Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Банки Януковича - як на дріжджах, Ахметова і Фірташа – стишують

  • 07.11.13, 21:17


Піврічний звіт про фінансові досягнення вітчизняної банківської системи, оприлюднений Національним банком, підтвердив зафіксовану раніше динаміку стрімкого розвитку групи банків трійки ключових політичних груп впливу в країні. Крім того, остання звітність зафіксувала уже відзначену багатьма аналітиками надмірну активність банків, наближених певною мірою до «младоолігарха» Сергія Курченка.

Тимофій Крамарів, спеціально для Texty.org.ua

Що ми рахували:

Для аналізу ми відібрали банки, зростання яких, згідно із попередніми дослідженнями, відбувається чи не найстрімкіше у системі.

Дані за 2012 та перше півріччя 2013 року.

Клікніть на картинку для перегляду інтерактивної візуалізації (клік на назву банку покаже деталі )

Не в останню чергу – завдяки приналежності їхніх власників провладним групам. Зокрема, раніше ми вже з’ясовували, що із приходом до влади Віктора Януковича низка фінустанов почала отримувати все більше і більше зарплатних проектів, а також нарощувати кредитування корпоративного сектора.

Цього разу ми аналізували банки Ріната Ахметова (ПУМБ та відносно нещодавно придбаний Ренесанс Капітал), Дмитра Фірташа (Надра), Олександра Януковича (ВБР та Укрбізнесбанк), а також банки, що нібито мають стосунок до младоолігарха Сергія Курченка (Реал Банк і банк Перший; нещодавно куплений Брокбізнесбанк поки що до уваги брати зарано – вплив на нього з боку Курченка чи його позицій біля влади неочевидний).

Показники, які бралися до розрахунку: активи (розмах бізнесу, обсяг коштів, вкладених «у роботу»), кредитний портфель юридичних осіб та фізичних осіб (темпи кредитування свідчать про те, чи заробляє банк через свою пряму функцію – видачу позик економіці), депозитний портфель юридичних та фізичних осіб (ступінь довіри та джерело ресурсів), залишки на рахунках до запитання (з цього показника можна визначити, наскільки інтенсивно відбувається обслуговування підприємств та реалізовуються зарплатні проекти).

Що вийшло:

1. Найбільше за півроку активи та темпи кредитування наростив Реал банк. Заступник голови наглядової ради структури Сергія Курченка СЄПЕК Борис Тимонькін визнав, що ця установа є одним із ключових кредиторів корпорації молодого харківського підприємця. А також, що СЄПЕК має в установі менше 10% власності. З січня по червень 2013 року Реал наростив кредитування фізиків в 2 рази.

Утричі зросли кошти на депозитах юридичних осіб. З тією лиш різницею, що абсолютна цифра цих коштів суттєво нижча. Активи виросли на 60% або 600 млн. грн. Чи не може це бути схема, за якою кошти кладуться на депозит компанією, а потім видаються у вигляді формального кредиту фізособі? До кризи багато банків уже проходили через таке. Чим обернулось – відомо.

2. Найбільше зарплатними проектами приріс Всеукраїнський банк розвитку. Його залишки на рахунках фізичних осіб за шість місяців потроїлись. Не в останню чергу, вочевидь, за рахунок бюджетників, яких уже не перший рік переводять на обслуговування до банку Олександра Януковича.

3. Аномально – на 46% - виросли депозити фізосіб в Надра банку і в Реал банку. І якщо для останнього цей приріст не є суттєвим – усього близько 100 млн. грн., то для фінустанови Дмитра Фірташа зростання є просто феноменальним – на 1,5 млрд. грн. Після кризи і тих метаморфоз, що відбувалися з Надрами в 2009-2010 роках таких приріст – реальне досягнення.

Клікніть тут для перегляду інтерактивної візуалізації (клік на назву банку покаже деталі )

Що в цей час відбувалось в середньому по банківській системі:

За півроку приріс активів склав ледь менше 6% (ПУМБ +15%, Перший +14,3%, Укрбізнес +8%, Реал банк 64,4%). Кредитний портфель юросіб виріс на 4% (в «контрольній групі» менше тільки ПУМБ – 2,47%. Депозити фізосіб і залишки на рахунках по системі виросли на 12% і 18% відповідно (менше середнього тільки банк Перший).

Як росли провладні банки в період 2010 - 2012 років дивіться тут. Зверніть увагу, що ще в 2012 році банки Клюєва й Івнющенка росли незвичними темпами, цього року вони аномальних результатів не показали.

Збір даних та створення нфографіки за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

Визволення для катування

Більше місяця Львів був увішаний білбордами щодо "визволення України 28 жовтня від фашистських загарбників", але не було жодного з приводу 95-річчя ЗУНР та Листопадового Зриву (Чину). Тому я не сподівався, що 1-го листопада на Янівському цвинтарі буде таке гарне вшанування полеглих вояків УСС та УГА з почесною вартою і військовим салютом, молебнем, лампадками на кожній з понад 700 могил, а ще - чималою кількістю людей. Я намагаюся бути тут кожен рік в цей день і маю можливість порівняти - цьогоріч  вперше було, як має бути. Не знаю, як на Личаківському меморіалі пройшли заходи, але думаю, що ще більш урочисто, бо там головний пантеон України.
За тим почув про урочисті заходи 6 листопада, як визволення Києва від німецько-фашистських окупантів, на найвищому державному рівні - і мені стало якось, м'яко кажучи, неприємно. Звичайно, що я ніколи не буду стверджувати, що німецько-гітлерівська окупація України була би краща за радянсько-сталінську, але будь-яка окупація є окупацією! Де тут визволення?! Що ми відзначаємо? З таким самим успіхом можна відзначати визволення Києва ордами Батия від варяжської окупації. І це не іронія - це зміст того параду, що відбувся на Хрещатику: в кого наряджаємось? У загарбників, які нічого доброго нам не принесли з тим визволенням, тому що трагедія нового штучного голоду 1946 -1947 років в Україні - це є те благо визволення? Вимирали родини власне тих, хто воював і гинув  "За Родину! За Сталина!"...
Важко уявити щось гірше за війну, але коли люди пережили війну, але не пережили миру  - це взагалі щось над людське розуміння  понять добра і зла. Не хочу і не можу більше щось доводити, а просто подаю добірку матеріалів.

Богдан Гордасевич
    
Столиця вшанувала пам’ять своїх визволителів

У церемонії покладання квітів взяли участь більше 30 тисяч киян та гостей міста
Київ відзначає 70-ту річницю визволення міста-героя від фашистських загарбників.
Так, 6 листопада Президент України Віктор Янукович разом із ветеранами вшанував пам’ять воїнів, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Глава держави поклав квіти до могили Невідомого солдата в парку Вічної Слави.
В урочистостях також узяли участь Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Микола Азаров, Голова Верховної Ради Володимир Рибак, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, члени Кабінету Міністрів, громадськість.
Одразу після завершення офіційної церемонії покласти квіти до могили Невідомого солдата та вклонитися полеглим у бою воїнам прийшло більше 30 тисяч киян та гостей столиці. Багатотисячна колона рухалася від станції метро «Арсенальна» до парку Вічної Слави з квітами та символікою свята – 70-ої річниці визволення Києва від фашистських загарбників.
http://kievcity.gov.ua/news/11367.html

Хрещатиком пройшла військово-історична хода

У рамках святкування 70-ої річниці визволення Києва від фашистських загарбників на Майдані Незалежності урочисто підняли Штандарт, а Хрещатиком пройшла військово-історична хода.
Так, головною вулицею столиці крокували прапороносна група, рота Почесної варти, зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, військовий оркестр Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, військовий оркестр військової частини А0139 та військовий оркестр Військового інституту Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, військовий оркестр Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ», військовий оркестр Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, військовий оркестр військової частини А0704, ліцеїсти Київського ліцею ім. Івана Богуна.
Також Хрещатиком проїхала військова техніка часів ВВВ (21 одиниці), після якої крокували підрозділ барабанщиць Національної академії внутрішніх справ, роти курсантів НАВС у формі піхотинців, авіаторів, моряків часів ВВВ, рота ВІТІ НТУ «КПІ» у формі козацького підрозділу часів ВВВ, роти курсантів-жінок у формі медичних сестер часів ВВВ, у формі авіаторів часів ВВВ, рота ліцеїстів юридичного ліцею ім. Кондратьєва Я.Ю., батальйон почесної варти внутрішніх військ МВС України.
Як розповів перший заступник голови КМДА Анатолій Голубченко, який вітав учасників заходу на Хрещатику, загалом участь у військово-історичній ході взяли понад 1 тисячі осіб. Військову техніку часів ВВВ було представлено Київський молодіжним клубом «Червона Зірка».
http://kievcity.gov.ua/news/11370.html

Історія України : 10.5. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Відновлення радянської влади. Звільнення Лівобережної України.

