Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Якою «математикою» керуються перевізники при формуванні тарифів?

Написати цей допис мене змусила новина про намір міської влади Полтави та перевізників підвищити вартість проїзду в громадському транспорті до 2,50 гривень.



Формування тарифів на проїзд в громадському транспорті Полтави мене не тільки дивує, але й обурює. За двадцять років незалежності України транспортні служби нашого міста так і не спромоглися сформувати сітку тарифів для пасажирів – полтавці платять єдиний тариф, незалежно від того, скільки зупинок їм потрібно проїхати всередині Полтави.

Це призвело до такого колапсу, який «не налазить на голову» людині, яка хоч трішки вміє рахувати.

Для підтвердження моїх слів хочу зробити розрахунок автобусного маршруту «К.Ринок – с. Кротенки». Половина цього маршруту проходить через міську зону, а половина – через приміську.



Довжина всього маршруту за картою Google дорівнює 15,0 кілометрів. Вартість проїзду від кінцевої до кінцевої зупинки коштує сьогодні 4,5 гривні.

Довжина маршруту від центрального ринку до улюбленої зупинки полтавських дачників, що розташована по пров. Вороніна, дорівнює 7,7 км. Вартість проїзду від ринку до зупинки дачників зараз коштує 1,75 грн.

А тепер на цих перших цифрах ми бачимо перший бардак: довжина маршруту від центрального ринку до зупинки дачників є половиною всього вищезгаданого маршруту. Тобто, якщо половина маршруту коштує 1,75 грн., то вартість всього маршруту має бути 3,5 грн., а не 4,5 грн., як це є зараз.

Але «це ще перші ластівки». Пасажир, який сідає на зупинці дачників на пров. Вороніна, має платити так само 4,5 грн., як якби він сідав в цей же автобус на зупинці, що розташована на центральному ринку. Тобто, пасажир вимушений платити вдвічі більше, якщо рахувати вартість проїзду від відстані, яку долає автобус.

І це ще не кінець в цій історії. Пасажир, який їде з Кротенок в напрямку Полтави, незалежно від відстані, яку він проїде вимушений платити 4,5 грн. Інакше, його висадять з автобусу.

Тож, якими розрахунками керуються перевізники при перевезенні пасажирів за маршрутом «К. Ринок – с. Кротенки»? Які «обґрунтування» мають ці перевізники заносити до кабінетів чиновників, щоб ті узгоджували такі розрахунки?

P.S. І це я привів приклад тільки по одному маршруту. Уявляю, що робиться на інших в нашій рідній Полтаві.

МИНИСТР КУЛЬТУРЫ ЛАТВИИ: "Не разговаривайте на московском языке"

  • 09.03.13, 22:37
Министр культуры Латвии Жанет Яунееме-Гренд призвала граждан страны не использовать московитский язык в разговорах со СМИ. Таким образом проявляется стремление сохранить свой национальный язык.
7 марта об этом написала и литовская газета "Respublika". Она процитировала латышского министра более точно:
"Мы должны быть сильными и настойчивыми в повседневной жизни. Говорили по-латышски. Это наша страна, которой мы гордимся. И со СМИ мы должны разговаривать только по-латышски. Нам не надо унижаться или стыдиться. Мы должны твердо защищать язык, культуру и нашу государственность".
Литовский газета напомнила, что в Латвии говорят по-московитски 44% среди 2 миллионов населения страны. Латышский язык является официальным языком страны, а московский считается иностранным языком. В прошлом году в Латвии состоялся референдум относительно статуса языков, где сторонники Кремля старались доказать на референдуме, что московитскому языку нужно придать статус второго официального языка в Латвии. Латыши легко согласились на референдум, уверенные в победе национального. И провалили московитский язык на референдуме. Провалили с треском. Надо подчеркнуть, что все неподконтрольные лукашизму беларуские общины и центры в Латвии активно выступили на стороне латышей и против имперского московитства.
Если в стране такой народ и такой министр культуры, за будущее культуры, языка и Государства не надо волноваться.

Аутор: Сяргей Камароуски, "Народная перамога" - Ресурс о борьбе и победе Народов. У нас вы найдете видео-, аудиоматериалы, книги, статьи о борьбе народов за свою Волю: https://pieramoha.org/

Гріх за гріх не карати!

