КАК «ПРОТИ ВСИХИ» СТАЛИ ЛИДЕРАМИ.
Придя к власти, Янукович быстро завел около четырех десятков уголовных дел на министров и ближайших соратников Тимошенко. А помогавшие ему «проти всихи» (термин возник от украинского «проти всіх»= «против всех») из партий Тягнибока, Яценюка, Кличко — они заняли место партии Тимошенко, в качестве «мягкой оппозиции». А «команда Ющенко» (в том числе Порошенко, Червоненко, Балога) пошли работать в правительство Азарова.
Народ был дезориентирован предательством Ющенко и «мягкой оппозиции». Народ поддерживал Тимошенко, но «поддерживающих Тимошенко» подавляли особенно жестко — например, в день вынесения приговора Тимошенко (11.10.2011) на Крещатик было стянуто (по официальным сообщениям Министерства внутренних дел) — 4.5 тысячи милиции и спецназа, такое количество спецназа Крещатик видел лишь во время Евромайдана-2014.

ПЛАН ЯНУКОВИЧА — ЗАМЕНА ТИМОШЕНКО НА «МЯГКУЮ ОППОЗИЦИЮ».
Тягнибок и прочие «проти всихи» заявляли, что «Янукович такой же как Тимошенко» даже после ее ареста, вплоть до вынесения приговора 11.10.2011.
Тягнибок и Порошенко «никогда, ни в каких выступлениях (в 2010-2014 годах)» не требовали освобождения Тимошенко. Это факт, притом позорный.
После ареста Тимошенко, вступил в силу «план Б» — теперь «проти всихи» (в согласовании с Януковичем и главой Администрации президента Левочкиным, а также Фирташем и прочими «друзьями предателя Ющенко») стали реализовывать план по замене «опасной Тимошенко» на «мягкую оппозицию». Сторонников Тимошенко Янукович жестко подавлял, а "мягкой оппозиции" разрешалось немного пошалить — пройтись с демонстрацией, или (как Тягнибоку) сломать памятник Ленину в каком - нибудь райцентре и устроить факельное шествие на Крещатике в день рождения Бандеры.
Уже на парламентских и местных выборах-2010 — три области Галичины (Западная Украина) были отданы партии Тягнибока («Батькивщина» там была подавлена Януковичем), но и «Партия Регионов» впервые получила в местных советах Галичины около 10% мест.
Партии «против всех» практически не протестовали против узурпации Януковичем Конституции в марте-2010 и отмены Конституции 30.9.2010. Протестовала только Тимошенко.

СЛИЯНИЕ «БАТЬКИВЩИНЫ» И «ФРОНТА ПЕРЕМЕН»
«Контрольным выстрелом в голову партии "Батькивщина"» стало слияние (в 2012 году) «Батькивщины» и «Фронта перемен» (Яценюка) — в избирательные списки на выборах-2012 не попали многие авторитетные соратники Тимошенко. Еще до начала выборов-2012 Янукович так изменил «избирательный закон», что "регионалы" обеспечили себе победу уже до выборов (причем, по требованию Яценюка, за эти изменения избирательного закона, проголосовала и «Батькивщина»).

КАК НАРОД ПРОЗРЕВАЛ
Избранный осенью 2012 года парламент оказался самым реакционным за всю историю Украины.
Борьба «партий Тягнибока и Кличко» за голосование своей карточкой оказалась мелким требованием (как раз для мягкой оппозиции), которое не могло быть эффективным. Тем более на том фоне, что эти партии фактически привели Януковича к власти.
Таким образом, политики Украины полностью «лягли под Януковича»; а отчаянную борьбу Тимошенко в тюрьме (она провела три голодовки по 20-24 дня, под контролем телекамер с круглосуточно включнным светом) подавали как шутку юмористы вроде Зеленского (шоу «Вечерний квартал»). Народ приучали гоготать, когда «команда Зеленского» рассказывала о голодовках Тимошенко.
Однако к 2011 году народ не головой, а уже своим желудком и хребтом, почувствовал, что дела в стране резко ухудшаются. Когда Тимошенко добилась за 5 лет роста среднестатистических пенсий в 5 раз, то «похохатывающий от Зеленского народ» (под похожие передачи Куликова и Киселева) говорил, что «так ведь Тимошенко обязана повышать зарплаты и пенсии». Теперь они стали понимать, что никто им ничего не обязан, в том числе Янукович (а в наше время, в 2014 году, не обязано и правительство Яценюка - Порошенко).
При Януковиче в 2010-2013 годах были вдвое повышены цены на железнодорожный транспорт, масло (сливочное и растительное), на водку и вино, в полтора раза на бензин; и на 50%-80% на прочие товары и продукты. В 2010-2011 годах в два-три раза были подняты «цены за обучение в ВУЗах» для студентов - контрактников. За 4 года Януковича среднестатистические зарплаты - пенсии выросли на 80%, но цены выросли не меньше. То есть, благосостояние народа при Януковиче ухудшилось незначительно, по сравнению с уровнем правительства Тимошенко в феврале-2010. Если при Тимошенко постоянно шел заметный (в разы) рост благосостояния народа, то теперь никакого роста не было, был небольшой спад, а главное, стали появляться вопиющие примеры беззакония и бесправия народа.
Народ с ужасом стал понимать, что:
— изнасилование майором и лейтенантом милиции женщины во Врадиевке, с избиением е до полусмерти» — это не случайность, а показатель «полного беззакония в стране. Ведь эти преступления дружно покрывали районные и областные власти, милиция, суды, даже врачи;
— стало ясно, что «покращення» обещанного Януковичем, уже не будет.
Коррупционеров из правительства Азарова и Администрации президента Януковича уже никто не останавливал (Тимошенко-то была в тюрьме) и они воровали ударными темпами. А команда Ющенко (Порошенко, Балога, Червоненко, Павленко, Ставнийчук и пр.) пошла работать министрами и высшими госслужащими в «коррупционное правительство Азарова».

