Вашему вниманию ВИЗУАЛИЗАЦИЯ РЕФОРМ ПРОВИТЕЛЬСТВА- ПРЕЗИДЕНТА. ГОВОРЯТ, ЧТО СКОРО БУДУТ ГЛУБЖЕ (РЕФОРМЫ И РЕЗУЛЬТАТЫ!!!)

***********************************************************************************************************************
Сьогодні мені, як і мільйонам громадян нашої країни, незрозуміло чому в угоду купці комуністів, які незаконно, не дивлячись на осуд всього світу діянь Сталіна, встановили йому бюст – кату нашого українського народу, судять хлопців, які захистили честь і гідність мільйонів невинно убієнних голодоморами і репресіями?
************************************************************************************************************************
Повний текст листа-звернення батька одного із хлопців "Тризубу" читайте тут:
http://zhsich.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=196

Боротьбу із корупцією треба починати із контролю за бюджетними витратами та доходами чиновників - вважає заступник голови партії "Сильна Україна", екс-голова Державного комітету з підприємництва Олександра Кужель.

Під час інтерактивної програми, пані Кужель також розповіла про те, чому малому бізнесу важче працювати у корупційному середовищі, аніж великому бізнесу, чому "відкати" на митниці стали більшими, і про що свідчить нехтування жінками в українських чоловіків-політиків.

Утім, лідер "Сильної України" віце-прем’єр Сергій Тігіпко вже заявив, що деякі публічні заяви його соратниці, зокрема, і ті, що набули широкого резонансу після інтерв’ю Олександри Кужель "Українській правді", "трохи заважають" його роботі в уряді.

Олександра Кужель: З чого починати боротьбу з корупцією? Коли Януковича обрали на посаду президента, я, обіймаючи посаду голови Держпідприємництва, відправила йому два листи. В одному з листів я написала: шановний пане президенте, якщо ви дійсно збираєтесь боротись із корупцією, то для цього потрібно зробити ось такі кроки.
Я не отримала відповіді, я вже знала, що мене знімають із посади, але не в цьому річ – я єдина в країні була представником всесвітньої організації боротьби з корупцією. Два рази на рік вона збирається в Америці, там я слухала різні доповіді із різних країн про те, як у них відбувається боротьба з корупцією. І я точно знаю, що перший і найголовніший крок, який треба зробити державі, – це стовідсотковий, щоденний контроль ефективності використання бюджетних коштів.
Що це означає? Наприклад, віце-прем’єр Швеції на кредитну картку віце-прем’єра купила памперси онуку. На наступний день вона повернула ці гроші на картку, але в той же день всі журнали та газети написали, що вона використала державні кошти у власних цілях. І ця жінка, дуже перспективна жінка, пішла у відставку. Бо населення країни не сприйняло, що вона, хай навіть невелику суму, використала на власний розсуд.

А якщо ми починаємо контролювати чи переслідувати чиновника після зняття його з посади, тоді й виникає відчуття, що це є політичне замовлення. А в цей час ніхто не відслідковує, яким чином, приміром, відбуваються тендерні закупки, яким чином закуповуються ліки. Чому такі дорогі ліки? Тому що мінімум 30% треба дати "відкату". Чому страшні відкати при будівництві доріг, соціальних об’єктів – лікарень, шкіл і таке інше?

Бі-Бі-Сі: Ви заявляли про те, що рівень корупції і, так би мовити, "ціна питання" зросла за останньої влади, а перед цим вона сильно зросла за попередньої влади. Наскільки критична ситуація сьогодні?

Олександра Кужель: Насамперед, треба сказати, в чому критичність ситуації саме зараз. Корупція завжди є, в кожній країні. Корупція у цивілізованих країнах відрізняється ось чим – там людина ніколи не візьме хабар за рахунок бюджету. Вона може взяти хабар в тому, що вона втратить трохи в прибутках.

Бі-Бі-Сі: Тобто в нашій країні крадуть нахабно прямо із бюджету?

