джерело http://hklib.npu.edu.ua/full_txt/gilea/gilea17-2008.pdf

Оскільки листи мої, то вважаю етичним їх оприлюднення, тому що там багато мого світоглядного висказано, то чого маю переінакшувати з їх викладом та подачею?
Для кращого розуміння хто є Олександра Щур - донька дуже видатного чоловіка Євгена Храпливого, який провів просто революційні перетворення у сільському господарстві українців Галичини в часи 1920-30-років, був міністром сільського господарства в Уряді Ярослава Стецька 1941 р. не будучи членом ОУН, про якого можна і треба багато говорити, але іншим разом. Я не знаю чогось більше про Олександру Щур, що вона українська письменниця і проживає в Канаді, що вона якимсь чином познайомилась, листувалась з моєю мамою Галиною Гордасевич, заопікувалась нею, надсилаючи продуктові посилки, ліки та іноді невеличкі суми грошей у важкі 90-ті, які були досить сутужними для нашої літераторської родини.
Після смерті мами 2001 р. цей контакт обірвався на низку років, але коли вийшло 3-томне видання "Вибраного" Галини Гордасевич, я по старій пам’яті вислав посилкою їх на віднайдену адресу і несподівано наш зв’язок з Олександрою Щур було відновлено.

Лист № 1

10 листопада 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                             м. Торонто, Канада

Шановна і дорога наша пані Леся, вашого великого листа з книжкою і купою цікавих додатків я отримав, за що щиро вдячний.
Дуже всім сподобався ваш лист за ту енергію, який він в собі несе нам від вас. Так приємно спілкуватись з людьми, які не рюмсають і не бідкаються, а роблять справу і до інших з тим звертаються. Я подібну енергію відчув, коли були ще попередні вибори і до нас в район приїздила виступати сама б.п. Слава Стецько, яка вже мала досить поважний вік, але до чого сильна від неї йшла енергія віри, бадьорості і завзяття, що просто важко передати. Що значить гарт – то гарт, і що воля – незнищенна! Мало серед нас таких людей, а шкода. Як не вистачає людей з вірою в себе і в справу. Кожну пропозицію, що я з ними ходжу і приходжу, всі починають обговорювати від початку так: чому її неможливо зробити, скільке то є проблем і обов’язково все втикається в гроші: ніхто не дасть, а без того...  Нудьга повна! Якби таких дослухатись, то все б давно пропало, але я з іншої породи: що можливо зробити зараз – треба робити зараз, а там час покаже. Я так свій альманах „Наш Львів” робив і зробив, а гроші потім наче самі знайшлись його видати, щоправда я з того мало що користі мав, як і за видання „Нескорена Берегиня” – кількадесят авторських примірників ото і весь гонорар. Але ж хіба це важливо? Для мене важливо, що справа зроблена, що є гарний результат, який грошима не виміряти.
Те саме з моїм проектом „Уся Україна”: роботи дуже багато і дуже цікавої, бо  кожна мапа України відтворює окремий її аспект і все детальніше і глибше. Також, я прошу вибачити, але ідея посвяти проекту саме вам: Олександрі Храпливій-Щур – є для мене дуже важливим символічним чинником, бо я так само є сином дуже видатної людина як і ви, тому сповна розумію вашу самокритичність, але має бути як за Вільямом Шекспіром з „Гамлета” тільки до навпаки: зв’язок епох не перерветься. У моєї  мами є чудовий вірш на цю тему:

ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала  двадцять п’ятого лютого
Тисяча дев’ятсот шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його, бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
Я не думаю, що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi, як визволення.
І хiба я винна, що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.

Простiть мене, що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене, що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я – та ланка, що з’єднує минуле з майбутнiм.