1) Тимошенко известна как организатор самых крупных антикоррупционных про­цессов в Украине (КриворожСталь, РосУкрЭнерго, «шельф Чёрного и Азовского морей» и т. д.). Никто кроме Тимошенко не делал ничего подобного в Украине.

2) В результате действий Тимошенко — в госбюджете появлялись крупные до­полнительные суммы, которые Тимошенко направляла на повышение нищен­ских зарплат и пенсий населения (до 2005 года среднестатистические пенсии со­ставляли менее 30 дол. США в месяц, зарплаты — около 100 дол.). Это было, просто, спа­сение народа от нищеты, а её противники -- противники всего народа Украины, которые грабили этот народ, называли это повышение «популизм Тимошенко».

У партії Тягнибока назріває скандал: ідейні партійці не можуть погодитися із перетворенням партії у машину для заробляння грошей незаконними способами.  Більшість із прихильників партії "Свобода", як і багато хто серед політично нейтральних людей, навіть не припускає, що існує інша партія “Свобода”, так би мовити, тіньова. Це — партiя тих людей, які прийшли у “Свободу”, коли партія почала набирати популярності. Вони проникли у керівні органи партії і на центральному рівні, і на місцевих. Дехто вже навіть став народним депутатом. Як сказав один із високопоставлених партійців “Свободи”, у деяких людей з партії “руки по лікоть у крові”-- це цитата. Що це за люди? Що привело їх у партію Тягнибока? Саме це ми й спробуємо з’ясувати у рамках нашого журналістського розслідування “Гроші Тягнибока”, у якому з"ясуємо, яке походження грошей і як впливають вони на політику та поведінку її керівництва. Саме у рамках цього розслідування у фокус нашої уваги потрапило прізвище людини, яка обiймає одну з найвищих партійних посад у “Свободі” — керівника економічної ради, або, як її ще неформально називають у партії, “касира”. Ця людина — народний депутат.  Вона мала б бути яскравим опозиціонером, адже з якихось причин дiстала таке високе місце у прохідній частині партійного списку. Однак навіть постаравшись, ви не знайдете в інтернеті жодної фотографiї цієї людини, крім обов’язкового паспортного фото з кадрової справи на сайті парламенту. Жодних слідів у соціальних мережах. І дуже підозріла біографія — у ній майже немає дат.Прізвище цієї людини справдi навряд чи щось комусь скаже — Ігор Кривецький. Кривецький, начебто, проживає у Богом забутому селі Мохнатому в Турківському районі Львівської області. Насправді це не так. Він з’являється тут дуже рідко, як кажуть місцеві, у супроводі машин охорони. У селі живе його 67-річна мама, працює місцевим фельдшером. У Мохнатому нам ніхто не вірив, коли ми казали, що Кривецький став народним депутатом.— "Не дуріть, ми знаємо, де він працює -- в рекеті, -- він пішов туди ще в дев’яностих".  Отакої. В образі Кривецького та стилi його життя важко упізнати переслідуваного українського опозиціонера. Кривецький, який обiймає одну з найвищих посад в “опозиційній партії”, за логікою, мав би бути безперервно під пресом “злочинного режиму”, як полюбляють говорити діячі “Свободи”. А що натомість? Кривецький купається у розкоші. Ось перелік автомобілів, які належать його родині (дані зазначені ним власноручно): “Бентлі”, “Майбах”, “Порше”, “Феррарі”.  А ще — приватний літак “Сесна”. А ще — мільйони гривень на рахунках. А ще акції та частки на різних підприємствах. Він живе у двадцятидвоповерховому елітному комплексі, де квадратний метр коштує від десяти тисяч доларів. Квартира — плошею майже 500 кв. м. Має будинок — близько 1000 кв. м. Біографія цієї людини теж доволі підозріла. Жодного року, коли цей чоловік почав навчання чи закінчував, у біографії ви не знайдете. Пряма ознака, що людина пробує приховати щось важливе у своєму житті. Як на опозиціонера, який мав би бути відкритим для людей, — винятково нетипова біографія. Звідки ж у депутата опозиційної партії такi грошi? Чому стільки туману у біографії? 
       У депутата Кривецького немає потужного легального бізнесу, який би генерував кошти у великих обсягах. Вдповіді з’явилися тоді, коли ми показали фото депутата колишнім працівникам управління боротьби з організованою злочинністю. Вони підтвердили, що це фото людини, яка свого часу була відома у кримінальному світі під прiзвиськом Пупс, вони погодились надати редакції письмові свідчення, власноруч їх підписавши. Пупс свого часу став спадкоємцем кримінального капіталу одного з найвідоміших українских мафіозі Колі Рокеро після того, як раптом той був застрелений у білий день.  Дехто певен, що усе влаштував саме Пупс, щоб захопити активи “бригади” Колі Рокеро. На великий наш подив, інформацію про те, що Пупс і депутат Кривецький — одна людина, підтвердили представники керівництва партії “Свобола”. Вони не приховують, що знає про це і Тягнибок, але, за їхнiми словами, Тягнибок перебуває під якимось магічним впливом Пупса.  У міліцiйний колах Пупс здавна був відомий як “бригадир” кримінального авторитета Колі Рокеро, а згодом став правою рукою іншого кримінального авторитета Вови Морди. 

