Были и такие, как Егор Соболев, который вместо того, чтобы предупредить студентов, в ночь на 30 ноября 2013, об опасности, исходящей от беркутни, которые стали прибывать на Майдан, он начал успокаивать студентов – «Не бойтесь беркута, они хорошие».  Есть видео этого выступления.  Как известно, студентов жестоко избили.

ПОЗИТИВ ЕВРОМАЙДАНА.
Евромайдан-2014 называли «сытым Майданом», так как с самого начала у него была большая поддержка крупного и среднего бизнеса. Но на Евромайдане ярко проявились инициативы самих масс»:
1) В первый месяц «мотором Евромайдана» была певица Руслана, которая заявила, что сожжёт себя на Майдане, если в стране ничего не изменится.
В самом начале протестов, в ноябре-2013 Руслана поднимала студентов (выводила их прямо из ВУЗов) и многие ночи со сцены руководила ими. Это Руслана ввела правило: начало каждого часа на Майдане отмечать хоровым исполнением гимна Украины.
2) Потом (с 18.1.2014) в атаку на ул. Грушевского пошёл, взявшийся ниоткуда, «Правый сектор» (истоки его появления не ясны) и Украина впервые услышала об этой политсиле.
3) Но в целом на Евромайдане было с десяток групп и их лидеров. А «рядовые участники Евромайдана» критически относились к «тройке лидеров парламентской оппозиции» (Яценюк, Кличко, Тягнибок) — и это не позитив, а показатель разброда и шатания. На Евромайдане не было единого лидера, а существовали совещательные органы, а также закулисные, которые принимали решение.

УКРАИНА НЕ ВЕРНУЛАСЬ ДАЖЕ НА УРОВЕНЬ ЯНВАРЯ 2010 ГОДА.
Евромайдан выгнал Януковича и победил, но потери от правления Януковича оказались колоссальными. Украина не исправила ситуацию даже до уровня января-2010 — тогда у нас был Крым, не было войны в Донбассе. За 2010-2013 года выведено в офшоры около 68 млрд долларов. В марте-2014 гривна упала в полтора раза и правительство - президент не собирались её поднимать. В стране сплошное недоверие к лидерам — «вожди Евромайдана» не пользуются доверием, которое имели Ющенко и Тимошенко, сразу после «Оранжевой революции». До сих пор Украина «отхаркивает» предательство Ющенко и проти-всихов, включая Порошенко, которые привели Януковича к власти в 2006 и 2010 годах.

КАК «ПРОТИ ВСИХИ» СТАЛИ ЛИДЕРАМИ.
Придя к власти, Янукович быстро завел около четырех десятков уголовных дел на министров и ближайших соратников Тимошенко. А помогавшие ему «проти всихи» (термин возник от украинского «проти всіх»= «против всех») из партий Тягнибока, Яценюка, Кличко — они заняли место партии Тимошенко, в качестве «мягкой оппозиции». А «команда Ющенко» (в том числе Порошенко, Червоненко, Балога) пошли работать в правительство Азарова.
Народ был дезориентирован предательством Ющенко и «мягкой оппозиции». Народ поддерживал Тимошенко, но «поддерживающих Тимошенко» подавляли особенно жестко — например, в день вынесения приговора Тимошенко (11.10.2011) на Крещатик было стянуто (по официальным сообщениям Министерства внутренних дел) — 4.5 тысячи милиции и спецназа, такое количество спецназа Крещатик видел лишь во время Евромайдана-2014.

ПЛАН ЯНУКОВИЧА — ЗАМЕНА ТИМОШЕНКО НА «МЯГКУЮ ОППОЗИЦИЮ».
Тягнибок и прочие «проти всихи» заявляли, что «Янукович такой же как Тимошенко» даже после ее ареста, вплоть до вынесения приговора 11.10.2011.
Тягнибок и Порошенко «никогда, ни в каких выступлениях (в 2010-2014 годах)» не требовали освобождения Тимошенко. Это факт, притом позорный.
После ареста Тимошенко, вступил в силу «план Б» — теперь «проти всихи» (в согласовании с Януковичем и главой Администрации президента Левочкиным, а также Фирташем и прочими «друзьями предателя Ющенко») стали реализовывать план по замене «опасной Тимошенко» на «мягкую оппозицию». Сторонников Тимошенко Янукович жестко подавлял, а "мягкой оппозиции" разрешалось немного пошалить — пройтись с демонстрацией, или (как Тягнибоку) сломать памятник Ленину в каком - нибудь райцентре и устроить факельное шествие на Крещатике в день рождения Бандеры.
Уже на парламентских и местных выборах-2010 — три области Галичины (Западная Украина) были отданы партии Тягнибока («Батькивщина» там была подавлена Януковичем), но и «Партия Регионов» впервые получила в местных советах Галичины около 10% мест.
Партии «против всех» практически не протестовали против узурпации Януковичем Конституции в марте-2010 и отмены Конституции 30.9.2010. Протестовала только Тимошенко.