У 1943 р. почався корінний перелом у війні. В запеклих чотиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося зупинити наступ. 19 листопада під Сталінградом вони почали рішучий наступ, який закінчився оточенням і розгромом (лютий 1943 р.) 330-тисячного угруповання німецьких військ. Перемога на Волзі стала корінним переломом в ході німецько-радянської і загалом Другої світової війни. Його закріпила Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 p.), де було розгромлено до ЗО німецьких дивізій, зокрема 7 танкових і моторизованих. Після цих поразок вермахт уже був неспроможний успішно наступати.
18 грудня 1942 р. було звільнено перший населений пункт української території — с. Півнівка Мілівського району Ворошиловградської (нині Луганської) області. На початку 1943 р. Червона армія розгорнула широкий наступ на фронті завширшки 1600 км. Почалося масове вигнання окупантів, у тому числі з території України. Першим серед обласних центрів України було визволено 14 лютого 1943 р. Ворошиловград.
Внаслідок успішної Чернігівсько-Прип'ятської операції, яка почалася в серпні 1943 р., радянські війська прорвали німецьку оборону і в ніч на 9 вересня форсували Десну. Станом на 14 вересня було звільнено понад 100 населених пунктів, 15 вересня взято Ніжин — останній великий укріплений пункт противника на київському напрямку. Війська Воронізького фронту до 20 вересня визволили 800 населених пунктів північних областей України. Поразки німецьких військ змусили Гітлера прибути у Вінницю. Розроблялись плани стабілізації ситуації, але вони зазнали краху. 21 вересня було взято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра, 22 вересня визволено Полтаву. Протягом вересня 1943 р. звільнено Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області та лівобережні райони Київщини.
У другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті. Твердячи, що на берегах Дніпра вирішується доля Німеччини, гітлерівці намагалися підготувати тут рубежі, щоб тримати стратегічну оборону. «Швидше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його», — заявляв Гітлер. Але 3 листопада після артилерійської підготовки та ударів авіації з більш як 20 плацдармів, захоплених раніше на правому березі Дніпра (Букринський, Лютізький, Кременчуцький, Канівський та ін.), почався наступ радянських військ. У ніч на 6 листопада бої розгорнулися на північних околицях Києва, а потім перемістилися в центр. О 4 годині ранку 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено.
Однак ці перемоги коштували великих втрат, що були не завжди виправданими. Для сталінщини з її домінуючим принципом абсолютної підлеглості вищій інстанції і безумовного виконання будь-яких, навіть безглуздих, наказів людське життя мало що значило.
У складі наступаючих частин діяли так звані польові військомати, що мобілізували до армії всіх, здатних тримати зброю, навіть 16—17-річних юнаків, яких було залучено майже чверть мільйона. Нерідко їх, ненавчених, необмундированих і майже неозброєних, кидали в бій, щоб «спокутувати кров'ю ганьбу перебування в окупації». Прикриттям» були не танки, артилерія і авіація, а загороджувальні загони, за «підтримки» яких це військо кидали навіть на добре укріплені позиції противника. Під час таких операцій майже всі «мобілізовані» гинули, але за це ніхто не відповідав. Протягом січня 1943 — жовтня 1944 pp. загальні втрати Радянської армії становили майже 3,5 млн. бійців і офіцерів, середньодобові — до 68 тис. осіб. Таких втрат не мала жодна армія воюючих держав.
http://ellib.org.ua/books/files/history/hist3/5278.html


Голод 1946-1947 рр. в Україні

Третій радянський голод в Україні тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров'ю пройшла українською землею. Створення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні року.
Верхня влада суспільства на чолі з диктатором В. Сталіним, як і раніше, використовувала село як "донора" для відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні"переваги" соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювали "резерви зерна", а також поставляли хліб майбутнім союзникам - країнам новостворюваного "соціалістичного табору". Для здійснення своїх імперських цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, посилення репресій московська верхівка викачувала хліб із села.
Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік - 340 млн. пудів хліба - виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 р. 23 областям: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровської, Київської, Вінницької та ін. було повышено.Изъятие зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені тяжкою працею трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже по всій Україні голод, який швидко поширювався. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та ін. областях. Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі:
центр - республіка - область - район - сільрада - колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної "комори" надходило не тими темпами, на які розраховував центр. При тотальній «викачці» українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4%. Й. Сталін, його найближче оточення: Ст. Молотов, Р. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не недорід і голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в "антибольшевистскому произойленные до політики хлібозаготівель", "саботажі", "розкраданні", "розбазарюванні" хліба і т.п.. Українські селяни, на думку "вождя народів" та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і "зазнали впливу чужої ідеології". Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних і районним партійним і радянським керівникам, головам колгоспів І безпосередньо трудових колгоспників Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспникам на трудодні лише 15% від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель. А голод ставав масовим. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом "економії у витрачанні хліба" за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн 500 тис. людей, з них близько 2 млн 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені і сам на сам. У містах пайкового хліба було освободено багато утриманців і дітей, найбільше - у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошиловградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецпідрозділах.
Найлютішим голод був узимку та весною 1947 р., перетворившись на голодомор. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для р. Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів - для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946-1947 р.р. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. з СРСР було експортовано 2,5 млн. т зерна. Міністр заготівель СРСР Двинский повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: "Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервов. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн". Важкий час охопило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров'я - Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб. "Западняки" рятували від голоду не лише своїх земляків - українців, а й росіян, білорусів, молдаванинов, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусії за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей. Найбільше - Ізмаїльської та Чернівецької, де в той час проходила насильническая колективізація. Сім'ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші - голодували, часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м'ясо загиблих тварин, ховрашків і т.п.. Доходило й до канібалізму. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалося понад 1 млн 154 тис. виснажених голодом людей - дистрофіків. В голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей - українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.

Література та джерела:
1. Маковійчук І.М., Пилявець Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 роках //Український історичний журнал. - 1990. - № 8.
2. Білас І.Г. Голокост на Україні в 1946-1947 р.р. Особливості діяльності карального апарату // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Ювілейне видання з приводу 70-ліття УВУ. - Мюнхен. - 1992.
3. Веселова О.М., Панчєнко П.П. Ще одна трагічна сторінка історії України. Голодв Україні 1946-1947 років // Український історичний журнал. - 1995. - № 6: 1996.- №№ 1,2.
4. Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. - Київ-Нью-Йорк. - Вид-во М.П.Коць. - 1996. - 376 с.
http://ukraine-history.com.ua/referat/golod_1946_1947_r.htm

Голод в СРСР 1946-1947 — масовий голод в СРСР після закінчення Великої Вітчизняної війни.

