хочу сюда!
 

Елена

47 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «хрещення»

Я такого ніколи не бачила, а ви? )))


0%, 0 голосов

86%, 12 голосов

14%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Празник господнього богоявлення

Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: "Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об'являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: "Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання" (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: "Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає" (Йо. 1, 29). Празник Господнього Богоявлення у перших віках християнства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь. Празник Господнього Богоявлення, крім празника Пасхи і Зіслання Святого Духа, належить у Східній Церкві до найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: "Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа". Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та инші Отці Церкви мали гарні духовні науки. Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я празника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець".

Хрещення – кроплення, обливання чи занурення?

     Хрещення (грец. – “занурення у воду”) згідно вчення Святого Письма відбувається у свідомому віці шляхом повного занурення у воду. Так хрестив Іоанн Хреститель і апостоли, так була хрещена Київська Русь у 988 році.
     Відомо, що в християнському світі існують такі види хрещення: кроплення, обливання, повне занурення у воду дорослих людей, хрещення пелюстками троянд, хрещення снігом, хрещення через помазання олією, покладання рук на дитину, тобто “сухе, очищаюче” хрещення. Щоб визначити, яким є істинне хрещення, необхідно дізнатися, що Святе Письмо повідомляє про цей обряд. 

     Перед вознесінням на небо, Син Божий довірив Своїм учням велику справу: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів, і ось Я з вами по всі до кінця віку” (Матвія 28:19-20). Ці слова Ісуса, звернені до Його учнів, повністю розкривають зміст і значення біблійного хрещення. Христос заповів нам дотримуватися всіх Його заповідей і прийняти хрещення “в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа”. Прийняти хрещення необхідно кожній людині, яка шукає спасіння для своєї душі: “Хто увірує й охриститься, буде спасений” (Марка 16:16).

     Який спосіб хрещення є правильним? Слово Боже дає чітку відповідь: “Хто не народиться від води...” (Івана 3:5). Ці слова вимовив Сам Господь. І не тільки сказав, але і увійшов у річку для хрещення. “Тоді приходить Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана – хреститися від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене? Але Ісус сказав йому у відповідь: залиш тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. Тоді допустив він Його. І охрестившись Ісус, зараз вийшов із води, – і ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав” (Матвія 3:13-17). Зверніть увагу, як був хрещений Ісус. Він “вийшов з води”. Текст ясно дає зрозуміти, що Ісус був хрещений в Йордані, як і багато інших. “Іван теж христив в Еноні поблизу Салиму, бо було там багато води; і приходили люди й христились” (Івана 3:23). Якби Іван обмежився лише кропленням або помазанням, йому не потрібно було шукати місце, де було багато води. 

     Саме слово “хрестити” на мові оригіналу означає “занурювати”. Це грецьке дієслово вживається в інших випадках для опису занурення тканини в барвник при її забарвленні. Та й сам зміст обряду має на увазі тільки занурення. “Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих” (Колосян 2:12). Слово Боже велить нам бути “похованими з Христом” при хрещенні. Поховати – значить загорнути, зарити. Людина не буде похована з Христом при хрещенні, якщо її голову лише покропити кількома краплями, або вилити на неї горня води. Сам факт, що хрещення є похованням з Христом вказує на те, що тільки повне занурення буде правильним способом хрещення. 

     А як щодо хрещення немовлят? Ось що говорить Ісус про дітей: “Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. Побачивши це, Ісус обурився і сказав їм: Пустіть дітей приходити до Мене і не бороніть їм, бо таких Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той у нього не ввійде. І, пригорнувши їх, поклав на них руки і благословив їх” (Марка 10:13-16). Як бачимо, Святе Письмо повідомляє про те, що Господь дітей благословляв, але не хрестив. Вчення про хрещення немовлят – це спроба християнізувати іудейський обряд обрізання. Обрізання у старозавітні часи було перш за все актом приєднання людини до народу Божого і обіцянкою тих, хто обрізує, виховувати цю людину в правильній вірі. Зауважуєте? Первісна відповідальність падає не на обрізаного, а на тих, хто обрізав його. Хрещення ж свідчить про те, що людина не просто живе в народі Божому і виховується за всіма правилами, але що він сам бажає жити згідно цих правил. 