Ось які відомості можна почерпнути з відкритих та закритих джерел. Рокеро починав як звичайнісінький рекетир, що в обмін на регулярні грошові виплати “брав під охорону” напівлегальний та нелегальний бізнес. Підпільні заводи з виготовлення горілки та коньяку, продаж крадених та вживаних авто, переміщення контрабандних товарів через кордони. I головне — наркотрафік — гроші текли до “бригади” Колі Рокеро рікою. Смерть “великого бандита” стає нагодою для Пупса та Вови Морди, щоб об’єднатися. Кажуть, що їм неабияк придалися у цьому каса та інші матеріальні ресурси “бригади”, взяті під контроль після смерті Рокеро. Вова Морда, новий супутник Пупса — також людина у кримінальних колах легендарна. Він довго мріяв стати №1 у кримінальному світі, однак, доки були живі могутнішi кримінальні авторитети, Морда та його бригада залишались у тіні. Всі, хто в ієрархії був вище за Вову Морду, поступово опинялись на тому світі. Слідчі навіть пробували довести його причетність до цих резонансних убивств, але усе якось безуспішно. Вова Морда став відомим на всю країну завдяки... Президентовi Ющенку. У липні 2006 року на одній із розширених колегій МВС Віктор Ющенко розгнівано кричав міліцiйним генералам: “Скільки дивізій вам дати, щоб цієї Морди не було?  Навіть після того, як про Морду згадав Президент, правоохоронці не спромоглися посадити авторитета за грати, мабуть тому, що Морда і Пупс вписалися у систему.   Було таке, що заступник міністра внутрішніх справ Михайло Корнієнко на прес-конференції називав прізвища двох кілерів з “мордівського” угруповання і навіть показував їхнi фото. Але, як писала у той час місцева преса, “згодом Вова Морда сам прийшов в прокуратуру і вийшов звідти без наручникiв.  Вова Морда стає чи не останнім “вуличним” кримiнальним авторитетом, який втримався на плаву: він знайшов протиотруту корумпованим правоохоронцям. По-перше, взяв на службу багатьох із тих, хто вчора на нього полював, — працівників кримінального розшуку, розставив своїх людей навіть в УБОЗі, дав роботу навіть колишнім начальникам обласних управлінь міліції. По-друге, почав вкладати гроші у політику.  В реалізації планів “у політиці” стає саме Пупс, який, на відміну від нього, не мав судимості.  У той же період Морда, як свідчать наші джерела, здружився завдяки спільному бізнесу і з такими відомими людьми, як народний депутат та підприємець Ігор Палиця й олігарх Ігор Коломойський. Саме ця дружба і дала підставу згодом говорити, що партію “Свобода” фінансує олігарх Коломойський. Звісно, сам народний депутат від партії “Свобода” Кривецький у своїй біографії ховає кінці у воду.
     

