Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Чи є здоров`я українців соціальним капіталом країни?

Чи є здоров’я населення соціальним капіталом країни? Здається, нині воно становить для влади лише прикру проблему. Кожен мусить покладатися на себе й на тих лікарів, яких знаходить чи то в районних поліклініках, чи то в приватних медичних центрах. У будь-якому разі відповідальність за лікування лежить на самому пацієнті. Про сутність охорони здоров’я розмірковують фахівці, які знають проблему зсередини.

Сергій ПОДПРЯТОВ, доктор медичних наук, заслужений лікар України, лауреат Державної премії України:


— Людина має дбати про своє здоров’я, адже воно є цінністю, яку неможливо купити. Якщо вона прагне бути самостійною, незалежною, то має, безперечно, бути й здоровою — звідси необхідність дотримуватися режиму харчування, зберігати фізичну активність. Дуже багато важать працьовитість, добре ставлення до оточення, щирість — без цього здоров’я взагалі неможливе.

Потрібно впровадити диспансеризацію. Підраховано, що значно дешевше з певною регулярністю проводити масові огляди населення: це дає змогу виявити хвороби на таких стадіях, коли їх можна за короткий час і з невеликими затратами вилікувати. Це вигідно й у соціальному плані — люди зберігають працездатність, і в економічному — витрати на диспансеризацію та лікування в початковій стадії значно менші, ніж на лікування запущеної хвороби. Власне, цим шляхом ідуть високорозвинені країни — там дуже добре поставлено діагностику, і людей орієнтують на те, щоб до лікаря зверталися при перших проявах негараздів зі здоров’ям. Дуже поширеною є санітарно-просвітниць­ка робота, коли людей повідомляють про можливі прояви хвороби і про лікарні, де можна обстежитися.

На жаль, системи диспансеризації в нас на сьогодні немає, тому пацієнт має прийти до свого дільничного чи сімейного лікаря, а той уже визначить перелік обстежень і фахівців, котрі мають його оглянути.

На мою думку, нам варто було б запозичити досвід країн-сусідів. У Чехії кожна жінка в перші три місяці вагітності мусить пройти генетичне обстеження. Це закріплено законодавчо: якщо жінка ухиляється від таких обстежень, а потім народжує неповноцінну дитину, то догляд за нею є її довічним обов’язком. І навпаки, якщо обстеження показало нормальні дані, а дитина народжується з вадами, то догляд за такою дитиною — довічний обов’язок дер­жави.

Система охорони здоров’я повинна працювати на людину ще до її народження й супроводжувати все життя. Сучасна діагностика і своєчасне лікування є бізнесово вигідним у всьому світі, інакше на Заході не було б настільки потужно розвиненої медицини. Там система спонукає до високоякісної роботи — до розробки й упровадження якнайефективніших способів лікування. Це вигідно суспільству, зокрема й щодо вкладання коштів.

Юрій САЄНКО, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ, професор:

— Здоров’я складається з фізіологічних чинників, чим і займається медицина. Характерно, що і медики, і соціологи фіксують невпинне погіршення стану фізичного здоров’я населення України за останні п’ятнадцять років. Культурологія, психологія та соціологія відстежують рівень духовного здоров’я людей з точки зору повноцінної та соціально активної особистості. Одним з вирішальних критеріїв соціального здоров’я людини є участь у повсякденному житті країни та вирішенні її проблем. З цього погляду ми маємо нездорову державу й нездорову націю: ми — як пожежна команда, боремося з невирішеними проблемами минулого, які, на жаль, переходять і в майбутнє.

— Чи є соціально здоровішими люди в розвинених країнах?

— На Заході мало палять, займаються фізкультурою. Там серйозно ставляться до страхування. Якщо людина має соціальну страховку, вона мусить двічі на рік пройти огляд у певних фахівців. Тоді держава вкладатиме в неї менше коштів у разі вчасно виявленої хвороби. Соціальне здоров’я стає найбільшою цінністю. Адже людина повинна бути соціально активною, а її діяльність на благо країни — ефективною. Людина зазвичай бере участь у діяльності громадських організацій (у деяких країнах кількість активних людей доходить до 80%). За нашими даними, до громадської роботи в Україні залучено всього 13% населення. У нас не розвивається громадянське суспільство, немає соціальної відповідальності за те, що відбувається. Заблоковано розвиток середнього класу — а саме він створює умови для суспільного розвитку.