  • 09.03.13, 12:21

Цими днями західними областями України прокотилась хвиля нищення пам’ятників Героям України – Степану Бандері та Роману Шухевичу. Рівненська область, Львівська, Івано-Франківська… Можливо, будуть ще. Це закономірно, цього слід було очікувати. А особливо напередодні вирішення питань приєднання до Митного Союзу. Відвертання уваги – старее, як світ. Але коли в країні панує окупаційний режим, а народ активно його не поборює, відбуваються акції, що принижують національну гідність. Ворог діє настільки, наскільки йому дозволяють. А дозволяють правлячій банді та її прихвосням сьогодні абсолютно все.

Неорганізована українська громада не може протидіяти, не може захищатися, а, отже, й нападати. Партії зайняті «високими політичними справами»; самоорганізації на місцях немає; люди, не маючи авторитетних провідників, розчаровані та деморалізовані.

Ці акти наруги над національною пам’яттю є наслідком панування бидла, яке почало активно діяти з березня 2010 року та наслідком байдужості певної частини українців. Значною мірою провина лежить і на тих, хто називає себе націоналістами: не змогли достукатись до українських сердець, не змогли організувати народ, не вилонили зі свого середовища Провід Нації, не підготувалися до активного опору внутрішньому окупанту.

Антиукраїнська сволота вже давно перейшла до активних дій. Окупанти захопили політичну владу, взяли під контроль економіку, нищать мову, історію та культуру, лізуть в наші храми, в наші душі, розпоряджаються нашими гаманцями, забирають наші права, брутально, за допомогою ланцюгових псів, намагаються приборкати будь-які кволі та розрізнені протести. Невже цього замало, щоб кожному з нас зупинитись на мить у нашій буденній метушні та осмислити, що час боротьби настав ще вчора?

Боротьби безкомпромісної, революційної, без сподівань на Захід та Схід, без очікування сприятливих обставин, без думки, що хтось, тільки не я, піде на барикади, під кулі, у в’язниці. Слава наших предків, наша честь та майбутнє наших дітей кличе до боротьби вже зараз і тут – не лише в Київ, у Львів чи Харків, а на кожному клаптику української землі – в кожному селі чи містечку.

Закликаю відкинути політичну чи конфесійну приналежність, особисті амбіції та дати гідну відсіч ворогу. Це наш обов’язок! Не закликаю до чергових об’єднань, конференцій, заяв. Це не на часі. Закликаю до спільних дій. Саме цього потребує сьогодні Нація.

Закликаю українців творити на місцях самооборонні тризубівські відділи і захищатися від свавілля банди, що паразитує на нашій крові та поті. Бо ніхто, крім нас того не зробить. Хай кожен зрадник і холуй відчує себе непотребом на нашій землі і юдині срібняки хай не дадуть йому спокійно спати…

Закликаю своїх побратимів з «Тризубу» чинити згідно свого сумління та християнського обов’язку. Гріх на гріх мовчати і за гріх не карати!

Закликаю небагатьох справжніх українських політиків вийти за рамки своїх партій та програм, показати приклад безкомпромісної боротьби, опираючись лише на свій народ.

Закликаю молодь вливатися в наш організований націоналістичний рух, бо систему можна зламати лише системою. Відкиньте облудні слова, що прийшов час автономних підпільних груп, що організація засвічена і є ризик потрапити під репресії. Так, є ризик! Є ризик потрапити у в’язницю, загинути чи бути покаліченим. Є такий ризик у тих, хто не має страху протиставитися всьому світу, йдучи в лаві з побратимами. Все інше – від лукавого та є хорошим прикриттям для слабодухих. Отаманщина не приведе до Перемоги – цьому вчить історія. Ми чекаємо на вас!