Пупс і Вава Морда спільно реалізовували проект входження “у політику”. Зближення зі “Свободою” відбулося у них безпроблемно.  Партія тодi гостро вiдчувала брак грошей, а Тягнибок страждав через нездійсненi мрії про політичні вершини — мрiї, що розпирали його роками.  Пупс усе організував хитро. Спільна ненависть до Ющенка швидко зробила Морду і Тягнибока неофіційними союзниками. Морда не міг пробачити Ющенковi ганьби, якої зазнав вiд нього.   Тягнибок зачаїв злобу вiдтодi, як Ющенко виключив його з “Нашої України” після провокативного виступу на горі Яворина у переддень виборів 2004 року.  Та чи вірили Морда i Пупс, що партія “Свобода” окупить їхні затрати “у політиці”?  Відповідь на це запитання з’являється вже у 2010-му, коли у Партії регіонів, яка посадила у крісло Президента свою людину, Віктора Януковича, з’явилася потреба знайти спосіб вибити грунт з-під ніг її головного опозиційного конкурента — партії Тимошенко “Батьківщина”, яка мала форпост у Західній Україні.  Отоді ставка Вови Морди, який мав чудові зв’язки з донецьким криміналітетом, спрацювала — партія Тягнибока, котру вже на той момент узяв під контроль Пупс, або, іншими словами, приручив фінансовими ін’єкціями, ідеально виконала роль, заплановану у штабі Партії регіонів. “Батьківщину” через суд віроломно усувають з виборів. Тягнибок, образно кажучи, через труп свого опозиційного союзника входить у місцеві ради Західної України, сідаючи у крісла, ще вчора зайняті депутатами “Батьківщини”. Ні, він не оголосив бойкоту виборів, не домагався поновлення участі “Батьківщини” у виборах, не поставив собі за мету перемогти у чесній боротьбі. Він мовчки і по-штрейкбрехерськи прийняв трофей від Партії регіонів — плід негласного союзу криміналітету Сходу та Заходу.

Пупс на цих виборах себе теж не обділив — увійшов у п’ятірку виборчого списку партії та вперше став депутатом місцевої ради. Це був його перший бонус “у політиці”.А далі під його фінансовим контролем починається розквіт “Свободи”.  Але Пупс не та людина, яка може зробити щасливими таких людей, як Тягнибок.  Дуже скоро Пупс перетворив “Свободу” у машину для заробляння фантастичних грошей. Більшість у місцевих радах Західної України, яку завдяки судам, підконтрольним партії Януковича, здобула “Свобода”, Пупс почав конвертувати у грошовий потік.  Отже, звідки партія “Свобода” почала отримувати гроші?  Ось джерела, з огляду на документи та інформацію, яку ми зібрали. 

Перше — це хабарi за згоду депутатів “Свободи” на продаж комунального (людського) майна через сумнівні схеми, надання різноманітних дозволiв та погоджень, оренду землі i т.д — у радах, де засідають депутати. Винагорода — чорна готівка. Або квартири. Або автомобілі. 

Друге джерело — це “вiдкати” з бюджетних програм у мiсцевих радах, якi контролює “Свобода”. Гроші надходять так званою чорною готівкою від підрядників, яких лобіюють депутати “Свободи” у так званих бюджетних “програмах розвитку”.

Третє: оформлення на підставних людей землі та комунального майна з подальшим перепродажем їх чи здачею в оренду.

Четверте: “дахування” продажу контрабанди та контрафактних товарiв на територіях, де більшість у радах має “Свобода”, яка “співпрацює” на цих територіях з корумпованими правоохоронними органами. Чорна готівка. 

П’яте: виведення грошей з господарського обороту комунальних підприємств, які очолюють члени партії, призначені на посади за сприяння партії “Свобода”. 

Шосте: пограбування банків через підставні фірми з подальшим партійним “дахом” для учасників схеми.

Сьоме: гроші від олігархів та великих фінансово-промислових груп за так звану лояльність на територіях, де “Свобода” контролює місцеві ради. На практиці це означає, що партія отримує велику суму готівкою і наприклад, відмовляється чи погоджується проводити акції протесту у реалізації таких проектів.  Надає повне сприяння через рішення у місцевих радах. Чорна готівка. 

Восьме: виконання “брудної” політичної роботи. Як приклад можна навести справу Власенка, адвоката Тимошенко, якого у підсумку позбавили мандата після ініціативи депутата “Свободи”.

