Просто останнім часом чую від багатьох українців такі слова: «Віддайте росіянам Донбас. І настане мир». Або: «На сході іде війна, яка потрібна тільки олігархам. Простим людям немає сенсу воювати проти простих русскіх людей». Чи таке: «Ми всі православні. Ми всі брати. А винуватий не Путін, а наші  майдануті, які його розізлили». І крайній погляд: «Ну і чьто? Єслі русскіє пабідят - будєм жить в Рассєє. Нє прападьом».

Тут ще безголова істеричка розговорилася, краще б замість давати тупі інтерв’ю, пішла просто поспівала!

Так от, відповім всі тим, хто не розуміє, що насправді несуть українцям божевільні «богоносці»: концепція «русскава міра» не передбачає збереження не тільки українського етносу, а й взагалі не передбачає збереження життя жодному з українців!  Ідеологія побудови так званого «русскава  міра» - типова нацистська ідеологія, яка базується на мілітаризмі, шовінізмі і клерикальному екстремізмі. Вона передбачає жорсткі каральні заходи щодо інших  народів, етнічні чистки, винищення незгодних, масові переселення у всілякі ведмежі кутки мільйонів і мільйонів людей, чия єдина провина перед «русскім міром» - їхня належність до іншого етносу.

Невже нас нічому не вчить досвід масових етнічних вбивств у  Придністров’ї, Абхазії чи Південній Осетії? Їх проводили ті ж самі люди, які зараз «опікуються» Кримом і Лугандоном! Невже маючи хоч краплину розуму, можна сподіватися на примирення з цими маніяками і серійними вбивцями? Всі ті гіркіни спочатку пройшли свій кривавий шлях  по трупах мирних грузинів і мегрелів, а вже потім з’явилися на нашому Сході для так званої «боротьби з хунтою». Згадайте маленьку Абхазію, в якій до російського вторгнення мешкало 240 тисяч грузинів і 94 тисячі абхазів. Зараз в зруйнованій, покаліченій республіці живуть лише приблизно 46 тисяч грузинів в південних гірських районах, живуть ізольовано, в страху і приниженні. Всі інші – стали біженцями або були вирізані. Точна кількість грузинів, які загинули під час етнічних чисток, досі невідома. Абхази хоч і брали участь у кривавій племінній різанині, але не були її головною силою. «Русскій мір» був уже тоді злим молохом загарбників, всіх тих мерзенних «казаків» і «апалчєнців». Пригадую розповідь про викладача одного з училищ Сухумі, етнічного росіянина, який намовив своїх учнів-грузинів залишитися в місті: «Нє бойтєсь, рєбята! Прійдут наши, снова будєт мір, дружба народов,  савєтский саюз…» Всіх дітей, які послухали свого «пєдагога», більше сотні дітей, прийшлі душогуби замучили і вбили. «Пєдагог» потім жив довго і щасливо, за загубленими душами не тужив, адже «істіннорусскім»  серцем розумів - так було треба. Лєс рубят – щєпкі  лєтят!

Повна відсутність совісті, докорів сумління – от головна риса прибічників так званого «русскава міра». Вони прийшли на нашу землю убивати українців, простих українців, а не олігархів. Ні, не тільки знищення української держави прагнуть ці негідники: їхня ціль – остаточне фізичне знищення українського народу. «Ми должни сєгодня закончіть дєло Вєлікого Сталіна – окончятєльно отправіть всєх укров на свалку історіі!» Яке примирення може бути з носіями такої ідеології? Який компроміс? 

Але помиляються ті, хто сподівається, що різаниною українців плани маргіналів таки обмежаться. Ні! Знайдіть час, поблукайте чорними лабіринтами рунету! Навіть етнічні росіяни, які народилися або довго жили в Україні, на погляд «істінних»  є немов би інфікованими, їх пропонується пропустити через карантинні заходи, фільтрацію, «провєріть на вшивость» через участь в каральних акціях і сексотстві, а краще – просто переселити «на пєрєковку» до сибірів, замінивши надійними «ісконнимі» переселенцями. Вже не кажу про напівкровок, людей зі змішаних родин. І ще: цьому чорнокнижному дійству зараз знайдено новомодне слово «пєрєформатірованіє»! Отже не лінуйтеся, люди українські, добре вивчайте ворогів. Знадобиться!