Моя думка, що власне це призначення „ланки” і творить правду життя, де ви продовжуєте величну справу свого видатного батька Євгена Храпливого, а я – своєї видатної мами Галини Гордасевич. Тому у своєму проект „Вся Україна” мапу-відгалуження по сільському господарству я обов’язково присвячу Євгену Храпливому, а мапу-відгалуження по літературі – своїй мамі. Це дуже глобальний проект, бо Інтернет дає величезні можливості концентрувати масу інформації, а вся проблема тільки у її упорядкуванні та опрацюванні, як і розміщенні.  На цьому завершую свої мрії і перейду до теми, яка всіх нас турбує найбільше: вибори до Верховної Ради України.
Скажу відверто, що на мою думку це були  чи не самі найголовніші з усіх виборів, які відбувалися в Україні, тому що це вперше люди голосували не за принципом аби „проти” когось і тому за його опонента, а чітко „за” певну політичну силу, як позитивну і потрібну – це величезна подія у становленні державного народу, свідомого своєї сили і значення волі народу. Найкращим себе у цих виборах показав український народ! Ще, зрозуміло, не весь, тому що чимало ще піддалось на подачки і просто облуду, яку вкотре розповсюджували комуністи та регіонали, але загальна картина по Україні змінилась кардинально. То є величезна перемога!
Також  всі у величезному шоці не тільки з того факту, що „Свобода” пройшла до парламенту, хоч багато хто з навіть наших львівських знайомих казав, що голосувати за „Свободу” – це змарнувати голос, а треба всім дружно за Об’єднану опозицію, але насправді ось як все гарно вийшло! Всі політики (і не тільки вони!) особливо шоковані тим, що майже половину голосів „Свобода” набрала у середовищі російськомовного електорату! І я можу це підтвердити, тому що була радіопередача всеукраїнська з включенням дзвінків від простих громадян, то фактично всі говорили російською і підтримували „Свободу”. Особисто я так само в трансі від такого дива, але у дуже приємному трансі! Значить робота мами над книгою і моя робота по розповсюдженню книги „Степан Бандера: людина і міф” не було марним заняттям – дійшло таки! Правда – вона і є Правда! І мої збірки документальні про Степана  Бандеру і Романа Шухевича до їх 100-річчя також розійшлись і свою справу зробили. Тішусь з того, бо нелегко то все давалось і дуже мало допомоги було в тому. Але попри все – справу зроблено!
Що буде далі – то покаже час. Головне відбулось: ми є ДЕРЖАВНИЙ НАРОД !!!
Принагідно повідомлю вам ще одну дуже радісну новину, про яку досить мало говорять і є небагато інформації: кордон поміж Україною і Росією набув фізичного вигляду! Тобто вже встановлено з обох боків вздовж кордону державні стовпчики України й Росії, а поміж ними прорито чи накреслено прикордонну смугу. Все! Нема чого казати: „Ой, а я не помітив!” різним порушникам кордону, а найбільше – російським чиновникам. Показували короткий репортаж про підписання цієї угоди, то Путін просто казився з того, бо він мріє відновити СРСР, а тут замість входження у його Митний чи взагалі Євроазійський союз – демаркація кордонів і юридично, і фізично.  Вважаю цю подію дуже вагомою і знаковою, тобто Янукович і його Ко, як колись і Кучма, розуміють, що московське панування над Україною – то є і для них огидне рабство, а не жодним чином декларована правдива співдружність.
Ще хочу поділитись однією радістю, яку помічаю і відзначаю тільки я, тому що бачив дитиною, як у вже далекі 70-ті в Східній Україні водії авто на лобовому склі прикріплювали портрети Сталіна, хоч ніхто їх до того не примушував – хотілось. Дякувати Богу, що минула та мара. І радісно, що тепер можна помітити багато авт, де на передньому склі закріплено державний синьо-жовтий прапорець, є що з тризубом, а є ще поряд і прапорець червоно-чорний УПА. Важливо, що не тільки звичайні авта мають прапорці, але і дорогих марок, тобто так званих „крутеликів” – дуже важливо, щоб цей клас буржуа відчув свою державну значимість і причетність до України.