Причини голоду 1946-1947 рр
На думку дослідників, післявоєнний голод був наслідком поєднання ряду факторів:
    розвалу сільського господарства країни, з-за наслідків війни (нестача робочих рук, техніки, коней, знищення багатьох сіл на Україні і в Черноземье і т. д.). Так, чисельність працездатного чоловічого сільського населення після війни відкотилася до рівня 1931 року, поставки сільгосптехніки в роки війни фактично не велися, поголів'я коней становило близько 45 % від довоєнного, валова продукція сільського господарства за роки війни скоротилася на 40 %, поголів'я худоби скоротилося в порівнянні з кінцем 1930-х років;
    посухи 1946 року, яка призвела до суттєвого, але не катастрофічного зниження врожаю. Збір зерна в 1946 році становив 39,6 млн тонн - на 16 % нижче, ніж роком раніше і в 2,4 рази нижче, ніж у 1940 р.[2]
    політики радянської влади: експорту зерна за кордон у тому числі для досягнення політичних цілей; створення стратегічного зернового резерву на випадок нової війни, незважаючи на вкрай незадовільне забезпечення громадян СРСР продовольством; збільшення податкового навантаження на населення паралельно зі зниженням оплати праці та зростанням цін.
Інформація про події 1946-1947 років як про голод була вперше опублікована в СРСР у 1988 році в «Історії селянства», тоді його причинами були названі тільки катастрофічна посуха та наслідки війни. У монографії В. Ф. Зими [2] наводяться аргументи на користь точки зору, за якою однією з головних причин голоду стала політика радянських властей:
    Голоду 1946-1947 рр. в СРСР не могло бути, оскільки держава володіє достатніми запасами зерна. Одна його частина, не найбільша, експортувалася. Протягом 1946-1948 рр. експорт становив 5,7 млн т. зерна, що на 2,1 млн. т. більше експорту трьох передвоєнних років. Інша, основна частина запасів ніяк не використовувалася. На непристосованих для зберігання складах зерно псувалося настільки, що не годилося до вживання. За неповними підрахунками за 1946-1948 рр. в цілому по СРСР було начисто загублено близько 1 млн т. зерна, якого могло вистачити багатьом голодуючим.
Є дані про 4,43 млн тонн експорту  за 1946-1948 роки, причому з 1,23 млн тонн, експортованих в 1946 році, щонайменше 500 тис. т було експортовано у Франції в першій половині року - тобто до початку голоду, а в 1948 році (після його закінчення) було поставлено на експорт 2,59 млн. Таким чином, безпосередньо під час голоду, за кордон було вивезено до 1,4 млн тонн зерна.
Продовольче забезпечення та рівень життя населення
Післявоєнна криза радянської економіки (пов'язаний з конверсією і початком холодної війни) призвів до зниження і без того невисокого рівня життя людей, і поставив їх на межу голоду. Заробітна плата робітників знизилася майже вдвічі[2], при середній зарплаті молодого робітника 200 рублів на місяць харчування в заводській їдальні обходилося в 8-9 рублів в день. При підприємствах і установах заохочувалося створення городів, без яких виживання робочих ставало неможливим.
Дефіцит продовольства у 1946 р. привів до того, що держава зняло з продовольчого пайка практично все сільське населення (100 млн осіб), яким пропонувалося виживати виключно за рахунок власного підсобного господарства. Однак через директив щодо максимізації хлібозаготівель, 8 % колгоспів оплата трудоднів зерном була припинена (у Черноземье не видавали зерно більше половини колгоспів), а більшість решти видавало не більше 1 кг зерна в день. Грошова оплата праці в 30 % господарств не здійснювалась, тому придбати продовольство за гроші люди там також не могли. При цьому у вересні 1946 р. ціни на хліб в державних магазинах було підвищено вдвічі. У той же час ще восени 1945 р. були скасовані пільги зі сплати сільськогосподарського податку для сімей загиблих на фронті і отримали інвалідність в ході бойових дій, несвоєчасна виплата податку загрожувала великим грошовим штрафом або конфіскацією худоби.
Крім усього іншого, на самому піку голоду в лютому-травні 1947 р. вироблялося фактично примусове розміщення чергового облігаційної позики серед населення. Звернення людей до органів державної влади з проханням повернути гроші, які можуть врятувати їх сім'ї від голоду, практично завжди залишалися без відповіді[2].
В кращому положенні в ті роки було продовольче постачання робітників оборонних підприємств, співробітників міліції (вони продовжували отримувати хліб за картками) і номенклатури.

Масштаби голоду
Із спогадів... Курська обл., слобода Біла, Соколов Володимир Григорович, 1929 р.н.:
    Той час пам'ятається дійсно важкими випробуваннями. Батько працював маляром в районі, я закінчував навчання і одночасно працював з ним. Часто бувало таке, що для того щоб тільки пообідати - доводилося йти до батька за кілька кілометрів. Простий борщ з кропиви, та хліб як глина, від якого ледь не помер як-то. А мати взагалі незрозуміло що їла: як говорила - коржі з листя і квітів липи. Люди перебували весь час у режимі міграції: шукали де і як вижити, на вокзалах оброслі та виснажені люди, на вулицях можна і померлих бачити. І це лише на наступний рік після Перемоги...
Запаси зерна, призначеного для постачання міст, вичерпалися навесні 1946 р. У зв'язку з початком голодом керівництво окремих регіонів просило видати зерно з держрезерву, але отримало відмову.[2].
До весни 1947 р. в одній тільки Воронезької області кількість хворих з діагнозом «дистрофія» становила 250 тис. чоловік, всього по УРСР - 600 тис., на Україні - понад 800 тис., в Молдови - понад 300 тис. Таким чином, не менше 1,7 млн осіб в СРСР значилися «офіційно голодуючими», смертність від дистрофії досягала 10 % від загального числа людей, яким був поставлений цей діагноз[2]. Також зросла захворюваність т. н. «асептичної ангіною» (анемія, спричинена вживанням в їжу неприбраного зерна, колишнього під снігом) та іншими хворобами, пов'язаними з голодом, вживанням в їжу сурогатів (вміст домішок в хлібі досягало 40 %) і т. д. Особливо високою була дитяча смертність, на початку 1947 р. становила до 20 % загального числа померлих. У ряді областей України та Чорнозему були відзначені випадки канібалізму[2]. Гострий дефіцит продовольства, втім, не призвів до масового голоду, існував в СРСР до кінця 1940-х років.
Приблизний підрахунок числа жертв голоду 1946-1947 рр. є складним із-за відсутності достовірної демографічної статистики по цьому періоду (період між 1939 і 1959 рр. переписів населення не було), спроби влади приховати масштаби і сам факт голоду (секретна листування в 1946-1947 рр., «засуха» і «наслідки війни» в 1980-х), ослаблення контролю над поточним обліком населення у післявоєнні роки. Відомо, що в 1947 р. офіційна смертність у СРСР зросла в 1,5 рази (приблизно на 800 тис. осіб, з яких половина припала на частку РРФСР), погіршилися і інші демографічні показники (народжуваність, реєстрація шлюбів і т. д.). На початку 1947 р. надсмертність від голоду в РРФСР і на Україні перекрила природний приріст населення чисельність сільського населення скоротилася майже на 1 млн осіб. За оцінкою М. Эллмана усього від голоду в 1946-1947 рр. в СРСР загинуло від 1 до 1,5 млн осіб[3]. Деякі дослідники вважають ці цифри завищеними[4].

Допомогу голодуючим
Запити регіональних властей про необхідність видачі зерна з держрезерву або залишалися без уваги, або задовольнялися в обсязі в 2-3 рази менше необхідного, і через кілька місяців після запиту. Деяке поліпшення постачання відбувалося з середини 1947 р., коли пік голоду вже був пройдений. В цей час радянське керівництво ввезло з Китаю 200 тис. тонн зерна і бобів сої, на Україну і в Білорусії надходила «допомога жертвам війни» по каналах ООН [2].

