На днях закінчив читати історичний роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (українською мовою, виданий у 1980-му році).
Початок йшов дуже важко, бувало тиждень не торкався книжки. Там багато досить монотонних описів та монологів автора, але, можливо саме через них мені захотілося поїхати в Париж, нехай і не середньовічний, а все ж таки... Хоча жити у середньовічному Парижі, та і в інших  населених пунктах 14-17 століття, я б не хотів . У ті часи панувала інквізиція, і була велика можливість бути безпідставно звинуваченим  та повішеним за один косий погляд чи "неправильне вбрання", а ще це були часи бруду, антисанітарії, епідемій, пожеж та заколотів . І це їм ще пощастило, що до них не дійшли татаро-монголи...   Я б краще побував у 11-12 столітті, тоді у архітектурі переважали замки-фортеці з кам"яних брил , які мені подобаються більше, і навіть руїни яких виглядають більш романтично, ніж покинуті палаци знаті, побудовані пізніше.

Якби мені довелося знімати кіно по цьому роману, то я б скоріш за все зняв би його у чорно-білому варіанті, яскраво-оранжевим би виділив тільки вогні смолоскипів та темно-червоним кров (як було знято "Місто Гріха"), хіба що Есмеральду, як символ незрозумілої любові, краси та жаги до життя та щастя, теж виділив би кольорами, але приглушеними... І навряд чи мені самому захотілося б переглянути цей фільм вдруге...

А ще я помітив, що книги, які прийнято вважати класикою і які написані у 17-19 столітті, написані якось більш повільно, чи що... Можливо вони більше підходять як сценарії для безкінечних серіалів, ніж для пригодницьких блокбастерів...

При прочитанні історичних романів, я часто звертаю увагу на соціальне становище та спосіб мислення сучасників героїв роману та провожу паралелі між ними та нами... Так от, хоч соціальне становище людини дещо покращилося з того часу, але прірва між знаттю та простолюдином практично так само неосяжна. І ще, люди, у своїй переважній масі, нічому не навчилися хоч за 300 років, хоч за 700 років. Це все таке ж стадо, яке можна примусити виконувати будь-які забаганки маніпуляторів. Людство, ще з тих часів ніяк не второпає , що найголовніше, це життя кожної окремої людини, яке є єдине і безцінне, та навколишнє середовище в якому живемо ми і хотілося б щоб тут вистачило місця для і нащадків. Окрім життя і сприятливого середовища ми мусимо передати нащадкам ті культурно-мистецькі та архітектурні витвори, які зробили ми і які дійшли до наших часів з сивої давнини... Не треба нічого перекроювати, руйнувати та перероблювати... Просто підтримувати ці шедеври у первозданному варіанті, це ж так просто...

Безперечно у романі висвітлюються і інші грані людських поглядів та взаємовідносин. Це і безмежна любов Матері до дитини, і кохання до чарівної жінки у різних її проявах, і безроссудливість дівочого кохання... Цікавим і показовим є образ скупого короля-самодура Людовіка ХІ, що бажає економити на всьому, окрім знаряддя для тортур... А чи не такі люди зараз?

До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату...  Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...

Сколько бесполезных и даже явно вредных профессий порождает наше общество... Эти менеджеры разных звений, пиарщики и риелторы. Они абсолютно ничего не производят, не делают людей радостней и здоровее, но обязательно ходят с важным видом, с осознанием собственной значимость и получают неплохие деньги... Втюхивают "первосортный" товар, который на 2/3 состоит из прогнившего сырья и ядохимикатьв... До чего уже докатилось человечество, если травят собственных детей и просто сограждан, когда все, от детского питания до банальных пельменей содержит токсичные вещества чуждые нашему организму . А в рекламе, которая по некоторым каналам занимает половину эфирного времени, те же менеджеры и пиарщики расхваливают этот продукт, который опасно даже было выпускать в масовое производство, где большими буквами нужно написать "ЯД" и это нужно закрыть его в свето-водо-газонепроницаемй бункер,если оно по какому-то недоразумению появилось на свет.  Также раздражают раздутые от собственного величия телезвезды, которые, снимаясь во второсортных мыльных операх и тех же рекламах заставляют людей бездумно сидеть у телевизора и так же требуют за это огромные деньги... Но почему же в стране (и не только нашей) есть деньги оплатить расходы на очередной сериал, раскрутить новый продукт или заставить всех слушать и напевать очередную бездарную песенку , но всегда не хватает денег на усовершенствование и энергосберегающих и альтернативных энергетических систем, на сохранение представителей неповторимой флоры и фауны, на решение проблем голодающих стран... Человек, еще пару миллиардов лет назад, слишком рьяно начал бороться за выживание, много уже истреблено и скоро в округе не останется никого. Может пора прекратить борьбу и подружиться с окружающей средой? Уже нету огромных мамонтов и саблезубых тигров, постепенно пропали и более безобидные животные и растения...
 Земля потопает в токсических и не разлагаемых горах мусора, но решать эту проблему никто не хочет, на много выгодней и проще еще производить  горы мусора. Я бы даже не задумываясь отдал бы несколько нобелевских премий человеку, который бы нашел способ безвредной утилизации или переработки пластиковых бутылок и использованных памперсов... А в то же время брокеры торгуют какими-то мистическими акциями и бумагами , политики решают абсолютно маразматические вопросы , духовенство не может договориться в "какой позе молиться" богу ... Наверно Богу, если он таки есть, наедало смотреть на эту мышиную возню... Человечество столько боли сделало Земле, что его пора бы и ликвидировать...  И разговоры о конце света мне не кажутся такими уж фантастическими как голливудские фильмы об этом. И тот сценарий, о столкновении нашей планеты с кислотной туманностью выглядит так же, как если бы мы хотели избавить нашего домашнего любимца от надоедливых блох и паразитов, искупавши его с дустовым мылом...