— Як оцінюють своє здоров’я наші громадяни?

— У 1992 році людей, які відповіли, що в них відмінне та хороше здоров’я, було 29%, а нині — близько 20%.

Загострився інтерес людей до екології. У минулі роки зазначали, що екологічні чинники впливають на їхнє здоров’я 10% опитаних, сьогодні — 17%. Передусім громадянам дошкуляє забруднення території їх проживання сміттям — на це вказали 51% опитаних, забруднення повітря автотранспортом — 43%, хімічними речовинами та викидами виробництва — 33%, на підвищений вміст шкідливих речовин у харчових продуктах — 29%.

На жаль, соціологія ще не вибудувала інтегрального індексу соціального здоров’я, хоча окремі його показники фіксуються в соціологічному моніторингу Інституту соціології НАНУ.

Дмитро КРАКОВИЧ, директор з консалтингу Київського міжнародного інституту соціології (вісім років прожив у Нью-Йорку, переконаний, що світ «розвиненої демократії» далеко не ідеальний):

— Років десять тому в Америці обговорювали реформу системи охорони здоров’я, завдяки якій медична допомога мала стати практично безплатною в результаті впровадження безплатного страхування. У суспільстві тоді було розгорнуто широку піар-кампанію проти цієї програми, висловлювалася думка, що вона зруйнує медицину, знизить якість медичних послуг. Як наслідок — реформа так і не відбулася.

— Якими є нагальні проблеми американської медицини?

— Мабуть, головна проблема в тому, що медицина в США — це бізнес. І вона завжди була такою. Мета лікарів — не вилікувати хворого, а зробити його постійним пацієнтом. До речі, в Америці менше практикують радикальні засоби лікування, такі як хірургія, а більше покладаються на терапію. Навіть коли хвороба триває роками, лікарі намагаються гамувати її медикаментами без хірургічного втручання.

Щоправда, в Америці перед­бачено відповідальність за лікарську помилку. Судова система тут дуже активна. Величезні кошти переходять не тільки до лікарів, а й через суд від лікарів до пацієнтів.

—Як живуть в Америці інваліди?

— Там часто можна побачити людей з особливими потребами й у вищих навчальних закладах, і на вулицях. У бюджетних організаціях є квота, за якою вони зобов’язані брати на роботу певну кількість таких людей, якщо ті здатні її виконувати. У Нью-Йорку всі автобуси пристосовано для перевезення інвалідів на візках — задні двері спрацьовують як ліфт, водій допомагає і піднятися в салон, і спуститися. У метро зроблено спеціальні спуски, з яких можна з’їжджати на візках. У США інвалід може вільно пересуватися містом.

Сподіваюся, що й наше суспільство зміниться у своєму ставленні до людей з особливими потребами.

Ірина Кириченко

У БЮТ кажуть, що вже порозумілися з Росією

Представники фракції Блоку Юлії Тимошенко, які є членами депутатської групи Верховної Ради з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, закликають припинити конфронтацію і шукати позитивне підґрунтя у відносинах зі східним сусідом.

Про це заявили народні депутати Наталія КОРОЛЕВСЬКА, Сергій ТЕРЬОХІН та Сергій ШЕВЧУК сьогодні на прес-конференції в УНІАН.

Захід був присвячений підбиттю підсумків першої зустрічі українських і російських парламентаріїв, які є членами групи міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України і Державної думи Росії, а також актуальним питанням подальшого співробітництва і побудови відносин між обома державами.

“У нас відбулася непроста дискусія з російськими колегами. Але, що найголовніше, ми знайшли порозуміння і спільні точки дотику у відносинах. Українським і російським політикам необхідно утримуватися від жорстких, провокаційних заяв і взаємних звинувачень, а будувати відносини у добрій економічній і політичній площині”, - зазначила співголова парламентської групи дружби з РФ Н.КОРОЛЕВСЬКА.

