати не треба.

При цьому є, так би мовити, полюцери внутрішнього вжитку. Ці займаються суто українськими “розбірками”, залежно від штабної приписки. Відповідно, “мочать” ту, яка “працює”, – “онанія” чи “професора” – та, навпаки, “розкручують” свого, білого й пухнастого замовника. Але про них – іншого разу...

“Пишу вам, у ваш Бандерштат…”

Сьогоднішня історія стосується, так би мовити, фахівців міжнародного масштабу. Cайт УНІАН як один із лідерів серед новинних Інтернет-ресурсів давно став “підшефним” для людей згаданого фаху з однієї дуже сусідньої країни. Рівень літературної та політичної майстерності, звісно, різниться, але функція одна – “мочити” “хохлів”, бандерівців, “Юща”, а, загально кажучи, Україну та все, що дає їй можливість ідентифікуватися як незалежній країні. Зі зразками цієї творчості кожен бажаючий може легко ознайомитися в коментарях практично під будь-якою публікацією на тему українсько-російських взаємин. Міняються ніки, тобто псевдоніми “авторів”, адреси, регіони, звідки нібито пишуться коментарі. Незмінною залишається лише тональність, термінологія та висновки – “хохли крадуть газ, “хохли – це бандерівці”, “оранжоїди”, править ними “помаранчева чума”, і скоро всі вони там, у своєму Бандерштаті, нарешті загнуться.

Звісно, хтось візьметься переконувати нас, що все це народна Інтернет-творчість. Мовляв, громадяни сусідньої вільної, демократичної країни, очолюваної найдемократичнішими у світі президентом та прем’єром, висловлюють свою “стурбованість” та “занепокоєність” долею практично рідної їм України. Однак досить витратити годину-другу на аналіз адрес, стилістики й типових прийомів цієї “творчості”, аби переконатися, що це не так. Словесні штампи, своєрідна лексика та “вуха”, які періодично вилазять з таких “коментів”, безпомилково вказують, хто займається цією “творчістю”.

І не так уже й важливо, де сидять її “автори” – на Луб’янці, десь під Москвою чи в російській глибинці (дякувати, сучасні комунікації дають для цього всі можливості). Байдуже, і де саме вони отримують свій “гонорар” – безпосередньо в “органах”, у бухгалтерії фірми, що формально не має жодного відношення до них, чи в PR-агентствах, що працюють на підряді. Важливо лише, що це не поодинокі ідейні “ентузіасти” (з “любові до мистецтва” таку роботу апріорі ніхто не потягне), а націлені на конкретний результат люди, технічно й фінансово забезпечені, з чіткою системою організації праці та продвинутою технічною базою.

Як це робиться

Отже, група людей працює на “нашому” напрямку. Хтось сидить у “конторі”, хтось, доглядаючи дитинку, трудиться дома, хтось поєднує роботу маркетолога чи рекламіста з “коментуванням”. У кожного – десяток-півтора постійних ніків, та ще, залежно від ситуації, можна згенерувати їх необмежену кількість.

Наприклад, такий собі Filipppok... Пише в стилі : “Автор статьи или идиот, или хорошо проплачен бандой Ющенко”.

А ось – просто “Слава”: “Вы типичные свидомые укрожлобы, страдающие от собственной втросортности. Все же укры – нация неполноценных, вместе с презом Пчеловодом и нац. Символом Вурдалаком Шевченко”.

Ось – Serg : “Недавно тут трех хохлов видел – рожи еще те… тупые… тупые…”

А ще бувають “Мститель”, “Циник», “Арий Зороастр”, “Капец Хохляндии” та багато інших. Спочатку, десь рік тому, підписувалися своїми ніками, але вказували при цьому українські міста. Ми поставили ідентифікатори, завдяки чому комент міг виглядіти приблизно так: “Сергей, Луцк”, а далі, в дужках, комп’ютер визначав – “Russian Federation”. Почали обурюватися, потім змирились і вже не придурювались зі зворотними, начебто українськими, адресами.

“Підшефний” сайт (у даному разі – УНІАН) відстежується нашими друзями-“полюцерами” постійно. Відверто кажучи, не знаємо, моніторять вони всі публікації чи ні, але, поза сумнівами, ключовими є слова типу “Медведєв”, “Путін”, “Кремль”, “Росія”. Прийоми, за якими наші “полюцери” ведуть “полеміку”, особливою різноманітністю не відзначаються.