Колись давно мудра стара єврейка на ім’я Рахіль Марківна розповідала мені про війну от таке: в оточеній ворогом Одесі поміж єврейського населення йшов такий собі поголос, буцімто в розповідях про звірства нацистів – більше пропаганди, що німці – нація освічена, культурна, а не якісь звірі і т.д. Тому багато хто відмовлявся від евакуації, коли ще була можливість виїхати. А   Рахіль Марківна зробила так: зібрала докупи все те, що могла зібрати в тому обмеженому інформаційному просторі, всі чутки, газетні статті і т.п., все це вона добре обміркувала, а потім зібрала дітей, купила за золото (доларів тоді не знали, а корупція, що б не казали,  була) евакуаційні талони і виїхала як подалі. Вона казала: «От тут жив Фіма з родиною. Він не хотів виїжджати, і запасав на зиму муку і крупи. І не дожив до зими…»

Я от до чого: якби у 1918-му році всі українці мали мудрість, не сприйняли на віру брехливі обіцянки більшовиків про землю і волю,  а уважно дослідили б своїм серцем і розумом справжню суть ідеології російського комунізму, то вони б ніколи не отримали ні розстрілів, ні розкулачок, ні голодоморів. Якби всі ті безголові червоні отамани, всі ті дуже ідейні махни, стали не на бік московської підлоти, а за єдність свого народу, відклали б свої чвари, свою так звану класову боротьбу до перемоги над справжнім спільним ворогом, то не тільки зберегли своє життя, але й життя мільйонів українців! От цікаво, про що думав перед розстрілом, про що жалкував Юрко Коцюбинський? А про що буде думати перед стратою інший, сучасний зрадник свого народу – Олексій Мозговий? Слухав його пісні, і не розумію досі, як цього колись щирого українця переформатували в зрадника і убивцю? Як може він бути поруч з нелюдами, які ґвалтують українських дівчат, грабують, катують і вбивають тільки за одне українське слово? Невже такі солодкі російські гроші, щоб за них продавати свою душу? Невже є довіра «братнім» обіцянкам? Адже зрозуміло і зараз, що використають, викинуть і розтопчуть, як брудну ганчірку…

І ще. Якщо наша влада все таки вирішить злити Луганщину і Донбас, треба зробити все, щоб витягти звідти українське населення. Так, це мільйони людей. Мільйони біженців. Багато хто з них зараз не розуміє, що їх насправді чекає. Багато хто з інших частин України теж не розуміє, що чекає українців Сходу після перемоги там «русскава міра». Але не можемо просто так віддавати на загибель наших єдинородних. Якщо вже  на горе судилося втратити частину країни, то треба хоч спробувати врятувати наших братів і сестер.  І не треба радіти, коли когось з них сьогодні вивозять в Магадан і Воркуту. Завтра диявол може підступити і під наші оселі, принести з собою горе, смерть, депортації. Ім’я  того диявола – «русскій міръ»! 

Борітеся — поборете! Мені
Тарас порадив у безсонній ночі,
Коли, немов сонця, горіли очі
Й пашіло тіло в їхньому вогні.
Мені ти радиш наяву і в сні,
Аж доки я не виповнюсь зневірою,
Хоч тішуся надією: увірую
У боротьбу— нехай в далекім дні.

Борітесь — так! Не думайте про смерть,
Горіть в огні єдиного бажання,
Вам карбувати на своїх скрижалях:
Постань на прю, на боротьбу, на герць.
Борітеся — поборете! Постань
Уярмлений, знедолений, закутий,
Порви важкі заіржавілі пута
І грізним громом з піднебесся грянь!