     Що стосується кроплення або обливання, то жодної біблійної підстави для таких дій немає. Кроплення, як спосіб хрещення нарівні в повним зануренням у воду був офіційно прийнятий на Равенському Соборі у 1311 році. Ось чому хрещення Київської Русі 988 року (за 323 роки до нововведення, яке протирічить вченню Христа і апостолів) відбулося саме біблійним способом у Дніпрі шляхом повного занурення у воду. 



Сколько же раз крестили Киевскую Русь?!

Часть 1

Этой теме посвящено немало исследовательских материалов, сломано множество копий в научных и политических дискуссиях, мы же обратимся к фактам, вещи упорной и единственно верной в желании разобраться в произошедшем и познать истину.

Со времен правления династии Киевичей, задолго до пришествия на Русь варяжских дружин Аскольда и Дира, овеянные легендами славянские жрецы – волхвы скрупулезно описывали на деревянных дубовых дощечках все без исключения выдающиеся события произошедшие в пределах славянских земель и крупнейших родах – племенах. Не смогло остаться незамеченным прибытие на Русь первых христианских миссионеров, которые оставили глубокий след в памяти руссов. Византийские хроники свидетельствуют, первое появление в «землях скифов и склавинов » состоялось еще во время правления князя Белояра. В «Велесовой Книге» относящейся к раннему периоду славянской истории в дощечке 7 Б недвусмысленно говориться следующее: «греки хотели завоевать нас…, и боролись мы зуро против рабства нашего…подслеживают греки, ища, чтоб ослабить нас, а то ища одерень взять, а потому не ослабнем и не дадим земли нашей»  К сожалению следует констатировать факт далеко не «безоблачных отношений» между молодым славянским государством и «поднаторевшей» в делах христианизации «варваров» Византийской империей. Приспособление язычества к нуждам рождающегося славянского государства происходило в условиях соперничества с другими мировыми религиями, христианством и мусульманством, что нашло свое отражение в дошедшей до нас легенде о выборе веры князем Владимиром, которого в народе называли Красным Солнышком, вполне языческим термином, олицетворявшим у руссов знаменитого Огнебога Солнце – Ярило. Особенно тесны были связи у правителей Киевской Руси с христианскими землями. К тому времени христианским уже стало население городов на побережье Черного («Русского») моря: Херсонесе, Керчи, Тмутаракани; христианство еще в 860 – е годы приняла родственная Киевской Руси - Болгария. В христианизации молодой, но могучей, державы – Руси - была прямо заинтересована Византийская империя, считавшая, что каждый народ, принявший православную веру из рук императора и константинопольского патриарха, уже, тем самым, становится вассалом империи, которая X в. стала крупной политической силой в средневековом мире. Сочетание Нового Завета, проповедовавшего смирение и покорность властям, сделало христианство, в высшей степени, удобным для рождающейся государственности стран Европы и Ближнего Востока.

Используя терминологию киевского митрополита Иллариона, написавшего в середине XI в. «Слово о законе и благодати», государственная власть империй и королевств, для своего утверждения в стране и для войн с соседями, широко использовала библейский «Закон». Она руководствовалась стержневым аргументом евангельскою «Благодатью», с ее верой в восстановление справедливости в будущей потусторонней жизни. Ко времени Игоря и Святослава, русские дружинно – купеческие экспедиции в своих ежегодных тысячеверстовых путешествиях соприкасались со многими христианскими странами. В Царьграде (Константинополе) русские проводили полгода и более, распродавая привезенные сюда результаты зимнего полюдья и запасаясь греческими товарами, такими как «паволокы (шелка), золото, вино и овощи (фрукты) разноличнии». При таких устойчивых контактах христианство проникало в русскую среду, особенно с 860 – х годов. 