Олександра Кужель: Сто відсотків, це так. Але за “помаранчевої” влади (я до неї, до речі, не належала, а була запрошена працювати в уряд) все ж таки була свобода слова, і люди виходили, казали свою думку.
На жаль, сьогодні, навіть після інтерв’ю "Українській правді", я вже отримала з деяких телеканалів сигнали, що не рекомендовано вставляти мої коментарі. Я здивована, це жах, за останні 5 років ми, мабуть, звикли, що кожен має право на свою думку. Але я не здивуюсь, якщо я буду перекрита, і більше буду у вас в гостях, ніж на українських каналах. Я вважаю, що це невірно.

Отже, з приводу корупції є два пункти, і вони повинні робитися одночасно. Перше – це контроль за використанням бюджетних коштів, друге - впровадження непрямих методів оподаткування контролю над президентом, чиновниками всіх рівнів. Це означає не тільки декларування своїх видатків, а також те, що за чиновником мають стежити, якщо є сигнал, що він живе не по тих грошах, які отримує. В багатьох газетах написали, що Кужель пропонує "стукати", але це не так! Згадайте, коли в Англії Тоні Блер хотів взяти кредит на купівлю будинку, всі журналісти йому сказали – у вас, пане прем’єре, немає доходів, які змогли б покрити ті видатки. Якщо, наприклад, я отримую заробітну плату 5 чи 10 тисяч гривень, то я не можу кожен місяць витрачати 20 тисяч, якщо я не задекларувала попередньо, що в мене є доходи, рахунки, що маю акції, дивіденди і таке інше.

Бі-Бі-Сі: Але ми бачимо, що загалом говорити в Україні - це не така вже проблема, адже багато веб-сайтів пишуть про конкретні прибутки і видатки політиків. Але питання в іншому – де ж ті карні справи, де судова система?

Олександра Кужель: Це дуже тяжке питання, тому що ми почнемо говорити про судову систему, якої в нас нема. Інші всі органи приходять під чинну владу. По-перше, тут повинно бути питання до громадянського суспільства - вони обирають таких, читають про них і знають, і все одно обирають. Були й такі відповіді серед виборців, коли казали: ну й що, що вкрав, значить і нас навчить, мовляв, а хто не краде? Тобто, це в суспільстві сприймається, і тому не викликає жахливого обурення.

Бі-Бі-Сі: Але якщо це не карається, то як інакше суспільство може це сприймати?

Олександра Кужель: Карається, але не в таких розмірах, в яких крадуть. Колись я була у Чернівцях, в колонії, де перебувають покарані за тяжкі злочини. Там більшість - молоді хлопці, і я кажу: дитино, за що ти сидиш? Він каже - я сиджу за те, що вкрав у великих розмірах. Я питаю – хто ж тебе туди допустив, а він каже - я вкрав пересувну електростанцію. Я заридала, бо знаю, в яких розмірах крадуть інші… Але ті розміри дозволяють не дійти до суду.

Тому ми повинні відверто сказати, чи готове наше суспільство сприймати чесних політиків, чи готове воно відстежувати, або й далі буде голосувати серцем чи печінкою…Але я тут хочу поставити ще один наголос: не завжди преса дає достовірну інформацію. Я прочитала про себе, що в мене є великий будинок у Криму із золотими колонами. Я сказала, що кожному відразу подарую, як тільки знайдуть його. Також я читала, що в мене є нерухомість у Франції, на що я теж відповіла: дарую кожному. Тобто повинна бути взаємна відповідальність – якщо я декларую і відповідаю, то я готова далі - і до суду йти.

Бі-Бі-Сі: Корупція, очевидно, вражає малий і середній бізнес. Наскільки йому тяжко?

Олександра Кужель: Так, з корупцією йому боротись тяжче, ніж великому, тому що співвідношення між отриманням виручки і сплатою хабарів інше, йому важче, кожна копійка дуже тяжко дається.

Питання від слухача Бі-Бі-Сі: Якщо корупція нездоланна, то сильна вертикаль влади – це нові корупційні тарифи?

Олександра Кужель: Так, можливо, ви знаєте, коли прийшла помаранчева революція, 3-4 місяці не брали хабарів, підприємці мені телефонували і казали: що робити? Нічого не рухається, не підписується жодне рішення, не рушає товар, не йдуть торги. Після того почали брати, але вартість хабара піднялася у десять разів. Зараз вже ніхто нічого не боїться, на тій же митниці, де, до речі, працює багато порядних людей, - з них буквально вимагають збирати кошти, відправляти в "общак".

