Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.
Ну і хто ж не любить фізкультуру?   Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

СУХОЦВІТ І ЧАСНИК

Український народ дуже практичний. Кожен оберіг в будинку українця, крім ритуальних, мав і безліч корисних властивостей. Найпоширенішими оберегами були в'язанки з сухих трав і в'язки часнику. Але це були не просто сухостої: кожна трава в букеті, крім своєї краси, володіла цілющими властивостями, а також відганяла шкідливих комах своїм запахом. При різних хворобах листя трав з такого оберега використовували в якості лікувальної заварки.(с)

                                                       Мы все учились понемногу
                                                       Чему-нибудь и как-нибудь....



      В світлі аномальної жари на початку травня, заговорили про те, що в часи коли ходили до школи, наче такої жари не було. Бувало йдеш зранку в школу і прям холодно. Ну вже під кінець травня, звичайно в шерстяній формі жаркувато було сидіти  .
        А в процесі розмови зачепили тему екзаменів.
Я кажу: так, сидиш останні навчальні дні і у вікно заглядаєш, так хочеться на свободу   Але ж після 25 травня ще й екзамени треба здати, а до них треба готуватись... І так чекаєш канікули
А чоловік каже:  А я не здавав екзамени
Я йому: Як це?   У нас же з 5-го класу щорічно були екзамени. Пам"ятаю деякі предмети, які здавали по класам. І навіть пам"ятаю сам процес
5 клас - математика
6 клас - не пам"ятаю
7 клас - геометрія, укр. мова, ще якість були, але забула
8 клас - алгебра, фізика, рос.література
9-10 вчилась в технікумі і наче здавали хімію, вищу математику, укр.літ і укр. мова, рос.літ і мова...



І от виникло питання: А ви здавали екзамени щорічно? Чи це у всих таке було? І які екзамени, в яких класах здавали?

Звичайно наприкінці 80-х і в 90-х роках вже все стало по-іншому. Тому в опитуванні не відображаю. Але цікаво буде почитати як було у вас.

Цей рецепт вийшов не скажу вдало, особливо на вигляд ))) але смаки гарні.
Може ми не дуже звичні до таких поєднань смаків, а може зроблений був не досконало. Та і презентація похромала 
Отже, на наш смак, скуштувавши цей шедевр кулінарного мистецтва ми прийшли до висновку, що його краще їсти окремо начинку від оболонки.

Як завжди картинка з книжечки


                          Паштет із печінки кролика
                   з мандаринами та смаженим хлібом
Інгредієнти для начинки:
1 цибулина
1/2 морквини
30 грам соняшникової олії
300 грам печінки кролика
сіль, перець, спеції за смаком
200 грам вершкового масла

Цибулю з морквою обсмажити до м"якості і викласти в сотейник.
Додати печінку, сіль і спеції. Накрити фольгою і запекти в духовці 30 хвилин при t 150С
Трохи охолодити, збити блендером і додати вершкове масло. (В рецепті написано: протерти через сито, але я не протирала)
Наповнити паштетом мариновану шкірку мандарини і залишити в холодильнику для застигання.

Мариновані мандарини
100 грам цукру
1 паличка кориці
1 зірочка бад"яну
дрібка солі
6 мандаринів

Зварити сироп з 200 грам води, цукру, приправ і солі.
Неочищені мандарини тричі обдати окропом, занурити в сироп і варити 3 години в духовці при t 110 С.
 Мандарини дістати з сиропу, обсушити, розрізати навпіл і вийняти серединку. Очищену шкірку замаринувати в сиропі 2-3 години.


Мандариновий конфітюр
1 грам агар-агару
1 ст.л.глюкози

Із сердцевин мандаринів вичавити сік, додати попередньо розчинений агар і глюкозу. Довести до кипіння і проварити 2-3 хвилини. Вилити суміш на деко і дати застигнути в желе. Готове желе збити блендером.

Хліб з висівками поламати на шматки і обсмажити на грилі.



Що хочу сказати від себе: Сироп значно виварюється, то думаю його потрібно більше, ніж в рецепті.
Мариновані шкурки смачні і необикновенні, можна робити як окремий десерт 
А начинку можна їсти як звичайний паштет. Мазюкати на хлібчик.


Смачного!

В якійсь передачі колись записала рецептик. Пару раз робила, а потім забула про нього. І ось знову захотілось посмакувати. І з вами ділюсь. Може комусь прийдеться до вподоби

Рулет із серця

Інгредієнти:
Серце теляче - 800 грам
Масло - 100 грам
Сир твердий - 70 грам
Яйця - 2 шт.
Горіхи - 3 столові ложки
Буьйон - 5 столових ложок
Сметана - 1 столова ложка
Сухарі білі - 50 грам
Часник - 1-2 зубчика
Желатин - 8 грам
Спеції та сіль за смаком
Оливки зелені - 50 грам

Приготування:
- Серце відварити, трохи остудити, перемолоти і змішати з маслом, бульйоном і розчиненим желатином. (Це фарш)


- яйця відварити і натерти з сиром на тертці. Додати мелені горіхи, сметану, сухарі, спеції, сіль. (Це начинка)

- Оливки порізати навпіл
- На плівку викласти  фарш, по ньому викласти оливки. На середину викласти начинку. Згорнути рулетом і залишити в холодильнику на 2-3 години.