Мушу сказати, що 14 жовтня було дещо прикро відзначати 70-річчя УПА без державного визнання і належної всеукраїнської пошани до наших героїв Ідеї і Чину, проте в Києві відбувся грандіозний марш центром Столиці Української  Самостійної Соборної Держави під гаслами „Слава УПА!” і з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами! Важливо саме це! Як і те, що марш комуністів на відзначення Жовтневої революції 7 листопада в Києві не відбувся, тому що їх блокувала значно більша маса люду, чим зійшлось під червоні прапори. І цього року вперше цей день –  7 листопада в Україні не є державним святом. Нарешті! Ще б 8 березня і 9 травня позбавити статусу державного свята, а 9 березня і 14 жовтня – навпаки треба зробити державними святами і вихідними. Сподіваюсь, що так обов’язково буде!
В свою чергу не буду зайве обтяжувати вас іншими подробицями виборів до ВРУ, які загальновідомі. Я написав вам про такі, які не дуже знані. Шкодую, що не пройшов Віктор Ющенко до Верховної Ради, але з тим нічого не вдієш: як людина він хороший і правдивий чоловік, але як політичний лідер і організатор – не дуже справний. Він мені сильно нагадує Михайла Горбачова, що так само зробив багато хороших справ скоріше за випадковістю ситуації і власною добротою, чим як свідомий далекоглядний політик.
Моя жінка Галя кпинить з мене за ці симпатії і каже, що Горбачов і Ющенко мені подобаються тому, що я сам такий добренький, всім хочу догодити, а за себе мало коли обстоюю, особливо якщо то заходить про гроші, притому чесно зароблені мною гроші, які я майже ніколи не домагаюсь, а дадуть – добре, ні – обійдуся. І якось обходимось, хоча жінка є жінка і хоче більших заробітків від чоловіка. Тим паче, що Соломія вже дівка виросла нівроку і треба про її майбутнє думати, як навчання закінчить у вузі.
А все ж шкода, дуже шкода, що не буде в парламенті Ющенка, який намагається всіх об’єднати і примирити, який скеровує, щоб політики домовлялись, йшли на поступки і цивілізовані компроміси, а не безкінечно ворогували. Однак наші люди хочуть переважно рішучих змін, в чому багато надій покладають на новітні сили у Верховній Раді, як „Свобода” та „Удар”. Час покаже. А нам своє робити: книги випускати, вечори проводити, культуру в Україні розвивати тощо. Ось готуємо заходи на відзначення 21-ї річниці Всеукраїнського референдуму за Незалежність України 1 грудня – дуже видатна подія, про яку не варто забувати нагадувати і відзначати. Також вечір про творчість письменника Богдана Лепкого готуємо, а далі вже до свят Миколая і Різдва почнемо програми готувати. "Життя йде нелегке, але гарне!" – як я люблю приповідати.
Ще нагадав, як чудово цього року 1 листопада вшанували пам’ять Українських Січових Стрільців та Стрільців УГА на Янівському цвинтарі, де на меморіальному полі зійшлось багато студентів з Університету Івана Франка, яких сама місцина вишукувала в ряди вздовж поховань стрільців, що мали так само переважно по 18-20 років на час Чину і загибелі. На могилках свіжі квіти і лампадки горять, поминальний молебень перейшов у віче і спів хору січових пісень – дуже вражаюче дійство. На цьому полі поховано також генерала Тарнавського та перепоховано Біласа і Данилишина. Не менші урочистості пройшли і на Личаківському цвинтарі, де вже споруджено просто грандіозний Пантеон українських героїв різних часів. Повірте п. Леся мені на слово: вражаюче видовище цей Пантеон на Личакові. Я бував у Києві на відомому Байковому цвинтарі, так немає що порівнювати, настільки там все занедбано. Вважаю, що саме Львів є найкращим місцем для всеукраїнського Пантеону. І це не моє регіональне самолюбство чи когось ще, а просто це відбулось за фактом: ми у Львові вже збудували і вже маємо Український Пантеон! Сподіваюсь, що в майбутньому часі саме сюди потягнуться люди честі з усієї України, щоб належно вшанувати пам'ять Героїв Чину!
Дорога п. Леся, завершую свого листа на цій величній темі. Хочу ще раз подякувати Вам за опіку та увагу до нас. Бажаю вам наснаги, здоров’я і щастя побачити най і здалеку, але ту правдиву Україну, про яку мріялось вам і ще багатьом з вашого покоління. І багатьом минулим поколінням українців, що боролись і полягли за Україну, щоб вона була – і вона є! І буде! Тільки потрібно далі наполегливо працювати, дбати і пильнувати.
Вітає вас, п. Леся, з наступними Різдвяними святами вся наша чимала родина: Богдан, Галина, Соломія, Ірина, Андрій та Миколка з Русланчиком.