Соціальні наслідки
На відміну від голоду 1932-33 такі заходи як тотальне вилучення продовольства у колгоспів, які не виконали план, на практиці не застосовувалися. У той же час було засуджено понад 10 тис. керівників колгоспів, звинувачених в недостатній жорсткості по реалізації плану заготівель зерна[2] або його приховування. Репресіям піддавалися і «розкрадачів зерна», коло яких за законом був надзвичайно широкий (див. Закон про три колоски).
Страх голодної смерті призвела до небувалого зростання злочинності (за розкрадання хліба в 1946-47гг. були засуджені близько 400 тис. осіб) і, як наслідок, до збільшення числа укладених в радянських таборах, праця яких використовувалась все ширше[5]. У ряді районів державні хлібозаготівлі зустріли збройний опір, у великих містах стали поширюватися листівки із закликами до акцій громадянської непокори. Значно зросла кількість посадових злочинів, розвинувся тіньовий ринок продовольства, на якому перепродувалися отримані в спецрозподільниках або вкрадені продукти.
В умовах ослаблення контролю над урахуванням і міграціями населення, багато голодуючих зуміли виїхати з сільської місцевості в міста і більш благополучні райони країни, де виживали, наймаючись на будівництва, або вели жебрацький спосіб життя (боротьба з жебрацтвом в містах почалася тільки в середині 1950-х). Поряд з післявоєнної розрухою, відтік населення також сприяв тривалого занепаду сільського господарства в СРСР, довоєнні показники виробництва якого були відновлені тільки до середини 1950-х років. За цей час з радянської сільській місцевості так чи інакше виїхало понад 10 млн осіб.
http://ru.wikipedia.org/wiki/%C3%EE%EB%EE%E4_%E2_%D1%D1%D1%D0_%281946%971947%29

День визволення Києва від фашистських загарбників

День визволення Києва від фашистських загарбників 6 листопада – День визволення міста Києва від фашистських загарбників. 68 років тому, 6 листопада 1943 року, радянські війська в ході Київської наступальної операції визволили від німецько-фашистських загарбників столицю України – місто Київ.
За мужність і героїзм при визволенні Києва було нагороджено орденами і медалями 17500 бійців і командирів, а 668 стали Героями Радянського Союзу, тридцять двоє з них були киянами.
Щиро вітаємо ветеранів Великої Вітчизняної війни із 68-ю річницею визволення столиці України. Зичимо міцного здоров'я, щастя, любові, радості та благополуччя!
До річниці визволення міста Києва від фашистських загарбників у кожному навчальному закладі міста сплановані та проводяться виставки творів мистецтва, фотографій, плакатів, документів, архівних матеріалів воєнних років. У школах проводяться тематичні уроки, бесіди, лекції, вечори, літературно-мистецькі заходи за участю ветеранів війни та дітей війни.
Організовується відвідування учнями Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» (с. Нові Петрівці), Меморіального комплексу «Бабин яр», Національного історико-меморіального заповідника «Биковнянські могили», Меморіального комплексу «Букринський плацдарм» в Переяслав-Хмельницькому, філіалу Музею історії Києва «Партизанська слава Київщини», Парку Вічної Слави, парку Перемоги, шкільних музеїв бойової слави.
У Києві проводяться святкові концерти для ветеранів війни за участю дитячих та юнацьких художніх колективів закладів освіти з виконанням пісень та хореографічних творів воєнної тематики. Так 4 листопада в Київському Палаці дітей та юнацтва пройшла виставка дитячих малюнків «Визволителям присвячується». А 6 листопада в Київському Палаці дітей та юнацтва відбувся святковий концерт «Слава визволителям».
Також рганізовується вітання та відвідування ветеранів війни вдома, в лікарнях, санаторіях, будинках для людей похилого віку, надання посильної соціальної допомоги через шкільні тимурівські, волонтерські загони та загони милосердя учнівської молоді.
Школярі та студенти беруть участь у районних та міських заходах ритуалів пам'яті, покладанні квітів до могил, пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіальних споруд і об'єктів, що встановлені на вшанування подвигу героїв Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.
Триває  міська естафета пам'яті «Вони захищали Батьківщину».
http://profspilka.kiev.ua/publikacii/novyny/1775-den-vizvolennya-kiyeva-vd-fashistskih-zagarbnikv.html



80%, 32 голоси

20%, 8 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Франція - це тільки провінція Росії.

Я завжди був впевнений, що і серед москалів трапляються розумні люди.Один з них письменник Вікрор Єрофєєв. Ось його розмірковування стосовно імперскої суті руского.

Ко мне в гости приходит человек, милый, бородатый русский человек, не совок, скорее художественная натура, блогер, который много путешествует по свету, у которого просветленные голубые глаза, который хорош собой, и вот, доверительно жмурясь от вина и удовольствия жизни, он мне говорит:

— Франция — это провинция России.

Остановись, разум! Я с ним не спорю. Провинция так провинция. Передо мной нормальный русский империалист. Не первый и не последний. В нем есть такая зрелая империалистическая бацилла. Отрастил! Он уверен, что мы лучше всех, лучше Франции, Америки и всех остальных держав. Он уверен, что все эти страны должны нам служить или даже прислуживать, стоять на задних лапах перед нами, а мы будем над ними посмеиваться. В конечном счете мы их всех завоюем. Мы к этому генетически готовы.

Исторически мы принадлежим к натуральным, естественным завоевателям, человеческим хищникам, которые в порядке вещей завоевали все, что было вокруг нас. Мы завоевали Казань. Мы завоевали Астрахань. Мы завоевали Сибирь и Дальний Восток. Мы завоевали Крым. Мы присоединили к себе Польшу. Финляндия? Тоже наша! Мы распространились на все стороны света. Мы бы могли идти и дальше. Не только Аляска, но и Гавайи могли бы существовать под русским флагом. Не только Крым, но и Константинополь мог бы быть наш, если бы вместо революции 1917 года мы бы остались союзниками Франции и Англии. Но с Константинополем не удалось, однако мы спокойно сожрали после Второй мировой войны половину Европы, а если бы могли, сожрали бы и Париж, Афины, Рим.

Откуда у нас такое имперское чувство? Ведь даже традиционные имперские государства, вроде Англии, готовы были поглощать недоразвитые территории Азии и Африки, неся им собственное просвещение, а мы бесстрашно насаждали всем самих себя, свою идеологию, то православно-монархическую, то коммунистическую, и когда нужно было уничтожать побежденного врага, ни один мускул не дрогнул. Так мы расстреливали польских офицеров в Катыни. И теперь тоже не особенно жалко их. И не только их. Не жалко и, кроме того, неприятно, когда к нам лезут с требованиями объяснить, зачем мы их расстреляли. Расстреляли, потому что мы имеем право всех расстрелять, включая самих себя. А если самих себя мы расстреливали и, возможно, еще и будем расстреливать, то почему мы должны отчитываться о расстрелах совсем чужих нам людей?

Этот врожденный, подкожный, совершенно бессознательный империализм наших людей с особой страстью проявился в деле возврата к нам Украины. Мы все убеждены, что Украина — это наша краина и что ее отделение от нас было великим недоразумением и нуждается в коррекции. При этом мы даже не скрываем наше чувство превосходства перед нашим младшим братом, украинцем, или, скорее сказать, хохлом. Мы его зовем к себе как заблудшую овцу, и, когда эта овца к нам вернется, эту овцу нужно будет как следует взгреть. Эта веселая убежденность в том, что независимая Украина — только временное недоразумение, пронизывает практически все наше общество, и никто не задумывается над тем, что хохлам такое может быть не по душе. Мы не думаем про чужие души. Мы не думаем про души Кавказа, Средней Азии и Украины. Мы не думаем про души народов Балтии, потому что они тоже по странной случайности оказались бесхозными. Мы приберем всех к рукам. Наш имперский микроб остается с нами на долгие годы. Если не навсегда.

Откуда взялся этот имперский микроб, который гуляет по русской душе? Было бы странно считать, что Петр I вместе с идеей империи принес нам имперские амбиции. Они были и при Иване Грозном. Они существовали как возможность передела земель и идеологий в период татаро-монгольского ига. Мы были подвижны в наших мечтах покорить чужих и неверных; мы остаемся и сегодня подвижны в своих имперских желаниях.

Возможно, что сегодня мы не такие страшные. Возможно, что сегодня наш подкожный империализм работает против нас так, что от нас с ужасом бегут в Европу все кто могут на территории бывшего Советского Союза. Мы становимся не страшны, но смешны. Имперские амбиции работают против России. Имперский микроб разрушает российское будущее. Но все равно:

— Франция — это только провинция России.

И даже не смейте спрашивать почему.
http://kommersant.ru/doc/2314749

Терминатор для Януковича

  • 05.11.13, 22:58
timoshenko terminator
 
О том, что Янукович будет искать способы не выполнять требования Евросоюза, «КиЗ» писали давно. Еще в материале Бандитская власть Януковича: пустит… не пустит… соврет… ЕС куда-то пошлет… говорилось о том, что мечта у Януковича одна: Тимошенко в тюрьме, а деньги после подписания ассоциации – в кармане. И механизмы, которыми воспользуются для воплощения этой мечты в жизнь, были понятны: дополнительные уголовные дела против Тимошенко.