У свою чергу С.ТЕРЬОХІН, наголосив, що “практика взаємного запровадження “чорних списків" нев’їздних осіб є порушенням прав і свобод людини”. “Обом державам слід утримуватися від неї, і це знайшло підтримку з боку українських і російських парламентаріїв”, - зазначив С.ТЕРЬОХІН.

Він також повідомив, що українські учасники групи міжпарламентських зв’язків з РФ планують підписати підготовлені під час зустрічі два звернення до Президентів і урядів двох держав у середу, 9 липня.

Як повідомляв УНІАН, 5-6 липня в Одесі відбулася зустріч парламентаріїв України і Росії. Головним результатом заходу стала підготовка проектів звернень представників вищих законодавчих органів до Президентів і урядів обох держав про остаточну і беззастережну відміну будь-яких «чорних списків» нев`їзних осіб до Росії і України, а також щодо пролонгації Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між РФ і Україною від 31 травня 1997 (закінчується 1 жовтня 2008 року – УНІАН).

Разом з цим співкоординатор депутатської групи з міжпарламентських зв`язків РФ і України Костянтин ЗАТУЛІН висловив незадоволення тим, що українські депутати перенесли підписання двох спільних звернень парламентаріїв РФ і України на пізніший термін.

УНІАН.

Потрібна ніч, аби політики подивилися українське кіно

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

За сколько лет один Ющенко засадит калиной 1 гектар земли?

  • 07.07.08, 11:01


Эту и другие интересные задачки из сферы занимательной математики стало возможным решить благодаря стараниям пресс-службы президента, наконец-то поведавшей, в чем измеряется польза от пребывания Виктора Андреевича на посту президента.

«Калинка-калинка, калинка моя»
(народная песня Ющенко)

Виктор Андреевич выгнал весь свой Секретариат (Балогу, Богатыреву, Пукшина, Ставнийчук, Шлапака, Кислинского и всех-всех-всех) под стены конторы высаживать на газончике калину. Издание «Таблоид» со ссылкой на сотрудников пресс-службы президента сообщило, что «идея с посадкой калины пришла президенту накануне вечером. А уже сегодня утром он проследил, чтоб его подчиненные не пропустили такого мероприятия. Ющенко достаточно легко справился с задачей, ибо опыта в таком деле у него достаточно. В пресс-службе подсчитали, что лишь за последние три года он высадил не менее 2,5 тысяч кустов калины».
Так что, как видим, «сила, кум, она – в кустах»…
«Обком» взял в руки калькулятор и подсчитал: последние три года – это 1096 дней (365 + 365 + 366). Разделив 2500 кустов калины на 1096 дней, мы получаем минимальную (поскольку пресс-службой указано, что высажено не менее 2,5 тыс.) скорость высадки калины Виктором Ющенко на посту Президента Украины: 2,281 куста в день.

Можно не сомневаться, что эта цифра не является константой, поскольку если Ющенко даже и круглый профан, то явно не в родимом ему сельском хозяйстве, а посему наверняка не пытается врывать саженцы зимой с помощью лома в промерзшую землю (хотя кто знает, может, Балога ему уже оранжерею устроил) или в песок во время визита в Ливийскую арабскую народную Джамахирию. То есть сажает любимое дерево Ющенко явно не каждый день. Предположим, что Виктор Андреевич высаживает калину максимум шесть месяцев в году (исключаем три месяца зимы и общее количество дней, проведенных в остальное время президентом в зарубежных поездках по вопросам Голодомора). Средняя скорость Ющенко в таком случае уже превышает 4,5 куста – кто из украинских политиков может похвастаться подобным? Да никто!

Если взять площадь размещения одного куста калины за 1 кв.м., то 1 гектар Президент Украины (из расчета минимальной скорости) покроет зеленью менее чем за 12 лет – то есть хватить на это должно всего лишь 2,3 президентского срока.