Тому я і звернулась до президента. Підприємці скаржаться нам на корупцію, і зазначають, що їм кажуть, мовляв, перепрошую, але так вимагають зверху. Я і просила президента, щоб він пояснив, який це самий великий верх. Тому у жорсткій вертикалі, якщо людина збирає (тому що їй так наказали), треба знати, що відповідати буде той, хто збирає.

Більше всього інформації щодо збитків митниці дають саме ті люди, які там працюють. Вони дуже переживають, бо ви пам’ятаєте, коли прийшов пан Хорошковський, він збільшив митну вартість, збільшились надходження до бюджету, потім прийшов пан Макаренко, всі працювали по тим же збільшеним цінам. Сьогодні коли читаю, як пишуть комуністи про мене - мовляв, Кужель організувала, щоб всі контрабандисти вийшли на боротьбу із митницею, то мені просто хочеться ридати. Вони забули, що контрабандист – це людина, яка пов’язана кримінально із митницею, вона не існує окремо від митниці.

Сьогодні я, наприклад, прочитала інформацію з Румунії, що вони зловили контрабанду, велику кількість цигарок, яка йшла з Молдавії в Україну. Скажіть, будь ласка, якщо нема змови з митницею в Чернівцях, яким чином ці сигарети могли приїхати до Румунії? Так, у Румунії це відкрили, там знімають з посад людей, розслідують. А в нас тихо, і ніхто не каже, як ці сигарети приїхали до Молдавії через дві митниці України?

Бі-Бі-Сі: Про діяльність митниці, мабуть, знають в адміністрації президента, очевидно, знає і сам президент. Чи відомі вам певні плани зайнятися цією ситуацією, і взагалі не тільки митницею?

Олександра Кужель: Наскільки я знаю, після нашого відкритого звернення до президента на понеділок заплановане спеціальне засідання. Зараз збирають інформацію щодо випадків порушень, і ми відправляли сьогодні теж таку інформацію, Сергій Тігіпко просив нас подати всі звернення громадян, які ми отримали щодо порушень. А таких звернень дійсно багато, від так званих прозорих, "білих" бізнесменів, які не бояться назвати свої прізвища. Але я вважаю, що потрібно виписати новий Митний кодекс, і ми його підготували. Але найстрашніше, що зараз комуністи (представник Компартії очолює Держмитком – Бі-Бі-Сі) підготували свій проект, зареєстрували його у Верховній Раді, а там вся корупція, яка є сьогодні, узаконюється. Якщо він буде ухвалений, як то кажуть "не приходячи до тями", то це буде біда.

Запитання слухача Бі-Бі-Сі: Що робити приватним підприємцям з першого квітня, закриватися?

Олександра Кужель: Першого квітня люди очікують внесення змін у Податковий кодекс щодо спрощеної системи оподаткування, автором якої є я. 11 років тому я придумала це, і я горда цим, як кажуть, хто написав хоч один гарний вірш, може назвати себе поетом, так от я вважаю, що маю право називатися політиком.

Але хочу сказати таке - поки переживати не треба, треба працювати, тому що проекту закону, який би став паритетом між державою і бізнесом, немає. Як кажуть, хай вони переживають, ви працюйте, це ж наша з вами держава. Головне – матисвою громадянську позицію і коли треба, захищати свої права.

Бі-Бі-Сі: Розкажіть про вашу співпрацю із відомими політиками - ви багато років дружили з Віктором Ющенком, в той же час ви добре відгукуєтесь про співпрацю з Юлією Тимошенко на особистому рівні. Як ви до них ставитесь, і що думаєте про Віктора Януковича?

Олександра Кужель: Дійсно, з 1994 року я багато років дружила з Віктором Ющенком і вважаю його стовідсотковим українцем, він дуже любить Україну. Але чому я потім виступала проти його кандидатури на пост президента, бо я знала, що він як менеджер не зможе бути президентом.