СЛИЯНИЕ «БАТЬКИВЩИНЫ» И «ФРОНТА ПЕРЕМЕН»
«Контрольным выстрелом в голову партии "Батькивщина"» стало слияние (в 2012 году) «Батькивщины» и «Фронта перемен» (Яценюка) — в избирательные списки на выборах-2012 не попали многие авторитетные соратники Тимошенко. Еще до начала выборов-2012 Янукович так изменил «избирательный закон», что "регионалы" обеспечили себе победу уже до выборов (причем, по требованию Яценюка, за эти изменения избирательного закона, проголосовала и «Батькивщина»).

КАК НАРОД ПРОЗРЕВАЛ
Избранный осенью 2012 года парламент оказался самым реакционным за всю историю Украины.
Борьба «партий Тягнибока и Кличко» за голосование своей карточкой оказалась мелким требованием (как раз для мягкой оппозиции), которое не могло быть эффективным. Тем более на том фоне, что эти партии фактически привели Януковича к власти.
Таким образом, политики Украины полностью «лягли под Януковича»; а отчаянную борьбу Тимошенко в тюрьме (она провела три голодовки по 20-24 дня, под контролем телекамер с круглосуточно включнным светом) подавали как шутку юмористы вроде Зеленского (шоу «Вечерний квартал»). Народ приучали гоготать, когда «команда Зеленского» рассказывала о голодовках Тимошенко.
Однако к 2011 году народ не головой, а уже своим желудком и хребтом, почувствовал, что дела в стране резко ухудшаются. Когда Тимошенко добилась за 5 лет роста среднестатистических пенсий в 5 раз, то «похохатывающий от Зеленского народ» (под похожие передачи Куликова и Киселева) говорил, что «так ведь Тимошенко обязана повышать зарплаты и пенсии». Теперь они стали понимать, что никто им ничего не обязан, в том числе Янукович (а в наше время, в 2014 году, не обязано и правительство Яценюка - Порошенко).
При Януковиче в 2010-2013 годах были вдвое повышены цены на железнодорожный транспорт, масло (сливочное и растительное), на водку и вино, в полтора раза на бензин; и на 50%-80% на прочие товары и продукты. В 2010-2011 годах в два-три раза были подняты «цены за обучение в ВУЗах» для студентов - контрактников. За 4 года Януковича среднестатистические зарплаты - пенсии выросли на 80%, но цены выросли не меньше. То есть, благосостояние народа при Януковиче ухудшилось незначительно, по сравнению с уровнем правительства Тимошенко в феврале-2010. Если при Тимошенко постоянно шел заметный (в разы) рост благосостояния народа, то теперь никакого роста не было, был небольшой спад, а главное, стали появляться вопиющие примеры беззакония и бесправия народа.
Народ с ужасом стал понимать, что:
— изнасилование майором и лейтенантом милиции женщины во Врадиевке, с избиением е до полусмерти» — это не случайность, а показатель «полного беззакония в стране. Ведь эти преступления дружно покрывали районные и областные власти, милиция, суды, даже врачи;
— стало ясно, что «покращення» обещанного Януковичем, уже не будет.
Коррупционеров из правительства Азарова и Администрации президента Януковича уже никто не останавливал (Тимошенко-то была в тюрьме) и они воровали ударными темпами. А команда Ющенко (Порошенко, Балога, Червоненко, Павленко, Ставнийчук и пр.) пошла работать министрами и высшими госслужащими в «коррупционное правительство Азарова».

1) Тимошенко известна как организатор самых крупных антикоррупционных про­цессов в Украине (КриворожСталь, РосУкрЭнерго, «шельф Чёрного и Азовского морей» и т. д.). Никто кроме Тимошенко не делал ничего подобного в Украине.

2) В результате действий Тимошенко — в госбюджете появлялись крупные до­полнительные суммы, которые Тимошенко направляла на повышение нищен­ских зарплат и пенсий населения (до 2005 года среднестатистические пенсии со­ставляли менее 30 дол. США в месяц, зарплаты — около 100 дол.). Это было, просто, спа­сение народа от нищеты, а её противники -- противники всего народа Украины, которые грабили этот народ, называли это повышение «популизм Тимошенко».

