|
Прірва між заявами президента і його реальними намірами та діями стає дедалі глибшою. На словах, особливо у Сенаті США чи перед телекамерами, Петро Порошенко виступає мало не українською інкарнацією Шарля де Ґолля, батька нації, готового покласти життя на олтар перемоги. А на ділі його команда робить усе, щоб притлумити громадську активність, загальмувати люстрацію та реальне, а не косметичне реформування державного апарату – те головне, що й дасть нам змогу перемогти у війні.
Що ж до власне війни, то політика очільника держави бачиться двозначною: всі провладні спікери та ЗМІ заспокоюють суспільство мантрами про перемир’я, а тим часом криваві бої щодня й далі точаться на Донбасі, тоді як для реформування сектору безпеки не робиться майже нічого. Дедалі більше розмов про те, що ця лінія проводиться в межах постійних підкилимних перемовин із Кремлем: не дарма ж Владіслав Сурков тепер бачиться частим гостем у Києві. Спостерігаючи ці маніпуляції, західні країни, своєю чергою, перестають вважати Україну відповідальною стороною для переговорів і не бажають надавати реальну військову допомогу.
Питання – чи почали вони вже прямий діалог із Путіним про Україну?
Але, здається, пана Порошенка це не надто хвилює: незабаром вибори, а зі
своїм російським візаві наш президент коли ще й не домовився (хтозна?),
то сподівається, зміцнивши свою владу, незабаром це зробити.
Отож головне бажання нинішньої влади – «порєшать». У значенні, яке це слово мало у 1990-ті, з котрих ментально родом помітна частина нинішньої політичної еліти: тобто кулуарно домовитися з будь-ким про будь-що. Звісно, порівняно з режимом Януковича це вже рух уперед, бо «донецькі» вміли йти тільки напролом, причому вдаючись до послуг ФСБ. На жаль, на тому позитив вичерпано. Адже президент і його команда не мають іншого механізму поведінки, окрім підкилимних «договірняків». І навіть півроку війни та смерті українців нічого не змінили в їхньому мисленні. А в реаліях збройної агресії така поведінка неминуче щораз більше скидатиметься на зраду...
Президент багато разів згадує розгром під Іловайськом як приклад неготовності української армії (а чиї, до речі, протеже й досі керують Міністерством оборони та Генеральним штабом?) і відповідно «неможливості врегулювати цей конфлікт у військовий спосіб».
А проте... Так, маємо серйозні проблеми, але не критичні. Точніше критичними вони стають за умови, коли верховний головнокомандувач Збройних сил не бажає воювати й мобілізувати суспільство. Основною проблемою політики президента Порошенка є небажання змінювати правила гри. Простіше і звичніше трохи перефарбувати під себе наявну неефективну систему, внісши до неї косметичні зміни. А до того ж він прагне зробити це в єдино можливий для комерсанта спосіб – постійним торгуванням.
Однак складність ситуації для України полягає в тому, що Владімір Путін прекрасно вміє «працювати» з таким типом людей, бо своїм «порошенкам» ставленик кагебістського клану вказав на їхнє скромне місце ще до середини 2000-х, а нещодавно нагадав арештом мільярдера Євтушенкова. Відчуття того, що домовленості між Путіним і Порошенком досягнуто давно, ймовірно, навіть до початку активної фази конфлікту на Донбасі, неминуче нависає над усіма політичними кроками українського президента з переговорними процесами в Мінську включно. Ймовірно, в Кремлі вже вирішили, що український президент є цілком прийнятною постаттю, то чому ж не підтримати його переговорних спроб, тим більше коли вони відповідають інтересам Росії? Тож російська пропаганда, як за командою, геть перестала згадувати «київську хунту» й педалювати тему нелегітимності української влади.
Така поведінка Петра Порошенка, безумовно, очевидна для Заходу. ЄС відверто радіє з того, що при владі в Україні опинилася людина, яку можна змусити до невигідних перемовин з агресором замість відчайдушної боротьби. А Сполучені Штати явно не бажають улазити в конфлікт, не бачачи в українській владі тих, із ким можна поділитися не лише розвідданими, а й зброєю. Судячи з настійливих повідомлень про перспективу пом’якшення санкцій, майбутню зустріч держсекретаря Керрі й міністра Лаврова, та й узагалі з огляду на примирливий тон західного істеблішменту, ніхто в ЄС чи США не стане по-справжньому втручатись у конфлікт: а раптом Петро Олексійович простягне (чи вже простягнув?) руку дружби Москві. Аби знайти надійне і пристойне пояснення такому повороту, у президента в команді є досвідчені фахівці з піару та роботи з медіа. Тож цілком логічно, що Євросоюз визнав за ліпше на рік відтермінувати імплементацію найістотніших положень Асоціації, зате домовитися нарешті з Путіним. «Порєшать» – так уже «порєшать».
