Про співтовариство

Болтаем на любые темы, но стараемся придерживаться рамок приличия. ВСЁ, КРОМЕ АДРЕСНОЙ ПОЛИТИКИ!

Вход свободный!

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Курилка

Тайная вечеря.

Два еврея долго просили аудиенции у Папы Римского. Наконец, она им была предоставлена, но с условием - только на 3 минуты.
 Заходят они в зал, у одного из них в руках картина.
Первый спрашивает:
- И шо, это вы Папа Рымский?
- Да, я.
- Сема, покажи! - Сема разворачивает картину, там изображена "Тайная Вечеря".
- Ну шо, это ваши люди?
- Да, мои.
- Так вот, за эту самую вечерю до сих пор не уплочено!

Чей портрет будет?

На 1000 грн купюре я думаю будет портрет Бандеры. Во всяком случае при нынешнем раскладе власти он будет первым претендентом. Конечно, будут возражения, но по тому, кто победит, будет ясно, кто крепче держит вожжи. А вы кого бы рекомендовали?

18%, 6 голосів

3%, 1 голос

3%, 1 голос

6%, 2 голоси

48%, 16 голосів

3%, 1 голос

3%, 1 голос

3%, 1 голос

3%, 1 голос

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

К нам Огненный Петух несётся!!

  • 09.01.17, 01:13
Чу! Гром гремит! Земля трясётся!!
К нам Огненный Петух несётся!!!
И верят лохи, затаивши дух,
Авось не клюнет Жареный Петух!

Мы часто спорим – кто кого

  • 09.01.17, 01:07

Мы часто спорим – кто кого,

И любим истину – орально,

При этом думая – анально,

А надо думать – мозгово!

Навигация. Редкая награда.