Одна категорія коментаторів “мочить” у лоб. “Афтар – Вы балбес!» Простіший варіант: “Автор – мудак!” Або так: “Залезь обратно в свой схрон, чмо бандеровское”. Крапка.

Інші, так би мовити, косять під інтелігентів. І, відповідно, вдаються до історичних екскурсів, філософських узагальнень, підводять під “коменти” світоглядну базу. Наприклад, так: “ В ЕС примут Украину только вслед за Косово, а косовары в Европе нужны только, чтобы мыть посуду и гальюны. Эх, Вы, а рветесь в ту же ЭУРОПУ!» Або так: «Когда еще родится поколение с полноценным высшим образованием на украинском языке, глядишь, и индустрия рухнула. Так что все комментарии наркоманов от диктатуры украинского языка надо читать как диагноз. Все, кто втаптывает русский язык, уйдут на удобрения».

При цьому один і той самий полюцер застосовує в «дискусії» набір з кількох ніків, маючи, таким чином, можливість для маневру. Приміром, якщо «дискусія» за участю полюцера-“інтелектуала” зайшла в небажане русло чи аргументи опонентів виявились переконливішими, полюцер виходить “в ефір” від імені такого собі “жлоба”, накидаючись з матюками на опонента (типу того самого “залезь в схрон…”) і, таким чином, зриває “дискусію”.

Чи координується робота полюцерів? Судячи з того, що “лінія партії” (Центру чи хоч як це називайте), попри всі творчі відхилення, більш-менш простежується, – так, координується. Джерела в російських PR-агентствах, знайомих з такими «підрядами», також засвідчують це. Координатор групи розсилає щось на кшталт темників, відомих в Україні з кучмівських часів. Ними “полюцери” й керуються, забезпечуючи ту саму “лінію”. Це можна простежити на кожній темі, очевидно, визначеній тамтешнім Центром як “важная и актуальная”.

Приміром, газовий конфлікт цьогорічної зими. Спершу “звідти” пішли месиджі: ага, догралися, бандерівці (стилістичні нюанси, звісно, варіювались), тепер позамерзаєте там, у своєму Бандерштаті (Хохляндії тощо). Коли стало зрозуміло, що не позамерзаємо, напевно, надійшов новий “темник”, оскільки основним аргументом стало щось на зразок: “А, то ви ще й накрали собі про запас?” Паралельно “розроблялася” тема – “Через вас вся Європа замерзне”. Коли, зрештою, вдалося досягти домовленостей і газ пішов до Європи, у хід пішла теза: “А заплатити за куплений газ ви все одно не зможете!” Після того ж, як стало видно, що таки “зможемо”, аргументів забракло, і тему, очевидно, згідно з новими “темниками” вирішили присушити. Звичайно – до певного часу.

А ось ситуація з годинником Патріарха Кирила. Після того, як у Інтернеті Патріарх засвітився зі своїм годинником вартістю під 30 тисяч євро, “народні” коментатори заволали: фальшивка, монтаж («Все это – жидобандеровский фотошоп и католический оптический обман»). Коли стало зрозуміло, що не монтаж, пішла в хід теза: “Дешева китайська імітація, насправді годинник не такий дорогий”. Теза виявилася непереконливою. Тож, не виключено, Центр її відкликав. З’явилась інша: “Годинник Патріархові подарували, то чому його не носити?» Теж не дуже переконливо, принаймні, зважаючи на гнівне засудження Патріархом розкоші в усіх її проявах у його публічних виступа у Києві. Витягли іншу тезу: “Та ви на своїх святих отців подивіться” («Эй вы, шушера, повторяю свой вопрос – стоимость часов вашего хозяина, быстро, в студию!»). І пішло-поїхало….

Ну, а коли напруга спадає, так би мовити, матеріал відпрацьовано, з’являється, хтось під ніком із серії “простого як двері” користувача з народу й підсумовує: «Чаво мусолить? Гавно вопрос».

Значить, пішов на іншу тему.