Христос народився!  Славімо Його!   
                    Богдан Гордасевич

Лист № 2

21 грудня 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                м. Торонто, Канада

    
Шановна і дорога наша пані Леся, дуже, дуже, дуже і дуже вдячний вам за надіслані гроші на відзначення Св. Миколая, з яких я третинку віддав жінці Галі на подарунки донькам та онукам, на Різдв’яну гостину і коляду, а інші 2/3 витратив на авансовий платіж, щоб ще цього 2012 року видати книжечку Василя Кука „Степан Бандера. Роман Шухевич”, яку вам надсилаю. Ми планували видати її ще у вересні до ювілейної дати 70-річчя УПА, бо були певні, що знайдемо спонсорів серед партій та кандидатів під час виборчої кампанії, але нічого з того не вийшло. Переважно нам ніхто не відмовляв, навпаки обіцяли допомогти, але не зараз – а потім, коли вибори скінчаться. Тільки в одному місці мені прямо сказали, що давати гроші на книжку під час виборів ніхто не буде, бо: «В якості політреклами книга не є рентабельний агітаційний продукт».  В тому є доля правди, тільки це прикра правда.
Просто страшні кошти викидали на багаточисельні білборди, плакати і листівки, а найбільше – на багатогодинну телевізійну політичну рекламу. Мій видавець казав, що 5 хвилин політичної телереклами вистачило, щоб видати цю книжку. Грошей ми на видання не дістали і до 14 жовтня книга не вийшла. Я, безперечно, був не так сильно щоб  пригнічений, як розлючений тим всім, а тому пішов на досить ризиковану для себе авантюру і вирішив видати цю знакову книгу за власний кошт в кредит, щоб потім повернути гроші від її продажу, що є досить непевний прибуток в наш час. Видавець також пішов мені на зустріч, щоб відтермінувати оплату на 3-4 місяці і без жодних процентів, але все одно потрібні були гроші як авансовий платіж для закупівлі паперу, а де їх було взяти мені, людині дуже далекій від всіляких бізнесових оборуток? Йти прохачем наново по колу, де легко роздають обіцянки, бо не думають їх виконувати – вже не хотілось. Чогось іншого не випадало, тому вже думав відмовитись від видання, аж тут такий несподіваний дарунок долі – гроші від вас! Відверто кажучи, після такої щедрої премії в влітку я вже жодним чином не сподівався ще якоїсь передачі з вашого боку, шановна п. Леся, але ваша думка була інакшою, що мені надзвичайно приємно. Сподіваюсь, що моя подяка в книзі стане також приємною і вам.
Тепер можу переходити до наступного етапу: розповсюдження книги з ухилом на східні і південні регіони України, тому що тут у нас в Західному регіоні тільки Закарпатська область якась зовсім безвільна, а так в основному ситуація з національною свідомістю більш-менш добра. Проблема в тому, що за офіційною статистикою відсоток української книги в книгарнях по регіонах України такий: в Західних – 60%, в Центральних – 20%, а в Східних і Південих – 6%. Це є правда, жахаюча правда! І вона мене не дивує, тому що я чимало років б’юся над цим питанням: доводжу всім, що нам треба йти з українською книгою на Донбас та Крим – йти самим і наполегливо, якщо ми хочемо їх українізувати. На жаль, як я вище подав ту тезу: політикам книжкова тема не є актуальною, бо політична кон’юктура вимагає гасел і крісел (посад) – тактичних перемог вже, а не марудної непримітної роботи на стратегічну перспективу для держави. Я іншої думки і поглядів: мені не треба посад і почестей, але мені потрібно закласти таке підгрунтя в державний фундамент України, щоб вона була україньскою і єдиною від заходу до сходу, від півночі до півдня на віки. Для мене головними чинниками єднання є в першу чергу українська мова та історична правда. Допоки  наші (а вони таки наші!) люди будуть казати: «Да какая разница на каком языке разговаривать…», або: «Каму это надо был голод или нет…» – доти ми міцної держави не збудуємо. Власне з такими думками я започаткував суто поліграфічний проект у 2002 р. під умовною назвою «Хто ти є, Україно?!» і мені вдалось видати коло 20  різних найменувань книжок, але не вдалось перевести це в глобальнішу потугу, аніж моя особиста діяльність. Також мені не вдалось організувати потужну експансію української книжки з Львівщини на Донбас, тому що наші видавці не хочуть зайвих витрат, коли українські книжки найкраще купуються на україномовних теренах, а на сході українська книжка ясно ж не така рентабельна.
Всі оті мої муки у видавничій справі та проблеми книгорозповсюдження і наштовхнули мене на ідею Інтернету, як більш актуального, дешевшого і доступного засобу пропаганди, де я досить активно працював і працюю блогером, й одночасно задумав створити свій веб-проект «Вся Україна», де б міг поєднати напрацювання минулих років з новими можливостями інформаційних технологій. Але відмовлятись зовсім від поліграфічного напрямку своєї діяльності я також не мав наміру – нехай одне-дного доповнює. Що зараз я і впроваджую: з одного боку збираю в електронному вигляді всю потрібну мені інформацію для веб-проекту «Вся Україна», а з іншого – продовжую колишні напрацювання за своїм поліграфічним проектом «Хто ти є, Україно?!», результатом чого і є видання книги Василя Кука. Там перед змістом є маленька реклама щодо наступних видань, хоч маю значні сумніви на спонсорську підтримку, але як казав Христос: «Хто стукає – тому і відчиняють» Може колись і достукаюсь до наших богачів-дуків.
Дуже хочу перевидати святу для мене книгу – «Нескорена Берегиня», але то надто коштовно, тому запланував видати схожу до Кука книжечку про трьох українських жінок-мучениць: Ольгу Басараб, Олену Телігу і Аллу Горську – всі вони загинули за трагічних обставин в різний час, проте об’єднанні під однією палітуркою створюють сильне враження нескореної України. Буду старатись, а що вийде – то залежить від Бога і таких чудових людей, як ви, дорога п. Леся. На цьому прощаюсь і зичу вам багато-багато душевної наснаги, здоров’я та інших гараздів.

Христос ся рождає!            Славіте Його!