Возникает миссионерская деятельность греческой православной церкви: на Русь был послан митрополит Михаил (болгарин), крестивший киевского князя Аскольда. Одним из путей проникновения христиан в Киев известный историк русской церкви Е.Е. Голубинский справедливо считает переход на службу к киевскому князю варягов, из состава константинопольской общины. У варягов был свой, морской путь в Константинополь. 

Нестор в своем тексте ведет читателя от Черного моря вверх по Днепру и далее в Балтийское море, указывая, что из варяжской Балтики можно морем, без всяких волоков, доплыть до Рима и Царьграда «Бе путь из Варяг в Грекы и из Грекъ По Дънепру и вьрх Дънепра волок до Ловоти и по Ловоти вънити в Ильмерь езеро великое, из него же езера потечеть Вълхов вътечеть в зеро великое Нево (Ладожское) и того озера вънидеть устие в море Варяжьское (Балтийское и Северное)». В этой части параграфа описывается путь по Восточной Европе из Византии, «из Грек», в Скандинавию. Далее следует описание пути «из Варяг в Греки»: «И по тому морю ити даже и до Рима, а от Рима прити по тому же морю к Цесареграду». Надо полагать, вскоре после прихода в Новгородские земли, согласно русским летописям, Рюрик с братьями Синеусом и Трувором окончательно закрепились. Видимо из Новгорода Рюрик отправил в Киев в 870 году Аскольда и Дира, «бояр Рюриковых», так как вскоре после прихода в новгородские земли Синеус и Трувор скончались.  И тогда Аскольд «захотел править сам». Надо полагать, Аскольд и Рюрик поделили Русь: Аскольду достался Киев, а Рюрику - Новгород. Поначалу, киевляне не хотели покорятся Аскольду, ибо «Дира имели у себя». Но Дир сказал, чтобы киевляне с этим смирились. В 873 году Аскольд и Дир воевали с полочанами и, по замечанию летописца, «много зла сотвориша». А уже в следующем, 874 году, Аскольд двинулся на Царьград. Аскольд «посадил воинов своих на ладьи и пошел грабить другие места». Далее сказано, что он «пошел на греков, чтобы унизить их города и приносить жертвы богам в их землях». Именно таких, частично византинизированных, варягов киевские князья и посылали в Царьград с дипломатическими поручениями. В княжеском посольстве Игоря в 944 г. были «людии русьскые хрьстьяне», а во время принесения присяги самим князем в Киеве часть дружины присягала в церкви св. Ильи на Подоле – «мънози бо беша варязи и козаре хрьстьяне». Христианство здесь выступает не как русская вера, а как вера наемных чужеземцев. Конфронтация русского язычества с византийским христианством неразрывно сплетается с темой противодействия буйным отрядам наемников – варягов. В 980 году произошло изгнание варягов из Киева молодым князем Владимиром. «Показав путь» наемникам, стремившимся в Византию, князь известил императора: «Се, идуть к тебе варязи. Не мози их держати в граде – Оли то сътворять ти зъло в граде, якоже и сьде (в Киеве). Нъ растчи я разно, а семо (на Русь) не пущай ни единого». Основой опасений киевских князей и их настороженности, по отношению к христианству, была политика Византийской империи. Для Руси, перемежавшей мирные торговые связи с военным нажимом на Византию (ради этих же связей), принятие христианства означало бы невольный вассалитет, а усиление христианства на Руси – увеличение числа потенциальных союзников