Як “казахи” Президентові Медвєдєву підтримку в Україні забезпечили

Окрім продукування “коментів”, наші північно-східні спамери, чи полюцери, мають ще одне завдання – формувати громадську думку за допомогою Інтернет-опитувань. Як ви здогадуєтеся, це коли на якомусь сайті з’являється запитання на кшталт “Чи підтримуєте ви дії Росії в газовому конфлікті з Україною?”... Тут від спамера-полюцера не вимагається навіть мінімуму інтелектуальних зусиль: лише відшукай потрібну кнопку (“Так, підтримую…”) і натискай на неї, доки твій голос зараховуватиметься (залежно від ступеню захисту, це може бути й одне “так, підтримую”, а може й безліч таких “таків”).

На одному з опитувань ми й “нарвалися” на наших великоруських спамеро-полюцерів.

12 серпня на сайті УНІАН ми запропонували нашим відвідувачам відповісти на запитання “Як Ви оцінюєте заяву Медвєдєва щодо України?” Інтернет-користувачі могли висловити свою підтримку заяви (“Позитивно, усе правильно сказано” або “Загалом позитивно, хоча за формою це було грубувато”), її несприйняття (“Негативно, це чергова антиукраїнська кампанія” чи “Загалом негативно, хоча частково він має рацію”), або іншу позицію (“Не читав і не дивився”, “Не знаю”, “Мені байдуже”, “Свій варіант”).

Опитування було запропоновано пізно ввечері. А вже на ранок наступного дня ми побачили, що проголосувало майже 7 тисяч відвідувачів. При цьому майже 80% учасників опитування відповіли: “Позитивно, усе правильно сказано”.

М’яко кажучи, ми здивувались такій позиції відвідувачів нашого сайту. Не перший день працюючи в Україні й знаючи реальні політичні настрої людей, просто не повірили такій “одностайній” підтримці дій Кремля.

Щось тут не так.

Стали розбиратися, що до чого.

Виявилося: практично всі голосування (95%) на користь позиції Кремля були зроблені з однієї адреси – 212.116.245.54 “Пробили” по наявних базах даних. Виявилось, у… Казахстані.

Що б це означало?

Можна припустити, що в цій країні, за три тисячі кілометрів від України, політично освічена публіка настільки переймається українсько-російськими відносинами, що практично цілодобово сидить біля комп’ютера й активно голосує. Але чому тоді всі тисячі політично активних казахів сидять на одному комп’ютері?

З’ясували, кому належить ІР-адреса. Виявилося, рекламному агентству STYX &Leo Burnett з офісом в Алмати. Знайшли телефон, додзвонилися. Керівництво агентства та фахівці IT-відділу були вельми здивовані нашому повідомленню про їхню участь у голосуванні. Нас запевнили, що ніхто такими речами не займається, і, очевидно, їхню адресу використали “в темну”. Зізнатися, особливих сумнівів у цьому в нас немає, оскільки треба бути дуже недалекоглядним, аби фальсифікувати голосування з власного комп’ютера. Тим більше, технічно аніскільки не складно “покористуватися” чужою ІР-адресою, сидячи за тисячі кілометрів. Я не я і ручки не мої...

Значно реальнішим є інше: результати голосування забезпечують саме герої нашої сьогоднішньої розмови. При цьому, звісно, ніхто реально не натискає на потрібну кнопку тисячі разів – це робить так званий “робот”: конкретному комп’ютерові з “портом приписки” в казахському сегменті Інету задається алгоритм голосування, і машина собі “голосує”. До речі, з непоганою швидкістю – три голоси за секунду.

Таки недаремно хлопці хліб їдять!

Як було діяти? Можна було заблокувати суперактивну казахську IP-адресу. Але іноді, погодьтеся, корисно зробити не той крок, якого від тебе чекають. Так би мовити, діяти асиметрично. Вирішили провести експеримент, до яких зазвичай не вдаємося. А саме: поміняти місцями варіанти відповідей і змусити тим самим кремлівського “робота” працювати проти Президента Медвєдєва. Заодно, думалося, перевіримо, наскільки наші невидимі прокремлівські “друзі” уважні. Не можуть же вони тупо сидіти весь час біля комп’ютера й похвилинно стежити за “правильністю” голосування. Запустили, напевне, “робота” та й п’ють собі каву чи гуляють десь по сайтах з “получникою”. А отже, далеко не відразу помітять, коли щось піде на за планом. Зробили навіть ставки: за найоптимістичнішим прогнозом, вони мали прокинутися через півгодини, за найпесимістичнішим – за дві години.

Відверто зізнаємося, недооцінили ми наших “друзів”.

