В інтервью ВВС Україна журналіст, телеведучий та письменник Юрій Макаров, чия книга "За чверть десята" увійшла до довгого списку Книги року ВВС-2013, говорив про негативну "спадщину совка", про те, чи кожному у житті дається другий шанс, а також з чого треба починати зміни у власному житті. То про що ж розповідає роман "За чверть десята"?

Юрій Макаров: Перше – це міська повість, сюжетна, з героєм, з початком і з кінцем. Тобто, це жанрова, можливо, це міська проза з елементами чи то фантастики, чи то містики, але та містика має суто службову функцію. Тобто, це не фентезі і тим більше не science fiction.

Друге – це, якщо йдеться про фабулу, то це історія літнього чоловіка, який підбиває попередні підсумки свого життя, більша частина якого відбулася за комунізму. І він розгортає свій, як у Пушкіна, світок і виявляє, що йому там, власне, пишатися нема чим. І що вся його біографія – це історія не вчинків, це історія компромісів, на які він ішов і, в принципі, зраджував, але не так фатально, буквально стукаючи в КДБ, але за великим рахунком зраджував жінок, зраджував друзів, зраджував своє фахове покликання. І нібито він залишився біля розбитого корита.

І звісно, що це зведення рахунків із "совком", який особисто ненавиджу. Я не знаходжу там нічого, за чим можна було б ностальгувати, геть нічого. Навіть ті нібито позитивні якісь моменти. Як то, знаєте, кажуть "безкоштовна медицина". Всі, хто там були, ковтнули цієї безкоштовної медицини. І ще освіта.

Фото з особистої сторінки Facebook

Так, була освіта, але вона була настільки забруднена від першого до п’ятого курсу марксизмом-ленінізмом. Там, де ішлося про якісь точні знання, то там ще можна було, в принципі, подякувати. Були і школи, була і наука. А якщо ішлося про гуманітарні знання, то всім, хто пройшов через це, потім довелося перенавчатися.

Кажуть, що люди були добрішими. Щось я не особливо пам’ятаю якоїсь такої доброти порівняно із сьогоднішнім часом. Так, сьогоднішній час тверезіший, але, можливо, просто не було такого тиску обставин, який би змушував людей бути категоричнішими. А там, де ішлося про реальні інтереси, там були такі самі звірячі закони, як і тепер, а, може, ще і гірше.

І головне, що всі ці стосунки страшенно розбещували людей, вони їх навчали подвійної моралі, вони їх навчали компромісів, вони їх навчали конформізму. І це настільки безнадійно, що навіть коли кажуть, що от принаймні я був молодим. Та ну її до біса, таку молодість. Так що і в цьому сенсі з моїм героєм ми однодумці.

- Давайте поговоримо про вашого головного героя. В нього виявляються такі надзвичайні здібності, коли він здатний матеріалізовувати свої чомусь негативні побажання.

- Чомусь саме негативні! Позитивні чомусь не здійснюються. Це теж ознака епохи. І не лише тієї епохи. А я би сказав, того Радянського Союзу, який в багатьох відношеннях триває досі. Навіть багато хто з тих людей, які його не застали, несуть в собі цей негативний заряд тієї втоми, тієї зневіри, тієї нерішучості і тієї компромісності.

Спостерігаючи за собою і за своїм оточенням, бачу, як часто ми всі, майже без винятку, страшенно дратуємося в тих ситуаціях, коли наш сучасник з тієї ж Польщі або Франції, яку я трохи краще знаю, в кращому разі скаже "От курва!" і пішов собі далі, не витрачаючи цю жовч свою, цей свій негатив. Те саме з французами. А решту часу він намагається все ж таки бути позитивним, можливо, тому, що його навчили так, а можливо, тому що це вже загальна така мелодія життя.

