Із блогу Олега Медведєва на УП 
Про слона у церковній крамниці. "Правильний" храм – це той, де молиться Янукович з чиновниками? 

Дарма передвеликодньої суботи УП кепкувала з Тимошенко: мовляв, розриватиметься вона між чотирма церквами. А що робити, мусиш розриватися, коли в Україні, на відміну від Росії, Церква й досі, слава Богу, не одержавлена, коли не має однієї головної, як РПЦ і решти другорядних. Колись єдина Православна Церква київської традиції, або Володимирового хрещення, розгалужена сьогодні на Українську греко-католицьку та три православних юрисдикції, які стали правонаступницями малоросійських митрополій Російської імперії, Українського екзархату РПЦ часів СРСР та єдиної Української православної Церкви кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття, яку розкололи за вказівкою із Москви, щойно Помісний Собор УПЦ задекларував своє прагнення до автокефалії.

Відсутність "старшої", державної церкви – об'єктивна реальність, з якою досі рахувалася українська влада.

Ще за часів Кучми, після відходу від нього Дмитра Табачника, який, як на мене, завжди зневажав Київський Патріархат, склалася традиція, за якої на Великдень глава держави відвідує служби в головних храмах чотирьох найбільших юрисдикцій – УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату, УГКЦ та УАПЦ.

Два попередніх президенти мали різні власні уподобання. Кучма був "прописаний" в УПЦ МП, Ющенко сповідувався та причащався у Свято-Володимирському кафедральному соборі УПЦ КП, але це не заважало Кучмі толерувати УПЦ КП, а Ющенку – навпаки. Як громадяни вони мають свої чітко виражені симпатії, але як президенти намагалися демонструвати рівне ставлення до різних церковних юрисдикцій. Ющенко після Патріарха Філарета все одне їхав до Митрополита Володимира. Кучма завжди поспішав якнайшвидше розговітися в товаристві хлібосольного намісника Лаври Павла, але перед тим терпляче тримав свічку у Володимирському соборі на службі, яку правив Патріарх Філарет. То не його Патріарх, але Кучма шанував вірних УПЦ КП, поки був главою держави, а коли настала-таки "Україна без Кучми" він як громадянин забув дорогу до Філерета – але то вже приватне його життя. Цього Великодня і Ющенко, на відміну від попередніх років, не розривався на чотири боки, а вистояв всю всенощну у Володимирському.

Міжконфесійні стосунки – тонка матерія. Це розуміли Кучма і Ющенко. І от тепер в цю порцелянову церковну крамницю ввалився слоноподібний Віктор Федорович. Виважений державний протокол зруйновано, Янукович постановив, що його уваги варта лише Московська Церква. Тому благословляти його на владу примчав Патріарх Кіріл. Тому відзначати Пасху Янукович вирішив винятково у Лаврі.

Не скажу, щоб вірні УПЦ КП, УГКЦ та УАПЦ надто вже засмутилися через відсутність Януковича.

Врешті-решт, як віруюча людина він має право молитися хоч у Лаврі, хоч у Аделаджі, якому, до речі, саме у Велику Седмицю випала-таки президентська януковичева милість. Але як людина, яка посіла-таки президентську посаду, не повинен надавити особливих знаків уваги до власної Церкви, вивищувати одних та принижувати інших. Адже зрозуміло, що підкреслена увага Януковича лише до УПЦ МП стала негативним сигналом для всього українського чиновництва надавати преференції улюбленій Церкві Віктора Федоровича. Воно вже дружно вишикувалося за ним...

"Віктор Янукович має право ходити в той храм, до якого належить його душа і серце", – тут складно не погодитися з пані Герман. Але приватно, як громадянин – без телевізійних камер та почесної варти у складі від Литвина до Хорошковського, так щоб в залежності від настрою його душі та болю в серці державні службовці не міняли міжконфесійної політики.

