1.
собі самому в самоті
по вінця чарку наливаю.
себе зі святом привітаю
та за пустий присяду стіл.
лиш хліб та сало, огірок -
ото і вся моя трапеза
у час, коли іду по лезу
і як останній кожен крок.
мене пригорне п'яний сум -
думки сховає у тумані
надій якихось, у омані,
у цю пусту зими красу -
холодну, сіру, у вітрах,
ще й з мокрим снігом та дощами,
що льодом голим під ногами,
скляні вмерзають на гілках.
...то ж, мимрю щось там в темноті
про сум, про зиму неприглядну,
про цю війну дебільну, кляту!
про тишу мертву в самоті...-
немов виспівував слова.
та враз схилилась голова,
мене зманив чаклунний сон,
в безвихідь, в хату без вікон.
2.
...прокинусь ранком весь ніякий.
папір розкиданий зім'ятий
навколо мене наче сніг... -
то ж, пісню скласти я не зміг.
а розпочав свій новий день
холодним душем, пивом білим
(на опохмєл воно не хіло),
шуканням слова до пісень... -
пісень, що вчора я не встиг
зафіксувати на папері -
зімкнулись віка наче двері,
Морфей здогнав та переміг.
та не знайду ніяк тепер
тих слів проспіваних уночі
(такі магічні та пророчі!)...
немов би наче хтось їх спер.
просив у Бога помогти -
що не за славою в гонитві
згадати хочу у молитві
слова... - знаменами нести!
...але все марно та дарма!
не пригадав чарівну пісню.
вона є втрачена...невмисно.
виходить, облизня спіймав.