Борітеся — поборете. Мені
Тарас порадив, коли ніч безсонна,
Тривогами і зорями розповнена
Спинилась мовчки при моїм вікні.
Борітеся — поборете. В огні
Пашіє голова моя жертовна,
На все готова і на все вготована,
Чекає одчайдушної борні.

Борітеся — поборете. Чому ж
Стихає крик і непогідь заходить
Крилом похмурим з півночі, і бродить
Забродою твій войовничий муж?
Чому ж посеред довгого мовчання
Вчуваєш тільки криці затихання

Василь Стус

Хотя это звучит и пафосно, но сегодня в войне с Россией и террористами наша страна держится на добровольцах и волонтерах.  

Именно поэтому «Слово и Дело» составило список всех добровольческих батальонов, которые принимают участие в активных военных действиях, – с их символикой, датами создания и подчинением. В целом – 37 батальонов.

http://www.slovoidilo.ua/articles/4543/2014-09-02/dobrovolcheskie-batalony-kotorye-prinimayut-uchastie-v-vojne-na-vostoke.html

Собеседник — мужчина за тридцать, в составе российского миротворческого контингента участвовал в нескольких военных кампаниях. На гражданке работал в личной охране. В Ростовской области находился около недели, вчера в составе своего подразделения пересек границу.

— Что с псковскими десантниками?

— Знаю, что они обеспечивали коридор через границу. Некоторые погибли.

— Срочники?

— Ну как? Если ты служишь полгода, ты уже имеешь право заключать контракт. Но ты же слышала по телевизору: все как бы в отпуске, все вопреки желанию Минобороны там оказались.

— То есть это регулярная армия?

— Да.

— Зачем тогда добровольцы, если есть регулярная армия?

— Регулярная армия дороже. Еще, наверное, думали, что добровольцев будет больше. Что мы сможем переломить ход войны.

— Как вас вербуют?

— Ну есть несколько путей. Если узкая специальность — то через военкомат, таких по домам искали. Очень востребованы ВУСы 107, 106, разведка, диверсионные специальности.

Второй — из ветеранских организаций. Их очень много. «Боевое братство», «Ветераны боевых действий», «Ветераны Афганистана», «Воины-интернационалисты». Просто на очередном собрании предлагают, спрашивают: кто хочет? Желающие находятся. В основном это военные, которые находятся на пенсии по разным причинам. Сокращенные в результате сердюковских реформ, например. Их записывают, потом вызывают на беседу. Беседу проводят фээсбэшники. Это в основном формальность: берут почти всех.

— Всех?

— Да. У одного уже здесь, на сборном пункте, спрашивают домашний адрес. Он мнется: «Я не по прописке живу». — «А где ты живешь?» — «Ну я не дома живу». Короче, оказалось, он на вокзале ночует. С вокзала подобрали. Есть совсем пожилые люди. У одного парня вообще олигофрения, ну ЗПР (задержка психического развития), его пока на кухню поставили готовить, кто-то же должен. Думаю, вербовщикам платят за каждого человека, вот и все. По их отчетам, наверняка все добровольцы — супербойцы, суперспециалисты.

Не берут только тех, кому нет 25. Наверное, потому что у молодых еще очень сильная связь с семьей, с родителями.

Основной набор через казачество. Основная масса через них попадает. «Союз казаков России», «Всевеликое войско Донское». Они друг друга ненавидят, не признают, но людей набирают и те и другие. Кому-то давят на патриотические чувства, кого рублем заманивают. Некоторые и денег-то не видели таких.

— Каких?

— Общая сумма приходит на все подразделение, а дальше от командира зависит, кто и как их распределит. В разных отрядах все по-разному. Вообще все распределяется согласно штатному расписанию. У нас — от 60 тысяч рублей, есть те, кто получает 80, 90 тысяч, командиры — даже больше. Но 60 тысяч рублей для рядового бойца — предел.

— Это за какой срок сумма?