Цей ряд можна було б продовжити. Але навіть цього досить, щоб зрозуміти, чому партія Тягнибока, сам Тягнибок так болісно реагують на запитання про гроші й навіть готові мстити журналістам за те, що цим цікавляться. Партії Тягнибока є що приховувати від людей.  Щоб ви зрозуміли масштаб Пупса, досить буде сказати, що “за дозвіл” працювати у Західній Україні, добувати тут сланцевий газ, американській компанії “Шеврон” запропоновано заплатити  450 мільйонів доларів. Гроші мали надійти на сонячний Кіпр, на рахунки фірми “Бовалон Інвестментс лімітед” — така собі доброчинна допомога  “для патріотів”.   Кажуть, від такої нахабності американців перекосило.  Але щоб вони думали активніше, партія  ”Свобода” показово провалила нещодавнє голосування в обласній раді Івано-Франківщини. Мовляв, нема “співпраці” — нема дозволу --  “громада проти”. Американцям дали змогу подумати ще раз. Пообіцяли поставити питання на голосування повторно — “якщо будуть враховані зауваження”, то, можливо, “громада погодиться”.  Прочитавши ці рядки, хтось вигукне: але ж це усе аморально! А потім запитає: та хіба на таке здатний Тягнибок? Так, це справдi аморально, коли гроші дорожчі за країну. Це аморально кричати, що ти — опозиціонер, а своїми діями, своїми вчинками, своїм цинізмом рівнятися з регіоналами.  Але Тягнибок іде вперед, незважаючи на мораль і неважко передбачити куди така мораль заведе партію "Свобода".   На місцевих рівнях, там, де панує “Свобода”, — це безлад і наскрізна корупція.  У парламент при Януковичі — це 61% спільних голосувань із Партією регіонів, найвищий показник спільних дій з правлячою партією серед усіх опозиційних партій. 

Сьогодні усе свідчить про те, що ключові рішення партія підтримує, якщо згоду на це дав Пупс.  Пупс дуже швидко зробив партійну кар’єру: спочатку — скромний спонсор партії, потім депутат обласної ради від партії, потім депутат Верховної Ради, потім керівник економічної ради партії, себто її головний касир.У чому сила Пупса?  Головна рушійна сила його вчинків, що визнають і люди з його оточення, — “заробляти бабки”. Якщо для цього треба лягти під “донецьких” — ляже.  У головному розважальному закладі Пупса звучить примітивний шансон і п’яна публіка виспівує “Мурку”.  Пупс протегує бізнес з комуністами — нічого страшного, зате у лідера партії Тягнибока нове авто — “Тойота Секвоя” майже за сто тисяч. Бізнес з комуністами? Так, бо “це бабки”. А гроші, як відомо, не пахнуть. 

Пупс давав команду оголосити війну газеті “Експрес” — після того, як журналісти зацікавились походженням грошей, якими фінансується партія. Пупс відчув небезпеку і зрозумів, що рано чи пізно цей інтерес може привести журналістів і до нього. Який вихід?  ”Нагнути” газету. Бо що там такого — ну знищить “Свобода” найбільшу україномовну газету країни. Зате процвітатиме газета комуністів, якій члени партії “Свобода”(на вказівку Пупса) продали величезне приміщення у Києві за ціною, яка щонайменше в десять разів нижча за ринкову!  Найстрашнiше, що, за нашими оцінками, у партії Тягнибока немає людини, яка може зупинити Пупса. Пупс, людина мстива і вкрай амбітна, за останні роки відчув силу, і це дуже велика небезпека — і для його спільників, і для його однопартійців, і для партії “Свобода”.  І мало кого з посвячених здивувало, коли 24 серпня минулого року  саме у День Незалежності невідомі у центрі Львова з автоматів обстріляли автомобіль “Вольво”, в якому сидів кримінальний авторитет Вова Морда. Кулі вкоротили життя водієві авторитета на прізвисько Йожик. Сам Вова Морда дiстав важке поранення в голову та дивом залишився живим.Через якийсь час після замаху син Вови Морди перестає бути бізнес-партнером у бізнесі Пупса.

Вова Морда — це один з останніх ланцюгів, що прив’язує Пупса до минулого. Крім того, як кажуть поінформовані люди, “донецьким” набагато простіше домовлятися з більш керованим Пупсом.  Прихильність “донецьких” допомогла Пупсу зробити кар’єру у парламенті: він став правою рукою регіонала Хомутинника, секретарем парламентського комітету. І дивна біографія не стала цьому на завадi.  Вова Морда сьогодні ще живий, але спілкуватись з нами відмовився. Після замаху на Морду, Ігоря Кривецького почали називати хазяїном партії “Свобода".  Ця людна подбала про теплу ванну для Тягнибока і заколисала його матеріально. І доки Тягнибок дрімає, вона посилює свій контроль над партією — людина за людиною, організація за організацією. Кривецбкий спирається на безпринципних людей з підробленими дипломами  про вищу освіту, які заради Пупса готові на все. Бо Пупс робить їх своїми “бригадирами” у місцевих радах. Кривецький узяв під контроль усі призначення на відповідальні посади, які лобіює депутатський корпус “Свободи”, він особисто ставить “пташки” на рішеннях, які мають ухвалити “свободівські” депутати. Партія Тягнибока стрімко деградує. І причина цього — схильність до криміналу в її керівництві.  Корупція, гроші вийшли на перший план -- чи то треба покласти партію в ноги якомусь українському олігарховi, чи то виконати завдання офіцера спецслужби сусідньої країни. Цей процес деградації партії майже непомітний для стороннього ока, здогадатись, що відбувається, дуже важко, навіть тоді, коли з партії йдуть найвідданіші люди в різних областях, роблячи однотипні заяви: “Не можемо бути в партії, яку перетворюють на бізнес”.  Але, здається, навіть ці люди, що віддали партії усе, не розуміють,з чим мають справу: звички, які Кривецький роками відточував у “бригадах”, тепер діють усередині “Свободи”. Він двічі не повторює. Хто не виконує його вказівок — автоматично стає ворогом. Він дуже мстивий. Хоча часи змінились, він тепер не стріляє. Він, користуючись своїм впливом на Тягнибока, очищує партію від тих, хто йому заважає. Ось тому ймовiрнiсть того, що Кривецького усунуть з партії, на наш погляд, дуже низька, скоріше Пупс прибере критиків з партії.  А що Тягнибок? Невже просто спостерігає, як контроль над партією вислизає з його рук? А Тягнибоку, здається, байдуже. Він своє життя влаштував і солодко дрімає.
Стаття опублікована у газеті "Експрес"  26.09.2013 року.  Це і є причина поразки на виборах до ВР у 2014 році.