У партії Тягнибока назріває скандал: ідейні партійці не можуть погодитися із перетворенням партії у машину для заробляння грошей незаконними способами.  Більшість із прихильників партії "Свобода", як і багато хто серед політично нейтральних людей, навіть не припускає, що існує інша партія “Свобода”, так би мовити, тіньова. Це — партiя тих людей, які прийшли у “Свободу”, коли партія почала набирати популярності. Вони проникли у керівні органи партії і на центральному рівні, і на місцевих. Дехто вже навіть став народним депутатом. Як сказав один із високопоставлених партійців “Свободи”, у деяких людей з партії “руки по лікоть у крові”-- це цитата. Що це за люди? Що привело їх у партію Тягнибока? Саме це ми й спробуємо з’ясувати у рамках нашого журналістського розслідування “Гроші Тягнибока”, у якому з"ясуємо, яке походження грошей і як впливають вони на політику та поведінку її керівництва. Саме у рамках цього розслідування у фокус нашої уваги потрапило прізвище людини, яка обiймає одну з найвищих партійних посад у “Свободі” — керівника економічної ради, або, як її ще неформально називають у партії, “касира”. Ця людина — народний депутат.  Вона мала б бути яскравим опозиціонером, адже з якихось причин дiстала таке високе місце у прохідній частині партійного списку. Однак навіть постаравшись, ви не знайдете в інтернеті жодної фотографiї цієї людини, крім обов’язкового паспортного фото з кадрової справи на сайті парламенту. Жодних слідів у соціальних мережах. І дуже підозріла біографія — у ній майже немає дат.Прізвище цієї людини справдi навряд чи щось комусь скаже — Ігор Кривецький. Кривецький, начебто, проживає у Богом забутому селі Мохнатому в Турківському районі Львівської області. Насправді це не так. Він з’являється тут дуже рідко, як кажуть місцеві, у супроводі машин охорони. У селі живе його 67-річна мама, працює місцевим фельдшером. У Мохнатому нам ніхто не вірив, коли ми казали, що Кривецький став народним депутатом.— "Не дуріть, ми знаємо, де він працює -- в рекеті, -- він пішов туди ще в дев’яностих".  Отакої. В образі Кривецького та стилi його життя важко упізнати переслідуваного українського опозиціонера. Кривецький, який обiймає одну з найвищих посад в “опозиційній партії”, за логікою, мав би бути безперервно під пресом “злочинного режиму”, як полюбляють говорити діячі “Свободи”. А що натомість? Кривецький купається у розкоші. Ось перелік автомобілів, які належать його родині (дані зазначені ним власноручно): “Бентлі”, “Майбах”, “Порше”, “Феррарі”.  А ще — приватний літак “Сесна”. А ще — мільйони гривень на рахунках. А ще акції та частки на різних підприємствах. Він живе у двадцятидвоповерховому елітному комплексі, де квадратний метр коштує від десяти тисяч доларів. Квартира — плошею майже 500 кв. м. Має будинок — близько 1000 кв. м. Біографія цієї людини теж доволі підозріла. Жодного року, коли цей чоловік почав навчання чи закінчував, у біографії ви не знайдете. Пряма ознака, що людина пробує приховати щось важливе у своєму житті. Як на опозиціонера, який мав би бути відкритим для людей, — винятково нетипова біографія. Звідки ж у депутата опозиційної партії такi грошi? Чому стільки туману у біографії? 
       У депутата Кривецького немає потужного легального бізнесу, який би генерував кошти у великих обсягах. Вдповіді з’явилися тоді, коли ми показали фото депутата колишнім працівникам управління боротьби з організованою злочинністю. Вони підтвердили, що це фото людини, яка свого часу була відома у кримінальному світі під прiзвиськом Пупс, вони погодились надати редакції письмові свідчення, власноруч їх підписавши. Пупс свого часу став спадкоємцем кримінального капіталу одного з найвідоміших українских мафіозі Колі Рокеро після того, як раптом той був застрелений у білий день.  Дехто певен, що усе влаштував саме Пупс, щоб захопити активи “бригади” Колі Рокеро. На великий наш подив, інформацію про те, що Пупс і депутат Кривецький — одна людина, підтвердили представники керівництва партії “Свобола”. Вони не приховують, що знає про це і Тягнибок, але, за їхнiми словами, Тягнибок перебуває під якимось магічним впливом Пупса.  У міліцiйний колах Пупс здавна був відомий як “бригадир” кримінального авторитета Колі Рокеро, а згодом став правою рукою іншого кримінального авторитета Вови Морди. 

Ось які відомості можна почерпнути з відкритих та закритих джерел. Рокеро починав як звичайнісінький рекетир, що в обмін на регулярні грошові виплати “брав під охорону” напівлегальний та нелегальний бізнес. Підпільні заводи з виготовлення горілки та коньяку, продаж крадених та вживаних авто, переміщення контрабандних товарів через кордони. I головне — наркотрафік — гроші текли до “бригади” Колі Рокеро рікою. Смерть “великого бандита” стає нагодою для Пупса та Вови Морди, щоб об’єднатися. Кажуть, що їм неабияк придалися у цьому каса та інші матеріальні ресурси “бригади”, взяті під контроль після смерті Рокеро. Вова Морда, новий супутник Пупса — також людина у кримінальних колах легендарна. Він довго мріяв стати №1 у кримінальному світі, однак, доки були живі могутнішi кримінальні авторитети, Морда та його бригада залишались у тіні. Всі, хто в ієрархії був вище за Вову Морду, поступово опинялись на тому світі. Слідчі навіть пробували довести його причетність до цих резонансних убивств, але усе якось безуспішно. Вова Морда став відомим на всю країну завдяки... Президентовi Ющенку. У липні 2006 року на одній із розширених колегій МВС Віктор Ющенко розгнівано кричав міліцiйним генералам: “Скільки дивізій вам дати, щоб цієї Морди не було?  Навіть після того, як про Морду згадав Президент, правоохоронці не спромоглися посадити авторитета за грати, мабуть тому, що Морда і Пупс вписалися у систему.   Було таке, що заступник міністра внутрішніх справ Михайло Корнієнко на прес-конференції називав прізвища двох кілерів з “мордівського” угруповання і навіть показував їхнi фото. Але, як писала у той час місцева преса, “згодом Вова Морда сам прийшов в прокуратуру і вийшов звідти без наручникiв.  Вова Морда стає чи не останнім “вуличним” кримiнальним авторитетом, який втримався на плаву: він знайшов протиотруту корумпованим правоохоронцям. По-перше, взяв на службу багатьох із тих, хто вчора на нього полював, — працівників кримінального розшуку, розставив своїх людей навіть в УБОЗі, дав роботу навіть колишнім начальникам обласних управлінь міліції. По-друге, почав вкладати гроші у політику.  В реалізації планів “у політиці” стає саме Пупс, який, на відміну від нього, не мав судимості.  У той же період Морда, як свідчать наші джерела, здружився завдяки спільному бізнесу і з такими відомими людьми, як народний депутат та підприємець Ігор Палиця й олігарх Ігор Коломойський. Саме ця дружба і дала підставу згодом говорити, що партію “Свобода” фінансує олігарх Коломойський. Звісно, сам народний депутат від партії “Свобода” Кривецький у своїй біографії ховає кінці у воду.
     

Пупс і Вава Морда спільно реалізовували проект входження “у політику”. Зближення зі “Свободою” відбулося у них безпроблемно.  Партія тодi гостро вiдчувала брак грошей, а Тягнибок страждав через нездійсненi мрії про політичні вершини — мрiї, що розпирали його роками.  Пупс усе організував хитро. Спільна ненависть до Ющенка швидко зробила Морду і Тягнибока неофіційними союзниками. Морда не міг пробачити Ющенковi ганьби, якої зазнав вiд нього.   Тягнибок зачаїв злобу вiдтодi, як Ющенко виключив його з “Нашої України” після провокативного виступу на горі Яворина у переддень виборів 2004 року.  Та чи вірили Морда i Пупс, що партія “Свобода” окупить їхні затрати “у політиці”?  Відповідь на це запитання з’являється вже у 2010-му, коли у Партії регіонів, яка посадила у крісло Президента свою людину, Віктора Януковича, з’явилася потреба знайти спосіб вибити грунт з-під ніг її головного опозиційного конкурента — партії Тимошенко “Батьківщина”, яка мала форпост у Західній Україні.  Отоді ставка Вови Морди, який мав чудові зв’язки з донецьким криміналітетом, спрацювала — партія Тягнибока, котру вже на той момент узяв під контроль Пупс, або, іншими словами, приручив фінансовими ін’єкціями, ідеально виконала роль, заплановану у штабі Партії регіонів. “Батьківщину” через суд віроломно усувають з виборів. Тягнибок, образно кажучи, через труп свого опозиційного союзника входить у місцеві ради Західної України, сідаючи у крісла, ще вчора зайняті депутатами “Батьківщини”. Ні, він не оголосив бойкоту виборів, не домагався поновлення участі “Батьківщини” у виборах, не поставив собі за мету перемогти у чесній боротьбі. Він мовчки і по-штрейкбрехерськи прийняв трофей від Партії регіонів — плід негласного союзу криміналітету Сходу та Заходу.

Пупс на цих виборах себе теж не обділив — увійшов у п’ятірку виборчого списку партії та вперше став депутатом місцевої ради. Це був його перший бонус “у політиці”.А далі під його фінансовим контролем починається розквіт “Свободи”.  Але Пупс не та людина, яка може зробити щасливими таких людей, як Тягнибок.  Дуже скоро Пупс перетворив “Свободу” у машину для заробляння фантастичних грошей. Більшість у місцевих радах Західної України, яку завдяки судам, підконтрольним партії Януковича, здобула “Свобода”, Пупс почав конвертувати у грошовий потік.  Отже, звідки партія “Свобода” почала отримувати гроші?  Ось джерела, з огляду на документи та інформацію, яку ми зібрали. 

Перше — це хабарi за згоду депутатів “Свободи” на продаж комунального (людського) майна через сумнівні схеми, надання різноманітних дозволiв та погоджень, оренду землі i т.д — у радах, де засідають депутати. Винагорода — чорна готівка. Або квартири. Або автомобілі. 

Друге джерело — це “вiдкати” з бюджетних програм у мiсцевих радах, якi контролює “Свобода”. Гроші надходять так званою чорною готівкою від підрядників, яких лобіюють депутати “Свободи” у так званих бюджетних “програмах розвитку”.

Третє: оформлення на підставних людей землі та комунального майна з подальшим перепродажем їх чи здачею в оренду.

Четверте: “дахування” продажу контрабанди та контрафактних товарiв на територіях, де більшість у радах має “Свобода”, яка “співпрацює” на цих територіях з корумпованими правоохоронними органами. Чорна готівка. 

П’яте: виведення грошей з господарського обороту комунальних підприємств, які очолюють члени партії, призначені на посади за сприяння партії “Свобода”. 

Шосте: пограбування банків через підставні фірми з подальшим партійним “дахом” для учасників схеми.

Сьоме: гроші від олігархів та великих фінансово-промислових груп за так звану лояльність на територіях, де “Свобода” контролює місцеві ради. На практиці це означає, що партія отримує велику суму готівкою і наприклад, відмовляється чи погоджується проводити акції протесту у реалізації таких проектів.  Надає повне сприяння через рішення у місцевих радах. Чорна готівка. 