    З глибокою пошаною і вдячністю          Богдан Гордасевич

24 грудня у Львові міліція розвернула кампанію політичних репресій проти націоналістів. Вранці працівники МВС провели обшуки у шести активістів руху «Автономний Опір», під час яких конфіскували комп’ютери, телефони, диски, флеш-накопичувачі та цифрові камери.

Усім молодим людям вручили повістки на допити. Про це повідомляє ІА “Прометей”.

Як вдалось з’ясувати в учасників інциденту, МВС відкрило кримінальну справу за ст. 296, ч. 2 (Хуліганство, зчинене групою осіб) за фактом проведеної у Львові акції в пам’ять вчинку Миколи Лемика, котрий у 1933 році застрелив чекіста Олексія Майлова на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932–1933 років в Україні

«О 7-й ранку з постановою на обшук до мене завітали міліціонери. Сказали, що їм потрібні усі носії інформації. Забрали та опечатали телефони, комп’ютер, флешки. Намагались забрати мене у відділок для «бесіди», але я категорично відмовився і пішов на навчання, – коментує ситуацію Андрій, один з тих, хто вітав сьогодні гостей, – Мені виписали повістку. Сьогодні о 17:00 маю з’явитись на допит у Галицькому райвідділку».

«Рано-вранці до мене навідались двоє сержантів та лейтенант з ордером на обшук, підписаний суддею Ванівським від 13 грудня. Наскільки мені вдалось прочитати, слідчим у справі є пані Неведська, – розповідає ще один учасник ранкових подій Степан, – Правоохоронці сказали, що у них є «наводка» і вони вимагають віддати усі носії інформації. При двох понятих розпочали обшук. Забрали два телефони, комп’ютери, декілька дисків. Вели себе доволі адекватно…».

Крім цього, обшуки були проведені ще у двох хлопців та двох дівчат. В однієї з них забрали 49 наліпок, жорсткий диск, 2 сім-карти, карту пам’яті до мобільного телефону та блокнот. В одному з помешкань під час ранкового обшуку знаходилась місячна дитина.

Нагадаємо, 22 жовтня у Львові кілька невідомих осіб підкинули під прокуратуру манекен людини з табличкою “мент” та червоною цяткою на лобі, що символізувала дірку від кулі, під обласну держадміністрацію – ляльку депутата, а в центрі міста – «мажора».

Націоналісти пояснювали тоді, що таким чином вони протестують проти незаконного засудження сім’ї Павличенків та Віталія Запорожця.

http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=19349

ZAXID.NET

І на додачу опитування, як ви ставитесь до слова "бандерівець"?

Оце тепер спілкувався з яскравим представником, приблизно як з цього відео  http://blog.i.ua/community/3252/1134173/?p=27#p27

моторошно,  подивився оцей ролик і мені абсолютно не смішно, таке враження що я подивився відрізок  "Володаря кілець" в частині де орки штурмують замок.

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Сергій Пантюк Український письменник
22 грудня 2012, 20:14