православной Византии. Поэтому на протяжении нескольких десятилетий X в. мы наблюдаем внутри Киевской Руси значительное усиление язычества, как бы сознательно противопоставленного византийскому христианству. И все же Византия не оставляла своих попыток крестить Киевскую Русь. В 875 году, император Византии Василий Македонянин призвал руссов на переговоры. На встрече Василий щедро раздавал золото, серебро и шелковые одежды. Тогда же был заключен мирный договор, и русы во главе с Аскольдом были убеждены принять крещение. Им было показано Евангелие не горящее в огне (думаю, книга была пропитана огнеупорным составом). Увидев «чудо», Аскольд принял крещение. Поскольку его могила потом находилась в церкви Святого Николы, полагают, что Аскольда окрестили Николаем. Вернувшись в Киев после крещения, согласно «Книге Велеса», Аскольд убил Дира и «один занял его место».  «Аскольд силою разгромил нашего князя и победил его. Аскольд после Дира уселся у нас как непрошенный князь. И начал княжить над нами, и стал вождем самого Огнебога, очаги хранящего. И потому Он отвратил свой лик от нас, что мы имели князя, крещенного греками» Аскольд – «темный воин», наученный греками, стал утверждать, что русы варвары. Поначалу русы его высмеивали. И тогда он устроил погром Святилищ, изгнал из Киева жрецов, стал насильно крестить киевлян. Так состоялось Аскольдово крещение Киевской Руси (уже второе после Фотиева крещения).На этом событии прерывается «Книга Велеса». Последние ее слова такие: «Наши праотцы идут по высохшей земле … И так мы не имеем края того и земли нашей. И крещена Русь сегодня». Напомним, часть руссов была крещена патриархом Фотием в землях, захваченных Византией, еще в 866 году. Потом язычество варяжского толка, видимо, уже безписьменное, на Руси восстанавливали Олег Вещий и Святослав.  Вопрос был поднят на уровень международной политики. Особенно четко это проявилось после похода Игоря на Византию в 943 г. и заключения договора 944 г., уже в правлении вдовы Игоря - Ольги (с 945 г.). В летописных текстах ни слова не говорится о жреческом сословии, о языческих Волхвах на Руси и об их действиях в это время. Но без учета этого общественного элемента, столь хорошо описанного у западных славян, трудно представить и осмыслить эти события.  Ольга начала свое правление как ярая и беспощадная язычница, а в дальнейшем приняла христианство и стала ревностной сторонницей новой веры. В 6463 (955) в Константинополе состоялось то, чего так опасались русские люди – крещение Ольги, которую византийский император расценил, как своего вассала: цесарь «дасть ей дары мъногы… и отъпусти ю нарек ю дъщерию собе». Он нарек ее дочерью не в церковном, а в политическом смысле. Рассказ летописи построен не так, что якобы Ольга завершив дела, самостоятельно уехала из Царьграда. Здесь указано, что император отпустил ее, обязав прислать военную помощь и ценные дары, и напомнил о ее вассальном положении «дочери». Ольга испугалась создавшейся ситуации, она боялась возвращаться на Русь изменницей, человеком предавшим прадедовские обычаи и «дочерью» греческого царя. Придя к патриарху, чтобы испросить у него благословение на отъезд домой, княгиня призналась в своем страхе:    «Люди мои погани и сын мой поган да бы мя БОГ съблюл от вьсего зъла!». Принятие христианства княгиней – правительницей, означало обострение конфронтации язычества и христианства. Происходила поляризация киевских дружинных верхов: наемные варяги, греко – болгарское духовенство и часть русских, принявших новую веру, составляли одну группу, которой противостояли дружинники – язычники, тесно связанные с широким кругом провинциальной знати и «всякого княжья», кругом еще целиком языческого. Немаловажен был вопрос сюзеренитета христианской Византии. Он смягчался только тем, что Киевская Русь как государство еще не приняла византийского православия и пока еще не считалась вассалом империи. Но борьба с христианством велась не только ради защиты своих прадедовских обычаев; это была борьба за свою государственную независимость, политическую суверенность.  «Живящее же Ольга с сынъмь своимь Святославъмь и учашеть и мати крьститися. И не брежаше того, ни в уши вънимаше. Но аще къто хотяше волею крьститися – не браняху (не воспрещал), но ругахуся тому. Яко же бо Ольга часто глаголаше: «Аз, сыну мой, Бога познах и радуюся; аще ты познаешеши и ты радоватися начьнеши». Он же не вънимаше того, глаголя: «Како азз хощю ин закон приятии един? А дружина сему смеятися начьнуть!» Она же рече ему: «Аще ты крьстишися – вьси имуть то же творити». Он же не послуша матере и творяше нравы поганьскыя … Се же к тому гневашася на матерь…(Ольга) моляшеся за сына и за люди по вься нощи и дьни, кърмящи сына своего до мужьства его и до възраста его». Очевидно, конфронтация с христианством была настолько сильной, что великий князь не только гневался на свою мать, но и запретил ей явно отправлять православные обряды. У умирающей Ольги были опасения, что ее суровый и победоносный сын, может похоронить ее по дедовскому обычаю в кургане. Борьба язычества с христианством достигла своего апогея к 959 – 960 гг. «Тогда дьявол возмяте сердце вельмож нечестивых, начаша клеветати на христианы, сущия в воинстве, якобы сие падение вой приключилось от прогневания лжебогов их христианам. Он же (Святослав) только разсвирепе, яко и единого брата своего Глеба не пощаде… Они же (крещенные русы) с радостью на мучение идяху, а веры христовы отрещися и идолом поклонитися не хотяху… Он же видя их непокорение, наипаче на презвитеры яряся, чтобы тии (православные священники) чарованием неким людем отвращают и в вере их утверждают, посла в Киев, повеле храмы христиан разоритии сожещи. А сам вскоре поиде, хотя всех христианы изгубити», говорит Иоакимовская летопись. В данном случае, у нас есть весьма убедительное доказательство достоверности ее сведений: постамент идолов киевских языческих богов, поставленный в самом центре княжеского Киева, был вымощен плинфой и фресками христианского храма, разрушенного до 980 г. Мы не можем не упомянуть следующее: вина за крещение Киевской Руси лижит и на языческих Жрецах, которые не смогли вовремя разглядеть опасность нисходившую от процессов быстро разделивших, а затем расколовших древнерусский „МИР” на „лучших”, и всех остальных. К сожалению, Волхвы не обладали, четко обозначенной системой, способной противостоять этому злу, и пали. Пали, физически уничтожаемые вчерашними „другами”, князьями да боярами, новоиспеченными богатеями и их приспешниками.