А у нас весь час, навіть на вулиці, ви мабуть чули не менше за мене, як людина каже: "Мєня ето бєсіт!!!" А що її, виявляється, "бэсіт"? Якісь такі побутові дрібнички, на які взагалі не варто звертати уваги. І це означає, що людина замість того, щоб кардинально щось змінювати в своєму житті, бере ось в такий спосіб індульгенцію на нічого нероблення. І це звідти, це – з Радянського Союзу. Вся ця сума негативу "Мєня ето бєсіт", це звідти, з неможливості щось змінити і зі звички нічого не міняти.

У випадку з моїм героєм виявляється, що він все ж таки здатен, завдяки цієї звичці до саморефлексії, цей імпульс опанувати і усвідомити не просто свою відповідальність, а усвідомити, що ну не варто. Коли ти аж так вже дратуєшся, ти насправді руйнуєш себе. Так що замість того, щоб трощити навколо себе всю країну, краще все-таки розібратися з собою. Це конструктивніше.

- А ви самі вірите в силу слова? Ваш герой починає змінювати світ навколо себе за допомогою прокльонів. Ви вірите, що слово дійсно є матеріальним і щось може змінити?

- Аж уже настільки – ні. Це дуже інтимні речі, коли говорити про свою віру чи релігійність, але я все ж таки онук священика, я виріс у суворо православній родині, і якоюсь мірою це дало мені щеплення від такого надмірного захоплення. Я намагаюсь все ж таки опановувати світ більш-менш раціональними інструментами.

- Ваш герой обирає для себе метод боротьби з тим, що йому не подобається, за допомогою прокльонів. А взагалі чи може такий метод бути дієвим? Чи можливо подолати зло злом і де та межа, де закінчується благородне робінгудство і починається злочин?

- Ця межа настає значно швидше, ніж можна собі уявити. Ні, є якісь такі граничні випадки, коли – навіть якщо уявити себе з містики – людині, особливо чоловіку (перепрошую за таку гендерну не політкоректність), треба братися за зброю. От коли на твою землю приходить загарбник або узурпатор, і навіть якщо це безнадійно, навіть якщо ти не маєш жодної перспективи, навіть якщо це страшенно не раціонально, все одно… І це, між іншим, записано в нашому культурному коді.

Після революції і так званої громадянської війни і насправді – назвемо речі своїми іменами – інтервенції 10 років щороку в Центральній Україні тодішній, в тодішніх кордонах відбувалося по кількасот селянських повстань. І це припинилося, власне, після 32-33 років. Голодомор поклав цьому край. Підчас війни, після війни практично майже 10 років ішла партизанка на західних землях.

Людям, звісно, постфактум можна приписувати певні ідеологічні і політичні якісь цілі, але я думаю, що більшість із цих людей ішли не тому, що вони собі уявляли в своєму ідеалі єдину соборну Україну, а просто тому, що зачепило їхню гідність, і вони не могли діяти інакше. І це нормальна реакція нормальної здорової людини із почуттям гідності.

- Ваш герой має радянське минуле, і ось він зустрічається з юною леді, яка є представницею іншого покоління, що не знало "совку". Як ви вважаєте, чи є майбутнє у цих поколінь разом, і яким би воно виглядало?

- Знаєте, якби це було для того, щоб пожвавити сюжет, внести сюди якусь ліричну нотку – таку любовну чи навіть еротичну інтригу туди підпустити, - то це було б одне, але насправді я такі ситуації спостерігав у своєму житті. Я бачив такі ситуації, які тривали, коли дуже дорослий чоловік і дуже молода жінка починали разом жити. Інколи це закінчувалося досить швидко. Інколи це тривало решту життя, яке їм відведено, і це були такі досить гармонійні союзи. Тобто, щоразу це залежить від окремого, індивідуального випадку. У мене відкритий фінал. Я сам не знаю, що з цього роману вийде. Може, через місяць вони набриднуть одне одному, а може, вони будуть жити ще довго-довго, доки не настане опівніч.