І хай мене вороги нації звинуватять у «незаконних» закликах чи діях, але я зроблю все можливе, щоб наші діти не були рабами на своїй землі і жили в Українській Соборній Самостійній Державі. До того ж закликаю і всіх українців! Якщо хтось, прикриваючись законами, хоче зробити мене рабом, то чи маю я ним ставати? Бо інакше для чого нам жити?

banderivets

«Русскій мір»: маразм міцнішає…

  • 08.03.13, 20:30
За президентської каденції донецьких Україна стала ідеологічним полігоном Луб’янки та споріднених із нею структур. Важко навіть перерахувати нескінченні антиукраїнські провокації на телеекранах, радіохвилях, газетних шпальтах і різних білбордах. Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого



Асортимент на будь-який смак – від непристойних пропозицій злитися в екстазі з Росією та розчинитися в її нетрях до ідей ліквідації українського національного футбольного чемпіонату. Виникає враження, що проти України ведеться психологічна війна, яка вступила у фазу тотальної. Протистояти цьому було б цілком можливо, якби сусідня держава не приватизувала від 2010 року офіційний Київ, що дедалі більше схожий на місцеву філію центрального московського керівництва.

Українців відкрито агітують на користь національної зради і самоліквідації, достатньо лише поглянути на величезну кількість агіток, починаючи від так званого «Украинского выбора» путінського кума. Причому органи, що повинні захищати суверенітет, незалежність і безпеку України, на все це не реагують, бо зайняті зовсім іншими завданнями.

Тож не дивно, що комісари «Русского міра» дедалі більше нахабніють і хизуються маразматичністю меседжів. Рік тому вони вимагали вибачень від українців за смерть імператора Ніколая ІІ, хоча, як добре відомо, їм варто було б звернутися з цього приводу до Ґєннадія Зюґанова, фюрера Компартії Російської Федерації, адже це саме його ідейні (та організаційні!) попередники за наказом із Москви жорстокого розправилися з родиною Романових. Україна на той момент була незалежною, іноземною для РРФСР державою.

Комісари «Русского міра» нахабніють: українців відкрито агітують на користь національної зради і самоліквідації

Але й цього пропагандистам «Русского міра» виявилося замало. Трохи перепочивши після встановлення вздовж українських доріг портретів Ніколая ІІ з написом «Прости нас, Государь!», ці діячі пішли далі. На одеській трасі під Києвом на відстані кількох кілометрів від міської смуги з’явився білборд такого змісту: «Григорий Ефимович Распутин. Мученик за Христа и Царя. Оклеветан и умучен… Прости нас, Пророче Божий!» Досі авторові цих рядків здавалося, що він уже звик до цинізму і безсоромності «Русского міра». Проте, хоч би як погано я про них думав, завжди виходить, що думаю значно краще, ніж вони на те заслуговують.

Можна ще якось зрозуміти співчуття до по-звірячому замордованого більшовиками Ніколая Романова та його дітей. Але називати «мучеником за Христа» Ґрішку Распутіна (який цілком виправдовував своє прізвище) – це вже занадто… Ґріґорій Распутін (Косих) був однією з найпохмуріших постатей російської історії початку ХХ століття. Завдяки збігу обставин і певним здібностям медіума зумів проникнути до імператорському дому, де мав величезний психологічний вплив на царя та його дружину. Не соромився широко користуватися можливостями, які давав йому такий вплив. До Распутіна зверталися кар’єристи і пройдисвіти з проханням посприяти, «старець» Ґріґорій на клаптиках паперу з численними помилками писав «рекомендації» високопосадовцям щодо кадрових призначень. Інколи йшлося про міністрів і навіть про прем’єра. З часом жодне важливе рішення в імперії не ухвалювалося без порад Распутіна. Його особисте життя (оргії, розпуста) не дає жодних підстав для заяв про «святість». Навколо нього сформувалося коло істеричних фанаток із вищих кіл російського суспільства. Особливо шкодили авторитету дому Романових чутки про інтимні стосунки Распутіна й імператриці. Дедалі більше російська аристократія доходила висновку: імператорське подружжя стало маріонеткою спритного авантюриста. Справді, мало ще хто так багато посприяв остаточній дискредитації монархії в Росії, як Распутін. Його ненавиділи ліві й праві, монархісти і республіканці, поміщики й демократична інтелігенція. Але найбільше – саме монархісти, бо краще за інших розуміли, яка то морально-політична бомба під 300-річне самодержавство.