Можна було би припустити, що Янукович перебуває в полоні посіяних Москвою політичних забобонів щодо безблагодатності українських національних церков з огляду на їхню непідпорядкованість Москві. Але прагматизму Януковичу не позичати. В листопаді 2007 року, коли після дострокових парламентських виборів ПР жила надією, що Ющенко дотисне-таки НУНС до створення широкої коаліції, Янукович на службі у Святій Софії до 75-роковин Голодомору у присутності Ющенка цілував хрест у Святішого Патріарха Філарета...

24-25 березня Синод Єпископів "Києво-Галицького Верховного Аріїхиєпископства Української Греко-Католицької Церкви", звертаючись до Януковича, "прикро констатував, що у той день, коли Ви складали президентську присягу, нас і предстоятелів багатьох інших Церков всупереч встановленій державним правом процедурі та сформованій за роки незалежності України традиції не запросили до спільної молитви в нашій спільній духовній святині – соборі Святої Софії. Ми шануємо Ваші особисті релігійні переконання. Але, як найвища посадова особа Української держави, Ви повинні поважати людей, які моляться за благо цієї держави та тих, що нею провадять. І хоча безпосередня присутність кількох представників нашої Церкви на урочистостях з нагоди важливих подій є тільки репрезентативною, однак ми представляємо багатомільйонний віруючий народ Божий, який очікує від Вас мудрого проводу та належної пошани. Такі прикрі випадки не повинні більше повторюватися і ми закликаємо Вас подбати про це. (от ттак він і послухав)

Наша держава є поліконфесійною, на відміну від деяких країн світу, в яких лише одна релігійна організація втішається привілейованим статусом на противагу всім іншим деномінаціям. Відповідно до законодавства України, всі наші Церкви й віросповідні спільноти, належно зареєстровані в державних органах, наділені однаковими правами. У зв'язку з цим ми звертаємося до Вас як до гаранта Конституції, щоби ця рівноправність перед законом та в публічному житті усіх Церков та релігійних організацій була сумлінно дотримана, адже протегування якоїсь однієї конфесії над іншими лише поглиблюватиме роз'єднання між громадянами нашої держави, що завдало б величезної шкоди всьому українському народові. Напевно не зайвим у цьому контексті кожному з нас буде постійно пригадувати собі євангельську пересторгу про сумні перспективи "розділеного царства" (пор. Мт 12, 25). А саме такий сценарій намагаються нав'язати Україні ті сили, що не цінують її історичних традицій, не можуть змиритися з її сучасним статусом та не пов'язують з нею свого майбутнього.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4bc48d3c954df/

У Тернопільському видавництві “Навчальна книга – Богдан» побачили світ книги Андрія Куркова «Остання любов президента» й «Улюблена пісня космополіта», що давно стали бестселерами серед читацької аудиторії.






Крім того, видавництво опублікувало дитячі твори відомого митця
 «Казка про пилососика Гошу» та «Школа повітроплавання».
Твори перекладено і видано українською.





http://www.bohdan-books.com/search/

25 березня секретар Запорізького обкому Компартії Олександр Зубчевський повідомив про намір побудувати до 9 травня в місті пам'ятник Сталіну. 31 березня віце-прем'єр Володимир Семиноженко з цього приводу сказав, що влада не перешкоджатиме спорудження пам'ятника, щоб "не загострювати зіткнення різних думок".

Комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг з цього приводу зазначив, що спорудження пам'ятника Сталіну в Україні, яка постраждала від комуністичного режиму, зокрема пережила Голодомор, виглядало б як вшанування винних у злочині. "Правда повинна стати відомою. Меморіали повинні бути на честь жертв, а не на честь диктаторів", - зазначив Хаммарберг. 

Ще раніше 2009 року у Кіровоградській області Бобринецька міськрада прийняла рішення встановити у центральному парку міста пам'ятник одному з організаторів Жовтневої революції 1917 року і ідеологові Комінтерну Льву Троцькому. ініціатором встановлення пам'ятника стала Громадська рада при міському голові Леонідові Кравченку. Встановлення пам'ятника заплановано на 2010 рік із залученням коштів меценатів.

