Гріх за гріх не карати!

Цими днями західними областями України прокотилась хвиля нищення пам’ятників Героям України – Степану Бандері та Роману Шухевичу. Рівненська область, Львівська, Івано-Франківська… Можливо, будуть ще. Це закономірно, цього слід було очікувати. А особливо напередодні вирішення питань приєднання до Митного Союзу. Відвертання уваги – старее, як світ. Але коли в країні панує окупаційний режим, а народ активно його не поборює, відбуваються акції, що принижують національну гідність. Ворог діє настільки, наскільки йому дозволяють. А дозволяють правлячій банді та її прихвосням сьогодні абсолютно все.

Неорганізована українська громада не може протидіяти, не може захищатися, а, отже, й нападати. Партії зайняті «високими політичними справами»; самоорганізації на місцях немає; люди, не маючи авторитетних провідників, розчаровані та деморалізовані.

Ці акти наруги над національною пам’яттю є наслідком панування бидла, яке почало активно діяти з березня 2010 року та наслідком байдужості певної частини українців. Значною мірою провина лежить і на тих, хто називає себе націоналістами: не змогли достукатись до українських сердець, не змогли організувати народ, не вилонили зі свого середовища Провід Нації, не підготувалися до активного опору внутрішньому окупанту.

Антиукраїнська сволота вже давно перейшла до активних дій. Окупанти захопили політичну владу, взяли під контроль економіку, нищать мову, історію та культуру, лізуть в наші храми, в наші душі, розпоряджаються нашими гаманцями, забирають наші права, брутально, за допомогою ланцюгових псів, намагаються приборкати будь-які кволі та розрізнені протести. Невже цього замало, щоб кожному з нас зупинитись на мить у нашій буденній метушні та осмислити, що час боротьби настав ще вчора?

Боротьби безкомпромісної, революційної, без сподівань на Захід та Схід, без очікування сприятливих обставин, без думки, що хтось, тільки не я, піде на барикади, під кулі, у в’язниці. Слава наших предків, наша честь та майбутнє наших дітей кличе до боротьби вже зараз і тут – не лише в Київ, у Львів чи Харків, а на кожному клаптику української землі – в кожному селі чи містечку.

Закликаю відкинути політичну чи конфесійну приналежність, особисті амбіції та дати гідну відсіч ворогу. Це наш обов’язок! Не закликаю до чергових об’єднань, конференцій, заяв. Це не на часі. Закликаю до спільних дій. Саме цього потребує сьогодні Нація.

Закликаю українців творити на місцях самооборонні тризубівські відділи і захищатися від свавілля банди, що паразитує на нашій крові та поті. Бо ніхто, крім нас того не зробить. Хай кожен зрадник і холуй відчує себе непотребом на нашій землі і юдині срібняки хай не дадуть йому спокійно спати…

Закликаю своїх побратимів з «Тризубу» чинити згідно свого сумління та християнського обов’язку. Гріх на гріх мовчати і за гріх не карати!

Закликаю небагатьох справжніх українських політиків вийти за рамки своїх партій та програм, показати приклад безкомпромісної боротьби, опираючись лише на свій народ.

Закликаю молодь вливатися в наш організований націоналістичний рух, бо систему можна зламати лише системою. Відкиньте облудні слова, що прийшов час автономних підпільних груп, що організація засвічена і є ризик потрапити під репресії. Так, є ризик! Є ризик потрапити у в’язницю, загинути чи бути покаліченим. Є такий ризик у тих, хто не має страху протиставитися всьому світу, йдучи в лаві з побратимами. Все інше – від лукавого та є хорошим прикриттям для слабодухих. Отаманщина не приведе до Перемоги – цьому вчить історія. Ми чекаємо на вас!

І хай мене вороги нації звинуватять у «незаконних» закликах чи діях, але я зроблю все можливе, щоб наші діти не були рабами на своїй землі і жили в Українській Соборній Самостійній Державі. До того ж закликаю і всіх українців! Якщо хтось, прикриваючись законами, хоче зробити мене рабом, то чи маю я ним ставати? Бо інакше для чого нам жити?

banderivets