- Ще у вашому романі зачепила фраза про те, що для деяких людей ненависть є ознакою того, що вони ще живі. А на вашу думку, що є ознакою того, що людина живе?

- Як? Навпаки – любов. Це звучить страшенно банально. Я усвідомлюю, як це може сприйнятись, але любов в усіх її вимірах – від власне кохання між чоловіком і жінкою до просто любові як готовності ділитись своїм життям, вкладати своє життя в когось іншого, а не замикатися на собі і не жаліти себе – це і є доказом того, що людина жива.

- Яким ви бачите читача своєї книжки?

- За великим рахунком, будь яка людина, яка має звичку читати, тобто, має потребу в тому, щоби живитися ще чиїмись почуттями чи чиїмись думками, це вже, в принципі, достатньо.

- А от Ви самі яку останню книжку прочитали?

- Я от буквально днями закінчив. Є така київська поетка Катя Бабкіна, цілком відома в певних поетичних колах в літературному середовищі. Зовсім молода. До речі, вона є в лонг-листі премії ВВС. Вона написала свій перший роман "Соня". Можливо, він не досконалий з точки зору літературної майстерності, але за загальною своєю інтонацією, за енергетикою, за сюжетом і за тим колом героїв, яких вона описує, це настільки свіже – і я вчергове переконуюсь, що ми ще не до кінця усвідомлюємо потенціал сучасної молодої української літератури.

Анастасія Грібанова, ВВС Україна

В Україні тільки й кажуть, що президент готується до зриву Угоди про асоціацію чужими руками – ЄС та української опозиції. Тижню не вдалося дістати чіткі підтвердження, що йдеться про однозначні домовленості з Путіним. Водночас добре простежується витонченіша робота російських структур та агентів впливу в різних країнах – від самої України до деяких держав ЄС.

Помітно, що, з одного боку, дехто в оточенні Януковича активно підживлює його фобії стосовно Тимошенко та перспектив її звільнення. При цьому переконуючи, що ЄС може таки підписати Угоду, навіть якщо колишній прем’єр залишиться за ґратами. З другого – у самому ЄС є політики, для яких звільнення Тимошенко – беззаперечний пріоритет. Упертість Януковича невпинно зростає в ціні: зовсім трохи – і якась із 28 країн ЄС визнає невирішену або неадекватно вирішену проблему екс-прем’єрки підставою для відмови підписати Угоду.

При цьому на країни ЄС, які є активними лобістами підписання документа, передусім Польщу й Литву, Росія з наближенням саміту різко посилює торговельно-економічний та енергетичний тиск, щоб змусити їх стати менш настирливими в лобіюванні позитивного результату вільнюської зустрічі за будь-яких обставин. Поки Київ і Брюссель не знаходять спільної мови, з конфлікту користається Кремль.

Водночас представники влади і далі демонструють не тільки позірну орієнтованість на виконання вимог Євросоюзу, а й підготовку вже до імплементації Угоди. 12 листопада Міністерство економічного розвитку і торгівлі оприлюднило проект програми з імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, який включає перелік заходів із 552 пунктів. Дедалі чіткіше лунають сигнали, що педалювання питання Тимошенко є зневажливим і образливим для України.

Робоча група з підготовки узгодженого законопроекту, який вирішив би питання екс-прем’єрки 12 листопада, не дійшла згоди, тож засідання ВР 13 листопада прогнозовано провалилося, а до порядку денного наступного тижня він також не потрапив. Формальні претензії влади до цього документа в тому, що в ньому не було прописано механізм виконання рішення суду про повернення ув’язненого, який лікується за кордоном, а час лікування пропонується зараховувати в термін відбування покарання. Тоді як представники ПР наполягають на перерві в терміні покарання на час лікування на території зарубіжної держави.