Ось чому не есери, не більшовики, не націонал-патріоти імперських народів, а саме представники імперської еліти – князь Юсупов і відомий політик-чорносотенець Пурішкевич – організували замах на Распутіна. А перепрошувати чомусь, за логікою білборда, повинні українці… Чимало православних християн у Росії часів Ніколая ІІ сприймали «окаянного Ґрішку» як уособлення нечистої сили. А ось тепер невідомі активісти «Русского міра» вже називають його «Пророком Божим». Якщо це не богохульство, то що? Цікаво, то ініціатива відомства патріарха Кірілла чи тієї «контори», що на Луб’янській площі? Напевно, незабаром Ґріґорій Єфімовіч Распутін стане новим святим Російської православної церкви. Якщо це все ж таки станеться, доведеться згадати чутки про можливість канонізації Іосіфа Сталіна й Івана Лютого. Між іншим, Сталіна другий радянський патріарх РПЦ (після Сєрґєя Страґородского) Алєксій І (Сіманскій) називав «богоданним вождем». Він мав підстави для певної вдячності, адже 1943 року Сталін зібрав залишки розгромленої Російської православної церкви (саме так вона називалась історично) в особі владик Страґородского, Сіманского і Ярушевіча, фактично відродив РПЦ із попелу й запропонував називати її «Руською»… У повоєнних планах Сталіна нова РПЦ могла істотно допомогти в совєтизації країн із переважно православним населенням (Румунія, Болгарія, Югославія, Греція), а також поборотися з Константинопольським патріархом за першість у православному світі. Цікаво, УПЦ Московського патріархату знає і схвалює реабілітацію Распутіна на дорогах країни? Чи це знову спритність ентузіастів із «чистими руками, холодною головою і гарячим серцем»?

Ігор Лосєв

Доцент НаУКМА


Двойные стандарты Партии регионов

  • 08.03.13, 15:27
pr opozitsiya
 
Мораль, этика, порядочность – это все в прошлом. Нынче власть апеллирует другими стандартами, от которых у большинства граждан волосы дыбом. Но все равно, это – мелочи. Самое циничное, подлое и ничтожное, что все эти ефремовы, царевы, януковичи и рыбаки – мрази, живущие по принципу двойных стандартов. Это, когда мне – все можно, а вам – ни-ни.


Вообще-то, автор этих строк уже не единожды приводил факты использования представителями Партии регионов закона и ситуации в нужной именно ПР интерпретации.

То есть, когда Партия регионов блокировала трибуну ВР, это – было нормально, это – позиция. Когда то же самое делают их оппоненты – это нарушение закона и убытки для страны.

Когда в прошлой каденции совместителей из ПР нельзя было выгнать из парламента паршивой метлой, то сегодня, когда совместительства и нет, представители ПР рвут глотку за то, что именно суд может выгнать избранного народом нардепа из парламента. Но при этом Януковича, что тоже бывал совместителем, боясь, что его возьмут за задницу, почему-то никто с должностей не гнал. И как он сам поговаривал: так нужно региону. А взаправду: именно Януковичу, чтобы его никто не трогал.

 Но это было раньше. А теперь, когда Янукович показывает миру гнилые зубы, все его в эти зубы должны целовать. А должны ли?

Еще мерзостней вспоминать Колесникова в больнице, когда Шуфрич приковывал себя к его кровати и кричал о политических репрессиях, а пани Г не вылезала из сюжетов ТВ и орала на всех углах о политических репрессиях так, что у нормальных людей аж уши закладывало. И Рудьковского с чиряком на интересном месте, которого за разворовывания (доказанные) брали, а он в каталке ездил и рожу от боли корчил . И – ничего. Сегодня Рудьковский уважаемый регионалами гражданин.

О, тогда это были политические репрессии, посягательство на Ганькину и Витину честность. А сегодня, когда Янукович не только узурпировал власть, но и цинично размазал по асфальту судебную систему как таковую, превратив судей в проституток и не всегда дорогих, то это – норма, и весь мир должен лицезреть, как представители ПР в ручном режиме грабят страну, превращая Семью Янковича в миллионеров и миллиардеров за бюджетные деньги.

И при этом гражданам все время кивают на закон. А кокой закон в сфальсифицированном документе, который Рыбак подал в суд? Или узурпированной власти, когда у зека больше полномочий, чем когда он украл победу на президентских выборах?