Почему Янукович, Портнов и Левочкин думают, что в Европе сидят идиоты – не понятно. Тем не менее, за несколько недель до подписания соглашения в Вильнюсе, бандитская власть Януковича продолжила дело Кузьмина и запустила пиар утку о том, что Тимошенко подозревается в отмывании денег.

Самое циничное не то, что бандитская власть Януковича вешает на Тимошенко всех собак – ее не любят и боятся. Циничность заключается в том, что власть, представителей которой не единожды ловили на воровстве и отмывании денег, пытается именно в воровстве обвинять оппонентов.

Рассмешило то, что, по сообщениям СМИ, в США помчались представители Минсдоха. А ведь в Украине уже даже собаки знают, что глава этого ведомства Клименко такой борец с коррупцией, как Янукович – Плисецкая.

То, что журналисты давно словили Клименко и членов его семьи на утаивании доходов – известно всем. То, что Клименко способствовал разворовыванию бюджета посредством помощи Курченко, уже даже народные депутаты сказали главному прокурору с трибуны Верховной Рады. Также этого гения выворачивать народные карманы совсем недавно поймали на том, что он попросту соврал Азарову, покрывая фиктивный экспорт нефтепродуктов в 2012–2013 годах, а также прикрывая соратника младореформатора Курченко, через компании которого эти аферы проворачивались.

И вот эти люди, что воруют все, что можно украсть, пытаются демонстрировать Европе, что политический оппонент Януковича причастен к отмыванию денег.

То, что Тимошенко – не святоша, это – правда. В Украинской политике нет ни одного индивида от власти, кто не проворачивал схем, не воровал, не мошенничал и не получал денег из бюджета страны. Но даже Кучма, которого считали чуть ли не демоном украинского политикума, не воровал так, как воруют нынешние представители Партии регионов.

Если подсчитать убытки, нанесенные стране Бойко, Курченко, Табачником, Фирташем и иже с ними, а также фирмами-прокладками, отмывающими деньги для того, чтобы сын Януковича за полгода стал в три раза богаче, то даже суммы, которыми ворочал Лазаренко, покажутся мелочью.

Да и заявление Теличенко (которую никак не обвинишь в политической заангажированности) о том, что «счета в Швейцарии уже давно были исследованы, подозрения Лазаренко – сформулированы и что самой Тимошенко никаких подозрений суд США не предъявлял, - только доказывают пустозвонство очередных обвинений власти в сторону Тимошенко».

Почему бандитская власть Януковича думает, что представители ЕС, курирующие вопрос Тимошенко, поведутся на эту утку – понять сложно. Ведь своим поведением они еще раз подтвердили: уголовное преследование оппонентов - это тот механизм, от которого Янукович отказываться не собирается. Европу и США – не обманешь. Ведь сколько ни пиарься на придуманных фактах, а США – это не Украина, в которой Верховный суд дело закрыл, а Янукович, потому что ему так хочется, – реанимировал.

Никто, даже злейшие враги Тимошенко, не купились на дело Щербаня. Поэтому новые обвинения, что попытались относительно Тимошенко выдвинуть из аппарата президента, да еще и устами тех, кто способствует воровству в средине страны, выглядят, мягко говоря, топорными.

Янукович еще раз дал понять европейцам, что Тимошенко для него – Терминатор, которого он боится как огня. Правда, Янукович не понимает, что его мечта - оставить Тимошенко за решеткой, а также заставить европейцев отказаться от требования ее освобождения, как всегда – дурно пахнут. Идея обмануть народ Украины и мировую общественность «благими намерениями» вернуть Украине украденное Лазаренко, упирается в вопрос из народа: когда у Януковича отберут Межигорье и все украденное из украинского бюджета?

И тут народ Украины уже не переубедишь, что Тимошенко украла больше, чем Янукович и его окружение. Разворовывание бюджета страны посредством отмывания денег через фирмы-прокладки и тендеры сами члены Партии регионов даже не скрывают. А эфемерные 200 миллионов долларов, которые приписывают Тимошенко, просто тонут на фоне украденного через вышки Бойко, схемы Курченко, аферы с покупкой хундаев, прокладыванием дорог, что через месяц становятся непригодными, а также финансовыми махинациями при подготовке к ЕВРО.

Так что пиаровскими заявлениями об очередном уголовном деле относительно Тимошенко Янукович еще раз доказал: Левочкин (чей папа, будучи в должности главного по тюрьмам, сохранил все нужные о Януковиче документы) держит нынешнего гаранта за… вожжи, и очень удачно помыкает Януковичем, играя на его низменных страхах о том, что придет терминатор Тимошенко и все выжжет.

Вильнюский саммит, скорее всего, будет сорван. Янукович еще раз продемонстрировал миру свою позицию пахана и тюремного тирана, не способного думать о своем будущем. А будущее политиков и их детей не в украденных деньгах, а в том, что приходит час «Х» и история все расставляет по своим местам. Каддафи это уже знает, да только рассказать не может…

P.S. Журналист Лещенко с утра 5 ноября уже выложил информацию о том, что заявления говорящих голов Януковича – ложны, и что на сайте американской судебной администрации нет никаких ходатайств относительно возврата в Украину денег Лазаренко. На что рассчитывали шулеры и что они скажут европейцам?

Лина ТЫХА,

«К и з»

«Євроінтеграційна» джинса від ПР: підготовка до зриву

  • 05.11.13, 15:47
Те завзяття, із яким регіонали просувають в замовних матеріалах тези про «винну» в майбутньому провалі євроінтеграції опозицію, вказує на серйозність щодо наміру непідписання у Вільнюсі Угоди про асоціацію з ЄС


Щораз більше оглядачів, експертів, політиків схиляється до того, що українська влада не намірена підписувати Угоду про асоціацію і веде курс на провал підписання. Про це спершу досить несміливо почали говорити окремі журналісти, як приміром Вахтанг Кіпіані, потім в ЗМІ було розтиражовано думку заступника директора Центру ім. Разумкова Валерія Чалого, у якій він оцінив перекидання Януковичем відповідальності за помилування Тимошенко, а відповідно подолання останнього бар’єра на дорозі до підписання вільнюської Угоди на парламент як спробу пошуку винного в майбутньому непідписанні і перенесенні підписання на потім. «Це план «Б», про який всі намагаються мовчати. Тоді це буде зниження рівня підписують сторін. Я вважаю, що цей сценарій – найгірший», - заявив Чалий. Також Віталій Кличко відкрито звинуватив українську владу у затягуванні даного процесу: «Ми бачимо, що сьогодні українська влада не демонструє готовності виконати всі умови... Якщо Президент Янукович справді прагне євроінтеграції України, а не просто декларує її, він звільнить Юлію Тимошенко».

Погортаємо близьку до регіоналів газету «Сегодня» за жовтень і поглянемо на матеріали від Партії регіонів, розміщені на рекламних умовах (хоч і з певним порушенням маркування). Буде ясно, що так насправді до понеділкової новини про нову справи проти Тимошенко та заяви тепер чи не головного спеціаліста по Тимошенко, нардепа Володимира Олійника, що відпустити її без повернення кровних народних грошей правляча партія собі дозволити собі не може, регіонали готувалися давно. Лишень ліпити із опозиціонерів ворогів євроінтеграції не дуже то й виходило. Тож ворогом євроінтерації віднині буде сама Тимошенко. Або Європа.

Натомість власне аналіз регіоналької «джинси» теж може принести певні висновки. Написані в штабі ПР статті можна розділити на кілька блоків.

Перший стосується звинувачення опозиції в непідтримці євроінтеграційних законів, а конкретніше одного з них – щодо посилення гарантії незалежності суддів. В «Сегодня» вийшло два матеріали на цю тему: «Оппозиция жульничает с евроинтеграцией?» (автор Андрій Любимов, 3 жовтня), та «Оппозиция саботирует ероинтергационные законы» (автор Антон Селезньов, 11 жовтня ).

