29 травня, поблизу міста Слов’янська Донецької області, унаслідок падіння гелікоптера Мі-8 Нацгвардії, що потрапив під обстріл терористів, загинув начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький.

Звістка про трагічну смерть схвилювала усіх, хто знав та служив з Сергієм Петровичем.

Скрізь, де доводилося служити генералу Кульчицькому, люди були найкращої думки про нього: порядність, розсудливість, врівноваженість, доброзичливість - далеко не усі якості, притаманні цьому талановитому та енергійному командирові.

Вимогливий, принциповий офіцер вимагав від себе й від підлеглих сумлінного виконання службових обов’язків на благо Вітчизни. Він віддавався роботі наповну, турбувався про підлеглих і в тяжку хвилину ставав горою на їх захист. Високий, мускулистий, міцної статури, з мужнім, вольовим обличчям він мав неабиякий талант командира…

«…Справжній командир… Завжди був поряд зі своїми бійцями: жив у палатці їв нехитру солдатську їжу, яку бувало, сам і готував, - так охарактеризував Сергія Петровича користувач соцмережі, який спілкувався з генералом під час виконання завдань на сході. – Він завжди літав чи їздив туди, де стоять його солдати. Він захищав Україну і робив це добре, робив це чесно. Мені пощастило бути знайомим з цією людиною…»

Подібні слова вимовить кожен резервіст першого батальйону Нацгвардії, адже останні місяці свого життя генерал-майор Сергій Кульчицький присвятив підготовці саме цих бійців.

Від першого дня навчань він був поряд з добровольцями. Пригадується день відправки батальйону на схід для служби на блокпостах… З оптимістичною посмішкою Сергій Петрович того дня вселив надію кожному, що все буде добре, - перемога за нами...

Більше місяця він разом із бійцями перебував на сході в зоні проведення АТО, з честю виконував свій обов’язок та до останнього подиху залишався вірним своєму народу, служінню якому присвятив усе життя…

Цікавим і непростим був життєвий шлях доблесного офіцера. Народився Сергій Петрович Кульчицький 17 грудня 1963р. у Східній Німеччині у місті Веймар, де проходив службу його батько, Петро Іванович, радянський офіцер.

З дитинства Сергій Кульчицький мріяв стати офіцером, як батько, а тому в 1981р. вступив у Далекосхідне вище загальновійськове командне училище в місті Благовіщенську Амурської області.

У 1985 р. він закінчив училище з відзнакою, отримавши військове звання лейтенанта, для проходження служби відправився за Полярне коло в селище Печенга-І Мурманської області, де обіймав посаду командира десантно-штурмового взводу 61-ї окремої бригади морської піхоти Північного флоту.

Молодий лейтенант Кульчицький мав І розряд з бігу та лижних гонок, І розряд з подоланням смуги перешкод і гирьового спорту. В рукопашному бою переважав одночасно двох-трьох супротивників, навіть сміливці не наважувались зійтись з ним у двобої.

У 1991р., після проголошення незалежності України, прослуживши майже 8 років в Заполяр’ї, Сергій Кульчицький перевівся служити до України в місто Тернопіль в батальйон Національної гвардії на посаду заступника командира батальйону.

Наступні роки Сергію Петровичу довелося проходити службу в Криму та на Івано-Франківщині.

З 2010 по 2012 рік Сергій Кульчицький обіймав посаду заступника начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України, а з серпня 2012 року - начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (тепер Національної гвардії України).

За умілі та сміливі дії під час ліквідації наслідків повені в Хустському районі Закарпатської області його відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

За заслуги перед Вітчизною генерал-майор Сергій Петрович Кульчицький нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орденом «Ілля Муромець», орденом «1020 років хрещення Київської Русі», вищою нагородою товариства Червоного Хреста України «Почесна відзнака» та 8-ма медалями, зокрема медаллю «За відзнаку у військовій службі».

Командування та особовий склад Національної гвардії України низько схиляє голови в скорботі. Відданому та мужньому Офіцеру - вічна пам’ять…

Генерал-майора, начальника управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України Сергія Кульчицького поховають у Львові на Личаківському цвинтарі в пантеоні героїв України.

http://www.vv.gov.ua/news.php?nid=4893&lang=ua

[ Читати далі ]

Пройшли ще одні вибори, знову чекаємо від них позитиву. Чекали і від минулих виборів. В чому ж урок ? Думаю,  в тому, що не чекати треба, а самим той позитив творити. Хочеш нового життя - живи по новому. Навіть в збиток своєму старому, звичному способові життя. 