Продолжение следует...

Часть 2. ПАДЕНИЕ ЯЗЫЧЕСТВА. Попытка языческой реформы Владимира (С) Святобор, 2006г.

Хрестили народ у власній крові його...

                                                                                                                           ХРЕСТИЛИ НАРОД У ВЛАСНІЙ КРОВІ ЙОГО...
Іван ОГІЄНКО (Іларіон, митрополит)   

...Охрестити киян — це не значить охрестити українську землю: держава Володимира була дуже велика, а тому й роботи для охрещення всього українського народу було надзвичайно багато — це була робота не для одного покоління людей.         Літопис, звичайно, досить просто уявляє собі всю цю роботу. По охрещенні киян, коротко каже літописець, "почав Володимир ставити по містах церкви та священників та зганяти (приводити) людей на охрещення по всіх містах та селах”. Звичайно, було це зовсім не так просто: нелегко було охрестити киян, де багато було інтелігенції, що здавна тяжіла до християнства; але охрестити всю іншу Україну, особливо сільську, — то був уже труд непосильний для однієї людини, хоча б і такої рішучої, яким був князь Володимир. Отож, треба думати, що хрещення позакиївської України розтяглося не на один десяток літ; нову віру таки густо полито кров’ю українського народу, що боронив батьківську віру.          ...У нас звичайно прийнято думати, ніби християнство легенько заводилося собі серед українського народу. Справа була ніби так, що князь Володимир наказав охреститись, а вдячний народ зараз же відцурався віри батьків своїх, зрадив цій вірі і прийняв християнство.         Насправді ж справа відбувалася зовсім не так. Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти, й часто доводилося хрестити народ у власній крові його, доводилося хрестити його вогнем і мечем. Володимир Великий проголосив християнство державною вірою, а віру попередню, "язицтво”, заборонив. Але ж ми всі добре знаємо, що від оголошення закону до його проведення в життя — дорога немала.         ...Загал народу навіть у Києві не хотів хреститися й голосно плакав, коли тягли Перуна. Але в Києві Володимир мав наймане вірне військо, а тому крикунів проти нової віри легко могли відправляти в Дніпро за Перуном; багато повтікало в глухі місця, багато поховалося, а ще більше — сиділо мовчки, не виконуючи нової віри (бо й не вміло), тільки викупавшись у Дніпрі...         Поза Києвом справа була вже зовсім не легкою — коли приходило військо для охрещення, народ утікав і ховався в лісах, яких тоді було досить; а кого урядники встигли-таки схопити й охрестити, той все одно тримався старої віри в загальному, морі її, коли відходило військо... А з насильного охрещення не робив собі клопоту.        Стара українська віра своїми представниками перед Богом мала так званих волхвів. Волхвів було в нас дуже багато; хоч і не були вони власне класом жерців, бо й кожен старший у родині виконував у нас обов’язки жерця, але все-таки, як слуги свого Бога, мали волхви великий вплив на народ. Ось ці наші волхви й завзялися боронити стару віру перед загрозою нового християнства. Волхви були з простого народу, жили разом із ним, а тому їхня агітація проти християнства була сильна та реальна. Це через них наш народ так уперто та довго боронив свою стару віру, а почасти доніс її й донині...         Звичайно, державна влада вела гостру боротьбу власне з цими волхвами, ловила їх і катувала немилосердно. Старі джерела наші, головним чином літописи, не люблять розповідати про боротьбу народу проти християнства — вони звичайно малюють, що народ із радістю приймав нову віру, охоче зраджуючи старій. Але час від часу прориваються й у них вістки про цю запеклу боротьбу.

(уривки з книги Огієнка І. Українська церква. — К., 1993. — С. 55-63).

Скільки було киян в часи їхнього насильницького охрещення нам невідомо. Найближчі дані маємо за ХІ ст. — 50 тисяч чоловік. Кількість людності Києва часто змінювалась, так у середині XVII ст. тут мешкало 10-15 тис. Нині киян понад 3 млн.

Я став хрещеним батьком!

Вчора я став ХРЕЩЕНИМ БАТЬКОМ маленької лялечки Дашеньки! Таїнство хрещення відбувалося у Храмі святого Феодосія Чернігівського на Чорнобильській вулиці. Маленька затишна церква bravo . Дуже приєпний батюшка! Він все докладно нам пояснив і ми все зробили вірно! У церкві були присутні лише він, ми з кумою та хрещеницею та батько малютки з фотоапаратами... Тепер у мене є енергійна та симпатична кума на Рівненщині podmig

Потім поїхали обмивати хрещення. tost boyan  Тепер трохи болить голова і важкість у шлунку.huh

 Кілька фото

 

Хрещення

Я з кумою та щасливим батьком

Я з хрещеницею Дашкою.

Про моє 19 січня...

Для одних людей це був понеділок, для інших - церковне свято, Хрещення, а для третіх, і для мене в їх числі - це був день, коли зв'язок із космосом максимально відкритий для всіх людей. Можливо, останній пункт - це чутки, або вигади, а я - бовдур, який у все це вірить... Принаймні, про відкритість цього каналу казали так само переконливо як і про кризу, і про газ, і про понеділок та Хрещення.

Цілий день я бажав людям доброго настрою та вітав зі святом. Спеціально не казав, що за свято, бо Хрещення хоч і популярне зараз в нашій країні, але не для всих. Чому я так вважаю? Бо це свято не популярне для мене, а значить обов'язково є ще декілька таких бовдурів, які не поважають "споконвічні" традиції свого народу.