Восьме: виконання “брудної” політичної роботи. Як приклад можна навести справу Власенка, адвоката Тимошенко, якого у підсумку позбавили мандата після ініціативи депутата “Свободи”.

Цей ряд можна було б продовжити. Але навіть цього досить, щоб зрозуміти, чому партія Тягнибока, сам Тягнибок так болісно реагують на запитання про гроші й навіть готові мстити журналістам за те, що цим цікавляться. Партії Тягнибока є що приховувати від людей.  Щоб ви зрозуміли масштаб Пупса, досить буде сказати, що “за дозвіл” працювати у Західній Україні, добувати тут сланцевий газ, американській компанії “Шеврон” запропоновано заплатити  450 мільйонів доларів. Гроші мали надійти на сонячний Кіпр, на рахунки фірми “Бовалон Інвестментс лімітед” — така собі доброчинна допомога  “для патріотів”.   Кажуть, від такої нахабності американців перекосило.  Але щоб вони думали активніше, партія  ”Свобода” показово провалила нещодавнє голосування в обласній раді Івано-Франківщини. Мовляв, нема “співпраці” — нема дозволу --  “громада проти”. Американцям дали змогу подумати ще раз. Пообіцяли поставити питання на голосування повторно — “якщо будуть враховані зауваження”, то, можливо, “громада погодиться”.  Прочитавши ці рядки, хтось вигукне: але ж це усе аморально! А потім запитає: та хіба на таке здатний Тягнибок? Так, це справдi аморально, коли гроші дорожчі за країну. Це аморально кричати, що ти — опозиціонер, а своїми діями, своїми вчинками, своїм цинізмом рівнятися з регіоналами.  Але Тягнибок іде вперед, незважаючи на мораль і неважко передбачити куди така мораль заведе партію "Свобода".   На місцевих рівнях, там, де панує “Свобода”, — це безлад і наскрізна корупція.  У парламент при Януковичі — це 61% спільних голосувань із Партією регіонів, найвищий показник спільних дій з правлячою партією серед усіх опозиційних партій. 

Сьогодні усе свідчить про те, що ключові рішення партія підтримує, якщо згоду на це дав Пупс.  Пупс дуже швидко зробив партійну кар’єру: спочатку — скромний спонсор партії, потім депутат обласної ради від партії, потім депутат Верховної Ради, потім керівник економічної ради партії, себто її головний касир.У чому сила Пупса?  Головна рушійна сила його вчинків, що визнають і люди з його оточення, — “заробляти бабки”. Якщо для цього треба лягти під “донецьких” — ляже.  У головному розважальному закладі Пупса звучить примітивний шансон і п’яна публіка виспівує “Мурку”.  Пупс протегує бізнес з комуністами — нічого страшного, зате у лідера партії Тягнибока нове авто — “Тойота Секвоя” майже за сто тисяч. Бізнес з комуністами? Так, бо “це бабки”. А гроші, як відомо, не пахнуть. 

Пупс давав команду оголосити війну газеті “Експрес” — після того, як журналісти зацікавились походженням грошей, якими фінансується партія. Пупс відчув небезпеку і зрозумів, що рано чи пізно цей інтерес може привести журналістів і до нього. Який вихід?  ”Нагнути” газету. Бо що там такого — ну знищить “Свобода” найбільшу україномовну газету країни. Зате процвітатиме газета комуністів, якій члени партії “Свобода”(на вказівку Пупса) продали величезне приміщення у Києві за ціною, яка щонайменше в десять разів нижча за ринкову!  Найстрашнiше, що, за нашими оцінками, у партії Тягнибока немає людини, яка може зупинити Пупса. Пупс, людина мстива і вкрай амбітна, за останні роки відчув силу, і це дуже велика небезпека — і для його спільників, і для його однопартійців, і для партії “Свобода”.  І мало кого з посвячених здивувало, коли 24 серпня минулого року  саме у День Незалежності невідомі у центрі Львова з автоматів обстріляли автомобіль “Вольво”, в якому сидів кримінальний авторитет Вова Морда. Кулі вкоротили життя водієві авторитета на прізвисько Йожик. Сам Вова Морда дiстав важке поранення в голову та дивом залишився живим.Через якийсь час після замаху син Вови Морди перестає бути бізнес-партнером у бізнесі Пупса.