З великими від здивування очима прочитав інформацію про те, що на посаду голови Комітету з питань культури і духовності ВР України "Батьківщина" знову пропонує людину, яка ніколи не мала нічого спільного ані з духовністю, ані з культурою. Ім'я цього претендента – Володимир Яворівський.
Ну не можу я зрозуміти отаких кроків, хто і що б мені не казав. І навіть кинута одним поважним паном фраза "Так, це сучий син. Але ж наш сучий син!" теж виглядає мало переконливою. Я завжди звик називати негідника негідником, а злодія злодієм. Цього мене навчили ще в дитинстві книжки, які читав. А ще ті книжки навчили мене самого не жити так, щоб люди пальцями тицяли. І щоб очей у сірка позичати не доводилося.
Єдиний контр-аргумент, який мені можуть запропонувати опоненти – так В. Яворівський же виграв мажоритарку! Але це теж не так, бо виграв не Яворівський, а "єдиний опозиційний кандидат". Навіть якби Міккі Маус балотувався у Києві під цим брендом, теж би виграв. Але головне не це.
Відпрацювавши понад рік на посаді секретаря національної Спілки письменників України, я отримав змогу донесхочу "понасолоджуватися" наслідками "культурної" та "духовної" діяльності пана Яворівського. Сказати, що це жах, буде нічого не сказати. Куди не ткнись – всюди купа відвертого криміналу.
Письменницька поліклініка на вул. Рейтарській (біля Золотих воріт) продана за ціною трикімнатної квартири. І не просто так продана, а за підробними документами. За Статутом НСПУ, навіть найменше відчудження майна відбувається за рішенням Ради – найвищого органу між з'їздами. Такого рішення не було, про це у письмовій формі заявили всі тодішні члени Ради. Власне, крім одного – такого собі Анатолія Гая, який досі працює підбрехачем у Яворівського. Але то окрема тема. До речі, продавши поліклініку, яворівська команда навіть податку з оборудки не сплатила – зараз є всі шанси паралізувати діяльність НСПУ роки на два. Бо ті борги (з пенею – це понад 3 млн. грн) тепер висять, і їх хтось таки має сплатити. Бажано, щоб цим "хтосем" став наш пан Яворівський, причому особисто!
Знищено і продано неодмінну письменницьку реліквію – кав'ярню "Еней", стіни якої були розписані відомим художником Анатолієм Базилевичем. У персонажах "Енеїди" на унікальних фресках легко впізнавалися українські класики, панувала дуже тепла атмосфера. Зараз у тому приміщенні гіпер-крутий ресторан "Сад", власники якого – представники російського капіталу – тепер (завдяки "високодуховному" Яворівському!) претендують (увага!) на 50% відсотків власності Будинку письменників на Банковій, 2!
Таких штучок пан Яворівський, перебуваючи на посаді голови НСПУ і водночас – згаданого вище Комітету з питань культури і духовності, натворив чимало. І у пресі про це неодноразово повідомлялося, і кримінальні справи відкриті. Тому письменники й погнали В.Яворівського поганою мітлою з керівної посади, не бажаючи більше все це терпіти. Думаєте, він покаявся? Ага! Більше того, продовжує свою чорну справу – через згаданого вище А.Гая розповсюджувалися чутки, ніби це наша команда хоче продати партії регіонів Будинок письменників на Банковій. Більшого цинізму годі й шукати.
І останнє. Хочу запитати у шановного товариства, може хтось знає: а що такого важливого для країни зробив пан Яворівський, протираючи штани на чолі Комітету з питань культури і духовності у попередній каденції? Агов, друзі письменники, художники, співаки, видавці! Може то лише я нічого не помітив? Підкажіть...
Звідси й виникла думка, яку виніс у заголовок – а чим Яворівський кращий за Табачніка? Табачнік робить Україні шкоду своїми діями, а Яворівський – і діями, і бездіяльністю. Не хотілося б критикувати "оновлену" "Батьківщину", але чому вона досі не очистилася від такого вразливого суб'єкта, та ще й продовжує його пхати на ключову для українства посаду, жодною логікою пояснити не можу. Хіба що – кулуарними домовленостями із владою. Але то вже хай буде на їхній совісті...
http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/50d5f89a28a5b/add_ok/#comments

Богдан Гордасевич, комент: Я знаю давно нешанованого Яворівського ще по його діяльності на чолі Демократичної партії України, яку він успішно декласував свого часу, як і НСПУ, звідки ось подав заяву про вихід. Саме за подібну "кадрову політику" я не поважав "Батьківщину" і Тимошенко, де зрадників не перелічити і Яворівський - на черзі. Гнида конкретна і ще своє покаже, хоча і до цього стільки було показано, що я дивуюсь його плавучості рівня Поплавського. Досить нагадати, як він дві каденції у 90-х очолював у ВРУ Комітет по Чорнобилю, а крадіжки тоді були глобальні, ну а Яворівський як дурник наче: нічого не бачив і не чув про це. Ось хто перший запустив фразу "Ці руки нічого не брали" - все чужими типу Гая роблено.

Якраз новина: Табачника Дімона знову призначено міністром освіти України - дружно привітаймо нового-старого керівника освітнього сміттєзвалища!
Це не моя особиста негація, а світова!
Реальний світовий рівень української освіти (пост-радянської совкової і дуже розхваленої виключно самими ж "совками" як дуже прогресивну): Цілеспрямована робота з позиціювання вузів у світовому освітньому просторі дозволила ряду провідних українських університетів значно поліпшити позиції у світовому рейтингу Webometrics: НТУУ «КПІ» — 957-ме місце, НУ «Львівська політехніка» — 1248-ме місце, НПУ ім. М.Драгоманова — 1747-ме місце, КНУ ім. Т.Шевченка — 1934-те місце.
http://dt.ua/EDUCATION/akademichniy_reyting_universitetiv_top-200_ukrayina-103116.html

Вкотре наголошую: не в персоналіях справа! Панове, чи варто всі сили кидати проти Табачника, щоб замість нього став Колесников чи Мірошниченко, або ще якась падлюка інша від Табачника тільки за прізвищем? Потрібна докорінна системна зміна економічних важелів в усьому державному апараті України! І зокрема - в освіті!

У локальній версії YouTube будуть представлені найпопулярніші українські відео, крім того, вона забезпечить платформу для талановитих українських творців відеоконтенту, телекомпаній, рекламодавців і брендів, вважають у Google.