Взагалі-то, я вірю в Бога! Я вірю в його всемогутність та мудрість... Але зовсім не вірю жодній церкві. Жодна з религій не розповідає правду про Бога. В церквах, храмах, мечетях та інших релігійних, культових та обрядових місцях, людей просто дурять. Дехто робить це спеціально, заради якоїсь користі для себе, інші це роблять тому, що самі вірять в те, про що розповідають іншим людям. Мені, чесно, байдуже, у кожного своя правда, і кожен несе власну відповідальність за свої вчинки... Згодні?

Трішки шкода людей, які заради матеріальних благ переступають через закони всесвітньої любові, гармонії та доброчинності... Ми приходимо в цей світ ні з чим, и покидаємо його так само ні з чим... Всі скарби нічого не варті нам ДО нашого народження, та ПІСЛЯ нашої смерті... 

Я не проти того, щоб людина жила в достатку та добробуті, але не через страждання інших...

Кхмм... щось я відволікаюсь від основної теми, про що я хотів написати зараз.

Цього понеділка я багато їздив по місту, багато спілкувався із різними людьми... навіть із Дмитром з роботи побалакав трішки. Як мені здалось, встиг зробити багато корисних справ як для себе, так і для інших людей, тому цей день розпочався та продовжувався досить вдало!

Вечір я домовився провести із дівчиною, яка мені дуже подобається... Я її ніколи не бачив, навіть на фотографіях, ми тільки по телефону спілкувались, але вона мені все-одно подобається, та я часто про неї згадую, коли мої думки не зайняті роботою, або пошуком можливостей реалізувати свої плани або виконати обіцянки, коли такі маються (по пріоритетам все має зворотній напрямок: в першу чергу виконую обіцянки, потім займаюсь реалізацієй власних планів, і вже в третю чергу - роботою для (на) інших людей. тому з мене завжди виходив паганий робітник по найму...).

Перед свіданкою з моєю любою незнайомкою я потрапив на збір до Бізнес-центру, де якраз обговорювались питання впровадження на офіційній основі мого Клубу Бізнес-Кіно в самому центрі та відкриття філіалу в арт-залі піцерії, із власниками якої я якраз нещодавно спілкувався та зацікавив їх такою пропозицією. Від мене чекали бізнес-плану... Тобто, хотіли, щоб я розповів, як збираюсь розподіляти гроші, які мають рікою текти до мене, завдяки розробленій мною унікальній системі Клуба!

Все було готово, і розподілення фінансів між відповідальними, зацікавленими та приймаючими участь було обговорено досить швидко і всіх все влаштувало, чому я був несказанно радий! А ось із дівчиною вийшов облом... Вона не знімала слухавку телефона на протязі всього вечора.

Я спеціально довго не повертався додому - блукав по вулицях, щоб будь-якої миті можна було сісти в таксі та поїхати до неї... але завжди настає такий час, коли навіть найцікавіші та найдобріші задуми відступаються перед втомою. Особливо, коли це втома від безрезультатного очикування після безлічі спроб хоч якось заподіяти...

Близько 23:00 я йшов по алеї посеред свого проспекту в напрямку додому - збуджений від багатьох подій та очикувань на неймовірну зустріч і в той самий час трішки засмучений і виснажений. Сніг йшов разом зі мною, лагідно лягаючи на дерева, асфальт та на мене. Це заспокоювало, прибаюкивало і розслабляло.

Мені раптом стало так спокійно та затишно наодинці із собою, що навіть вронив сльозу від задоволення. А потім подивився на небо - воно було темне від хмар і здавалось бездонним.

Тоді я пригадав про те, що сьогодні небо відкрите для всіх, і я можу із ним поспілкуватись. Саме це я і став робити - розмовляти із небом... вголос.