Загалом, на мій погляд, він дуже ревниво ставиться до жінки, він просто не може сприймати, що жінка може бути кращою, розумною, і це було суто чоловіче, не президентське ставлення. Якщо б він тоді призначив своїм першим прем’єром Петра Порошенка, може, і не було б такого конфлікту в державі.

Бі-Бі-Сі: А нинішній уряд, де немає жодної жінки – як щодо Миколи Азарова чи Віктора Януковича?

Олександра Кужель: Теж не можуть працювати із жінками, і не буде в них нічого гарного. Тільки розумний чоловік, який працює з жінками, має гарну кар’єру. Бо жінки дуже гарно відпрацьовують, дуже вірять в лідера.

Але, відверто кажучи, дуже багато хто не сприймає жінок у політиці, і, на жаль, в суспільстві загалом. І я просто була здивована, коли читала коментарі, коли про мене писали "стара жінка", спитали, хто з ким спить, Я подумала: чому я за все життя ніколи не чула, щоб казали "старий мужик", обговорювали, який в нього живіт або лисина, з ким він випиває або спить. Чому дозволяється у суспільстві зовсім інакше ставлення до жінки? Я це не сприймаю. Бо я вимагаю до себе ставлення як до професіонала. Я тримаюсь як жінка, але ніколи не прошу преференцій собі як жінці. І завжди в політиці я працювала розумом, професійністю, серцем і відповідальністю.

Із Олександрою Кужель розмовляла Світлана Пиркало
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/03/110313_kuzhel_int_az.shtml

Кто-нибудь обратил внимание на два очевидных факта, совпавших по времени? 1. За 2010 год в Украине цены на еду выросли от 15 до 300% (гречка) и по многим позициям уже выше, чем в развитых странах Европы.

2. В списке "Форбс" за этот же 2010 год, появились три новых украинских миллиардера, сделавшие свои богатства в сфере производства продуктов питания.

Скажите – есть между этими двумя фактами связь?

Полный текст здесь: http://sd.net.ua/2011/03/14/zolotye-yajca-ukrainy.html Можно смело прогнозировать - в следующем году в списке журнала «Форбс» появится еще несколько миллиардеров из Украины – на этот раз мы узнаем фамилии «гречневых королей», а так же «молочных» и «картофельных» баронов. И преисполнятся наши сердца гордостью за Украину…

1960 , , . , - - . ' -- , , , - . ( -, 1871-1913), .Це був текст на івриті, нажаль ??????????????
http://www.mouse.co.il/CM.articles_item,1048,209,32227,.aspx
Замітку набирати через Google


Дослівний переклад Єврейського видання:

Тимошенко народилася Abvenubmber 1960 Дніпропетровськ, Росія, і оскільки це не український. Її батько був вірменин, мати - За чутками - єврей. Poklc Джок сказав моєму серцю - я - З, так як Тимошенко не розмовляють українською політичного початку, і він знав, як важливо національного питання в цій країні, хотіли створити для неї манері виконання місцевого сільський вчитель, батько - символ української жінки. Вікна свого кабінету він побачив статуї поета М. Українки (пан Pterioona Koasach - Koweteka, 1871-1913), вважається самим видатним художником української літератури.

Якщо комусь потрібно роз’яснення:
В цій статті йшлося, що в Україні гостро стоїть питання національності лідера нації. Що національність та імідж Юлії Володимирівні створювали відповідно до Лесі Українки ( той самий колір волосся, зачіска і національна ідея, вічна боротьба…)

Анастасія Москвичова

Київ – Діяльність НКВС проти українського визвольного руху слід визнати злочином проти людства, зазначали експерти в рамках круглого столу з нагоди презентації книги «Окупанти без маски», що відбулася в п’ятницю в Києві. За їхніми словами, оприлюднені у книзі документи засвідчують порушення енкаведистами як тодішнього радянського, так і міжнародного законодавства.

«З точки зору права, ті злочини, що скоювали у 20-ті роки…З перевдяганням, скажімо… Це ж ішла війна між державними утвореннями. Перевдягання в чужу форму чужої армії, з погляду Четвертої женевської конвенції 1907 року про закони і звичаї сухопутної війни, – це воєнний злочин. Це не допускає міжнародне право»

Повний текст: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2335403.html

***

А я кажу вам: день іде,

Іде така година,

Коли ні тут, ні там, ніде,

Кордонів жодних не буде,

Лишь даль далека, синя.