Я от думаю, у нас, що нема кого уковічнювати, окрім одіозних російських (хоча навіть це спірне питання) політичних злочинців. Троцький хоч якось етнічно повязаний з Україною та і писав у деяких статтях (зокрема "Про українське питання") про необхідність української державності, а Сталін??? Звичайно, навіть писати про них в одній замітці неприпустимо, але як на мене, між ними немає суттєвої різниці. Вороги, хоч й ідеологічно може й різні (і це спірне питання), залишаються ворогами.   

Що ми творимо з власною історією? чи то пак, дозволяємо творити? 

В Україні ситуація з дотриманням етнічних прав різних народів дуже нагадує історію Південно-африканської республіки. В ПАР здійснювався апартеїд по відношенню до автохтонного (корінного) населення, чисельність якого становила 79%. Тобто етнічна меншість (африканери, білі) керувала всіма владними інститутами і нав*язувала всьому населенню свою політику сегрегації. Можливо історія ПАР дасть ключ для вирішення наших проблем.

За Всеукраїнським переписом населення 2001р. кількість українців, що проживають в Україні становить 78%. Ми є автохтонним народом, тобто таким, що проживає на своїй рідній землі. Найбільша етнічна меншина в нас - росіяни, чисельність яких становить 17% (кількість білого населення ПАР у часи апартеїду становила 18%). Етнічною мовою українців є українська мова. Причому поняття "етнічна мова" слід відрізняти від "рідної мови". Наприклад, людина може жити в Росії, вважати рідною мовою російську, але ідентифікувати себе з українським етносом. В такому разі її етнічна мова - українська, мова її етносу.

Етнічна дискримінація - це утиски та утиснення, які здійснює панівний етнос щодо непанівного етносу (або певної кількості таких етносів). Давайте розберемося хто у нас панівний етнос, себто кому належить влада в Україні. Очевидно, що найвпливовіша партія зараз - Партія регіонів. Їй належить посада Президента, коаліційна більшість в парламенті, контроль над органами місцевого самоврядування у ряді областей. Партія регіонів йшла на вибори, виражаючи інтереси російської етнічної групи: введення другої державної мови, заперечення вступу у Північноатлантичний альянс, налагодження відносин з Росією тощо. Завдяки популістичній риториці, обіцянкам боротьби з бідністю, підкупу, проросійській партії вдалося заручитися підтримкою частини найбідніших українців, що привело її на владний олімп.

Таким чином, російським етнос є панівним в Україні, адже його політична сила (не вперше) стала "за кермо" держави. Значить можна вести мову про наявність/відсутність етнічної дискримінації з боку росіян по відношенню до інших етнічних груп. Задля визначення рівня дискримінації застосуємо Шкалу Олпорта, що вимірює ступінь проявів упередженості в суспільстві. Показники за шкалою Олпорта можуть набувати значень від 1 до 5.

Рівень 1, Антилокуція

Антилокуція — коли представники панівної групи вільно жартують про представників дискримінованої групи. Жарти ці будуються на негативних стереотипах та образах, пов'язаних з дискримінованою групою. Панівна група зазвичай сприймає подібне невинну розвагу, що не шкодить дискримінованій. Антилокуція як така дійсно може заподіяти шкоди, але вона відкриває шляхи для жорстокіших проявів упередженості. В Україні антилокуція по відношенню до українців широко поширена ЗМІ. Прикладами антилокуції можуть слугувати транслювання виступів Вєрки Сердючки або передач і фільмів студії "95 квартал".

Рівень 2, Уникнення

Люди з панівної групи активно уникають людей з дискримінованої групи. Без наміру заподіяти шкоду вони її, проте, заподіюють — через ізоляцію.

