хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «сумно»

Таке воно життя...


Зізнаюсь в істині сумній:
Ти відіснилася мені.
Хоча які вже в мене сни ті…
Не снишся навіть в них мені ти.

Хто я тобі тепер, спитати:
Колишній твій? Знайомий? Брат твій?
Ні те, ні друге, ані третє…
Хоч кажеш: любиш ще мене ти.

Чи не мене — колишніх нас.
І в цьому істина сумна.
Бо де вони — оті літа,
Куди лиш пам’ять доліта,

Куди повік нам не дійти,
Де хлопчик я й дівчатко — ти?
І перші чисті почуття.
…Своє — у кожного життя.

А що було — давно в минулім:
Все перетліло… Й не забулось.
Забув би — прагнеш ти щораз 
Вернути в те минуле нас.

І безнадійне вороття:
Своє — у кожного життя.
Моє — яке не є воно —
Мене влаштовує давно.

До тебе я спалив мости.
Але старе ворушиш ти.
Знов розлучилася — одна:
І в цьому істина сумна.

І як траплялося завжди,
Знов відшукалися сліди:
Не диво в еру Інтернету,
Де другом нарекла мене ти.

І я знічев’я аж розчуливсь,
Хоч у минулім, все в минулім…
Сни відіснились. Тільки ще,
Буває, спогад обпече,

Мов над вогнем тримаєш руку.
А відсахнеш її — й ні звуку
Ні з вуст, ні в серці там — на дні.
Такі ті істини сумні.

Сумно, Борисич? Невже гаплик?

Послухав  прем’єра і вжахнувся. Коли така високоповажна чиновна особа каже що від безнадії іде топитися, то що ж тоді робити мені, народу?  

Борисич, як я тебе розумію! Розумію, бо давно бачу практично те ж що й ти! Бачу, розумію, співчуваю і тому сміливо зараховую до нашого клану зрадофілів)))

Бо дійсно, куди не ткнись – всюди гаплик… Економіці гаплик, ціни та тарифи – повний гаплик.  Всій соціальній сфері – зарплатам, субсидіям, пенсіям, соцдопомозі… гаплик. Практично всім реформам – пенсійній, судовій, медичній, правоохоронній… теж гаплик. Бо вони помирають навіть не почавши ходити…

Державні пенсійні махінатори розмовами про пенсійну реформу замилили очі і навіть декому з хитрих та слизьких підопічних ахметова підкинули пенсійну кісточку.  Але при цьому обікрали мінімум півтора-два мільйони доброчесних пенсіонерів…

Яка пенсійна реформа? Інфляційні доплати назвати реформою? Де вона та реформа?

По факту – досі живе й процвітає оте пенсійне злодійство, яке було запроваджене ще в часи Азарова-Тигипки…

Процвітає азаровське соціальне злодійство, яке нині лише трішечки причепурили. Зняли з нього георгіївську стрічку – вдягли вишиванку і під дзвін солодких обіцянок та гасел про справедливість – приховали в ньому елементарний обман…

І  мене обікрали. Вкрали приблизно половину заробленої мною пенсії.  І тепер жити місяць на дві тисячі – це повний гаплик. Гаплик навіть в тому разі коли отримуєш субсидію. Гаплик бо підзаробити десь-щось теж зась.  Бо роки та здоров’я вже не дозволяють іти "підробляти" на фронт виробництво чи будівництво. А тепленькі привілейовані місця давно вже зайняті класом відставних професійних ледарів…

Гаплик, бо за роки незалежності, Україна перетворилася на напівфеодальну державу де привілеї та права мають тільки феодали та їхні лакеї. Оцим державним упирям все – зарплати та пенсії, соціальні блага та привілеї, яхти та острова в теплих океанах. І це за те, що ці бездари ведуть до прірви державу.  Ведуть бо при владі лише шахраї та махінатори, іноземна агентура та провокатори, або ж просто дурні та лизоблюди...

Тому й тікають світ за очі розумні голови та трудящі руки, від такої дурної людиноненависницької влади… 

Тікають бо жадібні династії державних дармоїдів зовсім втратили розум і обережність.  І забули головний обов’язок влади дбати про тих хто реально працює і створює своїми мозолистими руками національне багатство…

На жаль Борисич – і ти практично  не зробив нічого такого, що активно ламало б убогу систему державного управління, копієчної оплати праці та соціальної несправедливості.  Ламало оцю совкову олігархічну систему, яку треба було тобі ламати за будь яку ціну!