А я кажу вам: близький час

І хвиля недалека,

Що буря звіється нараз,

Згуртує і змітає нас

І зблизька, і здалека.

Хто каже вам, що все одно,

Де жити, як вмирати,

Той тягне вас в багно на дно,

Той вам дає без дна судно

І каже кермувати.

А я вам кажу: майте слух,

І позір тому дайте,

Що вам говорить волі дух

Про близьку хвилю заверух,

І хвилі тої чайте!..

1911 р. Богдан Лепкий

Цены на продукты питания в Украине растут из-за роста цен на продовольственные товары на мировом рынке, увеличившихся только в этом году на 25%, заявил вице-премьер-министр Сергей Тигипко.

Несмотря на это, правительству удалось удержать инфляцию на

уровне 9,1% - это самый низкий уровень инфляции за последние 5 лет, сказал Тигипко в эфире «5 канала».«Давайте говорить на языке статистики: 2008 год - более 22%

рост цен, 2009 - 12%, в этом году - 9,1% инфляция. Это, что касается 2008 года, я соглашаюсь - чрезвычайно тяжело было удержать цены, в тот год продукты питания во всем мире подорожали на 24%, в 2009 такого роста не было, но получили 12,3% рост», - пояснил Вице-премьер

«В этом году снова - 25% рост цен на продукты питания. А в нашей потребительской корзине более 60% - продукты питания и удается удержать инфляцию на уровне 9,1%», - сказал Тигипко.

В то же время Сергей Тигипко констатировал, что удержать инфляцию удалось не без помощи административного вмешательства в экономику. «До смешного, для классических экономистов, доходит. Правительство обсуждает цену на гречку, на муку, занимается административным вмешательство в экономику, что даже другим странам не присуще. Но нам удалось это сделать, не самое лучшее достижение, но за последние 5 лет это самая низкая инфляция в Украине такой год, когда всех нас трясло», - указал он. «Не может быть огромного дефицита бюджета и стабильных цен, не может быть. А когда пришло наше правительство, дефицит бюджета составлял 15%. Предложение денег большое, а товара произведено немного», - подытожил Тигипко Выделенное желтым говорит о вранье или на худой случай глупости заявившего..... Не даром на Юго-Западе Украины есть загадка: Кто не имеет мозгов, но хитрее лисы? Как может подорожать на 25%(а ведь у нас подорожало на больше) 60% составляющих потребительской корзины, а инфляция составить всего 9.1% ШоЖе тогда подешевело?????Газ??????