Звісно, в цих двох матеріалах і слова немає, що насправді цей закон більше потрібен регіоналам, ніж відповідає європейським вимогам. Опозиція свою незгоду із провладним законопроектом висловила в заяві, у котрій зокрема йшлося: «Під прикриттям євроінтеграційних вимог чинна влада та Партія регіонів намагаються «протиснути» закон, який ще більше посилить авторитарну диктатуру президента Віктора Януковича та зробить його вплив на судову систему практично необмеженим. Цей закон не відповідає навіть тим напрацюванням, які були підготовлені Конституційною асамблею, що була створена за ініціатива чинного президента». У статтях Селезньова-Любимова таких пояснень нема, зате чимало пафосу й цитувань депутатів-регіоналів, приміром того ж таки Олійника («…вся ответственность в случае неподписания Соглашения об ассоциации ложится на ваши [опозиції] плечи. Позор вам!»), або лідера фракції регіоналів Єфремова.

Другий блок – це справа Тимошенко і підведення до того, що її звільнення якщо не неможливе взагалі (за досі існуючим законодавством), то алгоритм вирішення цього питання знайдеться (все за тим же Олійником), «может быть до саммита, может быть во время саммита, может быть после него». І звісно ж, це сама опозиція не зацікавлена у звільненні Тимошенко, бо ж «их смущает, что не они, а украинский президент является сегодня двигателем евроинтеграционного курса Украины» – стаття Антона Селезньова «Освобождение Тимошенко: оппозиция подствляет украинский народ», (19 жовтня).

25 жовтня той же автор написав новий опус, що за суттю далеко не відбігав від першого, але чи не повністю присвячений трансляції думок Святослава Олійника: «Оппозиция цинично спекулирует на вопросе освобождения Тимошенко» (25 жовтня). Тези Олійника зводяться до того, що опозиціонери бояться, що коли Юля вийде на волю, то їм буде сором дивитися їй в очі (цікаво, чи готовий сам Олійник як колишній член «Форуму національного порятунку», депутат від БЮТ в 2006-2007 роках поглянути їй у вічі). Автор статті також не пояснює, що Арсеній Яценюк свій власний законопроект  щодо помилування Тимошенко зняв не «исподтишка», як то тлумачить Олійник, а на прохання Тимошенко, котра погодилася з законопроектом Лабунської.

Ще дві статті щодо Тимошенко авторства таких же невиразних і обов’язково російських прізвищ як Юрій Морозов («Можно ли помиловать Тимошенко частично?», 17 жовтня) та Юрій Вєтров («Освободжение Тимошенко: все дороги ведут в суд», 22 жовтня) породили статті, котрі прямим чином ведуть нас до далеко не випадково озвученого 4 листопада твердження провладного технолога Костя Бондаренка,: «Однозначно можна сказати одне: Тимошенко зустріне саміт у Вільнюсі, перебуваючи в ув’язненні». Присвячення справі Тимошенко аж чотирьох статей, не рахуючи інших «євроінтеграційних», вказує на те, що регіоналам небайдужа думка суспільства щодо євроінтеграції, натомість вона всіма силами намагаються не допустити до його підписання, скинувши вину на інших – на опозицію, на непоступливу Європу, на Тимошенко, котра «не повернула вкрадені гроші».

Ще одна стаття, котра містить євроінтеграційні нотки, натомість більше розкриває і так відомі настрої всередині влади донецьких, авторства того ж Антона Селезньова – «Баланс отношений» від 10 жовтня. Прописана у ній мантра, на якій провладна коменда топчеться не один місяць і рік – що все у нас буде добре тоді, коли ми і з Європою, і з країнами Митного собізу знайдемо механізми співробітництва. Попри те, що пів-статті присвячено російській інформаційній атаці на Україну, в стилі «ти їй сс-ш в глаза, а вона «божа роса»» автор розписує, що Україна ніколи не ставила перепон для російських товарів. А цитована ним Олена Бондаренко наголосила, що «начать конфликт всегда легко. Но дальше найдется немало желающих нагреть руки на столкновенни двух слявянских государств», - як ніб це не Росія спровокувала цей конфлікт.

Загроза зриву підписання Угоди про асоціацію серйозна, як ніколи, і як виглядає, регоінали не дуже то тим і переймаються. Смішно лише те, що в умовах повної влади коаліції регіоналів-комуністів в даній країні представники правлячої партії викидають гроші на те, щоб переконати народ у протилежному – що це опозиція, маючи меншість голосів, зірве це підписання, а Тимошенко, сидячи у в’язниці, вирве у Януковича ручку у Вільнюсі і привселюдно її розтопче. Такі замовні матеріали можуть переконати у правоті хіба що їх авторів, а ще – забезпечити галочку в партійному бюджеті щодо «донесення лінії партії».

 Роман Кабачій 

http://tyzhden.ua/Politics/93092

Украинский "день сурка"

  • 04.11.13, 16:35








Даже на пороге практически неминуемого экономического и социального краха государства власть не хочет ухватиться за соломинку, которую ей протягивают.

7 ноября – роковой день в истории украинской государственности. Именно в этот день к власти в Петрограде пришли люди, которые не собирались миндальничать в достижении своих целей и точно знали, что это достижение оправдывает любые средства. Только что встрепенувшаяся, начавшая ощущать себя в качестве реального субъекта истории украинская государственность была, по сути, обречена после петроградского переворота: понадобилось всего несколько лет, чтобы территория новообразованной страны была занята оккупационными войсками и началась страшная история деградации, голода, ежедневных унижений и планомерного превращения Украины в анонимный кусок бесчеловечной "империи зла", которая рухнула только благодаря бездарности своих последних правителей, экономической отсталости и бесперспкетивности самой модели своего существования. Так у нас появился второй шанс.

7 ноября 2013 года этот шанс будет вновь перечеркнут – теперь уже в украинском парламенте. Спустя 96 лет после большевистского переворота его организаторы могут быть довольны собой: им удалось-таки воспитать и запрограммировать особого советского и постсоветского человека – самонадеянного, безответственного, жадного и трусливого. Человека, не способного хотя бы на мгновения задуматься о последствиях своих действий не только даже для будущего страны, но и для будущего своих детей и своего собственного будущего.



Даже на пороге практически неминуемого экономического и социального краха государства этот человек не хочет ухватиться за соломинку, которую ему протягивают, даже в отчаянной ситуации он верит, что все устроится само собой и согласно его желаниям, что если он не проведет одних – так обязательно обманет других. Этот человек уже просто не знает, как это бывает – когда по-честному. И тиражируется в миллионах экземплярах – от президента, у которого нет никакого желания признать свои ошибки и поставить подпись под указом о помиловании – через депутатов, пытающихся уничтожить последний шанс на европейские договоренности страны – и до равнодушного общества, будто не замечающего, что его тащат к пропасти и привычно рассчитывающего, что там, в пропасти, "якось воно буде".

7 ноября – украинский "день сурка". И он продолжается.



Виталий Портников

Виталий Портников

Роковая ошибка президента Януковича, или «допокращувались»

  • 04.11.13, 11:40

 

Это называется - “допокращувались”! Или по-другому – “картина Репина “Приплыли...”.

Я про ту новость, которую народ бурно обсуждает уже второй день на всех интернет-форумах, а также на кухнях, на базарах, в трамваях-троллейбусах-автобусах, да еще, конечно, в пивнухах. Оказывается, Янукович принял архиважные решения, которые скоро намерен воплотить в жизнь.

Среди них, конечно, украинцев “радует” новость о том, что Виктор Федорович согласился, наконец-то, ради получения новых кредитов выполнить требование МВФ №1 – о повышении цены на газ и коммунальных тарифов для населения. А также отменить какие-то из льгот населению и чиновникам, которых в Украине пруд пруди.

Еще народ живо обсуждает намерение Януковича провести “урезание расходов на содержание госаппарата почти на 19 млрд грн, что будет означать очень жесткую экономию практически для всех ведомств и по всей вертикали”. Это ж придется сокращать большую кучу чиновников? А остальным снижать зарплаты? В том числе, министрам, депутатам, губернаторам, мэрам и прочим слугам народа?..

Однако я хочу акцентировать внимание на еще одной уступке МВФ, которую собирается сделать Янукович. Она касается второго главного требования МВФ – девальвировать гривну.

Вроде бы, Виктор Федорович готов уже даже и на это, несмотря на то, что гривна до последнего времени оставалась чуть ли не единственным в стране, что не упало. Уточню, что падают в Украине давно промышленность, строительство, перевозки, ВВП, золотовалютные резервы, доходы бюджета, зарплаты и прочее-прочее.