Рівень 3, Дискримінація

Людей з дискримінованої групи піддають дискримінації, не надаючи їм можливостей та послуг, таким чином, втілюючи упередженість в дії. Поведінка представників панівної групи переслідує мету нашкодити дискримінованій групі — заважаючи її представникам досягати поставлених цілей, здобувати освіту або роботу, і таке інше. Панівна група активно намагається завдати шкоди дискримінованій групі. І хоч формально українців в Україні більшість, але де-факто вони не займають панівного становища (по аналогії з чорношкірим населенням ПАРу часи апартеїду). Конфлікт на "Будмайстрі", неможливість отримати освіту українською мовою в ряді областей, публічні вислови Дмитра Табачника щодо мешканців Західної України, заборона вшановувати своїх історичних героїв - яскраві приклади дискримінації.

Рівень 4, Фізичний напад

Представники панівної групи псують речі, що належать людям з дискримінованої групи, палять їх власність і поодинці або гуртом нападають на них, щоб побити. Людям з дискримінованої групи завдається фізичної шкоди. Прикладами можуть служити лінчування негрів,єврейські погроми в Європі. А у нас в Україні - побиття демонстрантів в Одесі 2007 року, напади на українців у Миколаїві, сутички в Криму тощо.

Рівень 5, Знищення

Панівна група прагне фізично знищити дискриміновану групу. Вони роблять спробу вбити всіх представників певної групи (напр., індіанські війни, направлені на винищування корінних народів Америки, остаточне рішення єврейського питання в Германії, різанина вірмен в Туреччині).

Як бачите, у південних областях і Криму упередженність по відношенню до українців перебуває на загрозливому четвертому рівні, а загально по Україні - на третьому (державна політика). Проблема полягає в тому, що наявність цієї дискримінації не визнана. Тому головним завданням для українців поки що має стати ВИЗНАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ В УКРАЇНІ. Пропоную всім активним громадянам, що працюють в інформаційній сфері - саме на це спрямувати свої основні зусилля. Ваші матеріали повинні подаватися під таким кутом, що в Україні притісняється автохтонне населення, обмежуються їх права тощо. В Південно-африканській республіці чорношкірим вдалося привернути на себе увагу міжнародної спільноти, наслідком чого стало накладення на ПАР економічних санкцій. Влада білих була поставлена перед вибором: рівноправність або фінансові втрати. В результаті африканери поступились панівним становищем чорношкірим. Якщо українці виграють інформаційну війну, то російська влада в Україні теж буде вимушена йти на поступки. А значить, українцям відкриються непогані перспективи для розвитку.

 

Stanislove, для  maidan.org.ua

 

При підготовці статті використовувались матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року (http://www.ukrcensus.gov.ua/) та Вікіпедії - вільної енциклопедії (http://uk.wikipedia.org).

Постійна адреса статті: http://maidanua.org/static/mai/1271005788.html

УКРАЇНЦЮ!

Приходь 14 квітня, в середу, на марш присвячений початку Коліївщини!

В цьому році виповнюється 242 роки з дня великого національного повстання проти польського та єврейського гніту в Правобережній Україні 1768 року. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Його результатом стало повне очищення Центральної України від інородців та зрадників.

Сьогоднішня Україна та стан українців дуже подібні до того, що робилось в Україні у XVIII столітті. Українці знову не є господарями на власній землі, нами знову правлять інородці, нас знову знищують фізично і духовно.

Ми маємо нагадати нинішній владі, олігархам та іншим запроданцям, хто справжній господар в Україні!

Ми маємо нагадати, що трапляється з тими, хто намагається знищувати українців!

Приходь в середу, 14 квітня, до парку Шевченка! Приєднайся до смолоскипної ходи на честь 242-ї річниці початку Коліївщини! Збір о 19-00.