Кремлівські “казахи” “перебудувались” за 1 хвилину 52 секунди. За цей час “робот” хутенько переключився з кнопки, на яку його було запрограмовано (ще б пак, тепер тут стояла відповідь “Негативно, це чергова антиукраїнська кампанія”), на іншу, “правильну” кнопку, і з тією ж швидкістю (три кліки на секунду) став молотити голоси на підтримку Медведєва.

Усе-таки треба віддати їм належне, недаремно наші голосувальники хліб їдять!

Ще якийсь час голосування на сайті тривало. Але воно після наших експериментів, зрозуміло, уже не віддзеркалювало реального стану громадської думки. Тому ми припинили його. Сьогодні ж, анулювавши всі “накрутки”, що були зроблені під час голосування, ми можемо повідомити реальні результати опитування станом на вечір, 15 серпня.

Отже, у голосуванні взяло участь понад 27 тисяч відвідувачів сайту УНІАН, 63% респондентів вважають медвєдєвський лист до Ющенка продовженням антиукраїнської кампанії, а 25,9%, на противагу їм, переконані, що Президент Росії написав правильного листа. Саме таке співвідношення є реальним віддзеркаленням думки відвідувачів сайту УНІАН.

Принагідно приносимо свої вибачення людям, котрі протягом двох діб не могли бачити реальних результатів голосування. Ми отримували чимало дзвінків, СМС-повідомлень з питаннями про те, чи не фальсифікуються кимось результати. Тепер ви маєте відповідь і знаєте, хто це робив.

Так воно, жити поруч з імперією…

Які висновки з цього можна зробити?

По-перше, благородною з точки зору Кремля справою, тобто “мочиловом” хохлів у Інтернеті, не просто займається значна кількість людей. Вони роблять це системно, добросовісно й практично цілодобово.

Водночас, по-друге, так само можна зробити висновок: певною мірою вони все таки намагаються діяти обережно, напролом не йдуть. Адже, відверто кажучи, технічно нескладно використати не казахський proxy-сервер, аби з нього закидати липові голоси на сайт агентства, а наш, український. Але вони цього не роблять. Очевидно, побоюються, що тут, в Україні, їх можна буде швидше вивести на чисту воду. Добре, є хоч такі побоювання.

І нарешті, висновки, так би мовити, ширшого характеру.

Як каже один відомий політолог, нам, на жаль, не поталанило жити поруч з імперією. Що б ми не робили, вона, поки існує, ніколи не залишить нас у спокої. Усіма способами, усіма частинами тіла, “хоч тушкою, хоч чучелом”, застосовуючи всі наявні технічні можливості, вони пхатимуть носа до наших справ і домагатись того, аби ми у своєму домі жили так, як вони того бажають. Інтернет у цьому сьогодні відіграє особливу роль. На Інтернет-форумах значною мірою формується громадська думка, виробляється позиція тих, кого зараховують до груп впливу в соціальному середовищі. Тому, поставивши на службу владі друковані й телевізійні ресурси, вони прийшли в Інтернет. Його можливості дають можливість уже не лише для зомбування росіян, а й для того, щоб грати на нашій території. І вони грають.

Колосальні ресурси кидаються на те, аби створити враження, що мільйони російських Інтернет-користувачів дружно підтримують політику своєї державної влади та гнівно засуджують тих, хто в Україні намагається відбитися від “дружби” Кремля. Вони намагаються переконати нас, що капітан з Рязанського десантного училища, учитель із Санкт-Петербурга, лікар з Костроми, менеджер з продажу мила з Іркутська живуть винятково тим, що відновлюють сексуальну енергію за рахунок пропагандистської сублімації в суперечках з українськими візаві. Усі ці люди, мовляв, о жах, метають блискавки на адресу тих, хто знищує російську мову в Україні чи виганяє російський флот із Севастополя, а при слові «Крим» узагалі впадають в істерію, буйство.

Двадцять чотири години на добу вони займаються цим.

Як діяти?

Зізнатися, автор цих рядків не має чіткої і вичерпної відповіді. Очевидно лише те, що адекватність відповідей насамперед залежить від нас, журналістів, політиків, політологів та політтехнологів, соціологів, нарешті, будемо називати речі своїми іменами, працівників спецслужб, котрі мають довести, що ці служби в нас таки є. Автор пропонує цей матеріал вважати лише початком розмови.