Під Слов'янськом загинули італійський журналіст Андреа Роккеллі і його перекладач Андрій Миронов

Війна є війна, а куля чи бомба не вибирає кого вбивати – їм всеодно і це засвідчує смерть двох журналістів, які перебували у Слов'янську


Фото novayagazeta.ru

24.05.2014, 23:50

У суботу ввечері під Слов'янськом були вбиті італійський журналіст Андреа Роккеллі і його перекладач Андрій Миронов. Цю інформацію ИТАР -ТАСС підтвердили в штабі ополчення Донецької народної республіки. За словами ополченців, журналісти були вбиті в результаті мінометного обстрілу селища Андріївка. Осколкове поранення ноги отримав ще один кореспондент – француз Вільям Рогульон, що працює на WordPress. Його стан не викликає побоювань.

Сам Рогульон розповів, що перебував з італійцем і його перекладачем в одному автомобілі. Машина потрапила під обстріл. Останнє, що він бачив – своїх колег, які лежали на землі.

Андреа Роккеллі було 30 років. Він – фотокореспондент і засновник проекту Cesura.it. Роккеллі працював на Кавказі, в Киргизії, в Тунісі і в Лівії під час «арабської весни».

19 травня «Нова газета» опублікувала матеріал Андрія Миронова і Андреа Роккеллі «Ми – не звірі. Не треба нас колючим дротом обтягувати!»


У Донецькій області України під містом Слов'янськ при мінометному обстрілі загинули російський правозахисник і журналіст Андрій Миронов та італійський фоторепортер Андреа Роккеллі. Був поранений французький журналіст Вілльям Рогелон.


Миронов завжди був там, де гаряче

Як розповів Радіо Свобода голова правління "Меморіалу" Олександр Черкасов, Миронов входив до складу товариства "Меморіал", був радянським політичним в'язням, працював у Чечні, розслідував застосування різних видів зброї ; був постійним учасником протестних мітингів :

– Андрій Миколайович Миронов, навряд чи б ви сказали, побачивши його, що йому 60. Між тим він журналістикою займався і поширенням інформації ще тоді, коли це було проблематично, коли Радіо Свобода була одним з небагатьох джерел інформації. Його посадили за самвидав в 1985 році, дали 4 роки таборів, 3 роки заслання. Сидів він в Мордовії. У висновку вивчив італійську мову на додаток до англійської. Далі його доля була зумовлена , він працював журналістом, працював з італійцями всі роки, що я його знаю. Він завжди був там, де жарко. У жовтні 1993 року він був в Останкіно, в 1994-96 роках був у Чечні, причому там, де насправді жарко, під обстрілами. Міна знайшла його під Слов'янськом, могло б бути в Грозному в 94 -му, 96 -му чи 99 -му. Андрій Миронов, як і багато інших колишні політв'язні, входив до " меморіальское " спільнота, він був членом правозахисного центру " Меморіал". Він з нами співпрацював в поїздках на Кавказ в 1990 -і роки. На останній нашій конференції він не був присутній, тому що був на Україні, тому що був там, де гаряче. І він виявився на передньому плані під Слов'янськом.
 
– А що-небудь ви знаєте про обставини його роботи під Слов'янськом ?
 
– Це околиця міста, де, очевидно, розташовані якісь вузли оборони ( сепаратістов. – РС). Українські силовики використовують важке озброєння, коли ведуть вогонь по вузлах оборони. Вони вели вогонь з 122 – міліметрових мінометів – це визначається по осколках. Кілька днів тому там в ніч було знищено, зруйновано 6 будинків, пошкоджена психлікарня, що знаходиться тут же поруч. Зрозуміло, що на це місце їздили і журналісти, і правозахисники. Комусь пощастило. Коли приїхав Андрій зі своїми товаришами, очевидно, по цьому місцю відкрили вогонь. Вогонь вели із закритих позицій, тобто вони не могли прямо бачити, по кому стріляють. Під'їхала машина і по цьому району знову відкрили вогонь з мінометів.