Использование десятка Викторов Андреевичей на общественных началах (а калину Президент Украины высаживает абсолютно бесплатно, да еще и не против пожертвовать для этого рабочим временем, которое все равно оплачивается из госбюджета) в сфере озеленения позволит за несколько месяцев без привлечения средств коммунального бюджета засадить аллеями всю Троещину или дважды нарастить прическу Лысой горе.

Однако и это все довольно скромные прикидки. Ведь сажает Ющенко с лопатой не только калину, но и другие не менее полезные деревья. Хотелось бы узнать от пресс-службы, если уж она над саженцами со свечкой стоит, конкретные цифры по другим ценным сельскохозяйственным, декоративным и дикорастущим культурам, чтобы оценить все масштабы полезности деятельности Виктора Андреевича Ющенко на посту Президента Украины. Также для общества очень важными являются годовые показатели медоносности Президента и объемы выпуска керамических изделий. Все-таки хоть в этой фигне можно высчитать, чем Глава государства Украина на самом деле занимается
http://obkom.net.ua/articles/2008-06/27.1628.shtml

Янукович і капуста

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Мені часто сняться дивні сни про політиків, найчастіше – про Віктора Януковича. Зазвичай я пишу про них до своєї іншої колонки, в «Газету по-українськи», але в останніх двох фігурувала капуста і кухня, тому формально вони ніби підпадають під проект «Кухня егоїста».

Попереджаю одразу: що це все означає, я не маю жодного уявлення, і Фройд, за вдалим висловом письменниці Ірени Карпи, точно плакав би.

Так от, спершу мені наснився теперішній прем’єр: ніби я листоноша, розношу газети по хатах, а в одній із них сидить Віктор Федорович Янукович за великим столом. Стіл застелено зеленою скатертиною з китицями, приглушено світить настільна лампа, як у Леніна, а Віктор Федорович в окулярах, зсунутих на ніс, на вирваному із зошита аркуші пише листа до газети «Сільські Вісті» – про капусту. Що одну половину треба на зиму нашаткувати і заквасити, а другу – покласти у погріб, тільки таким чином, щоб качани один одного не торкалися, бо погниють.

– Федоровичу, – кажу я, – чого ви тут сидите? У вас виборча кампанія, вам же треба їздити по регіонах, агітувати. Що ви оце пишете, гаєте час?

Янукович зиркає на мене поверх окулярів і каже:

– Світлано, ви молоді, нетерплячі, про вибори тільки й думаєте. Вам аби стрибати по регіонах та на мітинги ходити. А людям треба зберігати на зиму капусту. Не всі знають, наприклад, що качани не мають лежати підряд, а хто їм розкаже, якщо не я? От я по суботах і пишу до «Сільських Вістей», бо мені болить кожна капустина.

На цьому сон закінчився. А сьогодні вночі приверзлася Юлія Тимошенко. Ми сиділи на кухні після виборів, голоси вже було підраховано, я бринькала на гітарі пісню «Спроси у меня» із фільму «С легким паром». А Тимошенко психувала.

– Знову уряд треба формувати. Та тільки-но очолиш – як одразу хтось почне підсиджувати. Якщо і вдасться стати прем’єром, то за рік мене точно з’їдять. І це якщо дивитись оптимістично. До того ж – уже треба починати керувати, а в мене ані скіпетра, ані держави.

Мене осяяло.

– Юле, давай так, – сказала я. – Доля твоя дійсно важка: навколо вороги, газові схеми, провокації. Давай заведемо традицію по суботах зустрічатися на кухні: я тобі даруватиму який-небудь символ влади, а ти гратимеш мелодію чергової пісні зі старого совкового фільму. Почнемо прямо зараз: ось скіпетр Петра Першого, а ти давай грай «Мохнатий шмєль».

– Добре, – каже Тимошенко, – хороша ідея. Давай сюди скіпетр, бо вже без нього хоч кричи, і налаштуй гітару.

Я давай готувати інструмент, а він не піддається. Тільки одну струну підтягну, як тут же інша розкрутилась. І ще хтось почав грюкати в двері. Гуп-гуп! Трясь-трясь-трясь! Гуп!