Ось і зараз, можете не сумніватися, ви ще не дочитали ці рядки до кінця, а наш полюцер сидить собі за тисячі кілометрів і пише коментар нібито від вашого імені.

“Есть такая работа…”

Олександр Харченко, головний редактор УНІАН

Пройшло 2 місяці з дня відзначення 300-річчя Полтавської битви. Незважаючи на обіцянки мера Полтави перед росіянами продовжувати вдосконалювати історичне поле, протягом цього часу його територія поступово заростає бур’янами та перетворюється на чагарники. Голова Полтавської ОДА дорікає за це міській владі  Полтави: «Одумайтеся, якщо знову приїдуть росіяни чи офіційна делегація і це побачать, буде неприємна розмова, в якому стані ця історична частина» - зазначив Валерій Асадчев. На його думку, найближчим часом міські служби обласного центру просто зобов’язані привести все до належного стану, щоб на поле було приємно подивитись. Нижче наводимо відеосюжет, наданий прес-службою облдержадміністрації та ОД ТРК «Лтава» з приводу цієї проблеми: Новини Полтавщини

Глава російського уряду вважає Медведчука справжнім патріотом, який відстоює інтереси України.

Вийшов ювілейний 100-й номер журналу "Главред", присвячений людям, які, на думку журналу, за останні два роки найбільше вплинули на розвиток України. При цьому авторами есе про цих людей стали провідні світові політики та всесвітньо відомі особи. Крім представників нашого політичного бомонду до тридцятки журналу потрапили і президент Буш і керівники Росії і навіть Савік Шустер.

Справжньою сенсацією номеру стало есе про Віктора Медведчука, написане особисто російським прем’єром Володимиром Путіним. За словами Путіна, Віктор Медведчук є людиною, яка серйозно вплинула на розвиток України в останні роки.

"Віктор Медведчук – чоловік компетентний, послідовний у своїх діях і, безумовно, надійний. Як справжній патріот, він відстоює, перш за все, інтереси своєї рідної України... До нього дуже серйозно прислухаються люди, від яких залежить прийняття рішень, причому, не тільки в Україні, але і в Росії", – написав Путін.

Назвавши Віктора Медведчука "одним з найталановитіших політичних експертів", російський прем’єр також відзначив, що Медведчук є одним з найбільш палких прихильників розвитку і зміцнення російсько-українських відносин. При цьому він підкреслив, що "в тій політичній ситуації, яка склалася сьогодні в Україні, позиція щодо захисту інтересів Вітчизни, вимагає від Віктора Володимировича певної мужності".

Як відомо, Віктор Медведчук останнім часом уникає публічності, однак в українських ЗМІ неодноразово йшлося про те, що він зберігає вплив на ситуацію в Україні. Про зростання цього впливу, наприклад, говорить і те, що журнал "Фокус" серед 200 найбільш впливових українських політиків 2008 року відвів Віктору Медведчуку високу дванадцяту позицію. Також регулярно озвучується, що до допомоги Медведчука, як кваліфікованого юриста і досвідченого політичного експерта вдаються лідери провідних політичних сил.

Як неодноразово повідомляла преса, Віктор Медведчук є кумом нинішнього російського президента Дмитра Мєдвєдєва.

Український Погляд.

Бенгальска тигриця-альбінос на ім’я ТигрЮля, яку прем`єр-міністру України Юлії ТИМОШЕНКО подарували організатори фестивалю «Чорноморські ігри» в Скадовську, доставлена до ялтинського зоопарку «Казка».

«Це фантастичний подарунок», - сказав директор зоопарку Олег ЗУБКОВ сьогодні телефоном кореспонденту УНІАН.

Прем`єрський тигр став 12-им у колекції зоопарку. ТигрЮлі виділять окрему вольєру. «Шукатимемо їй пару», – додав директор «Казки».

ТигрЮля житиме у зоопарку під патронатом Ю.ТИМОШЕНКО. «Прем`єр-міністр пообіцяла сплачувати річне утримання цієї тварини», - зазначив О.ЗУБКОВ.

«Ми подивилися документи, тигр повністю здоровий, у ветеринарному відношенні немає жодних проблем. Усі дозволи на його ввезення в Україну одержані законним шляхом. Це єдиний білий тигр на території України», - додав О.ЗУБКОВ.