Но на то они и двойные стандарты, чтобы их использовать под свою выгоду. А вы, оппозиция, давайте, смиряйтесь, вроде как не понимаете, что лучший способ защиты это – нападение.

Лина Тыха, «К и з»

"У Олийныка нет "удостоверения адеквата", - Ефремов

  • 08.03.13, 01:49

Владимир Олейник и его друзья!!!
Этот материал посвящен действующему, а так же будущему народному избраннику, Владимиру Олейнику. Почему Будущему (писалось ще до виборів)? Потому что, в списке партии регионов эта особа занимает 17-е место, явно проходное. Ничем особенным Вова Олейник (в своем кругу имеет кличку Олень!) не выделялся, все как у всех народных и всенародных. Подворовывал, перебегал из партии в партию (быстро приспосабливаясь к новым идеалам). Вымогал вместе с Юрием Вязьмитиновым (имеет кличку Пельмень, о нем чуть позже) у бизнесменов взятки за закрытие уголовных дел, которые открывались по его же депутатским запросам. Нормальная жизнь, нормального депутата Украины. Взяточник, коррупционер, вор - это все к чему мы давно привыкли, и не обращаем особого внимания на эти, казалось бы, громкие и не приятные обвинения. Речь пойдет о совсем другой истории. Истории, как народный депутат становится народным депутатом. Нормального человека, человека думающего, всегда заинтересует, как же все-таки они пробиваются в этой не простой жизни, как умудряются быть начальниками, руководителями, директорами и наконец, народными депутатами? Как им это удается? Какой «тяжелый» путь они проходят?
Владимир (Олень) Олейник и будет тем ярким примером народного избранника. И начнем мы с одной незатейливой истории, приключившейся с нашим «героем». Вова Олейник – борец за справедливость, постоянный участник всевозможных ток – шоу, правдолюб, и честнейший человек! Таковым он представляет себя нам, людям, которые его наняли на работу для того, чтобы он нашу с вами жизнь улучшал! Но в реальности не все так, как нам хотелось бы. Не оставим мы без внимания и друзей нашего породистого Оленя. Как известно, он из Черкасс. Там был судьей, мэром. Там же он и сколотил основной капитал, естественно путем воровства, взяточничества, рейдерства, и другими криминальными путями, не брезгуя ни чем. Не в одиночку конечно. Компаньон его, Юрий Вязьмитинов, такой же взяточник, аферист, и на сегодняшний день выпущенный за два миллиона долларов «принципиальным» печерским судом по подписку о невыезде (арестован был 31-го мая 2011 года, при получении взятки в размере 90 000 долларов США. На момент ареста Вязьмитинов был заместителем начальника управления земельных ресурсов Киевской области. Выпущен под подписку о невыезде в страстную пятницу, 13-го апреля 2012 года). Не без участия Владимира Олейника Юрий Вязьмитинов брал взятку и выкарабкивался на волю, ведь они компаньоны! Олейник присутствовал при передаче денег в гостинице Киев, и был непосредственным участником этого привычного для них дела. Поэтому и носился Олень по всем и вся, спасая подельника и свою задницу. В их планы по спасению Вязьмитинова входит и амнистия, всего за один миллион долларов США! Интересно, что за подобные статьи, которые приравниваются к особо тяжким, как правило, преступники сидят. И сидят долго. Но господа, граждане, товарищи, только не в случае, когда речь идет о народных избранниках и богатых чиновниках. Это Вы наивно думаете, что взяв с поличным группу преступников, получив все признания, и не оспоримые факты, преступникам грозит тюрьма. Здесь было все, но только на оборот! Все, чего даже нормальный человек не может предположить. Вязьмитинов всеми возможными и не возможными способами пытался находиться в тюремной больнице. Он платил везде и всем! Коррумпировав врачей, сделал фиктивную операцию на сердце. После разоблачения объявил голодовку, попал в психиатрию, и, в конце концов, начал просто ходить под себя!!! По большому и по малому, дабы убедить правоохранителей, что нельзя его держать под стражей. И сердце Судьи конечно дрогнуло. Дрогнуло не от количества фекалий, выданных Вязьмитиновым за время нахождения под арестом, а от количества денег предложенных этими горе компаньонами. И в результате он на свободе! Учитесь! Засранец не засранец, а