У Роккеллі недавно народилася дочка

Міністерство закордонних справ Італії офіційно підтвердило смерть італійського журналіста – фрілансера, фоторепортера Андреа Роккеллі, що потрапив під обстріл і загинув разом з перекладачем в Україні.
Міністр закордонних справ Італії Федеріка Могеріні оголосила про проведення досконального розслідування інциденту, що призвів до загибелі італійського журналіста.

Андреа Роккеллі, 30 років, уродженець міста П'яченца, був засновником асоціації фотографів – репортерів Чезура ( Cesura ). Неодноразово виїжджав в гарячі точки : працював у Чечні, Лівії, Афганістані, Алжирі, Киргизстані. Протягом декількох місяців висвітлював події на Майдані – його фотографії і тексти публікувалися в режимі реального часу на сайті його асоціації Чезура – Лаб ( Cesura – Lab). Загиблий був внесений до списку виступаючих на Міжнародному фестивалі журналістики, який пройде в Перуджі в 2015 році, де він повинен був поділитися досвідом роботи журналіста в гарячих точках. Журналіст також співпрацював з телепрограмою " Визнання репортера ", що виходить в ефір на телеканалі Італія – 1, що належить медіахолдингу " Медіасет ", яким володіє сім'я Сільвіо Берлусконі. У цій програмі журналіст ділився власним досвідом роботи в гарячих точках.

Зовсім недавно у журналіста народилася дочка.

В офіційному повідомленні прес-служби президента Італії наголошується, що Джорджо Наполітано " з болем у серці сприйняв звістку про загибель співробітника італійських засобів масової інформації при виконанні ним своїх професійних обов'язків – що знову привернуло увагу до близької нам країні, яка переживає трагедію, пов'язану з кровопролиттям ".

Ось, по всій видимості, остання журналістська робота Миронова і Роккеллі.
 
Там сильні обстріли ночами

Співробітниця правозахисної організації "Хьюман Райтс Вотч" Тетяна Локшина працює зараз у складі місії в Донецькій області:

– Я зараз перебуваю в Донецьку, але в районі Слов'янська була за день до того, як туди приїхали італійський журналіст та Андрій Миронов. Ми звідти виїхали швидше, ніж очікували, саме тому, що посилювався обстріл. Звичайно, ситуація там дуже неблагополучна. Вчора ввечері ми дізналися, що машина з журналістами потрапила під вогонь, швидше за все, мінометний вогонь. До сьогоднішнього ранку не було впевненості, але зараз вже зрозуміло, що один з цих журналістів – Андрій Миронов, який перекладав для свого італійського колеги, допомагав йому в роботі і сам робив матеріали.
 
– Яка ситуація там ?
 
– Слов'янськ вже досить довго фігурував у новинах як місце високої концентрації антикиївських, антиукраїнських сил. Там, дійсно, великі загони бойовиків. Коли ми там були, там йшла перестрілка між ними та українськими військовими, які теж там розташовані неподалік.
 
– Мова йде про якісь житлових районах або лісосмузі ?
 
– Окраїна Слов'янська – це села, маленькі села, які приліплені власне до місту, селищу міського типу під назвою Слов'янськ. Типові села, де живуть люди, я хочу це підкреслити – живуть люди і дуже сильно страждають від обстрілів. Ми були в селі Семенівка на околиці Слов'янська, були там саме тому, що ми знали, що село обстрілюють вже третю ніч поспіль. Коли ми туди приїхали, ми оглянули деякі зруйновані будинки, треба сказати, що в ніч до нашого приїзду досить сильно постраждали шість будинків, два будинки були зруйновані дуже сильно, а ще чотири пошкоджені в одну ніч, всього в селі 9 пошкоджених будинків. Ми поговорили з місцевими жителями, вони нам розповідали про інтенсивність обстрілів, про те, що стає гірше, по наростаючій. Наша організація "Хьюман Райтс Вотч " займається порушенням прав людини в усьому світі. І зараз, коли ситуація в Україні напружена, ми, звичайно, дуже багато тут працюємо, збираємо інформацію про те, що відбувається на Україні, зокрема, на південному сході. Але при цьому ми працюємо з порушенням прав людини усіма сторонами. Що стосується того обстрілу, про який я говорю, то будинки жителів постраждали саме від обстрілу з боку українських сил.
 
– Чи не перешкоджають чи українські влади або місцеві сепаратистські влади вашій роботі ?
 