— За месяц. Человек сам заявляет, на сколько хочет поехать. Минимум по месяцу, некоторые заявляются на большее время.

Предусмотрены еще компенсации. Легкое ранение — 120 тысяч, среднее — 180, тяжелое — 360 тысяч. Но какой тут критерий, непонятно. Ногу ножиком ткнуть — это же уже легкое ранение, нет? За смерть — тоже 360 тысяч родственникам выплата плюс организация похорон. Но это уже не проверишь, конечно.

— Выплаты всегда происходят?

— По-разному очень все происходит. Я знаю, что две недели назад один казачий атаман — позывной «Терек» — свалил с деньгами всего отряда. Отряд был больше 100 человек. У каждого он украл от 2000 до 3000 долларов. Вот и считай. ФСБ начала проверку, но, думаю, если этот «Терек» поделится с кем надо, ничего ему за это не будет. Казачьи атаманы — часто проходимцы. Сами себе назначают воинские звания. В армии он ефрейтор был, здесь — полковник. В армии не служил, а здесь на погонах три звездочки имеет. А по факту на месте кладут много народу по дурости. Был такой атаман Самурай, он стоял недалеко от Снежного, вроде в Димитровке. Капитан милиции в прошлом, родом из Приморского края. У него вообще почти всех бойцов убили. Он вернулся, сейчас набирает новых.

Кстати, атаманы занижают сумму выплат за дырки (за ранения. — Е. К.). На руки выдают сотню, остальное — себе. И никто их не контролирует.

Вообще нас предупреждают, что заплатят за ранение, только если вернешься в составе своего подразделения. Предупреждают, что, если уйдешь к одному из полевых командиров, будет ответственность за наемничество, то есть уголовное дело возбудят. Если ты идешь со своего отряда к Безлеру ну или к другому полевому командиру, а потом вернешься в Россию, — сядешь в тюрьму.

— Почему?

— Иначе анархия. С какими людьми уезжаешь —  с такими и должен вернуться. Если хочешь поехать еще, ты просто ждешь переформирования и идешь со следующим отрядом.

— Известно, откуда эти деньги?

— Утверждать точно не могу. Кто-то говорит, что платит Янукович и его окружение.

— Когда их выдают?

— Перед самой отправкой. Ребята называют банковские карты, счета, на которые перечислить, командир подразделения едет до ближайшего банка, там делает переводы.

— Как все работает?

— После беседы с «фейсами» направляют в Ростов. Адрес сборного пункта не называется, но на вокзале тебя встречают. По приезде компенсируют стоимость билетов.

— То есть билет покупаешь сам?

— Ну да. Иначе можно сдать билет, никуда не поехать и получить деньги. Неофициально же все. Билет на самолет стоит, предположим, 20 тысяч. Вербовщик заявит, что набрал группу 100 человек, потом сходит сдаст билеты — вот уже 2 миллиона. Это же Россия.

— Где сборный пункт?

— Он находился на базе отдыха «Минплита» (санаторий в городской черте Ростова-на-Дону. — Е. К.), сейчас уже не знаю. Сдаешь все документы под роспись — паспорт номер такой-то, военник номер такой-то, банковские карты. Все остается на сборном пункте. Идея в том, что ничего не должно выдавать нашу принадлежность к России. Снимают отпечатки пальцев, фотографируют. Местные фээсбэшники проверяют, находишься ли ты в розыске, совершал ли уголовные преступления, где служил и служил ли на самом деле. Некоторых заворачивают по результатам проверки. Присваивают позывной. Потом направляют на Зеленый остров (небольшой остров посреди реки Дон, в городской черте Ростова-на-Дону, на острове находится несколько турбаз. — Е. К.), на базу отдыха Каравай. Там щитовые домики, живем по четыре человека. Перекличка тоже проводится по позывным.

— На турбазе живет кто-то кроме вас?