почти выскочил! А много вы знаете людей, которые за получение взятки в особо крупных размерах были задержаны и остались на свободе? То-то же! Но эта история, только начало. Так сказать не большой экскурс в жизнь и творчество нашего основного персонажа, Владимира Олейника! Это, так сказать его окружение, основная история впереди. У нашего Вовы есть еще один друг, товарищ и брат по фамилии Каленчук. Анатолий Поликарпович Каленчук более чем богатый человек. Житель города Черкассы, земляк и близкий человек к Олейнику! Возглавляет ОПС – обпотребсоюз. Базы, рынки, государственные закупки, закупки со времен союза, выжимание денег с предпринимателей, и т д. Супер миллионер! Пузатый и жадный жлоб и ничтожество! Почему? Да потому что, из-за денег пошел на самый большой и непростительный грех - убийство! Да - да, как не парадоксально это звучит о человеке, находящемся на свободе, именно убийство! Он разработал вместе с Вовой Олейником и осуществил план по устранению своей жены. Женщины, родившей этому животному (да простят меня животные) трех детей! Убил так просто, чтобы не делить при разводе наворованное добро, и оставить все себе и молодой супруге. Вы спросите причем здесь Вова по кличке Олень? Вова здесь появился вовремя и главное с правильной целью! Деньги! Деньги, которых у Вовы не было, чтобы попасть в списки партии регионов! Где взять миллионы давно потраченные, давно забытые? Выход, продуманный Олень подготовил еще раньше, когда утешая рыдающего Каленчука, вытирая ему сопли, предложил помочь избавиться от собственной жены, рассчитывая на его финансовую благодарность. Вот именно здесь и попался жадный ублюдок Каленчук! Не читал в детстве маленький Каленчук умных книжек, не увлекался детективами, и особым умом не обладал. Конечно же, после приведенного зловещего плана в действие Вова начал его шантажировать. И получил заветные миллионы! Страх? Ужас? Фигня. Главное – цель, которой он добился. А то, что придурок Каленчук отправил свою жену на тот свет, значения не имеет! Теперь Володя Олейник в первой двадцатке в списке партии регионов. Теперь он проходной. Теперь господа депутаты он стоит вместе с Вами в одном ряду! С Вами, господин Азаров, с Вами господин Виктор Викторович, с Вами господин Тигипко.... Не для кого не секрет, что за место в списке берутся деньги и деньги настоящие, американские, миллионы. Берутся, конечно, не со всех и каждого. Мы, простые люди, которые ходят по земле, все это понимаем и знаем. Не стоит этого скрывать, и нам совсем не интересно, куда их тратят. Может это детские садики и школы, а может новые S классы, золотые часы и бриллианты? Ваши списки, Ваша партия и Вам решать с кого и сколько. Вот только вопросик возникает, если это будут педофилы, шизофреники, убийцы? Есть у партии служба безопасности? Можно узнать, кого в свои ряды принимает правящая партия? Где обещанная чистота рядов? Или за деньги продается индульгенция? Может этот человечек после выборов без штанишек будет бегать по парламенту, или ходить под себя при первом же удобном случае, что бы его пожалели , как это делал Вязьментинов в СИЗО ? Или такой вот Олень будет проводить с Вашими женами душераздирающие беседы как Вас нейтрализовать, и забрать ваше имущество? Подобные люди, поверьте, не то чтобы не украшают ваше общество, они опасны как класс, как вид, как род... От них надо бежать! Это именно там, где они присутствуют, происходят несчастные случаи. На охоте, например, или ужасные самоубийства, где жертва стреляет в себя по два раза! Они могут посоветовать куда деть жену, прожившую с вами всю жизнь, и помочь решить эту проблему, чтобы она не мешала вам наслаждаться новыми отношениями с молодой помощницей . Задумайтесь, вы для них хомячки ! А как Вы думаете, какие сны сняться этим людям? Какие слова они говорят перед иконами? Чему они учат своих детей, и куда поведут наших? Я вот почти уверен, что если и сняться сны этим ублюдкам, то только ужасы! Если и молятся они, то только на деньги и власть. И нести их грехи, к сожалению, будут их дети. Грустно? Правда, очень грустно. Много конечно дерьма вокруг, но ведь чистить то надо. А куда деваться? Сами ведь захлебнемся.