У ЄС того самого дня швидко й різко відреагували на провал у Верховній Раді розгляду закону про лікування засуджених за кордоном. Член Комітету з міжнародних справ Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський уже назвав це «очевидним сигналом відсутності політичної волі в української влади щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС». І наголосив, що коли цього не буде зроблено 29 листопада у Вільнюсі, то може бути взагалі не підписано.

Основні сторони переговорів намагаються зберігати обличчя й не ставити крапку ані у справі Тимошенко, ані щодо двох євроінтеграційних законів, які винесені на голосування 19 листопада. Планується розглянути проекти про лікування за кордоном, внесені Анжелікою Лабунською, Сергієм Міщенком (влада була готова його підтримати ще минулого місяця) та Володимиром Купчаком, а також спільний проект опозиціонерів щодо амністії.

У таборі опозиції почали лунати голоси, що закликають підтримати будь-яку редакцію законопроекту про лікування за кордоном, аби лише зняти перешкоди для підписання Угоди про асоціацію. Вона звернулася до місії Кокса – Квасневського з проханням «не закривати двері для України» й обмежитися проміжним звітом, щоб «дати можливість Януковичу одуматися». Регіонали вустами голови парламентської фракції ПР Олександра Єфремова з трибуни також пообіцяли голосувати, зокрема, й за законопроект стосовно Тимошенко, якщо він відповідатиме їхньому баченню. Олександр Квасневський на спільному брифінгу з Петом Коксом після переговорів в українському парламенті проголосив: вони все ще «сподіваються», що «знайдеться достатньо доброї волі для консенсусу, щоб усі, хто хоче підписати Угоду про асоціацію, підписали її». Однак переконливими вони не видавалися.

Риторика Януковича та інших регіоналів свідчить: вони схильні вважати нинішній стан справ підтвердженням, що з ними у світі «почали рахуватися». Мовляв, «ми сьогодні займаємо практично з будь-якого питання дуже принципову позицію із усіма нашими партнерами». Точка неповернення вже зовсім близько. 8 листопада гарант підписав скандальні зміни до Податкового кодексу, які, не виключено, унеможливлять участь найрейтинговішого нині кандидата в президенти від опозиції Віталія Кличка. Потім було порушено нову справу проти захисника Тимошенко Сергія Власенка.

Сподівання владного табору виявляються в заявах лідерів ПР. Єфремов озвучив такі претензії до ЄС: по-перше, не зійшлися в ціні фінансової підтримки України на випадок підписання Угоди; по-друге, не має певності, що її буде підписано, якщо Україна виконає всі зобов’язання. Азаров дедалі частіше нагадує про €150–160 млрд, що потрібні для реконструкції української економіки відповідно до європейських стандартів, а також нарікає на небажання Євросоюзу компенсувати потенційну втрату ринків збуту в Росії. «На зустрічах із нашими європейськими партнерами ми пропонували їм передусім допомогти вирішити питання із заміщенням ринків нашої експортної продукції, – сказав Микола Янович. – На превеликий жаль, не так оперативно ЄС працює, як нам хотілося б». Нарікають представники влади й на обтяжливість умов і непевність перспектив отримання кредитів, які хотіли б одержати від ЄС автоматично після підписання Угоди.

Схоже, владу цікавлять тільки фінансові бонуси, шлях до яких мала б відкрити Угода про асоціацію, а не можливість євроінтеграції та трансформації країни відповідно до європейських стандартів (див. Тиждень, № 43/2013). Тому, мабуть, шантаж непідписанням має замалий вплив на Януковича. Водночас Захід міг би активніше використовувати фінансовий фактор, щоб дотиснути українського президента й змусити до виконання умов після підписання Угоди про асоціацію. Підписавши її, але не розблокувавши допомоги з фондів ЄС та МВФ до моменту звільнення Тимошенко, Євросоюз лише посилить свої позиції в Україні. У якнайшвидшому виконанні умов для отримання «кешу» буде зацікавлений уже Київ.

