Завжди щось знаходиш і щось втрачаєш. Це і є рух, або життя... Тож на сьогодні я на 2 тижні втрачаю доступ до інтернету...  І блоги про подорож до Кременця, Почаєва та Луцька та ще про деякі цікаві події будуть писатися, за прихильності музи, на папірцях... Але я сьогодні купив книжку "Пригоди бравого вояки Швейка" на 710 сторінок українською мовою. Тож нудьгувати дуже не буду... Почитаю один з найдовших блогів про мандрівки західною Україною та Центральною Європою...   Бай-бай!

Мабуть всі помітили різьку зміну погоди на Великдень? Ще у суботу було тепло, і навіть, жарко, а вночі пішов дощ, зранку було вітряно і холодно... Усьому винен атмосферний фронт. Всевидяче (у радіусі 200 км) око Метеорологічного РадіоЛокатора дуже гарно зафіксувало його проходження через північ України.

 

Спочатку видно хмарність теплого фронту: вона більш широка, але не така потужна. Південними теплими вітрами її відносить на схід, північний схід. Потім, теплий сектор. Тож вдень температура сягала понад 20 градусів. Під вечір почалося вторгнення холодного повітря з північного заходу. Утворилися потужні купчасто-дощові хмари, відмічалися окремі грози.  Чітко видно переміщення фронту на південний схід. А вже вдень 19-го квітня встановилася тиха та сонячна  антициклональна погода.

От така цікава наука...

"-Нам положено 2 куска мяса!

-ну так ешь!

-так не покладено!

-Не покладено, значит не положено!"

 

Про що це я? Ага! Інтернет на роботі відключили! Сказали "не положено! " 

 

28 березня (остання субота березня) святкується день географічного факультету, або простіше ми називаємо його День Географа. Це вважається як день відкритих дверей, а ще в цей день прийнято збиратися випускникам. Цього року виповнюється 7 років, як ми закінчили цей заклад... Однокурсників прийшло трохи менше, ніж минулого року, але все одно було весело... Спочатку зустрілися з одногрупниками, а потім я ще потрапив у сусідню кафешку до однокурсників, які раді мене були бачити...

(для збільшення фото клацнути на ньому  )

Вже 3 дні ходжу і наспівую собі під ніс цю дурацьку та липучу пісню про "Белую стрекозу любви"... Вже хочеться придушити і автора цього бреда і  виконавців, навіть не знаю де підчепив цю заразу... Може в якій маршрутці? А тут ще і Київстар добив... Прийшло ММС з рекламою музичного порталу та пропизицією скачати цю пісню за 5 грн, навіть приспів у МР3 прислали....  Вона мені і даром не треба! 

---

І ще одна цікавинка від Київстар: мало того, що поповнення рахунку практично неможливо купити останній місяць по номінальній вартості (тільки у спеціалізованих магазинак Київстар), так вони вже почали випуск нивих карточек... Номінал 30 і 100 грн . Більше ніякої диференціації... Мені здається це не зручним.

Була в моїй трудовій діяльності і робота кур"єром... Щоправда не довго. Хочу розкрити плюси та мінуси цієї діяльності з особистого досвіду.

Влітку перейшов я на іншу роботу, трохи огледівся, а так як робота позмінна, то вирішив свій вільний час проводити з толком...Почав підшуковувати підробіток, але працівники з нестабільним графіком особливою популярністю у роботодавців не користуються. Взяли мене в одну контору кур"єром... А діло було перед самою КРИЗОЮ, тож зайвий заробіток міг бути не таким і зайвим... Розказали мої права та обов"язки і видали мені проїздний на трамвай-автобус...(Було це якраз перед подорожчанням проїзду)

---

В оголошенні вказувалося, що можливо заробити до 100 грн в день! Може і можна, але я, працюючи не щоденно, мав надію отримати 1,5-2 тисячі гривень за місяць . Для цього потрібно було рознести понад 100 журналів в день. (Оплата здійснювалася  за розрахунком 90 копійок за журнал, хоча МенсХелс і Космополітен цінувалися трохи вище...) Хтось уявляє собі 100 журналів?  Це багато! А 100 адрес у певному районі? Короче, мій особистий рекорд був 56 журналів, район "обслуговування" тягнувся від Куренівського парку по Московському проспекту, з поворотами в різні провулки,  далі по Героїв Сталінграду до метро Мінська. По прямій на карті вийшло щось близько 10 км, і це не враховуючи повороти біля будинків та східці. Найкоротший маршрут був по ресторанам Подолу... Туди треба туло доставити по пачці безкоштовних газет... Так, як я працював не постійно, то і постійного району у мене теж не було, тож часто приходилось шукати адреси в нових районах...

Але це було навіть цікаво... Побачив багато цікавих місць, про які навряд чи коли дізнався б,  краще розгледів окремі куточки міста, у якому проводиш майже пів життя, але практично нічого про нього не знаєш, багато часу проводив на повітрі, а не за монітором чи телевізором, бачив цікавих людей, дивні будинки (особливо у приватному секторі), цікаві графіті та об"яви, зробив певні відкриття у собі та для себе, практично не було часу на дурацькі песимістичні думки, пропав животик, що почав було виділятися  ...