http://expres.ua/main/2013/09/16/93785-groshi-tyagnyboka-3-hazyayin-partiyi-svoboda

Порошенко з своїм “Особливим статусом Лугандона” зараз йде шляхом приниження України і українців.
Він фіксує поразку у війні, погоджується на сплату контрибуції, надає переможцям більш привілейоване становище над іншими регіонами і громадянами України – тобто, принижує і дискримінує в правах громадян України в угоду терористам.
Чи є тут договорняк з Путіним? Звичайно є.
Ми нічого не виграли, тілки програли. Виконуємо все, що хотів Путін. Чи проукраїнський президент у нас? Ні.
Скоріше проросійський. Хто в цьому має сумніви, то далі відчує, що зашморг давить йому шию.

Что меня искренне удивляет в Петре Алексеевиче и его присных, так это то, как технично они зомбируют народ вокруг вопроса изменений в Конституцию в контексте Минских соглашений к двухмерной шкале "зрада - перемога".

Все, кто позволяет себе высказывать малейшую тень сомнения в эффективности минских договоренностей и целесообразности их выполнения, немедленно получают ярлык адептов "зрады" и объявляются агентами Кремля. Не зря у нас Порошенко (во времена Януковича этого не было) взял на вооружение опыт российского  Ольгино. Наши ботофермы немедленно разносят по сети нужный мыслевирус, как крысы разносят чуму своими многочисленными стаями.  Людям трудно читать длинные сложные тексты, им лень или не под силу. За них выводы делают прокачанные последователи пелевинского Морковина. Минские соглашения = мир. Все остальное = война. Все, конец дискусссии. Задаешь вопросы? Ты агент Кремля.

Я тоже хочу мира. Но есть вопросы и сомнения, и я имею право их озвучивать. Потому что это и моя страна, и там, на Донбассе, погибли и мои друзья.  Мне вместе со всеми придется платить за все и скрипеть зубами, видя узаконенных на выборах Захарченко и Плотницких не в тюрьме или в могиле, где я их хотела бы видеть, а, например, в парламенте.

Очень раздражают высказывания  из серии "не нравятся минские соглашения - иди и воюй". Опять искривленная логика человека с ограниченным мышлением.  Есть эффективная дипломатия, например. Иди и сделай лучше! Ок, не забудьте меня пригласить в состав переговорщиков в следующий раз, я буду там ежеминутно напоминать, что нужно под каждым пунктом прописывать дедлайны их реализации и настаивать на последовательности их выполнения. Так и предлагают некоторые политические лидеры, но, в том-то и дало, что имеются кулуарные договоренности, о которых умалчивают наперсточники.                      В соглашениях нет пункта, где бы  говорилось, что выборы на Донбассе или амнистия боевиков не могут осуществиться раньше, чем граница и все ныне воюющие территории не будут демилитаризованы и не окажутся под контролем Украины.   А вы думали, что там так и написано?

 По данным газеты "Зеркало недели" (ЗН), издания, которое прошло мою многолетнюю проверку временем, в Минске на пункте об изменениях в Конституцию больше всего настаивал Сурков! А теперь нам впаривают, что Кремль якобы против того, чтобы мы меняли Конституцию, в то время, как это требование было основным. Ну чем не наперсточники?