Вагомим інструментом може стати симетрична відповідь на цинізм нашого керівництва в переслідуванні опозиціонерів. Якщо влада ініціювала справу проти Тимошенко за несплату податків, то ЄС та США нічого не заважатиме розпочати розслідування з приводу відмивання грошей тими впливовими особами з української влади та її оточення, які нині причетні до саботажу виконання вимог Євросоюзу. Це зробить їх зговірливішими, однак при цьому Україна буде пов’язана з ЄС асоціацією. І можливості впливу на її політику, зокрема й внутрішню, стануть у рази більшими, ніж коли саміт у Вільнюсі провалять, а наша держава буде змушена дрейфувати у фарватері Росії.

Цілковитий хаос: ніхто нічого не знає, всі тільки й будують здогади. Але все це не має значення. Українська влада так прагне показати, що вона крута та ще крутіша й ніхто її не нагне, що стає очевидно: це стурбоване іміджмейкерство свідчить про слабкість та агресивну закомплексованість незалежно від того, куди вона поверне – на Схід чи на Захід. Після всього шоу з Угодою чинний президент видаватиметься слабким для всіх. Парашут може й не розкритися.

tyzhden

ЗВЕРНЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ФРАКЦІЙ ВО «БАТЬКІВЩИНА»,

ПП «УДАР ВІТАЛІЯ КЛИЧКА» ТА ВО «СВОБОДА»

Шановні співвітчизники!

13 листопада 2013 року фракція Партії регіонів за вказівкою президента Януковича провалила голосування за ключовий пакет євроінтеграційних законопроектів, який гарантовано відкривав Україні шлях до підписання історичної Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом.

Українська опозиція, як і раніше, була готова віддати сто відсотків голосів за всі євроінтеграційні закони, у тому числі за недосконалі президентські – про прокуратуру та про вибори. Ми також пішли на важкі, але такі необхідні компроміси у питанні щодо подолання наслідків вибіркового правосуддя. Сама Юлія Тимошенко неодноразово чітко та публічно виступала із закликами не ставити підписання Угоди в залежність від її особистої подальшої долі, якою б важкою вона не була.

Відвертий саботаж Партією регіонів євроінтеграційного пакету законопроектів означає лише одне – Віктор Янукович свідомо зриває підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, позбавляє нас шансу на реалізацію багатовікового прагнення українського народу: бути повноправною та невід’ємною частиною вільної, демократичної європейської спільноти.

Президент Янукович показав, що йому насправді не потрібна Угода про Асоціацію та європейські стандарти. Йому не потрібні європейські закони, які працюють однаково для всіх. Цій владі не цікаві реальні проблеми людей та їх прагнення жити в нормальній європейській країні. Владою Януковича керує лише одне бажання – якомога довше правити і безкарно грабувати країну.

Провал підписання Угоди про Асоціацію – це не просто державна зрада, це прямий шлях до економічної катастрофи та дефолту України. Виснажена роками бездарного керівництва урядом Януковича-Азарова економіка довго не протягне без рятівних кредитів МВФ та фінансової допомоги ЄС. Бюджет вже тріщить по швах, не вистачає грошей на виплату зарплат і соціальної допомоги, а промислове виробництво котиться у прірву.

Зрив Угоди про Асоціацію – це неминучий розворот нашої держави в минуле, у бік дикої неорадянської імперії під назвою «Митний союз». Це закриті перед нами та нашими дітьми двері до цивілізованої Європи. Це клуб довічних президентів, до якого так прагне вступити особисто Янукович через наміри сфальсифікувати результати президентських виборів 2015 року.

Закликаємо всіх, кому небайдужа доля європейського майбутнього України незалежно від політичних вподобань: 24 листопада о 12.00 годині зібратися в Києві.

Керівник фракції ВО «Батьківщина»

Арсеній Яценюк

Керівник фракції ПП «УДАР Віталія Кличка»

Віталій Кличко

Керівник фракції ВО «Свобода»

Олег Тягнибок