Вже давненько, ще перед 8-мим березням, у нас з"явився помічник-дворецький Інокентій, або, як ми його лагідно кличемо - Кеша .

 

Разом з ним ми часто куховаримо . Звичайно, не всі блюда сфотографовані, але багато з них лишається у добрих спогадах  і наших сердцях . Найзнаменитішим є суп з фрикадельками , не поступаються також і рисова каша з м"ясом а-ля плов, жарке у горщиках, грецький салат та смажена риба з картопляним пюре на гарнір, а також десерти, як то полуниця з вершками...

Що найголовніше у Кешиних кулінарних шедеврах, це душа і почуття гумору, яким він із задоволенням ділиться! Зважаючи на всі його заслуги і чесноти, ми плануємо у недалекому майбутньому завести йому подругу - Марусю...

Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема , а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...

Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...  Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма...  Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні моя бабця покохала мого діда ...
Здається технічний і науковий прогрес це добре , але у ньому не передбачені затишок та комфорт ...

 

Вчора ходили в кінотеатр "Лейпциг" на "Голу правду". Нормальна така комедія... похіхікали та поржали...

А я от навіть не міг уявити, що на фільм, який іде вже 2 тижні буде такий ажіотаж на сеанс о 22:00 годині! Ми за 20 хвилин до початку змогли купити квитки тільки збоку у 3-му ряду! Не знав, що по вечорам "Лейпциг перетворюється на Культурно-розважальний центр такого масштабу!

А ще о 23:30 було холодно і дуже важко доїхати ддоїхати додому... маршруток майже не було, а скоросний трамвай, що обіцяли відкрити до Дня Незалежності досі в руїнах...   Зате у цей час безліч таксі...   Буквально половина, а то і 2/3 машин, що проїжджали з шашечками... То я не зрозумів, чи у нас бензин дешевий, чи безліч людей можуть дозволити собі кататися на таксі по 50 грн і вище? Якби їх всі пофарбувати у жовтий колір , то думаю о 12-й ночі ми б і Нью-Йорк переплюнули по кількості таксі на душу населення!

Сьогодні один з тих рідкісних днів, коли я можу пів дня провести в інтернеті і "нічого мені за це не буде", але як на зло з учорашнього вечора не можу потрапити до себе у поштову скриньку...   Пише, що ведуться технічні роботи , хоча решта сервісів працює, і пошта моєї дівчини на цьому ж сайті теж нормально функціонує!!! Що за нах...?

Сьогодні у прохолодний, а на десь і дощовий, осінній день відмічають День свого Ангела Віри, Надії та Люби.

 Тож віттаю Вас, і бажаю, щоб ці слова супроводжували Вас все життя.   

А на додачу кілька позитивчиків, що я зустрів на вулицях Києва цього місяця:

 

Або так:

 

І це мабуть гарбуз?

А ця фея ще до когось поспішає:

І вам усім бажаюзустріти свою фею у наступному місяці!  

 

Вчора я став ХРЕЩЕНИМ БАТЬКОМ маленької лялечки Дашеньки! Таїнство хрещення відбувалося у Храмі святого Феодосія Чернігівського на Чорнобильській вулиці. Маленька затишна церква  . Дуже приєпний батюшка! Він все докладно нам пояснив і ми все зробили вірно! У церкві були присутні лише він, ми з кумою та хрещеницею та батько малютки з фотоапаратами... Тепер у мене є енергійна та симпатична кума на Рівненщині

Потім поїхали обмивати хрещення.    Тепер трохи болить голова і важкість у шлунку.