Для того щоб українські автори і композитори змогли отримувати фінансову вигоду від розміщення своїх відео, YouTube уклав ліцензійну угоду з Українським агентством з авторських і суміжних прав (УААСП). Угода передбачає використання широкого репертуару, який можна переглядати в Україні в режимі потокового відео на YouTube. Правовласники отримують певний дохід, коли на тлі відео партнера YouTube відображаються рекламні оголошення.

Також вже в цьому році YouTube запускає в Україні партнерську програму. Не тільки великі компанії, але і звичайні користувачі, які створюють оригінальний контент, регулярно викладають його і мають досить велику аудиторію, можуть стати партнерами YouTube. Участь у програмі дозволить створювати ще якісніші і цікаві ролики завдяки розширеному набору інструментів, а також отримувати дохід від показу рекламних оголошень, розміщених всередині, поверх або поруч з їхніми відео. YouTube розміщує рекламу на каналах користувачів-учасників партнерської програми, а автори контенту самостійно визначають, які відео монетизувати, а які залишити без реклами. Більша частина прибутку від показу рекламних оголошень перераховується автору.

Нагадаємо, навесні цього року українському офісу Google вдалося отримати домени youtube.ua і youtube.com.ua, раніше зайняті кіберсквотерами.

Після можливого вступу України в Митний союз необхідно переселити 7 мільйонів українців у Сибір - для створення "демографічного кордону проти китайського напливу".

Про це в ході круглого столу "Євразійський Союз: утопія чи реальність?" у Південному федеральному університеті заявив секретар Ростовського регіонального відділення "Російський Соціально-Консервативний Союз" партії "Єдина Росія" Антон Бредихін.

Він, зокрема, презентував проект комплексного аналізу регулювання міграційних потоків у Сибір і на Далекий Схід "Єрмак 2.0".

"Буду стислим: базова суть питання полягає в створенні сприятливої основи для міграції (на початку трудової) на територію Північного Сибіру 7 млн українців, в основному з Західної частини країни, на Південь Сибіру - Забайкалля - 3,5 млн кавказців, і дисперсне розселення шляхом перенаправлення міграційних потоків з Центральної Росії в Зауралля 5 млн таджиків і киргизів", - зазначив він.

"Лише так, при тенденції скорочення населення Сибіру ми можемо створити перший демографічний кордон проти китайського напливу", - вважає Бредихін.

За його словами, вибравши шлях на об'єднання з іншими країнами, Росія продовжує забувати про те, що російське Зауралля продовжує залишатися малонаселеним. Це, на думку Бредихіна, і є зворотним боком медалі інтеграції. Як він зазначив, у Сибіру Росія стикається з Китаєм, який планомірно і точково управляє своєю діаспорою - хуацяо, чисельність якої в Росії з кожним днем тільки збільшується.

Разом з тим, говорячи про необхідність заселення цієї частини Росії, Бредихін нічого не сказав відносно необхідності переїзду самих росіян в ці малозаселені регіони РФ.