Телефон для довідок: 063-764-98-03

http://sna.in.ua/?p=2032

Запитує у своєму блозі політолог Олексій Гарань і, на мій погляд, абсолютно слушно запитує.  11.04.2010 08:25 _ Олексій Гарань  Чому досі в Україні не оголошена жалоба? Це вже зробили такі різні в своєму ставленні до політики польського керівництва Росія і Грузія. Я переконаний, що і наша влада це зробить. Але в чому затримка? Зрештою ж йдеться про трагедію у нашого найвідданішого союзника в Європі.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/4bc15d398fedb/

До речі, питання введення жалоби активно обговорюється. Зокрема вчора ввечері про це Тарас Чорновіл  в ефірі "5 каналу": "Польща - наш давній друг, президент Польщі часто був гостем в Україні... З цієї сторони для України це був би дуже мудрий і по-християнському правильний крок співчуття". Можна по-різному оцінювати Чорновола як політика, але ця думка цілком виправдана.

Окрім, Росії і Грузії, 12 квітня оголошено днем жалоби за жертвами катастрофи літака Ту-154 під Смоленськом всіх установах Євросоюзу в Брюсселі. 

А Ви як думаєте? Чому наша вельмишановна "еліта" мовчить?

P/S: жалобу таки оголосили. наші щирі співчуття польському народові і родинам загиблих. я не хочу давати якихось потітичних оцінок. це просто правильно. по-людськи. 

Все мы надеемся на завтра но жизнь есть только сейчас. ОГРОСНОЕ СОБОЛЕЗНОВАНИЕ - ВСЕЙ ПОЛЬШЕ.

Патріот України пікетуватиме посольства Польщі та Ізраїлю на знак протесту проти українофобської виставки.

Маловідомимє те, що протягом 1943-1945 років на Волині, Східній Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині відбувалась українсько-польська війна. Вона була жорстокою та кривавою, але хіба бувають інші війни? Не варто зараз також з`ясовувати хто її розпочав, від цього не стане легше жодній із сторін. Суттєвим є тільки одне – в результаті цієї війни українська нація не тільки отримала Волинь та Східну Галичину але і складає абсолютну більшість населення цих регіонів. Саме завдяки цьому ми не маємо зараз чергової точки напруги на політичній мапі України, на зразок Криму, Закарпаття та Буковини.

8-10квітня 2010 року у Києві відбувається фотовиставка «Волынская резня – польские и еврейские жертвы ОУН-УПА», що її організували відомі українофоби Колєсніченко, Ісакович-Зеленський та Ескін. Матеріали цієї виставки – це поєднання відвертої брехні, напівправди і незначних вкраплень правдивої інформації.

Організація «Патріот України» глибоко обурена даним фактом і вимагає офіційних вибачень перед українською нацією від зазначених вище осіб, а також від Польщі та Ізраїлю, як країн громадянами яких є Ісакович та Ескін.

З метою доведення своїх вимог Організація «Патріот України» проведе пікетування посольств Республіки Польща та Ізраїлю у місті Києві. Пікети відбуватимуться:

- вулиця Ярославів Вал, 12 о 10.00, 13квітня 2010 року

- бульвар Лесі Українки, 34 об 11.00, 13квітня 2010 року

http://sna.in.ua/?p=1978

На днях пропустила зустріч з Миколою Томенком у своєму університеті і страшенно засмутилась, адже це чи не єдиний політик, якого справді поважаю, а тому намагаюсь слідкувати за його не лише політичною діяльністю, але й громадськими ініціативами, новими публікаціями. А між іншим він презентував свою книгу «Історія української Конституції». За словами студентів (яким я схильна довіряти) зустріч була цікавою, динамічною і пізнавальною. Після таких оцінок моя злість на себе за втрачену можливість тільки зросла.