 Фронт уже був далеко десь під Дніпропетровськом. А іноді над селом з’являлись наші літаки. Однієї сонячної днини зі сторони міста два німецькі винищувачі гнались за нашим. Той відстрілювався і полетів по напряму Мишеловки. Бабське радіо – зв’язок, який працював у той складний час відмінно. Ще колону наших полонених, яку вели під охороною німців зі сторони рудника Леніна в наше село, не було видно, а бабський зв’язок вже працював. Від двору до двору передавалась сумна звістка про її наближення. Біля колодязів виросли черги. Люди набирали у відра воду і ставили біля своїх воріт. Через деякий час полонених повели через село. Виснажені, виморені, голодні. Багато з них забинтовані, в колоні по 6 8 чоловік, наближались до нашого двору. Німці не дозволяли полоненим виходити з колони, але дозволяли селянам іти поруч і напувати бійців. Колона десь тисячі зо три полонених зупинилась в селі. Колгоспники зарізали декілька корів, в тому числі і поранених, приготували галушки. Мама була кухаркою разом із іншими жінками. Насипали їм їжу в казанки, миски, в консервні баночки, в пілотки, в поли сорочок. Ті, що були дуже голодні і не стримані, вибивали з ополоника і хватали те, що падало на землю. Годували їх один раз на добу. Після вечері мама побачила, як один з бійців сидів і плакав. Підійшла. І, в розмові з ним з’ясувала, що в нього нема в що брати їжу і що він уже три доби не їв. На другий день мама принесла йому з дому миску і нагодувала. Декілька днів колона перебувала в селі.
Німці відібрали з неї комуністів, командирів, а також євреїв. Між лікарями був один єврей. Йому односельці говорили, щоб сховався. Але він категорично відмовився. Поранених, як лікар він не має права залишати. А що його німці розстріляють, значить така його доля. Відібрану групу полонених вивели за цвинтар і розстріляли, а решту повели далі з села. Через деякий час в село привели 51 чоловік євреїв. Їх групами виводили за старий цвинтар. Там вони копали собі могили, роздягались, ставали біля ям і їх розстрілювали. Потім приводили другу групу. Ті заривали покійників і викопували собі могили. За декілька днів з ними теж було покінчено. В районі Кібцівської балки сів на вимушену посадку німецький літак. Ми, декілька хлопців ходили дивитись на нього. Він сів на кукурудзяному полі, біля нього стояв вартовий. Нас, пацанів, підпускав до літака метрів на 20. Незабаром його розібрали і відвезли на ремонт. В степу валялось багато різнокольорових німецьких листівок. В них писалось про непереможність та доблесть армії Фюрера, про даремний опір червоноармійців, щоб бійці кидали фронт і здавались в полон. Деякі з них були з картинками, або з карикатурами. Село з селянами та землею стали власністю німця Картера, який жив на руднику Леніна, а в село приїздив на «ресорі» (фаетон) разом зі своєю улюбленою вівчаркою. На зборах колгоспу оголосили, що головою в колгоспі у вас буде присланий на прізвисько Сабодаш. На цих же зборах новоспечений голова вихваляв новий порядок і гудив радянську владу. «Більшовики з нас пили кров ложками, а ми з них будемо пити кухлями» - говорив він. «Ще побачимо по чиїй спині прийде німецька нагайка!». Через деякий час приїхав в село Картер і почав шукати голову. Йому показали де той знаходиться. А голова в той час був на підпитку. Картер почав з ним їхати, та почувши запах спиртного, зупинив коней, дав наказ собаці. Та стягнула Сабодаша з фаетону і як раз цей вірний новій владі першим одержав нагайку від німця. Довго ще в селі колгоспники між собою сміялися з нього. На цих же зборах було назначено старосту села. В поліції служили більше з інших сіл. Але декілька чоловік були з нашого села. Так Тимофій Палій п’ятнадцятилітнім хлопцем при розкуркулюванні разом з батьками, які в дорозі померли, був вивезений на Соловки. Місцеві мешканці допомогли йому втекти. Виріс, женися і жив в селі. В поліцію пішов, бо треба комусь дивитись за порядком, при чому ще дають пайок. На радянську владу зла не держав, а село і односельців цінував. І якщо хто загодя знав про облаву і зберіг свою дитину від рабства, то в цьому заслуга Палія. Він через нашу сім’ю та інших раніше сповіщав про облаву. Після війни ця сім’я жила в Англії, там і померли. Першою жінка, потім він.