В моєму прикладі замість оливок брала пікантні сливки

http://blog.i.ua/user/729788/1467127/



Такий рулетик можна і до чаю на бутерброд, і на пікнік взяти.
Смачного!

       Одного часу стало дуже популярно облаштовувати свій будинок/квартиру за правилами фен-шуй.
      Люди розуміють, що знаходячись в гармонії з навколишнім світом, розуміючи закони природи, можна вже на духовному рівні «замовити» собі і своїм рідним краще життя. У магазинчиках з усякою китайським символічним начинням за допомогою своїх товарів нам пропонують вирішити чи не всі домашні негаразди. Мудрість Китаю де-хто  закріплює в голові і дотримуючись до неї вірить, що вона допоможе. Але чому ми забули про власну культуру?



      Коли мої подруги і знайомі вдарились в придбання різних фен-шуйських штучок, я постійно чомусь не могла вникнути в цю повальну захопленість. Одного разу навіть собі придбала одну штуковину . Не знаю що воно мені дало, але до душі не припало )).
   З з часом постійно порівнювала нашу пракультуру і Китайський фен-шуй.  І мене все ж таки більше тягне до наших витоків. Мабуть велике значення має, так званий, Код Нації   .  
Я вже давно замислювалась, що і у наших предків повинні були бути свої традиції з благоустрою житла та обійстя.
     Отже зіставляючи матеріали, ми можемо усвідомити, що у будинках наших бабусь все розташовувалося саме так, як можуть описувати навчальні джерела! Але, найважливіше - культура народу залежить від землі, на якій він живе.
        Саме земля, її клімат, пейзажі, рослинний і тваринний світ формують світогляд і вірування людини. Те, що вважається добром для одних, може обернутися великою бідою для інших. У пустелі вода - благо, а ось в болотистих місцях вона символізує смерть. Може так і з китайським фен-шуй: можливо не всі його ідеї - благо для нас? Тому завжди в першу чергу треба думати про своє коріння.
      «Звичайно, стародавня традиція правильного розміщення предметів у просторі придумана в Китаї, але закони життя і там, і у нас працюють однаково, – говорить етнограф Яна Яковенко. - Я не маю на увазі матеріальний достаток. Мова про те, що ми, як і китайці, теж пов'язані з землею, на якій живемо, хімічно і енергетично. Ми - діти землі і підкоряємося її життєвим законам, які закодовані в різних ритуальних дійствах, предметах, обрядах, що передаються з покоління в покоління.»
    

 
Цікаво провести паралелі між символами фен-шуй і нашими прадавніми традиціями.
Що можна віднести до оберегів українського Фен-шуй:
Рушники - Традиційним оберегом на більшій території України є рушник. Споконвіків він символізував долю, життєвий шлях, тому на рушнику можна було «прочитати» про традиції родини, візерунок «розповідав» про її життєві пріоритети.
Вінок - Оберегом від нечистої сили, лихого ока здавна був вінок. Вінок виступає символом сонця. Виплітали його із квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо, засушували, освячували.
Лялька - Родині, яка довго чекає на народження малюка, дарували оберіг – ляльку. Це була лялька-мотанка, одягнена в традиційний український одяг.
Часник, трави, сіль, мак
Калина, Дуб
Лелеки, Півень
Кішка, Собака
Піч

Наші предки знали, як зробити своє життя затишним і комфортним.
І якщо уважно дослідити це цікаве питання ми побачимо, що українське народознавство надзвичайно різноманітне і виробило систему власних вірувань і оберегів, які ні в чому не поступаються китайському.

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький

З недавнього часу майже не їмо дріжджового тіста. Отже знайшла рецептик бездріжджової пасочки і вже 2 роки вдало його використовую.

Інгредієнти:
500 грам творога (я беру базарний),
1 склянка цукру (за смаком можна і менше),
4 яйця,
200 грам масла,
1 склянка борошна,
1 чайна ложка соди + оцет,
щіпка соли, ваніль,
50 грам родзинок.

Приготування:
Творог перетерти на сито. Змішати творог, яйця, цукор, сіль і ваніль.
Додати розм"якшене масло (не розтоплене!)
Соду погасити оцтом і додати в суміш.
Додаємо родзинки і борошно. Все добре вимішуємо.
Заповнюємо форми на 2/3 і даємо постояти 15-20 хвилин.
Випікати 35-40 хвилин при t 180 С

Пасочки в духовці піднімаються, але коли духовка вимкнеться не витягати їх одразу, дати відпочити. Після вичахання вони все одно трішки сядуть.
Випікаю в невеликих формах. Вихід на цю кількість продуктів - 5 маленьких пасочок. Звичайно, що 5 це малувато, то роблю на більшу кількість    Смачного!



А така пасочка в розрізі


 

Хто в чому одягнеться і як буде в цьому одязі виглядати?
Чужі лосіни, труси, носки, кеди??? Навіщо Вам таке в голові?
Головне не те, що зверху, а те, що в середині! Головне те, яка душа у людини, яке її наповнення . Головне не лосіни, чи носки в босоніжках, а головне те, що людина в цих лосінах робить, Її вчинки! Живіть своїм життям і своїми лосінами    








Добра Вам люди!