                   В навигацию сильно боцман сдружился с нашей вахтой, нарадоваться не мог. Чтоб не поручил- напарник и я выполняем, не шлангуем и всё исполняем, проверять-не надо. Только не следует думать, что на судне любимчикам-самая лёгкая работа, не так это в жизни, тех кто не подводит, ставят на самый трудный участок.
    После нескольких чисток картофельного погреба он сказал:"Только вам это дело доверю, все остальные- лентяи и засранцы!" Картофельный погреб не место для того, кто страдает клаустрофобией: помещение расположено в самых недрах, у самого днища в трюме. Узкая шахта с почти вертикальным трапом, тусклое освещение и скверная вентиляция. А ещё я вам скажу в полный рост не станешь (низкий отсек, так что согнутым двигаться надо), влажность как в бане, спёртый воздух и комары съедают живьём. Договориться и убедить комаров выполнить чистку погреба не удалось, кровожадные сволочи жужжали, смеялись и пили нашу кровь рюмками.
  На полу картофельные отростки, гниль и грязь, а это не допускается и в порту прийдёт СЭС с проверкой, тогда всем мало не покажется. Работа простая: лопатой соскребаешь субстанцию, грузишь в вёдра и тащиш на верх, вываливаешь за борт, на радость рыбам, которые глотают всё подряд. Потом подволок, переборки и палуба вымывается сначала шваброй, потом щётками и тряпочками. А вычистить надо до блеска и насухо, старпом- всегда проверит. 
   Первый раз когда помыли и доложили, старпом ухмыльнулся выслушав доклад и полез проверить. Долго обследовал, перестал улыбаться и сказал коротко;" Боцман, работу принять!" Не положено матросов на судне хвалить, загордятся. В порту пришла комиссия и впервые за навигацию не написала замечание по картофельному погребу. Похвастаюсь- после проверок ни разу перемыть не пришлось,у нас всё как в хирургии. А старшая бортпроводница загнала в погреб своих девушек и сказала;" Здесь чище, чем в тех помещениях, где прибираетесь вы!" Остальную часть её беседы из морально- этических соображений излагать не буду, очень содержательная речь была.
   И на самые трудные задачи- наша вахта. Но что плохого? Не лентяи и много что делать выучились, в жизни потом пригодилось. Однако за навигацию чистить отсек фекальных насосов мы не разу не попали! Но ручки марать и поработать мы не боялись.Понятно нас отмечали: из 6 месяцев навигации три раза звание лучшего матроса у меня, два у Володи- напарника (да и третий раз было- бы, да комсоргу заставили дать!)
   После выполнения одной сложной задачи боцман же решил  нас отметить, да по-своему, спросил нас.
- Чего хотите, орлы? Просите пока можно, пользуйтесь моей доброй!
- Да ничего не надо.
-  Ничего не надо только покойнику, так что хочешь, Володя?
- Да всё у меня есть, а вот у подруги в Николаеве день рождения будет скоро. Надо какой- то необычный подарок, чтоб за сердце зацепил! сам придумать не могу.
- Любишь?
- Да.
- У хорошего моряка в каждом порту должно быть по невесте! Не дрейфь, сладим тебе подарок. А ты чего хочешь, Костя?
- Не знаю, не определился.
- И тебя не обижу!
    Боцман человек слова; напарнику моему Володе сувенир сделал (чтоб тот подруге отослал), сорвал жарок (редкий цветок),прижал его и правильно высушил ,тот плоский стал,но как живой. Краски сохранились как и нежный запах. А потом в конверт и письмом подруге. Та получила сильнейшее удовольствие: раскрыла конверт,а тут невиданный цветок издалека! Короче спустя время они поженились и живут хорошо и счастливо, общаюсь с ними, хорошая семья. тоже нескольким подругам послал,тот же эффект.
   Через некоторое время боцман подходит ко мне и суёт в руку медаль;" Держи!" Он заделал из монеты медаль, руки золотые, медаль лучше настоящей, с планкой, всё как положено. Надпись:"За будущие заслуги!" Ну прямо работа Госзнака, хоть под лупу смотри! Я оторопело смотрел на это безупречное изделие и выдавил тоскливо.
- Не буду такое носить!
- Будешь,ты заслужишь. Я сам придумал, пойми; ни у одного человека на земле такой медали не было! Ношение-проконтролирую! (Хитро улыбнулся) Ты парень скромный, а девчушки будут на медаль эту клевать, как щука на блесну!
Ослушаться боцмана- грех граничащий с бунтом! Носил, все балдели, ибо она была украшением моего "иконостаса"
  Но в конце навигации хитрая туристка усыпила бдительность (да и меня) и стащила столь редкую награду. Я не обиделся, она очень даже ничего и возможно более достойна, убаюкивала меня волшебно. Так что возможно награда возможно нашла своего героя.

Микола Леонтович

  • 07.01.17, 15:02

Микола Леонтович

Видатний український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог.
Творець класичних зразків української хорової музики. Автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів. Найпопулярніші: "Праля", "Козака несуть", "Щедрик", "Дударик", "Піють півні", хори "Льодолом", "Літні тони", "Моя пісня" тощо.


Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 року, через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії, де вивчав теорію музики, хоровий спів у Є.Богданова - вихованця навчальних класів Петербурзької придворної капели, та І.Лепехіна, диригента чоловічого хору в Кам'янці-Подільському. У семінарії Леонтович опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти записані у селі Білоусівці Брацлавського повіту, куди переїхали батьки, народні мелодії, беручи за взірець обробки М.Лисенка, які були в той час дуже популярними. У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень "Гандзя", "Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина". 1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.

1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М.Лисенкові. У 1904-1905 роках під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 року залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний "Щедрик", а також "Піють півні", "Мала мати одну дочку", "Дударик", "Ой зійшла зоря" та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала "Легенда" Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором - народно-фантастичною оперою "На русалчин великдень" за однойменною казкою Б.Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К.Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу "На русалчин великдень". У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.


http://www.pisni.org.ua/persons/101.html



З Різдвом !!!

  • 07.01.17, 09:00
angel

Куті смачної,
Коляди гучної,
Щасливого Різдва
І на весь Рік добра!