Листи Лесі Українки До М. П. Драгоманова
9 лютого 1894 р. Київ
Любий дядьку!
Отримала я Вашого листа вчора і хотіла в той же день відповісти, але не було можливості, бо в голові шуміло, як у тому вулику. Я, власне, сими днями скінчила одну свою повість. Кінчала її несамовито (я сливе завжди коли що кінчаю, то несамовито), сиділа над нею до 4-ї, а то й до 5-ї год. ночі, бо вдень нема часу і настрою, – врешті скінчила, прочитала в товаристві, удостоїлась похвали і серйозної критики і потім сказала: «Ныне отпущаеши» йому… І справді, якби таким способом написати зо три оповідання підряд, то можна б ad patres одправитись. Отож я вчора цілий день не то спала, не то чула, а сьогодні, вже «находясь в здравом уме и твердой памяти», сідаю за листи.
Те, що ви просите передати з поводу біографії Вашої в «Ж[итті] і с[лові]», я вже декому передала і передаватиму при всякій нагоді. Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті. Не думала я, що Фр[анко] вступить у слід свого колишнього проф. Огоновського, я думала, що він більше розбирає, як треба з людьми обходитись, щоб не бути подібним до друга-ведмедя. Не вір, значить, галичанам! До сього переконання смутного я приходжу дедалі то більше. От, наприклад, справа редагування нами «Дзвінка» розійшлася, як заячий жир, а все через галицьке крутійство. Тільки даремне мене в космополітизмі при сій справі укоряли, мій космополітизм зостався при мені, а патріотизм народовців при них, і на тім скінчилось. Може бути, що я вийду і зрадницею хутко, тоді я буду дуже рада, бо, значить, матиму добрий атестат.
Циклопові барани не вважають ні на ультрамонтанство «Правди», ні на що, бо у них критичного тямку дуже мало і у них на все одна відповідь: «Сього вимагає практична політика», почнеш з ними змагатись на сю тему, вони зараз: «Ви не вважаєте на практичні обставини»… Одним словом, такі мені практичні, що аж теорію забули! А що Циклоп міг писати про аграрні інтереси селян і т. п., то се нічого не значить, бо він ніколи не знає сьогодні, що говоритиме завтра. Невважаючи на се, він має певний вплив і тут, і за кордоном (за кордоном, може, більш матеріальний), правда, що коло нього все більш люди дуже молоді або малоосвічені, «немовлята», «темні сили» і «12 спящих дев», але інші поміж них вірять йому, як богові, і жертвують сили і час на його праве діло.
Він нам з’їв одного дуже талановитого поета, ще колись писав дуже порядні ліричні та юмористичні вірші, а тепер рифмує вузько-циклоп’ячі тенденції і по горобцях з гармат стріляє. Ви, може, читали його вірші і переклади в «Пр[авді]». З’їли хлопця, схрупали з душею! Тепер їдять одного зовсім молоденького і, певне, теж з’їдять. У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-укр[аїнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути фразу: «Як се? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!» «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи.
От, напр[иклад], «переконання» декого з баранячого стану: одурити москаля, одурити австріяка (німця), одурити поляка, щоб вони нам самі своїми руками жар загребли, а потім їх на тому жару присмажити (так, наче б сі три народи справді на шашлик годились). Мені приходилось самій і читати подібні «політичні profession de foi».
Або, напр[иклад], таке: коли між простими людьми ходять легенди про те, ніби моск[овський] уряд закопує голодних людей живцем в землю, то такі легенди слід не розбивати, а підтримувати і розширювати, щоб дискредитувати ворогів. Кого вони думають тим дискредитувати?! Або знов таке речення: «Якби я був галичанином, то би радикалом, а коли я укр[аїнець], то я буду уміркований ліберал», – ergo pereat «Народ» і компанія!
Здається, до переконаннів належить і се: «Я не п’ю чаю, бо се московська вигадка, я не ходжу зроду в російський театр; не читаю дурної російської літератури; їм не «бліни», а «млинці», а коли б то були «бліни», то я б їх не їв»… і т. п. Простіть, що я, може, обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього Ви, може, краще зрозумієте, які в сих людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та укр[аїно]філами, боїшся, як вогню, коли б хто тебе не назвав сими іменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару.