Я ж пам’ятаю запальні державницькі слова – "Я вам покажу…" На жаль – в підсумку – лише полинна гіркота від втрачених можливостей і згаслих надій…

От тому, Борисич – і до держави, і до нас, та і до тебе теж – швидкою ходою наближається кирдик!

5.06.18

"Keep smile"


ЯКЩО у Вас ніколи не було ТАКОГО стану

— ДЯКУЙТЕ БОГУ!!!

Просто подякуйте Богу...

Якщо Він зараз і сам не в депресії.

 

Життя на автопілоті.

Відсутність сенсу в будь-якій дії. Відсутність мотивації в діях позбавлених сенсу. 

Беззмістовність всього і вся. 
Відсутність сну. Пусті пачки сигарет. Гора недопалків. Неможливість просто поїсти. Небажання їсти. 

Небажання дихати-дивитись-читати-працювати-говорити-бачити. Небажання продовжувати броунівський рух. Відсутність виходу.
Дивитись у стелю, вивчати крапки гівняної побілки.

Машинальні щоденні дії нагодуй-приведи-забери. 
Відсутність барв. Відсутність емоцій. Відсутність відчуттів і почуттів. Жодних. Байдужість і відчай. Втрата сенсу.
Я не пам'ятаю який день сьогодні, але точно знаю,

що такий же беззмістовний як вчора і завтра. 
Гори пустих тарілок і розкиданих речей. 
Чорна діра і всепоглинаюча пустка. Всередині. Де не має місця страху чи болю.
Я не знаю скільки так можна протриматись, але знаю що це не проходить.

Ні з віком, ні з часом, ні з статусом. 
Це не нормально. Але, ти "нормальний", доки можеш самостійно виконувати базові навички.

 І це не осіннє загострення. Це чийсь нормальний стан.
"Keep smile", в будь-якому випадку все гаразд. 
На всі питання завжди наготовані "позитивні" і прийнятні відповіді.

Розмови ніпрощо, або розмови, що підтримують створений образ.
Смішно читати від людей, які самі не знають, про що пишуть, всі знання депресії яких обмежуються статейками

 копірайтерів 20 гривень за тисячу символів: 
"поговоріть з ними" - та немає бажання ні з ким говорити.

Навіщо чергова формальна розмова ніпрощо? Діти нормально. Все нормально. Сім'я нормально.

Робота нормально. 
Все? Питань більше немає?

Окай, зустрінемось/спишемось якось...наступного місяця/року а краще життя. 
"Поговоріть з психологом" – тільки кушетки і заумної тітоньки з запитаннями на зразок 

"а чи немає у вас депресії?" мені не вистачає задля повного щастя.

Мені зразу стане легше, в гаманці так точно.
Вихід є. Я не знаю звідки вийти.
Немає про що говорити. І немає з ким. 
Чекаєш. Просто чекаєш крапки. Випадку. Зриву.

Просто чекаєш…

современная медицина

наболело

платная современная медицина - ты платишь, зачем тебя делать здоровым, ты же перестанешь приносить доход...
тебе поставят кучу диагнозов и залечат, пока ты или не сдохнешь или у тебя не закончатся деньги.... 
приходишь - дай денег, даешь, мало, дай еще. и при этом хамское отношение ухудшается, ты в их глазах не пациент, а дойная корова.

август 2017 показал мне, что мы живем в страшной стране, в страшное время и вся надежда на себя. никто не поможет. 

5 способів «запам'ятатися» під час співбесіди на роботу.