– Кого це принесла нечиста сила? – вилаялася Тимошенко. – Мабуть, Турчинов знову зі своїм газом. Я ж сказала: не турбуйте мене, коли я на кухні.

Трясь! Трясь! Я прокинулася. З’ясувалося, що це дійсно через газ: мужик із газової компанії прийшов знімати дані на лічильнику. Він скидався на якогось індуса, на Турчинова ж зовсім не був схожий.

А наостанок – сон від моєї колеги Ірини Мойсеєнко. Їй також сниться політик, проте лише один: Білл Клінтон. І в її сні також була присутня їжа, але не реальна, а потенційна.

– Було таке, – повідала вона, – що Клінтон мені снився щоночі. Ніби ми з ним на пару читаємо новини в радіостудії, і він мене страшенно дратує: то вступить не там, то підводку не до того матеріалу прочитає. Непрофесійно, словом. А в студії він – бо після отих усіх скандалів (Моніки Левінськи і Поли Джонс) його розжалували з президента аж до радіопродюсера. І тут ми чуємо страшенний крик – наш звукорежисер у паніці вибігає. Нам видно через студійне скло, як двері студії підпирає величезний смугастий тигр, що стоїть на задніх лапах, а передніми лупить у двері. І решту сну ми з Клінтоном не можемо вийти зі студії, бо з’їдять, тигр реве за дверима, і всі про нас забули.

Така от, дітки, капуста. Хоч зовсім спати не лягай.

Парадоксальний патріотизм

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Ця колонка вийде вже після Дня незалежності, але сподіваюся, що патріотичний читач іще й досі прокидається від власного крику «Будьмо-гей», стискаючи в руці уявну булаву.

Тож порадую вже старим, проте від цього не менш приємним фактом: наше пиво відоме на Заході. Хоча й не все, а лише пшеничне.

Кілька днів тому я відвідала Боро-маркет, ринок гурманської продукції, що працює по п’ятницях і суботах під мостом Лондон бридж. За останні кілька років кожна захланна, зажерлива, пересичена, снобістська, сибаритська істота середнього класу протоптала стежку до його розкладок із бальзамічним оцтом, морськими гребінцями й олениною. Є там і паб: найменший у Лондоні, але з найбільшим вибором пива (як вони стверджують), під назвою Rake – «Граблі». Ми зайшли туди після прогулянки базаром сьорбнути трапістського пивка на розлив. Поруч зі мною якийсь невизначений, як і я, пиволюб роздивлявся бар і холодильник – західне суспільство 21 сторіччя отруєне вибором, і це ще всім гикнеться. Навіщо нам 38 видів молока? Навіщо 48 видів мюслі на сніданок? Навіщо 154 варення в супермаркеті? Невже натовпи людей ходили на демонстрації, вимагаючи у своєму абрикосовому джемі не 8,8 грама цукру на 100 г продукту, а 8,9? Навіщо нам ментальний параліч щоразу, коли треба просто вибрати гидотний чай у пакетиках на роботу? Так от, повертаючись до бару «Граблі»: бармену набридло дивитися на бігання очей нерішучого клієнта, і він порадив йому:

– Візьми українське пшеничне пиво. Послухай мене, не пошкодуєш. У них дуже гарне пшеничне пиво. Взагалі, коли думаєш про пшеничне пиво, одразу в уяві постає Україна.

У мене відпала щелепа. Знаючи, що пиво «Еталон» завоювало золоту медаль у цьому ж Лондоні кілька років тому, я все-таки була не готова до такого радикального ототожнення України із пшеничним пивом. Якось усе більше думалося про синє небо й жовте колосся, героїчну боротьбу за незалежність і соборність держави, на крайняк – сало напополам із Андрієм Шевченком. А ось, виявляється, що люди думають. Комусь, може, хотілося б, аби Україна викликала асоціації не з пивом, а з оперою й космосом, але таким я скажу: пиво – це вже дуже добре. Це чудово, бо могло бути й таке: я стою в клініці з пересадки органів, а офіс-менеджер мені й каже: візьміть українську нирку. Коли думаєш про донорську нирку, одразу в уяві постає Україна…