Правда, наш президент как будто бы согласился только на девальвацию не более чем до 8,5 грн/долл. То есть, он хочет провести слабенькую, не очень заметную для народа девальвацию.

Так вот, я ответственно заявляю, что данная идея ошибочна! Во-первых, на такое крохотное ослабление гривны, которое практически ничем не поможет национальному товаропроизводителю и экономике государства, не согласится тот же МВФ. Я напомню, еще в прошлом году МВФ указывал, что девальвирвать гривну следует на меньше чем на 13%. А теперь наверняка он потребует еще более сильного падения гривны.


Во-вторых, МВФ больше не поверит нынешней власти на слово и потребует “сначала стулья”... Потому что, напомню, правительство Азарова в конце 2010 года пообещало МВФ-у ради получения денег таки повысить коммунальные тарифы, но после получения транша не выполнило обещания. Из-за чего МВФ и прекратил тогда кредитование. Значит, сейчас надо будет сначала поднять тарифы на ЖКУ и опустить гривну, а только потом можно рассчитывать на деньги МВФ. Кроме того, даже после этих шагов нашей власти заокеанская валюта придет в Украину отнюдь не моментально.

Однако как только гривна начнет ощутимо девальвировать – до курса 8,3-8,4 или, тем более, 8,5 – народ массово ринется закупать валюту. Как на имеемую на руках гривневую наличку, так и путем закрытия гривневых депозитов с последующей немедленной конвертацией денег в СКВ. Это будет “бешеный” натиск на несчастную гривну, и она стремительно повалится!

Привожу для оценки ситуации официальную статистику Нацбанка. На 1 октября 2013 года на гривневых депозитах хранилось 392 млрд грн, наличной гривны в стране – еще 224 млрд. А представьте себе, что половина этих гривен хлынет на валютный рынок за долларами-евро, или, пусть, треть, или даже четверть! Тогда как живой валюты в резервах у Нацбанка уже сейчас как кот наплакал (не более 3 млрд долл), а после того как Украина рассчитается с Россией за августовский, сентябрьский и октябрьский газ ее не останется вовсе.

Поэтому еще до того как МВФ, наконец-то, выдаст первый транш (если вообще выдаст), гривна уже рухнет так, что мало не покажется. Более того, даже после получения этого транша падение гривны может продолжиться. Вспомните 2008 год - МВФ выдал Украине еще в первой декаде ноября аж 4,5 млрд долл, но девальвация продолжилась во второй половине ноября и еще глубже гривна обвалилась в декабре.

Вообще говоря, огромной ошибкой Януковича является то, что он не начал уже давным-давно плавную девальвацию гривны, к чему его также давно призывали независимые эксперты. Как только начался значительный рост отрицательного сальдо внешней торговли и увеличение доли импорта в розничной торговле, так сразу же следовало начать потихоньку опускать гривну. А начались такой сильный рост торгового дефицита в Украине и увеличение доли импорта в торговле (после их спада в 2009 году) – во второй половине 2010 года.

И если бы Янукович не слушал разных остолопов (Азарова, Арбузова, Акимову и т.д.), да еще сам не был бы их поля ягодкой, а начал с конца 2010 года или хотя бы с 2011 года плавную девальвацию гривны (на 4-6% в год), то в Украине бы сейчас не было экономического обвала, стремительно растущего торгового дефицита, сильного сокращения золотовалютных резервов, падения доходов населения и т.д. Причем, тогда плавную девальвацию было начинать намного безопаснее – например, на конец июня 2010 года гривневых депозитов было только 206 млрд грн, наличной гривны – 168 млрд грн (сравните с вышеприведенными показателями на 1 октября нынешнего года!), а золотовалютных резервов почти в полтора раза больше (29,5 млрд долл), чем сейчас.

А теперь уже поздно рыпаться. Плавной девальвации сейчас уже не получится, а произойдет в самое ближайшее время очередной мощный обвал – как в 1998 и 2008 годах. Как следствие, благодаря тупому четырехлетнему удержанию стабильной гривны, Янукович придет к следующим президентским выборам с убитой экономикой страны, с рухнувшей нацвалютой и сильным скачком инфляции (из-за обвала гривны), а также с резко снизившимися реальными доходами населения. Поэтому шансов выиграть на будущих президентских выборах в начале 2015 года у него нет никаких!

К идее же плавной девальвации нужно будет вернуться уже после грядущего обвала гривны. Надеюсь, при новой власти в стране - не настолько бездарной и клептократической, как нынешняя...

 

Илья ПРОРОКОВ

Перспективи "Тайожного союзу" - воно нам треба?

  • 04.11.13, 09:21

В северных районах Якутии из-за срыва Северного завоза не хватает топлива и еды. Как сообщают российские источники, люди с раннего утра выстраиваются в очереди, чтобы купить продукты питания. По их словам, уже сейчас чувствуется нехватки продуктов и овощей.

 Судна с продовольствием вмерзли в лед — жителям российского региона грозит голодная и холодная зима

 Из-за раннего прекращения навигации в Якутию не довезли несколько тысяч тонн продуктов. Чтобы купить самое необходимое, люди выстраиваются в длинные очереди, порой не обходится без драк. Обстановка настолько накалилась, что приходится вмешиваться полиции.

 В некоторых районах нет молочных продуктов, колбасных изделий, овощей и фруктов. А в одном из поселков полиции пришлось разнимать драку у продуктового склада.

 Между тем местные власти утверждают, что драк за еду нет.

 Сложная ситуация сложилась в Абыйском районе, здесь, по данным местных СМИ, люди буквально дерутся за еду. Котельные населенных пунктов переходят в режим экономии из-за отсутствия топлива.

 В трех северных районах республики сорван Северный завоз. Как сообщил российским СМИ источник в местной администрации «в навигацию 2013 года на Индигирку планировалось завезти 33,3 тысячи тонн нефтепродуктов, то недовезено 15,2 тысячи тонн».

 «Из 20,8 тысячи тонн сухогруза недовезено 12,7. В данное время тяжелой техникой, доставленной на транспортных вертолетах Ми-26, пробивают автозимники. Сумма дополнительных расходов ожидается в пределах миллиарда рублей — из государственного бюджета республики», — сказал источник.

 Сложнейшая ситуация сложившаяся с северным завозом грузов на Индигирку. При этом СМИ публикуют лишь отрывочные сведения о ситуации.

 Некоторые российские источники передают, что из-за сложившейся ситуации холодом и голодом морят породистых лошадей в конюшне Школы Верховой езды при Якутской государственной сельскохозяйственной академии. Лошади содержатся в невыносимых условиях – стойла отрезаны от света и тепла, а чистокровные скакуны находятся на грани истощения от недоедания.

 В конюшне, которая находится на территории сельскохозяйственной академии холоднее, чем на улице. Нет света. В темноте силуэты лошадей еле различаются. Сейчас стоит вопрос о забое чистокровных скаковых лошадей.

 Тяжелая ситуация в Якутске возникла не сейчас. Еще в начале сентября Якутск остался без хлеба на целые сутки. Также были серьезные перебои с газом. Сейчас перебои с газом увеличились.

 Напомним, что промышленность Якутии ориентирована на добычу и обогащение сырья, республика богата природными ресурсами. На территории Якутии находится крупнейшее на РФ Эльконское урановое месторождение с разведанными запасами около 344 тысяч тонн. В 2011 году начата отгрузка угля с крупнейшего на России Эльгинского угольного месторождения.

 Основные секторы промышленности:

 — добывающая (алмазо-, золото, нефте-, газо-, угле- и другие полезные ископаемые)

 — перерабатывающая (гранильная, ювелирная, нефте-газоперерабатывающая, деревообрабатывающая, производство строительных материалов и др.)

 — топливно-энергетический комплекс (производство энергоносителей)

 — лесная

 Отдел мониторинга Кавказ-Центр

Чтобы протянуть ещё год, Януковичу нужно минимум $20-25 млрд

  • 03.11.13, 22:52

 

Как говорит нам марксистский анализ, в основе любых политических действий лежат экономические события.