Вова Морда — це один з останніх ланцюгів, що прив’язує Пупса до минулого. Крім того, як кажуть поінформовані люди, “донецьким” набагато простіше домовлятися з більш керованим Пупсом.  Прихильність “донецьких” допомогла Пупсу зробити кар’єру у парламенті: він став правою рукою регіонала Хомутинника, секретарем парламентського комітету. І дивна біографія не стала цьому на завадi.  Вова Морда сьогодні ще живий, але спілкуватись з нами відмовився. Після замаху на Морду, Ігоря Кривецького почали називати хазяїном партії “Свобода".  Ця людна подбала про теплу ванну для Тягнибока і заколисала його матеріально. І доки Тягнибок дрімає, вона посилює свій контроль над партією — людина за людиною, організація за організацією. Кривецбкий спирається на безпринципних людей з підробленими дипломами  про вищу освіту, які заради Пупса готові на все. Бо Пупс робить їх своїми “бригадирами” у місцевих радах. Кривецький узяв під контроль усі призначення на відповідальні посади, які лобіює депутатський корпус “Свободи”, він особисто ставить “пташки” на рішеннях, які мають ухвалити “свободівські” депутати. Партія Тягнибока стрімко деградує. І причина цього — схильність до криміналу в її керівництві.  Корупція, гроші вийшли на перший план -- чи то треба покласти партію в ноги якомусь українському олігарховi, чи то виконати завдання офіцера спецслужби сусідньої країни. Цей процес деградації партії майже непомітний для стороннього ока, здогадатись, що відбувається, дуже важко, навіть тоді, коли з партії йдуть найвідданіші люди в різних областях, роблячи однотипні заяви: “Не можемо бути в партії, яку перетворюють на бізнес”.  Але, здається, навіть ці люди, що віддали партії усе, не розуміють,з чим мають справу: звички, які Кривецький роками відточував у “бригадах”, тепер діють усередині “Свободи”. Він двічі не повторює. Хто не виконує його вказівок — автоматично стає ворогом. Він дуже мстивий. Хоча часи змінились, він тепер не стріляє. Він, користуючись своїм впливом на Тягнибока, очищує партію від тих, хто йому заважає. Ось тому ймовiрнiсть того, що Кривецького усунуть з партії, на наш погляд, дуже низька, скоріше Пупс прибере критиків з партії.  А що Тягнибок? Невже просто спостерігає, як контроль над партією вислизає з його рук? А Тягнибоку, здається, байдуже. Він своє життя влаштував і солодко дрімає.
Стаття опублікована у газеті "Експрес"  26.09.2013 року.  Це і є причина поразки на виборах до ВР у 2014 році.

http://expres.ua/main/2013/09/16/93785-groshi-tyagnyboka-3-hazyayin-partiyi-svoboda

Погромы национал-патриотов. Зачем это нужно Порошенко?

«Хороводы» президента с Фирташем и Медведчуком — это приговор «новой власти» со старым воровским подходом.

В последние дни П. Порошенко часто говорит о возможности введения в Украине военного положения. Причиной чего-де может стать военная агрессия России. На самом деле военное положение может стать единственным способом и механизмом для сохранения Петром Порошенко собственной — коррупционной — власти.

Сегодня уже очевидно, что решения в государстве принимает не парламент, не Кабмин и не Президент — согласно конституционной «росписи» их прав и обязанностей. Фактически государством в «ручном режиме» заправляют несколько лиц, имеющих те или иные рычаги влияния на общую ситуацию в стране.

Юлия Тимошенко называет 7 «вершителей судеб» 46 миллионов украинцев: Президент Украины Петр Порошенко, премьер-министр Арсений Яценюк, сектретарь СНБО Александр Турчинов, глава МВД Арсен Аваков, лидер фракции «БПП» Юрий Луценко, глава АП Борис Ложкин. (Сколько из них действительно представляют украинский народ — решайте сами).

Но это — далеко не вся правда; Тимошенко просто не хочет наживать себе врагов в стане возможных союзников.

Огромное влияние на процессы в Украине оказывает тандем Дмитрий Фирташ — Сергей Левочкин и Виктор Медведчук, постоянный представитель Владимира Путина в Украине.

На самом деле, именно кулуарные «договорняки» в треугольнике Порошенко — Фирташ — Медведчук и задают сегодня тренд в Украине, переживающей военное вторжение России. Все остальные фамилии — это, так сказать, «технические исполнители»; справедливо в числе тех, с кем хоть как-то советуется Порошенко, Юлией Тимошенко не упомянут спикер Рады Гройсман: что ему скажет «хозяин» — то он и сделает.

Влияние ЕС и США на процессы в Украине тоже велико. Но, увы — не рещающее.

Иначе бы, например, Михаил Саакашвили не был «откомандирован» Петром Порошенко фактически в ссылку — руководить специфическим Одесским регионом, насквозь инфильтрованным российскими спецслужбами и криминалитетом и живущим с контрабанды. В Одесщине трудно стать триумфатором, но тем не менее, Саакашвили это почти удалось — и его тут же стал «топить» Киев: ставленник Порошенко в Государственной фискальной службе Роман Насиров тут же создал успешному губернатору глобальные проблемы с финансами. И никто Насирова не то что не остановил — даже не пожурил.

В то же самое время Р. Насиров получил «в нагрузку» от «старших товарищей» советника — Геннадия Романенко, который и наладил старые схемы контрабанды, существовавшие и при Януковиче, и задолго до него. Для понимания: Г. Романенко — кум и доверенное лицо экс-главы украинской таможни Игоря Калетника. А Игорь Калетник — человек из кадровой обоймы Виктора Медведчука. А Виктор Медведчук — правая рука Владимира Путина в Украине. То есть, по крайней мере, таможня в Украине сегодня, похоже, контролируется Россией. Или Россией и Петром Порошенко на каких-то паритетных началах. Почему так безапелляционно? Да потому что «шнурок» Р. Насиров, несмотря на «крышевание» контрабанды, «щемление» протеже Белого дома М. Саакашвили и фальсификацию своей чиновничьей декларации — до сих пор на посту главного фискала. И при огромных политических издержках ни Порошенко, ни Яценюк очевидного уголовника с поста не снимают, уголовное расследование даже не стартует.