ТигрЮлю привезли у «Казку» напередодні.

Довідка УНІАН. Зоопарк «Казка» створений у Ялті в 1995 році О.ЗУБКОВИМ. Це перший приватний зоопарк в СНД. На даний час тут утримуються понад 900 тварин і птахів. Багато з них – рідкісних видів. Навесні у «Казці» в результаті отруєння загинули 10 вихованців. Зоопарк просив небайдужих громадян поповнити його колекцію.

УНІАН

Президент України Віктор Ющенко стурбований ситуацією зі спорудженням пам'ятника Івану Мазепі в Полтаві.

У листі на адресу Полтавського міського голови Андрія Матковського Глава держави наголошує, що виконання завдання щодо встановлення в місті Полтаві пам'ятника Великому гетьману України Івану Мазепі не може ставитися у залежність від особистих уподобань конкретних посадовців чи партійної тактики. Це – обов'язок міської влади перед громадою та усім українським суспільством.

У своєму листі Віктор Ющенко нагадує, що у 2009 році відповідно до Указу Президента України від 9 жовтня 2007 року №955 відзначається 300-річчя воєнно-політичного виступу гетьмана України Івана Мазепи та укладення українсько-шведського союзу. У березні цього року також виповнилося 370 років від дня народження видатного державного діяча та борця за незалежність України Івана Мазепи.

Президент вважає, що відзначення цих та інших знакових річниць національної історії є важливим кроком на шляху повернення нашому народу правди про його минуле, відновлення історичної справедливості. Ініціативи Президента України у сфері відродження національної пам'яті мають на меті передусім утвердити у суспільстві розуміння того, що ми лише тоді збудуємо справді сильну та цивілізовану державу, коли всі громадяни України вповні усвідомлять себе нацією, народом, а не населенням однієї з пострадянських територій.

Відповідно до згаданого Указу Президента України, зокрема, передбачалось спорудження пам'ятника Івану Мазепі в місті Полтаві. На сьогодні це положення акта Глави держави не виконано.

Віктор Ющенко звертає увагу, що така ситуація жодним чином не пов'язана з об'єктивними причинами технічного чи фінансового характеру, оскільки були всі можливості для вирішення питання.

Він вважає, що перешкодою гідному увічненню постаті видатного гетьмана у місті Полтаві стали цілком свідомі дії міської влади, які важко охарактеризувати інакше як вияв «малоросійства», постколоніального мислення та відвертої наруги над гідністю українців.

В.Ющенко стурбований і тим, що така ситуація стала можливою на Полтавщині, яку можна вважати духовним осердям України, землі, що зростила Івана Котляревського, Панаса Мирного, багатьох інших людей, якими нині гордиться Україна.

«Показовою та симптоматичною у цьому зв'язку є недержавницька позиція представників Блоку Юлії Тимошенко у міській владі. Саме ця позиція є головною причиною блокування встановлення пам'ятника. Хочу зауважити, що ситуація навколо спорудження пам'ятника Івану Мазепі в Полтаві фактично повторює іншу - щодо увічнення у цьому місті пам'яті визначного українського державного та військового діяча, вихідця з Полтавщини Симона Петлюри», – підкреслює Президент.

На його думку, такі дії представників БЮТ мали б давно отримати належну оцінку керівництва Блоку Юлії Тимошенко. Адже ця політична сила постійно декларує себе як патріотична та проукраїнська, а у преамбулі передвиборної програми БЮТ чітко зазначено, що передумовою здійснення програми є, зокрема, «відновлення національних світоглядних традицій і чесної національної історії».

Однак, на думку Глави держави, ситуація навколо пам'ятника І.Мазепі в Полтаві вкотре підтвердила, що Блок Юлії Тимошенко, турбуючись про рейтинги, традиційно не висловлює позиції щодо ідеологічних питань та закриває очі навіть на відверто недержавницьку позицію своїх представників. В.Ющенко вважає таку практику подвійних стандартів яскравим свідченням нещирості зазначеної політичної сили перед виборцями та суспільством, невідповідності її передвиборних обіцянок реальним планам та діям.

Як Глава держави, В.Ющенко вимагає від А.Матковського особисто, а також від депутатів міської ради вжити всіх заходів з метою якнайшвидшого вирішення цього важливого державного питання.