Изображение
   Дуже наполегливий кандидат    
  Знайшли підходящу вакансію? Надішліть      резюме. Ще одне. А раптом не дійшло?  Надішліть ще тричі (відомо, хто любить цю  цифру). Потім трохи приляжте і похваліть себе за те, що ви stay hungry stay щось там. Пора почати хвилюватися. А що, якщо воно пішло в спам. Надішліть резюме ще два рази з позначкою «НЕ СПАМ». На пошту, вказану в вакансії і на загальну пошту компанії, щоб напевно.
Тепер прийшов час голубиної пошти. Ні, не переживайте, це все ще актуально. Пам'ятайте, на весіллі у знайомих, такі білі кудись полетіли. Вам теж такі потрібні. Шукайте. Коли знайдете, то беріть відразу два. Одного досить неадекватного, щоб бився рекрутеру в вікно до тих пір, поки не допровадить посилку.
Прийшов час для дзвінків. Телефонуйте. Телефонуйте на корпоративний скайп, телефонуйте за всіма гарячими лініями.

Стадія остання: зателефонувати мамі рекрутера.

Загадковий кандидат
Припустимо перший спосіб. Вас прийняли за адекватну людину і запросили на співбесіду.
Тепер треба запитати рекрутера і сплутати карти. Кілька разів уточніть час. Потім адресу. Попросіть показати на мапі і надіслати геолокацію. Перепризначте час.
Зателефонуйте і скажіть, що ви вже підходите до офісу. Через п'ять хвилин зателефонуйте і скажіть, що ви внизу.
Або просто не приходьте на саму співбесіду.

Нервовий кандидат
Отже, ви прийшли на співбесіду. У вас трохи сіпається праве (а може ліве) око. Ви нервово теребите принесене портфоліо, роздруківку резюме або що там у вас ще в цій м'ятій течці?
Потисніть мокрою долонькою руку рекрутеру! Це дуже приємно і особливо добре впливає на перше враження.
Тепер запитайте, чи не занадто ви його потурбували, чи не відвернули  від важливих справ. І поцікавтеся, раптом він чимось хворий. Сідайте на стілець, трохи пововтузьтесь на ньому. Відзначте, що в кімнаті душно. Скажіть чесно: «Я так нервую!». Введіть в ступор, розповівши про те, як пройшов ваш ранок. Про ведмежу хворобу не забудьте!
Отже, він вражений і здивований. Почалися питання. Скажіть, що не знаєте відповіді, тому перенервували. Благайте принести валер'янку. Викличте швидку. І для рекрутера теж ...

Неймовірно милий кандидат
Зайти треба здалеку. Відразу пишіть, що впевнені, що всі співробітники компанії СПРАВЖНІ ПРОФЕСІОНАЛИ (так, великими літерами). Потім відзначте, що манера письма у того, що запросив вас на співбесіду, ну просто неймовірна і дивовижна.
Приходьте з квітами. Краще взяти три букета. І 5 кіло цукерок. І торт. І шашлик на всякий. Задобрити всіх і вас відразу візьмуть. Ось вона де! Корпоративна культура!
Тепер робіть всім компліменти. Рекрутеру скажіть, що впевнені, що його мама - вогонь. Будьте пурхаючим метеликом в офісі - радуйте всіх і кожного. Візьміть цукерки, веселку, поні! Ех. Ще ніколи співбесіда не проходила в такій дружній обстановці.
На прощання обов'язково потрібно обійнятися всім колективом. Вам зателефонують!

Депресивний кандидат
Опишіть в резюме все життя як воно є. Так, все погано. У листі чесно пишіть про всі помилки молодості і втрачені роки.
Приходьте на співбесіду з похмілля. Закуріть в приймальні. Почніть читати Бродського. Дуже сумно, дуже. Вас покликали? Повільно встаньте і йдіть так повільно, як можете, адже всю ніч ви не спали і думали про майбутнє.
Він задає вам питання про життя, роботу, кар'єру ... Що він розуміє взагалі? Плачте. Попросіть серветки і поясніть йому, що насправді все тлін. Доведіть його до сліз, нехай зніме рожеві окуляри і зрозуміє, в чому сенс буття.
Зізнайтеся один одному, що колись були емо. Тепер плачуть всі.

А тим часом у Севастополі...

Вночі з'явилося на зупинках









Сумне

Пісня про дощ.... 
Осінь настала.
smoke cup_full

Вареники з вишнями... Традиції...

Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема unsmile , а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...

Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...unsmile  Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма...  Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні boyan моя бабця покохала мого діда hug ...
Здається технічний і науковий прогрес це добре umnik , але у ньому не передбачені затишок та комфортparik cup_full smutili ...

 

free counters
Сторінки:
1
2
попередня
наступна