 Кілька фото

 

Хрещення

Я з кумою та щасливим батьком

Я з хрещеницею Дашкою.

Не без користі промайнуло для мене останні 2 тижні без інтернету, хоча і тут відбулося щось цікаве...
За кілька днів прочитав роман на 712-ти сторінках "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Твір дійсно чудовий. Через поневіряння та розповіді Швейка автор чудово передає відношення простого люду до влади, Великої імперії, ідеології війни, а також живо описує побут, соціальне становище та світогляд земляків, навіть можна сказати і всієї Європи. На прикладі Австро-угорської імперії показана прогнилість та недоречність такої форми управління, коли кілька різних народів, які зовсім різні за мовою, походженням, традиціями мають боронити щось, чого вони не можуть і навіть не намагаються зрозуміти і осягнути. Австрійці вважали чехів людьми третього сорту, чехи ненавиділи мадьярів, німці зверхнь дивилися на всю австро-угорщину... Як їх "угораздило" взагалі попасти в одну державу?
Просто жахливі умови існування простолюдина, якого як худобу забирають на фронт і так само відносяться до нього. Воші, сморід, хвороби, недоїдання, постійне п"янство зустрічаються на кожному кроці.  Абсолютний хаос при формуванні та відправленні ешалонів на фронт, ідіотські накази зверху, які не мають нічого спільного з реальним перебігом подій. Постійні та тотальні крадіжки на всіх рівнях влади "... і на сьогодні прийшов до такого висновку, що ... найбільше крадуть після поразки і після перемоги." Або "...у батальйонних рахунках відзначено один комплект (форми) зайвий. З цього приводу, я певен, може бути ревізія. Коли йдеться про якусь дрібницю, інтенданства обов"язково висилають ревізорів, а коли зникають дві тисячі пар чобіт, це нікого не хвилює..." Нічого не нагадує? І що саме огидне, що за 100 років людство практично нічого не навчилося... ті самі безглузді політичні чвари, постійні крадіжки, зверхнє ставлення влади до народу... Хіба що трохи зменшилось кількість вошей у матрацах, але пропорційно зросла кількість тараканів у голові... Тож, читайте класику і вивчайте історію і з ймовірністю 95% будете знати майбутнє... Нічого не міняється у цій помийній ямі під назвою Земля... Тільки такий добродушний оптимістичний ідіот як Швейк, що може жити не вникаючи у ці подробиці та не сприймати це близько до серця, може почуватися абсолютно щасливим у будь-якій ситуації, навіть перед стратою за зраду і шпіонаж...
Цікава роль відводиться жінкам тогочасної Європи. Вони, або багатодітні матері, які щовечора отримували прочухана від п"яних чоловіків, або курви, що підробляли проституцією по кабакам, і часто, від таких же бідних вояків, замість оплати отримували "по пиці". Не знаю, бачив таких, як підробляв у кафе та ресторані, але у повсякдевному житті такі не зустрічалися, або маскуються... Взагалі-то емансипація бере гору...
І про українців... вони жили на кордоні між австро-угорщиною і Російською імперією. І ті і інші ставилися до них з підозрою та зневагою, і ті і інші закидали їм зраду інтересів Великої імперії та засуджували звичайних селян до повішання, обкрадали та принижували. А еліта, якщо і була, то розмовляла російською, німецькою, польською, французькою... І, коли ми, нарешті, здобули незалежність і шанс об"єднати український народ на історичній землі прадідів, на певній адміністративній території, що біль-менш окреслює проживання українського етносу, ми за 18 років не можемо збудувати єдину державу... Цей дух протиріч і суперництва чужих нам імперій на генетичному рівні живе у нас... Шкода, але судячи з історії, цій країні без державності довго не проіснувати... Невже "сильні світу сього" не помічають елементарних речей і не можуть провести паралелі? Чи їм це не вигідно, бо "найбільше крадуть після поразки і після перемоги".
Ще цікаво, що вже, будучи в Дубно і Луцьку зустрічаються розповіді та місця пов"язані з цим бравим вояком, але, судячи з книжки, він встиг дійти лише до Львова. Далі його не пустила смерть автора... Дуже шкода, що Гашек не зміг дописати цю книжку. Мабуть у нього ще було безліч ідей та творчих планів, але смерть чогось забирає саме тих людей, які мають грандіозні плани на життя!

На жаль, книжку я читав при будь якій нагоді: у метро, маршрутці, трамваї, вдома і в обідню перерву на роботі, але без олівця, і тому не можу привести безліч геніальних цитат, тож, хто не читав, вперед по бібліотеках  та книжкових магазинах!!! Бо книга просякнута тонким, хоча і дещо грубим, гумором та оптимізмом.