Янукович в панике. Поэтому и спешит, суетится, совершает ошибку за ошибкой.


А для этой паники есть все основания. Ситуация в экономике продолжает стремительно ухудшаться уже второй год (она и до этого была весьма поганой, но последние пару лет идёт просто стремительное пике вниз).


В основе экономического благосостояния лежит объём ВВП. Он определяет, кроме всего прочего, величину налогооблагаемой базы, а значит – размер поступлений в бюджет. А в Украине объёмы промышленного производства падают уже пять кварталов подряд (и нет никаких оснований считать, что в 4-м квартале 2013 года вдруг начнётся рост).


А это значит, что даже скорректированный негативный прогноз Мирового банка о нулевом росте украинского ВВП в 2013 году не будет выполнен. Падение ВВП составит, как я и прогнозировал в начале года, порядка 1-2% (точнее сейчас сказать пока нельзя).


Между тем, бюджет на этот год писался из расчёта, что рост экономики составит 3,5% (я тогда с этого долго смеялся). Но и скорректированный в начале лета показатель в 1,5% – это недостижимая для Азарова и Арбузова мечта.


Соответственно, мы будем иметь на конец года «недостачу» в экономике в размере примерно 70-80 миллиардов гривен. Что выражается в том, что дефицит бюджета за восемь месяцев вырос по сравнению с прошлым годом в 2,3 раза (не взирая на рекордный урожай) и составил почти 35 миллиардов. При граничном годовом значении в 50,5 миллиарда. А если мы экстраполируем эти 35 миллиардов на остаток года, то получим цифру порядка 52,5 миллиарда, которая выбивается из всех планов.


И это я ещё оптимист, потому что, к примеру, Виктор Пинзенык считает, что до конца года дефицит бюджета достигнет 100 миллиардов. В чём я с ним согласен, это в том, что план по доходам от приватизации в 17 миллиардов однозначно не будет выполнен. Иностранные «инвесторы» не торопятся покупать украинские активы в условиях нестабильности, даже по заниженным ценам. И это хорошо.


Итак, мы имеем ежемесячно:


- отрицательное сальдо торгового баланса в размере 1,2-1,5 миллиарда долларов;


- сокращение ЗВР (золотовалютных резервов) в среднем на 300-400 миллионов;


- общий дефицит бюджета увеличивается на 500-600 миллионов долларов;


- постоянно растущий долг сводного бюджета перед местными бюджетами (нет точных данных);


- растущую задолженность по зарплате (пока тоже нет данных).


Кроме того, на правительстве висит обязательство до конца года:


- выплатить 1,8 миллиарда долларов по внешним долговым обязательствам;


- разобраться с долгом за газ в почти 900 миллионов долларов.

В этих условиях Минсдох зверствует изо всех сил, пытаясь выполнить план по налоговым сборам. Но корова физически не может дать больше молока, чем в ней есть. И бизнес не может заплатить больше налогов, чем у него оборотных средств. Просто нечем.


У олигархов денег особо не возьмёшь – у Фирташа работает всего один завод, остальные стоят, Порошенко оголодал после российского эмбарго, а Ахметоватрогать просто страшно.


Поэтому выкручивают и высушивают средний бизнес, причём не только «оппозиционный» (его явно не хватает), но и «своих» регионалов, в том числе народных депутатов.


Людей, которые хранили верность Януковичу даже в самые тяжкие времена, фактически банкротят. Причём ладно бы, расходы были бы равномерно распределены среди всех – это можно было бы понять и смириться. Но нет, на фоне всеобщего обнищания любимый сыночек Папы за полгода утроил своё состояние – успешность, как говорят, не пропьёшь!

Ну и народных депутатов от большинства строят, как рядовых-необученных при дедовщине. Солидные дядьки за сорок-пятдесят, а их заставляют строем ходить и быть послушными марионетками клоунов типа Чечетова. Тут кто угодно взбунтуется.


И Марков был только первым (или самым явным) среди недовольных. И идёт образцово-показательная расправа над посмевшим возражать. Но от этого количество недовольных не уменьшится, они просто начнут искать другие формы выражения своего недовольства.


В том числе, идёт поиск, куда можно переметнуться. Проблема оппозиции в данном случае в том, что она не способна обеспечить защиту возможным перебежчикам. Не хочет, не может и даже не понимает, что вообще происходит.

Как говорил мой учитель психологии, никакая психотерапия не уберёт боль в ягодице, пока ты не слезешь с гвоздя, на котором сидишь. Поэтому никакие репрессии против «Родины» не дадут результатов и не решат никаких проблем (более того, уже создали целый ряд новых проблем для власти).


А теперь, когда Марков подвергся гонениям и заявил, что будет баллотироваться в Президенты, паника на Банковой вообще переросла в откровенную истерику. Ведь Марков, придерживаясь пророссийской позиции, может перетянуть на себя на выборах половину (если не больше) голосов Юго-Востока Украины.


Единственное, что для этого нужно сделать Маркову – это изменить программные положения «Родины» с регионального уровня на общестрановой.


Текущий рейтинг Януковича не дотягивает и до 21%. А был после выборов порядка 48%. И эти «утекшие» 27% вполне могут перейти к Маркову (пусть и не все), что делает разгром Януковича на выборах практически неизбежным. Причём эту яму он выкопал себе сам (или с помощью «своей молодой команды»).


А до выборов ещё год, и в свете последних решений Януковича (поднять цены на газ, урезать социалку, сократить зарплаты бюджетников, обесценить гривну), от его 21% может остаться вообще 1% – как это было с его предшественником Ющенко.

Но вернёмся к экономике (она решает).


Януковичу, чтобы протянуть ещё год, нужно где-то взять порядка 20-25 миллиардов долларов (к концу года смогу сказать точнее). Это ОЧЕНЬ оптимистичный расчёт, вполне возможно, что и больше. Но будем исходить из этой цифры.


Именно поэтому все попытки заигрывать с ЕС и фактически полная капитуляция перед требованиями МВФ. Он рассчитывает, что взамен на полную сдачу государственной независимости и передачу экономики под внешнее управление, он сможет получить необходимую сумму.


Но есть целый ряд различных НО.


1. Новая кредитная линия МВФ (если таковая будет открыта) будет ограничена 15 миллиардов долларов, что явно недостаточно.


2. К тому же она будет растянута во времени, а деньги нужны «уже вчера».


3. МВФ не даёт реальных денег, а предоставляет особые «ценные бумаги», которые кто-то ещё должен обналичить. Что в условиях тяжёлого и затяжного кризиса в ЕС весьма сомнительно.


4. Как показывает опыт других стран, выполнение требований МВФ, режим «жёсткой экономии» (увеличение цен на газ, обесценивание гривны, сокращение зарплат и пенсий) только усилят текущую стагнацию экономики. Так происходило во всех странах, которые следовали этому пути. Поэтому произойдёт дальнейшее сокращение налогооблагаемой базы, и ситуация с бюджетом только ухудшится (а выплаты по долгу – возрастут).


Я уже молчу про неизбежное на этом фоне падение рейтингов Януковича и рост социального напряжения, грозящий вылиться в новые, более масштабные беспорядки (я не призываю, а констатирую вероятную угрозу!).


5. Суммы, озвученные ЕС, исчисляются сотнями миллионов, а не десятками миллиардов, это всего пара процентов от необходимой суммы и их не хватит даже на месяц.


6. Опять же, исполнение условий договора с ЕС приведёт к закрытию многих украинских производств, сокращению ВВП и снижению доходов бюджета.


7. «Выжебрать» из ЕС дополнительную помощь не получится. Это чётко видно на примере Греции, которую на днях окончательно перевели из разряда «развитых» экономик в «развивающиеся».


Всё это в совокупности делает ситуацию для Януковича не решаемой в принципе. В шахматах такая ситуация называется «цугцванг» – любой ход со стороны игрока приводит лишь к ухудшению его положения на доске.


Я бы, на месте Януковича, строил базу не в Крыму, а в Антарктиде (больше ему бежать некуда), и ежедневно вспоминал о судьбе Троцкого и Березовского. Но, к счастью, я не на его месте.


Как там было? «Я вам не завидую»?

 

alexandr-rogers