Відповідно сценарій повномасштабного військового вторгнення на всіх напрямках, найімовірніше, знову перестав бути № 1 на порядку денному кремлівського керівництва. Сторони, швидше за все, повернуться до варіанта, який, за інформацією Тижня, серйозно розглядали ще під час першого перемир’я на Донбасі, у другій половині червня. Тобто Захід де-факто визнає анексію Криму й не порушує відповідного питання принаймні до кінця каденції Путіна, тим часом Росія потихеньку виводить свої війська з Донбасу й нейтралізує найрадикальніших представників «ДНР»/«ЛНР». Власне, процес уже пішов, російська армія, за повідомленнями РНБО, потроху відстрілює непримиренних сепаратистів на підконтрольній території, розставляючи свої військові комендатури. Донбас де-юре залишається під владою України, хоча де-факто – скабкою в її тілі. Вона забезпечує Крим світлом, водою та харчами, чим знімає необхідність ризикованої збройної операції для прокладання «данцизького коридору» й не педалює питання належності півострова. Москва вигадує для Києва чергову кабальну знижку на газ і знімає заборони на українські товари, фактично вигравши на Донбасі війну за Крим. Негарна схема, так? Неморальна? Але, коли до геополітичної гри беруться бізнесмени зразка 1990-х, годі очікувати іншого.http://tyzhden.ua/Politics/119952
У Верховну Раду проходять 6 партій, серед яких лідирує Блок Петра Порошенка, а "Радикальна партія" Олега Ляшка втрачає популярність.
Про це свідчать дані опитувань КМІСу та Фонду "Демініціативи імені Ілька Кучеріва".
Так, якби вибори до Верховної Ради відбувалися у передостанню неділю вересня, то голоси виборців поділились би так (тих, хто визначився і піде на вибори - 47%):
Усі | Хто прийде | Партія | 6 вересня |
18,3% | 39,5% | Блок Петра Порошенка (Ю.Луценко) | +5,4% |
4,8% | 10,4% | Радикальна партія Олега Ляшка | -9,7% |
3,6% | 7,8% | "Батьківщина" (Ю.Тимошенко) | -2,4% |
3,2% | 6,9% | "Громадянська позиція" (А.Гриценко) | -3,6% |
2,7% | 5,8% | "Народний фронт" (А.Яценюк) | |
2,4% | 5,2% | "Сильна Україна" (С.Тігіпко) | |
2,2% | 4,7% | "Свобода" (О.Тягнибок) | -3% |
2,1% | 4,5% | Компартія (П.Симоненко) | |
2% | 4,3% | "УДАР" (В. Кличко) | |
1,2% | 2,6% | "Об’єднання Самопоміч" (А.Садовий) | -1% |
3,8% (8,2%) - за усі інші партії загалом.
22,5% опитаних вирішили не брати участі у голосуванні, а 29,0% досі не визначилися, за кого голосувати.
Оскільки опитування проводилось до повної реєстрації учасників виборів, то у ньому відсутній Опозиційний блок.
Опитування проводилось з 12 по 21 вересня 2014 року методом особистого інтерв'ю. Опитано 2035 респондентів, що мешкають у 110 населених пунктах усіх регіонів України (окрім Луганської області та АР Крим).
Інтерв’ю, які мали проводитися в Луганській області, були проведені в Донецькій області, населення якої за своїми електоральними та багатьма іншими політичними орієнтаціями найменше відрізняється від населення Луганської області.
Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і за дизайн–ефекту 1.5) не перевищує: 3.3% для показників близьких до 50%, 2,8% — для показників близьких до 25%, 2,0% — для показників близьких до 10%, 1,4% — для показників близьких до 5%.
Українська правда
Російська справа про «геноцид російськомовних» в Донецькій області, яку порушив Слідчий комітет РФ, може спровокувати адекватну реакцію з боку України.
Про це заявив у ефірі одного з українських телеканалів глава МВС України Арсен Аваков. Новину передає «Преса України».
"Ми з вами розмовляємо російською мовою. Я російськомовний український політик. І таких більшість у зоні конфлікту, і проблем із цим немає, і не було ніколи. Коли ми говоримо про рішення російського слідчого комітету РФ, це привід піти знову в атаку після припинення вогню. Ми повинні розуміти, що живемо поруч зі скаженою собакою", - пояснив міністр.
Аваков переконаний, що не можна не реагувати на такий крок з боку РФ.
"Я думаю, що це черговий фактор російської політики, який дає нам підставу правильно коригувати нашу політику", - зазначив посадовець.
Нагадаємо, представник СК РФ Володимир Маркін заявив, що його відомство порушило кримінальну справу про геноцид російськомовного населення на південному сході України. Він сказав, що стаття 357 Кримінального кодексу РФ (геноцид) передбачає до двадцяти років позбавлення волі або страту.