Другий розкуркулений хотів забрати свою хату. Німці подивились на хату, вигнали мешканців, а з хати зробили сепараторну МТФ. Не отримавши хати дід зрозумів, що більше нема на кого надіятись і пішов з села.
Військових частин в селі не було. Інколи зупинялись на декілька днів. Самий старший в селі з німців був австрієць за національністю. Він вечорами з військовим поясом ходив по селу і, якщо збирались п’ять і більше чоловік, розганяв по домівках. Колгоспники ходили на польові роботи. Якщо їде Картер, то не стій і не сиди, щоб не одержати нагайки. Зігнись і ворушись, наче щось робиш.
Прийшла пора збирати врожай. Тягова сила була – коні та воли. Косили жатками, молотили на току, а в коморах теребили кукурудзу. Хоч на дворі було тепло, на роботу ходили в куфайках. Часто бігали з роботи подивитись на дитину, або живіт болить – «Побіжу у відхоже місце». За кожною ходою – відро кукурудзи, пшениці чи соняшника. Крали не тільки вдень, не дрімали й вночі. Так що врожай ділили порівну з новою владою. Якщо при радянській владі державі треба було з кабана здавати тільки шкуру, то нова влада брала пів кабана для доблесної армії. І тому селяни почали потихеньку різати свиней вночі. Діти щоб не вештались по селу. В колгоспі варили густі галушки і ми брали каструльки, з дерези ламали палички і гуртом йшли до табору за обідом. Додому ми приносили тільки юшку. Решту дорогою з’їдали.
Настала осінь. Був погожий сонячний день. Гуляючи біля ставка, я побачив, як зі сторони міста в село їхало декілька вкритих брезентом автомашин. Частина з них поїхала в глиб села, а решта зупинилась біля шкільної цегляної огорожі. З одного автомобіля зіскочили озброєні німці, а з другого наші військовополонені. Отримавши шансів інструмент, полонені за вказівкою німців, вище панського колодязя, почали копати ями. Викопавши з десяток ям, полонені зі слідкуючої машини почали розвантажувати труни і опускати в ями. Біля цієї процесії зібралось багатенько дітей та дорослих. Перед наступним опусканням труни, одна жіночка з цікавістю підійшла до вартового і запитала: «Хто цей солдат – покійник?». Вартовий промовив: «Nicht verstehen?». «Бідний Ніхшверштей загинув» - мовила вона. Жінка покійника не вважала за ворога. Підійшовши ще ближче, запитала: «А жінка і діти в нього є?». «Weg! Zurug! Frau!» - кричить німець. «Бідна Векла залишилась з діточками» - мовила жінка і відійшла. Їй усе стало зрозумілим. Інших покійників поховали біля церкви. На могилах поставили хрести. На хрестах повісили каски і таблички закріпили, які свідчили хто в даній могилі лежить.
Знайшлись і такі односельці, які були невдоволені радянською владою і головою колгоспу дядьком Омельком. Вони почали писати скарги на його братів і сестер. Так у дяді Мини на городі шукали зброю. Тьотю Полю не чіпали, бо її сім’я живе у селі недавно. Дядя Терешко декілька років був чабаном. Його теж не чіпали. Зате мого батька не тільки викликали до поліцейського відділку. Його заарештували. Відправили в місто Кривий Ріг в жандармерію. Ось що він потім розповів.
- Тримали нас у великому приміщенні. Було діже тісно. В приміщенні тримали людей різної національності. Одягнуті по літньому, хоч на дворі зима. Тут тобі жінки і мужики, діти і старі. По декілька разів на день відкривали двері і чотири німці відпускали з пасків злючих собак на людей. Собаки з м’ясом виривали тіло, з ран текла кров. Плач, зойки, крики і розпачем людей наповнялось приміщення. Мене спасло пальто, яке було довге і товсте від вати. Викликали на допит то до одного, то до до іншого слідчого. Одного разу викликали мене до слідчого, який сидів один, без перекладача. Після допиту він мені порадив стати фолькдойчем. Тільки щоб я знайшов свідка. Дав мені ім’я, прізвище і де жили батьки, звідкіля родом. Свідком стала кума Ганна.
 Більше батька не чіпали, бо він став наполовину німцем. Довідка німецька зберегла сім’ю від відправки в Німеччину, та інших неприємностей. І ті, що писали доноси зрозуміли, що їхній писанині прийшов кінець.