– На даному етапі ми тут працюємо вже тиждень, ми працюємо достатньо гладко. З іншого боку, ми постійно, це теж одна з наших завдань, отримуємо інформацію про те, з якими перешкодами стикаються журналісти у своїй роботі, перешкодами як з боку інсургентів, так і з боку офіційної влади. Зовсім недавно ми опублікували матеріал про затримання і зникнення на певний строк журналістів антикиївських толку, журналістів російських ЗМІ. Вони теж стикаються з проблемами. Тут палітра порушень вкрай різноманітна.
 
– Ви говорите, що ви покинули цей район, тому що посилювалися обстріли.
 
– Там не постійний бій, там не безперервні бойові дії, там сильні обстріли ночами, а вдень бувають окремі удари.
 
– Там загинули два журналісти, чи є у вас дані про загибель мирного населення в цих районах в результаті цих обстрілів ?
 
– Ми знаємо, що кілька днів тому на околиці Слов'янська результаті такого обстрілу було поранено жінку, отримала осколкове поранення і госпіталізована була. Ми розмовляли з 80 – річною бабусею в селі Семенівка, у якої будинок дійсно зруйнований, зруйновано практично повністю. Те, що вона вижила в результаті цього удару, – справжнє диво. Вона встигла сховатися під низеньким столиком у себе на кухні, і це їй врятувало життя. Поруч був ще один будинок дуже сильно зруйнований, наполовину зруйнований. У цьому будинку теж постраждати могли люди з дуже високою ймовірністю, на щастя вони поїхали. Звичайно, потрібно згадати про те, що обстрілюють українські військові не просто так. Обстрілюють, тому що там досить серйозна присутність інсургентів і звідти, з околиці цього села стріляють по військовим. Але це все-таки не такий інтенсивний обстріл, і це село, в якому живуть люди. Ви собі уявіть, як себе почуває людина, яка виявляється вночі під мінометним обстрілом. Люди панічно бояться, вони сидять у підвалах, вони сидять у підвалах всю ніч, закривши голову руками, їм моторошно страшно. Ті, хто може виїхати, ті, кому є куди поїхати, куди евакуюватися, це роблять, але далеко не всі мають таку можливість.

Я додам, що Андрій Миронов дуже багато років працював у Чечні, правозахисна робота абсолютно безстрашна під час першої війни, під час другої війни. Звичайно, будь-яка людина, правозахисник чи журналіст, який займався Чечнею, знає Андрія в обличчя і по імені, знає його роботу. Звичайно, для всіх нас величезне особисте горе. Дуже не хотілося б у це вірити. Стільки років Андрій працював в таких небезпечних умовах, а чому тут загинув. Страшно, абсурдно і важко уявити, що це все відбувається на Україні тут і зараз, – сказала Тетяна Локшина

Підготував за джерелами і переклав з російської Богдна Гордасевич
http://www.novayagazeta.ru/news/1682552.html
http://www.svoboda.org/content/article/25397651.html

1. Адамарчук В.А., 1983 г.р.
2. Рыбак М.В., 1994 г.р.
3. Иванчук А.М., 1990 г.р.
4. Волох Д.Р.,1998 г.р.
5. Андрощук Н.А., 1979 г.р.
6. Рудец А.Н., 1984 г.р.
7. Перчук П.В., 1990 г.р.
8. Вальчук В.В., 1986 г.р.
9. Моравский Э. Л., 1969 г.р.
10. Андрощук Ю. В., 1987 г.р.
11. Федоришин А. В., 1987 г.р.
12. Поханский А. Ю., 1991 г.р.
13. Андрейчук П. Д., 1991 г.р.
14. Пащенко С. А., 1988 г.р.
15. Вознюк М. П., 1990 г.р.
16. Серенко В. В., 1975 г.р.
17. Шостак Д. В.,1985 г.р.
18. Шапранюк Р. В., 1978 г.р.
19. Лыс И. И., 1993 г.р.
20. Лесько М. В., 1994 г.р.
21. Шестюк Р. В., 1978 г.р.
22. Тарасенко Р. Н., 1983 г.р.
23. Прокопчук В. И., 1991 г.р.
24. Ткачук Ю. В., 1992 г.р.
25. Олексюк А. И., 1988 г.р.
26. Овчарук В. Б., 1987 г.р.
27. Махновец В. И., 1979 г.р.
28. Теренко В. А., 1980 г.р.

https://tactic.pro

За це його знімають з посади. Дуже не сподобалося генералітету..