До 18-ї річниці Незалежності України та з нагоди Дня державного прапора на Полтавщині відбулися офіційні заходи за участю перших осіб області. 22 серпня у селі Супрунівка Полтавського району голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев та голова Полтавської райдержадміністрації Сергій Антонюк урочисто підняли жовто-блакитний прапор України. Місце встановлення флагштоку обрано дуже вдало – жовто-синій стяг гарно видно всім автомобілістам, які в’їздять у місто Полтаву по автотрасі Київ-Харків, - відзначив голова ОДА Валерій Асадчев, для якого державний прапор є однією із найбільших національних святинь.

„Майже в кожній демократичній державі в день національного свята люди вивішують державні прапори на своїй оселі. Я це спостерігав у Сполучених штатах, у Норвегії. І я знаю, це відбувається і в інших країнах, де люди дуже поважають і шанують державні свята. В цей день люди вдягають своє національне вбрання, пишаючись тим, що вони є громадянами своєї країни. Я думаю, це почуття з кожним роком буде все більше охоплювати і нас – українців. На це сьогодні спрямована і політика нашого Президента – Віктора Ющенка”, - наголосив керівник області.

Губернатор був серед учасників подій у липні 1990 року, коли ще за рік до проголошення Незалежності в столиці України було піднято жовто-синій прапор. Це був героїчний вчинок людини, яка  , на перший погляд, навіть не мала відповідних повноважень. Зробив це виконувач обов’язків секретаря Київської міськради Олександр Мосіюк. Через рік, у перший день путчу в Москві нинішній керівник Полтавської області, а тоді заступник голови керівника Московського району Києва , сам взяв участь у підняті жовто-блакитного стягу. При чому, Московський район виявився  першим в Україні, де відбулася подібна подія.

Нажаль сьогодні, відзначив голова Полтавської облдержадміністрації, люди, що представлені у владі мають значно більші повноваження, але роблять дуже мало для України, обмежуючись чіпляннями біг-бордів, із освідченнями в любові до країни чи запевненнями у працелюбності.

 Валерій Асадчев зазначив, що до підняття прапору у Супрунівці ніхто не примушував – громада і керівництво району зробили це з власної ініціативи, в знак любові до України і шани до її головних символів. Великий прапор України, за його словами, хотіли встановити і біля обласної державної адміністрації. З відповідним поданням ОДА звернулася до Полтавської міської ради, але... отримала відмову.

„ Ви можете порівняти, де є українське, і де є антиукраїнське. Звичайно, українське перемагає і переможе, але за це ще треба боротися. І треба чітко усвідомлювати, що дуже багато в нас ще є людей, в тому числі і при владі, які ведуть відверту, неприховану антиукраїнську і антидержавну політику. Це сталося тому, що свого часу українці, можливо внаслідок своєї ментальності, свого мирного характеру, не пішли на такі радикальні кроки, як ,скажімо, люстрація, відсторонення від влади колишньої комуністичної верхівки, комсомольських лідерів. І ці люди залишилися у владі, багато накралися, чесно кажучи. Бо вони не займалися розбудовою Української держави, вони займалися розбудовою свого власного добробуту, в багатьох випадках всупереч інтересам української держави. І сьогодні вони так же шкодять розбудові Української держави, як це вони робили в ті часи, коли Україна здобувала свою Незалежність,” – із сумом констатував Валерій Асадчев.

Втім, з кожним роком, Україна буде лише утверджуватися, як суверенна і незалежна держава, - переконаний голова ОДА. При чому, 18-річниця Незалежності, є поворотною точкою в історії нашої країни, адже держава, якій пророкували два - максимум три роки самостійного існування, відбулася!

 Говорив про це голова Полтавської облдержадміністрації і під час урочистого підняття прапора України біля пам’ятника Тарасові ШЕВЧЕНКУ в обласному центрі, що відбулося 23 серпня. Того дня, сталася ще одна приємна подія, - юні полтавці, які досягли 16-річного віку в урочисті обстановці отримали паспорти громадян України. Ці діти, завтра творитимуть історію нашої держави, - наголосив керівник області.

„Я переконаний, що для них ніколи не буде сумніву у тому – бути чи не бути Україні... Якою бути Україні... У них ніколи не буде суперечностей з приводу прапора, з приводу гімну! З приводу єдності і необхідності боротися за нашу Українську державу! У них ніколи не буде сумнівів - якою мовою ім розмовляти і яку культуру їм берегти... І це прекрасно!”, - зазначив Валерій Асадчев.