— Нет. Местные иногда забредают на наш пляж, видят, как мы бегаем кроссы. Вообще их нервирует, что на острове куча парней в камуфляже. Видно же, что мы нерегулярная армия, люди пугаются. Несколько раз даже полицию вызывали… Было поймано несколько журналистов, которые без спроса пытались фотографировать, переписали их паспорта, дальше не знаю.

— Что происходит на базе?

— Мы ждем, когда наберется достаточное количество людей, чтобы нас отправили на полигон. Еще проводятся занятия, но тут уже от командира подразделения зависит все. Заботится ли он о подготовке. В основном дают ФИЗО, МПД, ТСП, топографию и ВМД (физподготовка, минно-подрывное дело, тактико-специальная подготовка, работа с картами, военно-медицинское дело. — Е. К.). Но никакого оружия на острове нет, сразу скажу.

Некоторые люди уходят, когда видят, какой тут бардак. Вот приезжает кадровый военный, командир полка — его ставят командиром батальона. Ну хорошо. Он посмотрел, как все организовано, начал вопросы задавать. Такой умный? Иди отсюда! Вместо него поставили алкаша беззубого. Что он им скажет? Те, кому отдан на откуп наш вопрос, — дилетанты. У них нет академического военного образования.

…Потом нас направляют на полигон для боевого слаживания. Всего несколько дней на это дают. Многие на этом этапе понимают, что их физические данные не подходят для такого, и уезжают. На полигоне уже выдают оружие. Форму… Цифра, причем такая, что российской армии не снилась, специально под украинскую зеленку, под тамошнюю природу посчитана, и качество материала другое совсем. Если батальон формируется как мотострелковый, даются танки, БМП, БТР. При этом бардак дикий. Говорят: так, вы трое теперь танкисты, а вы будете артиллеристами. Нормально? Несколько дней учатся люди всего, понимаешь? И все, вперед, на укропов. Я видел, как оружие, транспорт выдавались вообще без расписки, просто люди подходили, говорили: мы с такого отряда, нам нужны два калаша и машина… И им давали. На полигоне сдаем наши мобильные телефоны. Как штат заполняется, группу отправляют. Боевую задачу объясняют непосредственно перед пересечением границы или по прибытии в центр сопротивления в Луганской, Донецкой области.

— Где этот полигон?

— Сначала был около поселка Веселый. Его сделали просто в чистом поле. Там толклась куча всякого народа, скопилось большое количество бойцов. Кто нормально группой из-за границы выходит, идет на полигон. Дезертиры туда же шли, жили даже не на территории, а буквально в кустах. А чего им: рюкзак под голову подложи и спи. Ждали, когда их домой отправят. Жены ушедших бойцов тоже приезжали своих мужей искать, и их там оставляли тоже жить, чтобы шума не поднималось. Полный бардак был. Потом размещали на постоянном армейском полигоне около Персиановки (поселок Персиановский. — Е. К.). Туда же приходили местные отряды ополченцев из Луганска на переформирование. Тысяча с лишним человек одновременно находится на полигоне. Потом нас перебросили в Кузьминку (полигон в Ростовской области, на котором в марте этого года проводились масштабные учения ВДВ под руководством генерала Шаманова. — Е. К.), это ближе к границе, удобнее.

— Часто отправляются колонны с техникой?

— Практически каждый день.

— Почему тогда ополчение жалуется, что мало тяжелой техники?

— Не знаю. Каждый отряд получал танки и прочие железяки. Другое дело —  обычно ее ломали или бездарно губили в первом же бою. Потому что колхозников много, а специалистов — мало. Потом, горючего нет столько, боеприпасов.

Я знаю, что технику, оружие для нас перегоняли в Ростовскую область из Крыма. То, которое оставляли в воинских частях украинские военные, когда их наши попросили уйти. Потому что СБУ способна проследить судьбу оружия. А так что они проследят? Оружие было выписано украинской армии, ну и все.

— Это единственный путь через границу?

Далі тут, цікаво

http://www.novayagazeta.ru/society/65096.html