Уявіть собі тепер моє здивування і обурення, коли на сайті УНІАН я знайшла повідомлення про те, що в деяких вишах Томенку просто відмовили у зустрічі з студентами: 

[08.04.2010 17:12]   Одеським студентам заборонили читати книги Томенка  Заступник голови Верховної Ради України Микола ТОМЕНКО висловив здивування, що керівники деяких вищих навчальних закладів Одеси відмовили в презентації його книг «Історія української Конституції», «Український романтик Микола Гоголь» та «Теорія українського кохання». Як повідомляє прес-служба М.ТОМЕНКА, про це він сказав під час інтерв’ю одеському каналу «ОК». М.ТОМЕНКО наголосив, що «важко сказати чи керівники конкретних одеських вищих навчальних закладах, чи, можливо, Міністерство освіти заборонило читати мою книгу «Теорія українського кохання», чи, скажімо, заборонило до вивчення творчість Миколи Гоголя на території Одеської області». Водночас, М.ТОМЕНКО зазначив, що така неоднозначна ситуація виникає вперше за багато років. «Щонайменше вперше за останні роки виникла ситуація, коли у невиборчий період університети країни не дозволяють проведення презентації книг, частина яких, до речі, рекомендована як навчальний посібник для студентів», - сказав він.

адреса статті: http://culture.unian.net/ukr/detail/188429

А що далі, панове?

   Освіта: Київ. університет ім. Т. Шевченка (1986), історик; аспірант Інституту історії України АНУ (1989); кандидатська дисертація: "Масові репресії в Україні в другій половині 30-х - на початку 40-х рр."(1991). Доктор історичних наук (1995), докторська дисертація "Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х - наприкінці 50-х рр." (1995)., професор (1997), академік Академії правових наук України (2000). Автор (або співавтор) понад 400 наукових праць.
   Сама докторська дисертація Дмитра Табачника в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського відсутня, хоча там зберігаються і мають зберігатися всі дисертації, які захищалися в Україні, починаючи з 1951 року. Чому вона відсутня, є загадкою і для самих працівників бібліотеки. За їх словами, у бібліотеці це був перший випадок, коли була відсутня докторська дисертація. Другий випадок стався з відсутністю докторської дисертації Віктора Володимировича Медведчука.
І це в міністра освіти і науки України
   Полковник при Кучмі міг народитися протягом одного дня. Навіть якщо це і не так, то все одно - перед нами факт порушення строків присвоєння чергових військових звань. Питається, за які заслуги? Що це за полковник, який ніколи ніким не командував, жодного дня не перебував на військовій службі, більше того, навіть ні разу не проходив військових зборів і став полковником. Звання полковника Дмитру Табачнику присвоювали за його особистою згодою і палким бажанням (Та сама ситуація присутня і з Віктором Володимировичем Медведчуком).
    Міністр оборони Анатолій Гриценко доручив юристам дати правову оцінку факту присвоєння екс-главі Адміністрації Президента України Віктору Медведчуку військового звання полковник
   Під час прямої телефонної лінії в Кабінеті Міністрів А. Гриценко зазначив, що В. Медведчуку військові звання капітана, потім майора та підполковника були присвоєні достроково.
   Міністр також повідомив, що достроково військові звання присвоювалися екс-віце-прем'єр-міністру Дмитру Табачнику. За словами А. Гриценка, щодо присвоєння Д. Табачнику військових звань Генеральна прокуратура в 1996-му році прийняла рішення про скасування присвоєння цих військових звань. "Таким чином, Дмитро Табачник залишається старшим лейтенантом запасу", - сказав міністр оборони. 
   Згодом Дмитро Табачник був відправлений у відставку через скандал із незаконним наданням собі військового звання полковника.
   Для прикладу: перший радянський космонавт Юрій Гагарін від звання старшого лейтенанта до полковника (вже після свого знаменитого польоту в космос) йшов цілих три роки! Так це ж перший у світі космонавт, бойовий офіцер, льотчик-винищувач. А Д.Табачник хто?
   Нагороджено орденами Ярослава Мудрого V ступеня і Богдана Хмельницького III ступеня, 15 орденами і 8 медалями іноземних держав. Заслужений діяч науки і техніки України.