Укрінформ

http://expres.ua/news/2012/12/24/79310

ZAXID.NET

Не я один з хвилюванням сприймав тему майбутнього візиту президента України(!) Віктора Януковича до Москви на зустріч з самодержцем-президентом РФ Володимиром Путіним, тому що після досить прозорих заяв Януковича про можливість вступу України до Митного союзу по завершенні саміту СНД в Таджикистані можна було очікувати всякого паскудства з його боку. На превелике щастя - візит скасовано. І нового не передбачається! Який чудовий подарунок зробив на Св. Миколая всім нам в Україні її президент Вітя Янукович! Не продав нас! І сам не скурвився! Прекрасно! Аж жити хочеться!
Особисто я був, є і буду противником агресивного протистояння з Росією, тому що це є безглуздо. Щоб не заглиблюватись у розлогі пояснення, просто наведу афоризм: "Ніколи не сперечайся з дурнем, тому що він спершу опустить тебе до свого рівня, а тоді переможе на досвіді". Мною не раз було акцентовано, що саме відсутність достатнього розуму в правлячої компартійної еліти призвело до розвалу СРСР, як і теперішню зовнішню політику керівництва РФ важко назвати розумною. Особисто я не бачу жодної країни з колишнього Варшавського договору та СРСР, народ і уряд яких щиро б симпатизували РФ. Включно з Білоруссю та Казахстаном, де більше діє принцип "стерпиться - злюбиться". Наглість і брутальність росіян у міжнародних відносинах просто феноменальні. Не виняток і щодо України, де досить звичних до всілякого приниження Януковича з Азаровим - навіть їх злість і протест опановує.
Нам постійно тлумачать з усіх-усюд чужі  й свої проросійські політики, політологи, економісти та інша курвійська ЗМІ-їбратія, яке ж то добре життя настане, якщо Україна увійде до Митного союзу і стане рабою Росії. Хіба це не вигідна оборутка: стільки добр за таку дурницю, якою є свобода? Достатньо зректись державного суверенітету і вже тоді Росія заопікує над своєю новою провінцією щедрою рукою господаря: подешевшає газ, нафта, горівка, одразу запрацюють виробництва, зайва робоча сила з радістю помандрує з України без всяких митних перешкод до Сибіру розробляти нові газові та нафтові родовища - ну просто рай у найліпшому вигляді! А вперті хохли все відмовляються від того свого щастя, бо щось воно їм не до вподоби. Вибадують, мать-перемать!
Відверто кажучи, можливо все у цьому світі, але я не вірю в можливість приєднання чи об’єднання України з Росією в майбутньому за жодних обставин, навіть якщо Янукович би підписав які завгодно документи і договори, тому що коли люди звикли жити вільними, то їх загнати до ярма можна тільки силою, але часи "червоного терору" та сталінізму з його імперією ГУЛагу вже малоймовірні, а без такого силового примусу українці не віддадуть ні свого особистого суверенітету, ні державного. Вже в Україні люди розсмакували, що є таке - свобода! І з подивом дивляться українці на поліційні погроми протестних тусовок росіян, як і на безвільне приниження білорусів "своїм бацьком" Лукашенком. З ким об’єднуватися? З ними? З кріпаками убогими? Навіть якщо він є російський олігарх - все одно він нікчемний холуй-"гаманець" для Путіна! Ось таке нам "добро" пропонують? Ні! Ми не дамося і не здамося! За жодних умов та обставин!
Звичайно, що досить непросто терпіти огидне і брутальне втручання іншої держави у наше суспільне життя, причому втручання у зумисному погіршенні соціально-економічного стану в державі, щоб буквально примусити народ України стати на коліна і приповзти до правителів Росії з благанням врятувати від економічних злиднів, спровокованих тими ж "благодійниками"... Подібну "холодну війну" стосовно України російська правляча еліта розпочала давно, ще за часів Кучми, але Помаранчева революція все сплутала і змусила розпочати наново. А час то збіг! Якби Янукович став при владі 2004 р. - це була б значно простіша комбінація загарбання України, але народ і країна  до 2010 р. змінились настільки кардинально і всеосяжно, як перемінився і сам Віктор Янукович, що став зовсім інакшим політиком! І тому я вітаю всіх, що нарешті розпочалась "холодна війна" України проти Росії. Якою вона буде? Виграшною! Чому? А тому!
Чим більша криза - тим більша необхідність кардинальних змін, отже економіка України має зазнати таких трансформацій, які змусять її, по-перше, налагодити внутрішню економіку на значно якіснішому рівні науково-технічного прогресу, а, по-друге, перемінити кардинально зовнішні інтеграційні та економічні пріоритети. За тим піде адміністративна та соціально-політична трансформація державного устрою. Повторюю, що для України безглуздо вступати у відкриту ворожнечу з Росією, влаштовуючи демарші, різні протести і всіляку дипломатично-економічну шарпанину - ні! Ні! І ще раз - ні! То буде безглузде витрачання ресурсів, яких у нас мало, а в Росії - безмірно! На всіляку дурість там ніколи не шкодували ні грошей, ні людей. Чечнею клянуся! Грузією клянуся! "Південним потоком" клянуся!
Всі свої зусилля і наявні інтелектуальні та сировинні ресурси ми маємо використати за умов "холодної війни" України з Росією виключно на власну технологічну модернізацію економіки, на її надекономічне енергозбереження, а також встановити однозначно справедливі умови для ведення бізнесу всіх рівнів: малого, середнього та великого. Не зробимо цього - криза нас поглине, а за тим і Росія. Зробимо вчасно - тоді чхали ми на Росію, як Таваню начхати на Китай...
Дуже сподіваюсь, що буде все в нашу користь, тому так гаряче вітаю чергове зимове і новорічне протистояння як новий виток "холодної війни" поміж Росією та Україною: нас поставлено в умови глобального катарсису і ми або очистимось, або будемо знищенні. Не вірю, що остання позиція когось в Україні задовільняє, тому до бою, панове! До праці!
Станьмо в раз! В слушний час! Все тобі - завзятій боротьбі! За Україну! За її волю! За честь! За славу! За народ!

Богдан Гордасевич
20.12.2012 р. м.Львів

рекомендую глянути
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1441105-ng-yanukovichu-vidmovili-vid-kremlivskogo-porogu
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1440006-ng-yanukovich-zibravsya-do-moskvi
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1440628-ng-yanukovich-gotue-putinu-podarunok-pid-yalinku
і особливо: http://forbes.ua/nation/1344329-vygoden-li-ukraine-tamozhennyj-soyuz