В тему: Роман Насиров встал на «схемы» Калетника?

Та же самая ситуация в Генеральной прокуратуре, куда с подачи Саакашвили пришел молодой, некоррумпированный прокурор Давид Сакварелидзе. Парня едва не разорвали украинские «коллеги» при поддержке Генпрокурора Виктора Шокина, ставленника П. Порошенко. Конфликт гасил сам президент, но лишь после скандала в СМИ и нажима Госдепа США. Сакварелидзе оставили на посту замгенпрокурора, обрезав полномочия; но свои посты сохранили и 4 заместителя генпрокурора, на каждом из которых клейма ставить негде. При этом именно эти 4 заместителя генпрокурора осуществляют кадровый отбор в «новую прокуратуру» — Сакварелидзе это не доверили, хотя программа финансируется на западные гранты.

Таких примеров только за последние месяцы можно привести десятки.

Таков стиль ведения дел Петра Порошенко: улыбка в лицо — удар в спину. И это уже, похоже, поняли не только в Украине, но в ЕС, и в США. Вероятно, отсюда и настороженное отношение к высшему руководству государства, «нет джавелинам» и даже растущие попытки ЕС локализовать события на востоке Украины самой Украиной.

На всю эту гнусность «верхов» смотрят работники «обновляемых» СБУ, МВД, прокуратуры — это явно не реформы и точно не борьба с коррупцией. И совершенно точно — не война с Россией. Потому что ни одно воюющее государство в мире не может себе позволить такую политическую беспринципность верховного главнокомандующего, бизнесмена по-совместительству.

Прекрасное настроение! Петр Порошенко и Александр Турчинов в 20 метрах от места расстрела Небесной сотни, в годовщину трагедии. Фото: Украинская правда

Поэтому, войны — нет. Есть — торг Петра Порошенко с Владимиром Путиным и рядом украинских и российских олигархов об очередном «переделе» Украины.

В логику этих торгов вполне укладывается особая роль Виктора Медведчука и его многолетнего партнера и даже коллеги (по КГБ, СДПУ(о) и пр.) Евгения Марчука. Кого уполномочил Порошенко вести переговоры в Минске с «днр-лнр»? Людей, которые десятки лет специализировались на борьбе с украинским национализмом. Официально. В. Медведчук являлся назначаемым адвокатом от КГБ украинским националистам-правозащитникам, двое из которых погибли позже в лагерях (Юрий Литвин, Василий Стус). А Е. Марчук всю всю советскую карьеру в КГБ служил в 5-м Управлении КГБ, чья основная задача была — борьба с инакомыслием, диссидентами, украинскими националистами. И дослужился до начальника этого управления в КГБ УССР. Именно это управление фабриковала все уголовные дела проти патриотов Украины, украинских националистов.

Сегодня эти Медведчук и Марчук от имени Государства Украина (!) ведут переговоры в Минске о мире на Донбассе. Параллельно в Украине стартовала масштабная кампания по дискредитации активистов национал-патриотических движений в Украине, которую возглавил президент Петр Порошенко (на вторых ролях — Арсен Аваков, МВД и Александр Турчинов, СНБО; оба — из пророссийской БЮТ, но после Майдана Достоинства якобы стали «независимыми» политиками).

Знаменательно, что первая публичная кампания «команды Порошенко», направленная внутрь государства, была кампания по дискредитации волонтерского движения. Волонтеров массово обвиняли в дилетантстве, корысти и даже воровстве. Причем особо злостно в СМИ и Сети «рвут» волонтеров в именем, говорящих правду о Порошенко и всей нынешней власти.

Знаково, что армия интернет-ботов, обслуживающих интересы команды Порошенко, на порядок большая, чем команда, работавшая при Януковиче против Майдана. Борис Ложкин — это стиль. Со занком «минус».

Затем последовала кампания по шельмованию добровольческих батальонов — мол, бандиты и душегубы, мешают воевать доблестным ВСУ. Из одиночных примеров выводилась некая негативная система.

Теперь — логично — настал черед национал-патриотических сил. Взрыв гранаты под Верховной Радой 31 августа стал началом травли всех без исключения патриотов страны, возмущенных предательскими минскими соглашениями. Понятно, что наибольшее неприятие «минских договорняков» Путина-Порошенко вызвало в среде украинской интеллигенции и рождающегося украинского бизнес-класса — тех самых «украинских буржуазных националистов», с которыми десятилетиями боролись «доверенные лица» Петра Порошенко — Виктор Медведчук и Евгений Марчук.

Независимо от того, кто швырнул гранату под ВР — недалекий националист, просто дурак или использованный «втемную» ФСБ-шной агентурой индивид — факт остается фактом: команда Петра Порошенко, а так же примкнувшие к ним Турчинов, Аваков, Яценюк сегодня используют всю полноту имеющегося у них административного ресурса для очередного погрома националистического движения в Украине. Движения, по сути, только зарождающегося — поскольку все старые «осколки» националистического движения в Украине были с середины 1990-х были «украинской» властью при помощи спецслужб РФ (Марчук, Медведчук) разобщены, маргинализированы и уничтожены. А те «паростки», что остались, никакого влияния на жизнь и судьбу страны оказать не могли. Война с Россией мобилизовала украинское общество, общество во многом осознало свою национальную идентичность, общество дало мощное добровольческое движение — волонтеров и добробаты, а немногие искренние национал-патриоты стали символом сопротивления российскому оккупанту.