Власенко без мандату: кінець євроінтеграції?

  • 07.03.13, 18:29

 Вищий  адміністративний суд України позбавив депутатського мандата захисника Юлії Тимошенко Сергія Власенка. Оглядачі говорять про удар по парламентаризму та згортання курсу на європейську інтеграцію.

Професор політології Олексій Гарань зізнався в інтерв'ю DW, що позбавлення Сергія Власенка депутатського мандата за рішенням Вищого адмінсуду стало для нього цілковитою несподіванкою. Експерт нагадав, що у понеділок, 4 березня, німецьке МЗС безпрецедентно жорстко відреагувало на справу Власенка - посол України був викликаний "для проведення бесіди про становище в Україні". А у вівторок була оприлюднена спільна заява речників Високого представника ЄС у закордонних справах та  безпековій політиці Кетрин Ештон і Європейського Комісара з розширення та Європейської політики сусідства Штефана Фюле, які закликали українську владу зробити у ситуацію з Власенком все, аби "не виникло враження, що судову владу використовують у політичних цілях". 

Гарань очікував, що за цих умов влада не буде "скорочувати можливості для поглиблення стосунків з Євросоюзом", а навпаки, піде на компроміс з опозицією і забезпечить ухвалення парламентом необхідних для підписання угоду про асоціацію з ЄС документів. "Натомість, влада продовжила попередню бульдозерну політику. І тут йдеться не лише про самого Власенка, а про стосунки влади та опозиції в цілому", – зазначив Гарань.

"Найгірший розвиток подій"

Опозиція заблокувала роботу Верховної Ради через суд над ВласенкомОпозиція заблокувала роботу Верховної Ради через суд над Власенком

Керівник представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні Кирило Савін очікував саме такого рішення суду. Спостерігаючи за судовим засіданням разом із депутаткою Європарламенту від Німеччини Ребекою Гармс, Савін остаточно переконався, що суд від початку був налаштований проти Власенка і що цей процес мав винятково політично мотивований характер. "Про яке верховенство права може йтися, коли на позовній заяві, всупереч Цивільному кодексу, була відсутня дата і вона взагалі мала би не розглядатися судом. Але суддя прийняв заяву до розгляду, зазначивши, що дата поставлена на вхідному номері, який проставлений судової канцелярією", – сказав Савін в інтерв'ю DW.

За його словами, позбавлення Сергія Власенка мандата прямо суперечить домовленостям, досягнутим під час саміту Україна-ЄС у Брюсселі 25 лютого. Йдеться зокрема про проблему політично вмотивованого судочинства в Україні, яка стоїть на заваді підписанню угоди про асоціацію з ЄС цього року. Жодних ознак виконання президентських обіцянок Савін досі не помітив. Натомість, рішення суду щодо Власенка, як вважає експерт, "було найгіршим, що можна було зробити в цій ситуації". "Реакція ЄС буде максимально негативною для України", – спрогнозував керівник представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля.

Зачистка політичного поля

Київський політолог Віктор Небоженко впевнений, що відібравши у Сергія Власенка депутатський мандат, влада виконує одразу кілька завдань. Він вважає, що "президент зачищає політичне поле", щоби 2015 року, під час президентської виборчої кампанії, Верховна Рада не могла бути майданчиком для критики влади опозицією. Небоженко очікує, що слідом за Власенком депутатських повноважень позбавлять й інших опозиціонерів, а також тих регіоналів, успішний бізнес яких "привертає увагу правлячої сім'ї".

Політолог також вважає, що початок суду з позбавлення Власенка депутатського статусу не випадково збігся в часі з візитом Віктора Януковича в Москву. "Демонстративним вигнанням з парламенту одного з лідерів опозиції та захисника Тимошенко Янукович дав президенту Росії Путіну гарантії  того, що підписання угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті восени цього року буде зірване так само, як був зірваний вступ України в НАТО на Бухарестському саміті у квітні 2008 року", – вважає Небоженко. Він не виключає, що після випадку з Сергієм Власенко Захід оприлюднить перелік українських посадовців, яким буде заборонений в'їзд в розвинені країни та користування там банківськими рахунками.