Україна не має такого капіталістичного надлишку, як розжирілий Захід, проте іноді може запропонувати цікаві альтернативи. Тут, наприклад, уже два місяці не можна курити в громадських приміщеннях, включно з пабами, цигарки коштують від 5 фунтів (50 гривень пачка), і на них завжди написано: Smoking kills. Куріння вбиває. Жодних варіантів. Мій чоловік не любить таких цигарок; йому більше подобаються українські, на яких щось написано красивими незнайомими літерами. Він тоді читає цей напис так: цигарки зроблять вас невідпорним і дуже дотепним, дадуть свіжий подих і довге життя.

А мама написала мені про сцену, які спостерігала у Полтаві. «Не так давно на цигарках стали писати, що паління спричиняє імпотенцію, на деяких пишуть, що паління викликає захворювання на рак, а на деяких – що паління шкодить вашим дітям. Так от, біля кіоску з цигарками чоловік читає про імпотенцію і запитує: «А у вас немає без напису?» – «Ні, немає», – каже продавець. –«А з якимось іншим?» – «Ну, ось – про рак» – «Хух! Давайте краще рак».

Де ще є така країна, в якій людина може вибирати між імпотенцією й раком усього за п’ять гривень? Ніде. Із Незалежністю всіх, будьмо здорові!

Вы до сих пор не были в "Дурдоме"?

Тогда Вам сюда. И не думайте долго. Просто заходите, смотрите, читайте - и Вы увидите, где Вы живете. Вот и все.

Добре, що в Україні є небайдужі до біди ближнього!

  • 05.07.08, 22:54

На одному з ресурсів  побачила банер на підтримку Андрія Лазарєва, якому потрібно лікування за кордоном. Компанія, яку розгорнули його друзі і близькі, просто вражає. Я рада, що в Україні є стільки небайдужих до чужої біди людей. Приєдналась до допомоги і пропоную й читачам блогосфери i.ua ознайомитись з матеріалами сайту і зробити свій вибір

http://saveandrey.com/ua/main

Івана Купала

Івана Купала
Ніч з 6 на 7 липня (за старим стилем) святкували свято Купала. Зараз це свято в народі відзначають як 21-22 червня (день літнього сонцевороту), так і 6-7 липня, оскільки на давнє язичницьке свято наклалось християнське свято Івана Хрестителя.
В прадавні часи за давніми віруваннями цей день (коли день найдовший, а ніч найкоротша, коли Сонце літнє у найбільшій силі) вважався шлюбом Води і Сонця (Лади з Купалом)

Ой на Івана, на Купайла вийшла Лада так, як панна. На ню парубки заглядаються, єї займати стидаються. Ой нема чому дивувати, не старалася на ню мати.    Єї Нестерко постарався, єї сватати обіцявся.

Мелодія...

Детальніше...

Суперкубок України буде здобуватися на аварійному стадіоні?

Як уже повідомлялося у засобах масової інформації, 15 липня 2008 року у Полтаві на стадіоні «Ворскла» відбудеться матч за Суперкубок України-2008 між футбольними клубами «Шахтар» (Донецьк) та «Динамо» (Київ).

Організатором матчу є Об’єднання професіональних футбольних клубів України «Прем’єр-ліга».

Місцева громадськість занепокоєна тим, що на цей матч з’їдеться багато фанатів обох найбільших футбольних клубів України, мають активно прийти місцеві вболівальники. Тобто футбольні трибуни стадіону «Ворскла» будуть повністю зайняті вболівальниками. А для полтавців не є секретом, що стадіон перебуває в аварійному стані. Один з найбільших секторів, взагалі, закритий, бо не витримає жодного навантаження.

Учора організатори матчу заявили журналістам про те, що стадіон готовий до проведення матчу. Майдан-ІНФОРМ занепокоєний такими повідомленнями від організаторів. Адже фарбування бордюрів, воріт та іншого майна є звичайним окозамилюванням, а не підготовкою до проведення матчу.