- Привіт! А ось і я. Я буду називати тебе "Всесвіт". Можна? Сподіваюсь, тобі ця назва подобається, бо це твоя суть, ти - всесвіт! А я - Микола... І я хочу тобі багато чого сказати. Я знаю, що ти все про мене знаєш... і про моє минуле, і про моє майбутнє. І що мої думки для тебе - відкрита книга... Але я все-одно вважаю, що просто думати - замало, потрібно ще й карази про свої думки. Як завгодно - словами вголос, або на папері, або діями, або малюнками, або жестами чи дотиками... Кому як простіше, кому як зручніше - але казати!

Перш за все, дякую тобі за те, що ти дарував мені можливість жити тут. На цій планеті, в цьому світі, серед людей, тварин, рослин, планет, зірок, сузірь... Я дякую тобі за те, що я навчився розуміти радість та добро світу, і що навколо мене їх достатньо на все життя! Я дякую тобі за те, що ти надав мені можливість навчатись, розвиватись, зростати як фізично так і духовно. Дякую тобі за те, що ти завжди разом зі мною, що ти завжди навколо мене - ти моя друга мати і мій другий батько! Дякую тобі, мій кращий друже та наставник! Я люблю тебе, Всесвіт, таким, який ти є!

І ще, я звертаюсь до тебе із проханнями. У мене їх багато, але я знаю, що ти все-одно їх обов'язково виконаєш найкращим чином! Я прошу, дай мені більше знань, мудрості та досвіду, щоб я осягнув їх сам, та зміг передати іншим, кому вони потрібні! Я прошу, допоможи мені пройти свій життєвий шлях таким чином, щоб після моєї смерті мене згадували добрим та ласкавим словом! Я прошу, дай мені всі можливі випробування, завдяки яким я максимально реалізую свій потенціал, талант та здібності! І будь ласка, підтримай мене в скрутний момент. Дай мені сили впоратись з будь-яким негараздом - як із власним, так і із лихом будь-якою людини в світі, яка проситиме у мене допомоги.

Я прошу тебе, всемогутній щедрий Всесвіт дай мені міцного здоров'я та розумного добробуту! 

Ще я прошу тебе, познайом мене із дівчиною моїх мрій, щоб я робив щасливою її, а вона робила щасливим мене, і щоб ми кохали друг дружку св'ятим коханням - чистим, щирим, теплим, і завжди розуміли та підтримували один одного. І щоб наші справи та наші діти поєднували нас ще більше, і щоб ми завжди вірили та довіряли і ніколи не обманували друг дружку! 

Любий друже, Всесвіт, дай мені віру та надію, любов та гармонію в житті!

А ще я обіцяю, (і це не взамін на виконання моїх прохань, а просто тому, що хочеться це тобі пообіцяти і обов'язково потім виконати свою обіцянку) що я буду вправним і чемним. Я обіцяю, що буду максимально чесним. Я буду наглядати за своєю зовнішньостю - бо це твій подарунок для мене. Я буду робити ранкові зарядки, чистити зуби, харчуватись здоровою їжою та вести здоровий образ життя, щоб виглядати та почуватись найкращим чином! Я обіцяю берегти себе та піклуватись про все, що є навколо мене. І все це я обіцяю робити для себе та для всіх інших людей так само якби я робив це для тебе.

Я знаю, Всесвіт, що я - маленька частка тебе, так само, як і ти - маленька частинка мене самого. І знаю, що всі ці прохання були як від мене до тебе, так і від тебе до мене. І що ти чув мене так само, як я чув сам себе... І це просто неймовірно... приємно! 

Ще раз дякую тобі, Всесвіт за цю розмову, яка склалась у нас із тобою сьогодні - мені було дуже приємно та радісно! Я люблю тебе! Буду радий поспілкуватись із тобою ще якось найближчим часом!


ось така у мене була розмова з Всесвітом на Хрещення, 19 січня 2009 року...

а хтось ще розмовляв з ним того дня?

було б цікаво поділитись враженнями!