Олександр Савицький

dw.de

“Хочу тебе українською”

  • 07.03.13, 16:15
“Хочу тебе українською” – вимога друкувати українську версію журналу “ELLE”

Активістки з різних громадських організацій будуть 8 березня проводити дуже ніжну жіночу акцію. Суть її – вимога до журналу “ELLE” друкувати версію також українською, а не лише російською. Право україномовних читати своєю мовою закріплено в законодавстві, а статути російськомовних ЗМІ часто насправді містять рядок про те, що вони мусять видаватися двома мовами.

Під час заходу учасниці виготовлять зі стразів панно з написом «Хочу тебе українською», яке буде подароване редакції журналу.

Запрошуємо дівчат прийти на цю подію!

Місце проведення акції: вул. Жилянська, 146 (біля редакції журналу). Дата і час: 8 березня, 12:30
Група у фб: http://www.facebook.com/events/620561024637823/?ref=2

Як козаки Google підкорили

  • 07.03.13, 16:07
                                                                         

Найбільший світовий інтенет-пошуковик Google змінив сьогодні свій логотип на честь дня народження українського режисера-мультиплікатора Володимира Дахна. Володимир  Дахно (7 березня 1932, Запоріжжя — 29 липня 2006) — український художник-мультиплікатор, режисер, сценарист, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1988), Народний артист України (1996). Відомий як автор всенародно улюблених мультфільмів, зокрема серіалу «Як козаки …».

1960 року Дахно дебютує як мультиплікатор із фільмом “Пригода перцю”, а перша серія циклу мультфільмів “Як козаки…”, де Володимир Дахно виступає в ролі режисера і сценариста, вийшла на екрани 1967 року.

Першим мультфільмом із серії став “Як козаки куліш варили”, який вийшов 1967 року. Головними героями стали три козаки: довгань, коротун і силач. Що цікаво, за сценарієм козаки мають імена Грай, Око і Тур, відповідно, але в самому серіалі їхні імена не звучать.

Наступним у серії став мультфільм “Як козаки у футбол грали”, в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі. Він вийшов у 1970 році, за декілька років до здобуття Кубка кубків київським “Динамо”, певним чином передбачивши цей успіх. За спогадами Дахна, відомий “динамівський” воротар Віктор Банніков розповів йому, що перед кожною грою “синьо-білі” всією командою дивилися на удачу “Як козаки у футбол грали”.

Із 1967-го по 1995 роки Володимир Дахно став режисером дев’яти мультфільмів про козаків: “Як козаки куліш варили”, “Як козаки у футбол грали”, “Як козаки наречених визволяли”, “Як козаки сіль купували”, “Як козаки олімпійцями стали”, “Як козаки мушкетерам допомагали”, “Як козаки на весіллі гуляли”, “Як козаки інопланетян зустрічали”, “Як козаки у хокей грали”.

Працював Володимир Дахно не тільки над козаками. Загалом він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший – екранізація “Енеїди” Івана Котляревського.

Останні півтора десятиліття життя майстра були затьмарені згасанням української анімації: економічна криза встала на шляху творчості. Незважаючи на фінансові проблеми, Володимир Дахно до кінця днів продовжує творити, передає свої знання молодим мультиплікаторам і мріє, що його ідеї втіляться в життя. Студія «Укранімафільм», в стінах якої Володимир Дахно створив своїх знаменитих героїв, відроджує творчість метра анімації і готує до випуску продовження мультсеріалу «Як козаки …». Планується, що улюблені герої Око, Тур і Грай постануть перед глядачами навесні 2014 року. Нові серії мультфільмів збережуть добрий і веселий стиль Дахно, відповідатимуть найвищим стандартам якості сучасної анімації. До складу другого сезону серіалу увійде мультфільм за сценарієм самого Дахно. Колеги, знайомі та сусіди знали його як дуже делікатну, привітну і життєрадісну людину з гарним почуттям гумору.

Джерело: Вікіпедія, ТВі