хочу сюди!
 

Ірина

36 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «гюго»

"Завтра , на світанку..." Віктор Гюго


Завтра зранку, як сонце зійде знову,
Я піду, де вона мене чекає.
Пройду я гори і діброви -
Життя без неї серце мені крає.

Я йтиму на самоті з думками по тобі,
Не чутиму пташок, не стрічу я людей.
Самотній, непомітний, зігнутий в мольбі
І стане ніччю для мене ясний день .

Я не побачу золото смеркання
Й вітрил легких , що плинуть вдаль.
Прийду, встелю на поховання
Фіалки, верес й мій безмежний жаль.

(Вірш присвячений Леопольдіні, дочці Віктора Гюго,
загиблої під час своєї весільної подорожі вітрильником понад Сеною
1843 року у віці 26 років.)




Demain, dès l’aube, l’heure o blanchit la campagne,
Je partirai. Vois-tu, je sais que tu m’attends.
J’irai par la fort, j’irai par la montagne.
Je ne puis demeurer loin de toi plus longtemps.

Je marcherai les yeux fixs sur mes penses,
Sans rien voir au dehors, sans entendre aucun bruit,
Seul, inconnu, le dos courb, les mains croises,
Triste, et le jour pour moi sera comme la nuit.

Je ne regarderai ni l’or du soir qui tombe,
Ni les voiles au loin descendant vers Harfleur,
Et quand j’arriverai, je mettrai sur ta tombe
Un bouquet de houx vert et de bruyère en fleur.

Victor Hugo, extrait du recueil «Les Contemplations» (1856)

Роман "Cобор Парижской Бомогатери"

Я помню, как в детстве мы с мамой читали романы разных классиков, и одним из первых был Роман "Cобор Парижской Бомогатери" Виктора Гюго...

Тогда ещё НЕ БЫЛО КИНОФИЛЬМА..., зато была ФАНТАЗИЯ

dada   draznilka smeh omg sleepy

Как говорят в Одессе, или первое, или второе, или одно из двух…

Не любить женщину — преступление, любить — наказание.       (В.Гюго, звучало в сериале «Холостяки»)

Кіно про середньовіччя

На днях закінчив читати історичний роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (українською мовою, виданий у 1980-му році).
Початок йшов дуже важко, бувало тиждень не торкався книжки. Там багато досить монотонних описів та монологів автора, але, можливо саме через них мені захотілося поїхати в Париж, нехай і не середньовічний, а все ж таки... Хоча жити у середньовічному Парижі, та і в інших  населених пунктах 14-17 століття, я б не хотів nini . У ті часи панувала інквізиція, і була велика можливість бути безпідставно звинуваченим  та повішеним за один косий погляд чи "неправильне вбрання", а ще це були часи бруду, антисанітарії, епідемій, пожеж та заколотів beat stop help . І це їм ще пощастило, що до них не дійшли татаро-монголи... smile   Я б краще побував у 11-12 столітті, тоді у архітектурі переважали замки-фортеці з кам"яних брил stena , які мені подобаються більше, і навіть руїни яких виглядають більш романтично, ніж покинуті палаци знаті, побудовані пізніше.

Якби мені довелося знімати кіно по цьому роману, то я б скоріш за все зняв би його у чорно-білому варіанті, яскраво-оранжевим би виділив тільки вогні смолоскипів та темно-червоним кров (як було знято "Місто Гріха"), хіба що Есмеральду, як символ незрозумілої любові, краси та жаги до життя та щастя, теж виділив би кольорами, але приглушеними... І навряд чи мені самому захотілося б переглянути цей фільм вдруге...look

А ще я помітив, що книги, які прийнято вважати класикою і які написані у 17-19 столітті, написані якось більш повільно, чи що... Можливо вони більше підходять як сценарії для безкінечних серіалів, ніж для пригодницьких блокбастерів...

При прочитанні історичних романів, я часто звертаю увагу на соціальне становище та спосіб мислення сучасників героїв роману та провожу паралелі між ними та нами...umnik Так от, хоч соціальне становище людини дещо покращилося з того часу, але прірва між знаттю та простолюдином практично так само неосяжна. І ще, люди, у своїй переважній масі, нічому не навчилися хоч за 300 років, хоч за 700 років. Це все таке ж стадо, яке можна примусити виконувати будь-які забаганки маніпуляторів. Людство, ще з тих часів ніяк не второпає bazar , що найголовніше, це життя кожної окремої людини, яке є єдине і безцінне, та навколишнє середовище в якому живемо ми і хотілося б щоб тут вистачило місця для і нащадків. Окрім життя і сприятливого середовища ми мусимо передати нащадкам ті культурно-мистецькі та архітектурні витвори, які зробили ми і які дійшли до наших часів з сивої давнини... Не треба нічого перекроювати, руйнувати та перероблювати... Просто підтримувати ці шедеври у первозданному варіанті, це ж так просто...

Безперечно у романі висвітлюються і інші грані людських поглядів та взаємовідносин. Це і безмежна любов Матері до дитини, і кохання до чарівної жінки у різних її проявах, і безроссудливість дівочого кохання... Цікавим і показовим є образ скупого короля-самодура Людовіка ХІ, що бажає економити на всьому, окрім знаряддя для тортур... А чи не такі люди зараз?