Теперь немного об "особом статусе". В изменениях в Конституцию такого словосочетания нет. Там сказано, что "особенности местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской области осуществляются отдельным законом".  Пункт 18 ст.144 законопроекта 2217а.  И оказывается такой закон уже есть. Законы, принятые 16 сентября прошлого года при позорно выключенном табло на закрытом заседании с ломанием парламента через колено. А там и амнистия боевикам (законопроект №5082 від 16.09.2014), и их выборы и кормежка Донбасса за счет Украины, и "народная милиция", которую они там сами назначают и вот это все.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1680-18

И очень позорно читать о том, как Порошенко всех переиграл, не переиграл, а сдал.    Нам  рассказывали о том, что Минские соглашения прописывают четкую последовательность выполнения условий и никак иначе. А потом мы их сами прочли и увидели, что там такого и близко нет, а украинские дипломаты просто так их трактуют, как им нравится. Теперь мы, под давлением ЕС, уже с опережением графика готовы их перевыполнить, а Россия не выполнила полностью еще ни одного из пунктов.

Напомню, как Петр Алексеевич на двух языках заявил на весь мир после саммита НАТО, что США решили дать нам летальное оружие. А США это долго потом опровергали.

Напомню, как после недавней Берлинской встречи "нормандцев" АП заявила, что ЕС готов ввести новые санкции против России, если она перейдет какие-то неназванные красные линии, а ни в Париже, ни в Берлине этого не подтвердили. 

Как мы видим, ложь - инструмент государственной политики чиновников.   И еще я помню, как некоторые борзые из двора с хитрым прищуром втолковывали мне накануне принятия капитулянтского закона 16 сентября, что выполнять его на самом деле никто не собирается, это мы так хитро разводим Путина.     А развели на самом деле нас. И продолжают дальше.  При этом никто не гарантирует, что все вышеописанное положит конец войне. Потому что Россия, по давней своей привычке, выполняет только то, что ей выгодно. Некоторые придворные называют, что это перемога.  А я скажу, что это зрада. 

И маленький постскриптум. Если этот закон (об изменениях в Конституцию, включая тот самый пункт об особом самоуправлении) так хорош для Украины и ее победы, почему же за него так дружно голосует Оппоблок и прочие рыги?  Вы же никогда не скажите, что рыги хотят вам счастья?

     Мария ВАСИЛЬЕВА

 Згідно наказу бійці ДУК не можуть, ні брати участь у бойових операціях, ні навіть просто базуватися і пересуватися поблизу передової без згоди командирів ЗСУ, які відповідальні за цю ділянку фронту.  У ближньому тилу нас просто не повинні пропускати  через армійські блокпости, не повідомляти паролі тощо. Але ми завжди діяли і продовжуємо діяти у тісній співпраці і взаємодії з командирами і бійцями ЗСУ. Ми потрібні цим комбригам і комбатам, щоб закривати дірки в обороні, займатися розвідкою, підіймати бойовий дух солдатів тощо, і вони на власний страх і ризик, порушуючи накази зверхників із Києва, не заперечують проти нашої присутності на фронті, а часто і звертаються до нас по допомогу.

Поки ми воюємо без шевронів, "косячи" під бійців ЗСУ - все нормально. Як тільки  стає відомо, що десь у бою взяли участь бійці ПС - починається страшенний скандал. Верховні тилові криси з Києва влаштовують фронтовим полковникам через нас таке, що пристойними словами не описується. Їх змушують писати  пояснення, що на фронті робив "Правий сектор", їм оголошують догани і погрожують звільненням з армії. Деякі з них і після цього дозволяють нам крадькома лишатися, але рано чи пізно нам доводиться забиратися з цієї ділянки фронту, щоб не підставляти армійських командирів ще гірше.

Так, ми дуже не хочемо їх підставляти. Але повністю приховувати нашу присутність на фронті, як хотілося б цим командирам, не можемо теж. От, наприклад, ми відкрито заявили про свою участь у нещодавньому бою під Старогнатівкою - ще до його закінчення. Бо було зрозуміло, що це серйозний бій, що будуть поранені і, можливо, загиблі. Так і вийшло - у ДУК 3 загиблих, 5 поранених. Коли за підбиту нашими пацанами ворожу техніку отримують нагороди армійці - Бог з ним, хай буде так, не заради нагород воюємо. Але де, якщо не в бою з окупантами, загинули і дістали поранення наші хлопці?   Не брехати ж нам, що самі померли?

Ми повністю на утриманні народу - через волонтерів. Якщо люди не будуть знати, що ми воюємо, нам не будуть допомагати - ні харчами, ні паливом, ні медикаментами, ні спорядженням. Бо люди допомагають тим, хто воює, а не тим, хто без діла висиджує на базах. А без їхньої допомоги ми не зможемо воювати за Україну. Замкнене коло.

Отже, ми заявляємо: ми воюємо. І після цього автоматично втрачаємо можливість воювати - принаймні, на одній конкретній ділянці фронту, яка нами вже опанована, розвідана, де ми кожен кущик знаємо... Вперед, хлопці й дівчатка, починайте усе спочатку.