Нажаль, урочисту церемонію дещо затьмарив неприємний епізод. Саме в час, коли під звуки Національного гімну України Валерій Асадчев піднімав державний прапор, на місці будівництва резиденції Полтавського міського голови, що зводиться поряд із Краєзнавчим музеєм та пам’ятником Тарасу Шевченку, будівельники гучно ввімкнули свої прилади, і вимкнули їх тільки після відповідного втручання правоохоронних органів. Цікаво, що сам міський голова Андрій Матковський, в урочистому підняті жовто-синього прапора участі не брав.  23 серпня з нагоди 18-ї річниці Незалежності в обласному центрі відбулися урочисті збори і святковий концерт.

А 24 серпня в Полтаві громадськість та керівники області і міста поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку та українським загиблим козакам.

Цього ж дня у селі Жуки Полтавського району за участі голови Полтавської облдержадміністрації, заступника голови Полтавської обласної ради Петра Ворони, керівництва Полтавського району відбулося освячення хреста, який встановили на верхівці каплиці, що будується на честь загиблих козаків в часи Північної війни та військово-політичного виступу Івана Мазепи. Саме в Жуках 300-років тому був розташований козацький табір. Тому керівництвом країни та області  було прийнято рішення про будівництво меморіального комплексу в Жуках, на  знак пам’яті  про українців, які загинули в Полтавській битві. За словами голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева, будівництво каплиці планують завершити вже до найбільшого козацького свята – на Покрова. А потім приступити до зведення музею козацької слави.

Прес-служба Полтавської ОДА.

Нещодавно колективом сайту «Майдан» розроблено регіональну сторінку «Майдан-Центр» - http://www.maidan.org.ua/center/ . Тут будуть сконцентровані новини та статті авторів з центральних регіонів України – Києва, Київщини, Вінничини, Житомирщини, Запоріжжя, Кіровоградщини, Полтавщини, Сумщини, Хмельниччини.

Запрошуємо громадських активістів та журналістів з вищевказаних областей ставати новинарями регіональної сторінки «Майдан-Центр». Цікаві новини та статті будуть розміщуватися модераторами на головній сторінці сайту «Майдан». У подальшому ви зможете ставати новинарями головної сторінки сайту «Майдан» і стати активним членом нашої команди. Заявки подавати електронною поштою на скриньку: [email protected] або [email protected]

P.S. Логотипом М-Ц став герб Мазепи. Натиснувши на нього на головній сторінці Майдану, ви потрапите до регіональної сторінки Майдан-Центр.

"Майдан".

Перший Президент України Леонід КРАВЧУК вважає, що не потрібно дозволяти президенту іншої країни втручатись у справи України. Про це він заявив у неділю під час брифінгу в Вінниці, коментуючи ситуацію та заяви українських політиків стосовно звернення Президента Росії Дмитра МЕДВЄДЄВА до Президента України Віктора ЮЩЕНКА.

Як передає кореспондент УНІАН, за оцінкою Л.КРАВЧУКА, В.ЮЩЕНКО дав добру відповідь на заяву Д.МЕДВЄДЄВА.

«Якщо поганий Президент, то ми маємо зібратись і сказати: «Президента треба замінити», але не дозволяти президентові іншої країни втручатись у наші справи і говорити, що нам за столом робити», - сказав Л.КРАВЧУК.

«Деякі політики через годину побігли падати на коліна і «лягають під Росію», як казали в п’єсі, пані лягли і вас ждуть. Чого люди так собі дозволяють? Це ж еліта!», - зауважив екс-президент.

Він розкритикував поведінку деяких політиків від Партії регіонів у стосунках між Росією та Україною. «Візьмемо Партію регіонів - і я з ними погоджусь стосовно критики влади, але чого ви Д.МЕДВЕДЄВА підтримуєте, а потім біжите до В.ЮЩЕНКА з ним налагоджувати стосунки, для чого? Щоб подолати ТИМОШЕНКО? Яка ж тут принциповість? Свого ми не поважаємо і вважаємо, що він не такий», - зазначив Л.КРАВЧУК.

Перший Президент України порадив: «Щоб нам жити відкрито, чесно і перед людьми і перед собою, треба на біле говорити «біле», а на чорне – «чорне».

УНІАН.