Именно трагедия Украины дала национал-патриотическому движению в Украине шанс на консолидацию украинской нации, становлению принципиально новых политических сил национальной ориентации, партий и движений. «Свобода» та же — уже в прошлом, но былое место РУХа убитого Вячеслава Чорновила вполне может занять современная политическая сила, основа которой — национальная самоидентификация подавляющего числа граждан нашей страны. Граждане, создавшие волонтерское движение и добробаты, отстроившие армию и оказавшие, вооруженное сопротивление сепаратизму, вполне могут в самое ближайшее время объединиться в мощное национал-патриотическое движение, чтобы осуществить главное на сегодня: быстро, решительно, жестко и жестоко зачистить страну от казнокрадов, «прокуроров», «судей», «ментов», «таможеников» старой-«новой» власти, от ТОП-10 олигархов с их семейными кланами.

И в этот самый момент команда Порошенко, при поддержке Турчинова, Авакова, Яценюка — начинает кампанию по компрометации своего главного и — увы! — единственного оппонента в Украине Юлию Тимошенко. Сегодня в стране нет пока политических сил, способных сдерживать узурпацию власти Петром Порошенко и примкнувших к нему политических банкротов.

«Оппозиционный блок»? Фирташ-Левочкин уже с Порошенко обо всем договорились, отстояв свои сферы интересов. В результате все казнокрады из числа бывших «регионалов» гарантированно на свободе, а тот же Д. Фирташ даже запускает новые полит-проекты. Например, в ближайшее время ждите реинкарнацию Валентина Наливайченко, который должен появиться во главе партии с рабочим названием «Прогресс», и т.д. и т. п. Для не-украинцев Фирташа и Левочкина настоящие национал-патриоты — гарантированное расставание с бизнесом и свободой. И потому медиа-ресурс этого криминального тандема активно включился в кампанию по «закошмариванию» патриотов.

Избиение национал-патриотов, похоже, согласовано и с Москвой. Которая горячо — на официальном уровне — приветствует начинание Порошенко. Кремль, Путин как никто иной заинтересован в компрометации и украинского добровольческого движения, и украинского волонтерства, и уж тем боле — украинского национализма. Кстати, малоизвестная деталь из служебной биографии В. Путин времен КГБ — он тоже работал «по линии» 5-го Главного Управления.

Таким образом, Порошенко допустил то, чего Президент Украины допускать не имел права: погром национально-патриотического движения в Украине. Движения, которое, по-сути, и сделало этого ничтожного человека главой государства.

Возможно, погром национал-патриотов, по мнению П. Порошенко и его окружения, должен облегчить «Блоку Петра Порошенко» получение каких-либо дивидендов на предстоящих местных выборах — как в части фабрикации их результатов в пользу БПП (как это было недавно в Чернигове), так и в плане заигрывания перед электоратом юга и востока Украины. Где российская пропаганда и старые-новые друзья Порошенко из числа «регионалов» сотворили из «укронациков» фетиш и жупел. Если это так, то ТАКАЯ акция для достижения ТАКОГО результата — акт отчаяния со стороны «головки» БПП, растерявшей доверие сограждан так же быстро, как и «враждебная» Порошенко «Свобода».

Следуя этому поведенческому стереотипу, после разгона национал-патриотов Петру Порошенко нужно уничтожить все немногочисленные, но по-настоящему оппозиционные к нему СМИ. Для чего, как и Януковичу, Порошенко придется задействовать продажных прокуроров и продажный суд. Ведь другие он не создал (да и не стремился).

А когда «трон» Порошенко затрясет, у него останется последний способ сохранить личную власть хоть на какое-то время — ввести в стране военное положение. Наблюдая растущие темпы воровства в высших эшелонах власти и тягу к единоличной власти любой ценой со стороны П. Порошенко, это может произойти очень скоро.

Вместо того, чтобы способствовать становлению принципиально новой политической силе, ориентированной на истинный патриотизм и национальные ценности — с прицелом на дальнюю перспективу, Порошенко внес еще один раскол в государстве, где нет прокуратуры, нет милиции, нет суда, а армия воссоздана благодаря патриотизму граждан государства и на их деньги.

Но есть очень много украинцев, готовых доказать Порошенко и его подельникам, что продажа Родины — наказуема, а все деньги в могилу с собой не заберешь.

Сидящий в СИЗО националист Юрий Сиротюк, защитник Песок, доброволец, на фоне сытого, пока еще холеного лица Сергея Левочкина в зале ВР — это лучшее объяснение ситуации в стране для каждого украинского патриота. «Хороводы» Порошенко с Марчуком-Медведчуком на фоне распинаемых властью патриотов — это приговор «новой власти» со старым воровским подходом.

Вопрос только во времени. В скором времени.

—

Сергей Федоров, Аргумент