Це стосується навіть наших медиків - уславлених "Госпітальєрів". Їх теж виганяють з фронту.

У проміжках між втратою однієї ділянки фронту і знайденням можливості воювати на іншій наші хлопці таки сидять на базах. Іноді це триває задовго. Згадайте, що наші добровольці не отримують зарплат. І от, приміром, боєць місяць або більше сидить на базі, а його дитина вдома мало не голодує, а старенька мама хворіє, потрібні ліки, потрібні гроші, гроші, гроші... Перший рік війни можна було воювати на голому ентузіазмі і патріотизмі. Сім'ям, що залишились удома, допомагали родичі, волонтери, у деяких родин були збереження...

Нині економіка погіршилась, люди збідніли, війні, через наших доблесних керманичів, кінця-краю не видно... А діти хочуть їсти, а родичам потрібні гроші на лікування. А їхній батько, чоловік, син, який мав би годувати родину, сидить на тиловій базі на всьому готовенькому і нічого не робить. В якого мужика, скажіть мені, сумління таке витримає? І уходять наші бійці - а це кращі бійці - або додому, у мирне життя, заробляти гроші, або у інші військові з'єднання, де платять зарплату. Перші обіцяють негайно повернутись, як тільки "почнеться", другі навряд чи повернуться, бо підпишуть контракт. І що ти їм скажеш? Не до ворогів же за грошима пішли.  Так, і саме так нас зараз знищують. Не дають воювати, відрізаючи від нас таким чином і кращих наших бійців, і волонтерів. Залякуючи і караючи командирів ЗСУ, які співпрацюють з нами.

Знаєте, до чого вже доходило? Ми отримували від наших друзів повідомлення, що на наші фронтові бази їдуть контролюючі інстанції  перевіряти, чи нас на тих базах справді немає. І ми блискавично вантажили всю нашу зброю, весь БК, всі особисті речі - уявіть собі це пекельне навантаження для хлопців - бігом тягати ящики з отим БК, особливо, коли спека. Ми вшивалися буквально останньої миті, пересиджували "наліт" у найближчій посадці і потім поверталися знову.

Звичайно, все вивезти неможливо, частину речей  ми забували. Але перевірки ніколи не бували ретельними, бо в перевіряючих піджилки трусилися від самого факту перебування поблизу передової. Покрутилися 5 хвилин  і по газах...  А ми ж тут живемо і воюємо.
Тому поверталися і починали знову розвантажувати наше майно...

Доходить і до того, що, їдучи з передової у прифронтове місто - наприклад, в аптеку чи на "Нову пошту" - ми змушені знімати наші шеврони - шеврони ДУК, з якими пройшли рік війни, щоб нами не зацікавилась військова поліція.

Якого біса ми маємо так принижуватись? За що? За те, що наши хлопці  гинуть у боях? Ще й оббріхують нас по всіх бригадах, що правосєкі ніби-то повтікали з-під Старогнатівки першими і кинули армійців напризволяще. Я там була і знаю, хто втікав першим, а хто відходив останнім. Але на відміну від авторів цієї брехні, не маю мети вбити клин між своїми, тому казати про це не буду.

Вже чую класичний аргумент "порохоботів": якби ви легалізувалися, як зробили інші батальйони, була б у вас і зброя, і БК, і зарплати, і можливість воювати.  По-перше і головне: ми ніколи не відмовлялися від легалізації, ми добивємось її вже більше року. Просто всі умови, які нам пропонувалися досі, були спробою нас надурити, розвести, як лохів. Це були спроби не ввести ДУК "ПС" у правове поле, а роздробити його, розділити на окремі дрібні підрозділи, нав'язавши цим підрозділам своїх благонадійних командирів - тобто, знищити ДУК як цілісне явище.

По-друге: більшості легалізованих добровольчих з'єднань, зокрема, "Азову" і "Донбасу" - теж не дають воювати.  Якщо всі у підрозділі мотивовані добровольці, то сидіть у тилу.  Якщо всі примусово мобілізовані, або добровольці розчинені серед мобілізованих - будь ласка, просимо на передок. Застосовується зрадницька методика - як би так воювати-воювати, щоб ніколи не перемогти.

 Поки що ми лишаємось на фронті. Побажайте нам успіху.

P.S. На фото я з волонтерами з Обухова, на тлі їхнього мікроавтобуса. Пам'ятаєте, як я через Фейсбук просила для нашого підрозділу харчі? Ці дядьки привезли нам харчі - повний оцей червоний мікроавтобус. Нам мало вистачити цього дуже надовго. Але більшу частину цих харчів ми роздали місцевим. Бо довелося залишити базу, і не було чим вивезти...

ОЛЕНА БІЛОЗЕРСЬКА.