Перша воєнна зима була дуже сурова. Заметіль йшла одна за другою. Ми, діти, брали санчата і з замету на рівні димаря катались. Мене, як малого, садовили на санчата спереду, а на трампліні я часто зникав під санчатами і ревів. Весна прийшла повноводна і греблю нашого ставка прорвало. Люди з усього села на березі ловили в траві рибу і відрами носили додому. Вже перестали агітувати, щоб добровільно їхали в Німеччину, а просто робили облави і силоміць вивозили. Попавши в рабство, деякі присилали листа. Селяни за умовними ознаками дізнавались, яким райським життям живеться їм в неволі. Після спаду талої води все дужче припікає сонечко. Земля підсохла і односельці з весни до пізньої осені працюють у полі. Орють, сіють, прополюють та збирають врожай. Які прекрасні були баштани!.. Кавуни кримчаки: тонкошкірі, темношкірі і туманні, дині колгоспниці. З ранку до пізнього вечора в селі тільки старі, хворі та діти. В городах (щоб були в господарстві нитки) почали сіяти коноплю. Працювали не тільки для німців, але і самим треба взимку щось їсти. Діти ходили до школи в початкові класи. Хоч програма була обмежена. Сусід Григорій Палій був листоношею. Інколи приходив до нас і приносив криворізьку газету «Дзін». З неї, хоч і не часто, але можна було дізнатися де фронт. Якось ми в хаті дивились газету, зайшли два німці і почали дивитись на карикатуру, яка була на малюнку. На ньому було намальовано, як німецькі підводні човни топлять американські, англійські та радянські кораблі. Німці дивились на малюнок і довго реготали. Там ще був такий віршик:
Тетя Мотя, что ви врьотє,
Что ви відєлі в колодце?
Три совєтскіх міноносца.
Були в цій газеті і куплети про Сталіна:
Джугашвілі у Кремлі все бува всміхається.
А тепер під гуркіт бомб тіка, спотикається.
Батько Сталін, дай нам мила.
Бо вже воші мають крила.
А як нас об’їдять,
То й на тебе полетять.
Але правдива інформація приходила з інших джерел. Люди вже знали про поразку німців під Москвою. Знали, які йдуть запеклі бої на кожному фронті. За облогу Ленінграду. Ці повідомлення передавались від одного до другого, як саме дорожче.
На війні, як на війні. Завжди в ціні та в пошані боєць бувалий, обстріляний. А боєць без бойового хрещення, ще не боєць. Пацан воєнного часу в глибокому тилу – не пацан, не отримавши бойового хрещення. Ось як це було зі мною.
Одного літнього дня в селі на два – три дні, на відпочинок зупинилась військова частина. Це були піхотинці, які їхали на автомобілях – тягачах з гусеничним ходом. Молоді хлопці 22 – 25 років витягли з кабіни футбольний м’яч і почалася гра на двоє воріт. Футбольним полем була вулиця, а ворітьми було каміння, принесене з огорожі селян. Вперше вжитті я побачив гру в футбол. Були удари і по вікнах. Шибки б’ються, а солдати регочуть. З одним з цих солдатів я познайомився і запам’ятав його на все життя. Це був юнак середнього зросту, симпатичний, білобрисий тип. Дома не було нікого. Німець зайшов до хати, сів за стіл, розкрив ножем банку консерви, намазав хліб і сидить їсть. Хатні двері були відкриті і з вулиці другий німець покликав його. Не доївши, солдат вийшов і вони удвох десь пішли. Я вирішив, як його вже нема, то ніж з наборною ручкою буде мені. Взяв і ні городі під абрикосою зарив в землю. Ось німець повертається, а ножа немає. Я сиджу, наче нікуди й не виходив. Німець запитує мене: «Kinder, meser?». Дивлюсь на нього і роблю вигляд, що не розумію. Німець підходить до мене, круте за вухо і знову питає. Моє вухо болить від болю і я бачу, що треба віддати. Пішов, відкопав ніж, витер об сорочку, приніс і віддав. Німець взяв мене за виворот, підняв і щось говорив. Потім поставив на ноги і дав мені носаря. Від нього до дверей метрів зо два я пролетів дуже швидко. Підвівся і пішов в садок плачучи від образи та болю. Після жнив нам вдалося перекрити соломою хату. Новому даху судилося простояти тільки рік. Ще з зими сорок другого в селі почали з’являтися наші військовополонені. Це ті, яких звільняли криворізькі підпільники, або ті, кому випала доля втекти. Вони жили по хатах односельців і працювали в колгоспі. Через вулицю в сусідки Ганни жив росіянин по імені Гриша. Весною на наряді йому сказали, щоб він взяв пару волів і плуг і поїхав у поле орати. Приходять в обідню пору до нього, а він сидить на плугу а воли пасуться. Питають у нього чому не орав? Відповідь була така: «Что я дурак, на всю степь орать?». Він розумів мову, але не хотів працювати на німців. Довго ще з нього глузували в селі.