Наш добрий друг назвав раз мене і моїх кількох товаришів «постыдными дезертирами» за те, що ми зреклися назви українофілів, але що ж робить, коли її страшно носити тепер, щоб не уподобитись крученому барану в християнському стаді. «Ви, – казав друг, – повинні боронити честь старої корогви, а не зрікатися її!» Ми ж думаєм, що краще зробити нову корогву, ніж латати стару, і ради того латання рискувати власною честю. Ті люди, що колись тримали сю корогву, заснули і в сні не почули, як корогва випала їм з рук і попала в баранячі копита, люди сплять і тепер і не думають вертати собі своєї корогви, чого ж ради ми будем за неї коп’я переломляти? Ну, я дам спокій сій розмові, а то щось дуже довго виходить, а вже пора кінчать та й спать лягать.
За Вашу ідею, що мусить бути одна правда і для мужика, і для пана, я завжди стояла і буду стояти, а наскільки прислужуся їй ділом, се залежатиме від моїх сил і талану.
Я дуже цікава бачити Ваші нові популярні брошурки. Мій товариш, що ми з ним перекладали Гейне, почав оце недавно перекладати «Прометея» Гете, я гадаю, добре було б, якби він скінчив його скоріш та й не гаятись з друком, та нехай би люди читали поруч з Вашою розправою. Bible та Evangile ми перекладемо напевне до 3-ї кн[ижки] «Ж[итя] і сл[ова]». Мені сі статті подобаються, тільки мені здається, що M. Vernes занадто вже новітню дату ставить для всіх книг біблійних (після пол[ону] вавіл[онського]), занадто легковажить чужі теорії і перехвалює дуже геній жидівський. Мені видиться, що він в кінці обох розправ робить реверанси перед попами і всіма правовірними християнами, але, може, се мені так здається. Нема що і казать, що в Галичині за сі статті предадуть анафемі і видавця, і перекладачів, і коментатора з усім їх нащадком і накоренком. Для мене се буде, може, і цікаво, бо ще ново. А врешті, все одно, – цур їм!
Невже Вам не прислали моєї книжки («На крилах пісень»)? А знаєте, я сама ніяк не отримаю цілого екземпляра, а все якісь неподібні шматки. От комедія! Не знаю, що за знак, що Сікорський Вам не приходить, – я його давно послала.
Ламе Флері видумав перекладати один з баранів, на сміх людський! Одним словом – «ет!» (любиме слово нашого Олега).
Пишіть мені, дорогий дядьку, про Ваше здоров’я, не гаючись. Але ж я й не хочу, щоб Ви ради листів до мене втомлялись, пишіть хоч коротко і коли буде вільний невтомлений час. Цілую Вас всіх.
Ваша Леся
Добрі люди Вам кланяються. Вони завжди питають мене про вас і про ваше здоров’я.
Мое щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим. Як там мається Зорка?
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 217 – 221.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 131 – 133.
Подається за рукописною копією (початок листа – ф. 2, № 1548, с. 10a, 10b, 10c, закінчення – ф. 2, № 1218).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 243 – 246. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
скінчила одну свою повість – «Одинака».
подібним до друга-ведмедя – сюжет байки, відомий в багатьох літературах (Жан Лафонтен «L’ours et l’amateur des jardins» («Ведмідь і садівник»), І. Крилов «Пустынник и Медведь» (1808)).
«12 спящих дев» – назва балади російського поета В.А.Жуковського (1783 – 1852), написаної в 1809 р.
Мене в космополітизмі при сій справі укоряли – щоб скомпрометувати Лесю Українку і усунути від редагування журналу «Дзвінок», галицькі народовці, а також О. Кониський і В. Антонович звинувачували її у відсутності патріотизму.
Циклопові барани – літературне і культурницьке оточення О. Кониського.
Ультрамонтанство «Правди» – Леся Українка мала на увазі пропаганду в цьому журналі войовничої уніатської політики.
Він мав певний вплив – Йдеться про О. Кониського, який субсидував друкований орган народовців – журнал «Правда».
Він нам з’їв одного дуже талановитого поета – йдеться про В. Самійленка. Тут – перебільшення, Леся Українка мала на увазі деякі вірші поета, у яких він відступив від властивого його творчості демократизму.
Тепер їдять одного зовсім молоденького – Леся Українка мала на увазі І. М. Стешенка.
Наш добрий друг – Вислів вжито іронічно. Мова йде про В. Антоновича, який неприхильно ставився до Лесі Українки і її товаришів.
Bible та Evangile – про ці переклади творів французького вченого Моріса Верна Леся Українка писала М. П. Драгоманову 17.01.1894 р.
Ламе Флері Жюль-Ремон (1797 – 1878) – французький письменник, автор популярних історичних книжок, значна частина яких була перекладена російською мовою (История всеобщая в рассказах для детей. Спб., 1858 – 1860; История открытия Америки – кілька видань та ін.).