 

Виявляється багато людей досить прихильно відносилься до кур"єрів: підказують потрібну адресу, впускають у під"їзди, погоджуються передати пакунок сусідам, яких зараз нема дома... Справжне лихо для кур"єрів, це домофони . Так як робочий день кур"єра приблизно співпадає з робочим днем більшості жителів будинку, то приходилося обзвонювати не одну квартиру, щоб знайти живу людину... Або чекати поки хтось вийде з під"їзду...  А от будинки з консьєржами, це справжня благодать... Більшість клієнтів просять лишати корреспонденцію у них. А ще мені дуже сподобався мікрорайон по Героїв Сталінграду (що на Оболоні), будинки 2-10 зроблені дуже толково з власною інфраструктурою, між ними навіть єдитячі садочки, схожі на казкові замки...І ще одне цікаве спостереження: більшість дверей з кодовими замками стоять відкритими, а двері з домофоном зачинені...

Дещо інші проблеми з доставкою пакетів до офісів... Здебільшого вони розміщені на територіях колишніх заводів, займають там якісь кімнати чи цілі корпуси, але там трапляються такі лабіринти і розміщення не підлягає нормальній логіці... Деякі контори настільки високої думки про себе, що вказують лише адресу заводу і назву фірми... Спробуй знайди... Зате, у більшості випадків, винагородою слугує посмішка гарної секретарки...  Тут я зрозумів для себе ще одну річ: мабуть у мене в душі є непереборна тяга до затишку та гармонії...  Іноді просто дивуєшся, як люди можуть працювати у настільки жахливих приміщеннях, іноді на 50% завалених якимось ящиками, за столами ще моделі 50-х років...

Були і досить цікаві побажання по доставці, наприклад, прохання закидати пакунок на балкон, якщо хазяїв нема дома чи лишати журнал під ковриком...

Зараз вже все і не згадаю... Але, коли ввечері стомлений повертався додому і рахував відомості, то виходило, що заробив десь 10-30 гривень... Зате "угулявся" до дурі!  А от за цей час я протер п"ятки у зимових черевиках та повністю доконав свій рюкзачок, були і витрати по мобільному (питав код дверей чи як саме можна знайти будинок/офіс), а заробив лише 310 гривень з копійками... Тобто сальдо від"ємне вийшло...  Та зараз лишилися тільки позитивні спогади, хоча і тверда впевненість, що кур"єром грошей не заробиш...

Всі фото зроблені на маршрутах у місті Києві мобільним телефоном. А скільки всього лишилося "за кадром..." А скільки ось таких цікавих дрібничок ховається у внутрішніх дворах...

Любіть своє місто, вивчайте його і милуйтеся ним...

Вітаю Вас, шановні кохані дівчата з цим прекрасним святом весни!

Будьте завжди радісні та щасливі, бо, навіть у самий морозний день, найтепліше стає від вашої посмішки.

Після тяжкого робочого тижня, нагнітання невтішних новин від брехливих політиків і повсякчасного очікування світлого майбутнього, тілу хочеться відпочити, мізкам перегрузитися та розслабитися... Тож одного вихідного ранку, взяли в руки кольорові олівці, дитячу книжку-розмальовку, фарби з пензликом та білого (спеціального) слона-копілку, і заходилися малювати...  Ось що з цього вийшло:

  

Взагалі, рекомендую всім... Дуже розслабляє, дає відпочинок душі у наш час новітніх технологій та дурацьких, надуманих нами ж, проблем. Таке корисне окунання в дитинство...

Пориньте і ви! Рекомендую! І всього найкращого!

Вітаю всіх з днем закоханих!
Бажаю ніжного, шаленого, палкого, всеперемагаючого та взаємного кохання.
Такого, що надихає і робить нас людьми у кращому сенсі цього слова!
Від якого хочеться жити та літати, творити добро та дарувати радість...

Прогулюємось Хрещатиком.

-Молоді люди, Дозвольте хвилину Вашої уваги.

-Так.

-Ви були коли-небуть на футболі?

-Були.

-Брали участь у «хвилі» на стадіоні? Вам сподобалось? Коли ось так всі разом?

-Так.

-тоді запрошую вас до участі у Флеш-мобі, сьогодні о 17:20 біля ялинки.

-Дякую, ми подумаємо…

Далі наш діалог:

-         … А знаєш, як робляться Флеш-Моби?

-         Ну?

-          На тренінгах по подоланню невпевненості у собі дають завдання вийти на вулицю і зібрати кілька людей для якоїсь акції… У одних виходить веселий Флеш-Моб, у інших Революція.

-         Хм, може так і є!

 

А дійсно, лідери нації, а в основному диктатори, це люди з купою власних комплексів, та схильністю до параної та шизофренії. Нормальній, впевненій у собі людині не потрібно доказувати всьому людству, що ти найкращий, найсміливіший, най…, най…, най!